У суспільстві існує хибна думка, нібито у 1917 році прийшли ведені сатаною злі безбожники і подолали Церкву Господню. Хибність у тому, що московське казенне православ’я не було безвинною жертвою метафізичного зла. Більшість людей, не маючи необхідних знань, навіть не усвідомлюють глибинної спорідненості московського православ’я і московського комунізму, хоча то – явища однієї крові і одного духу. Більше того – большевизм це пряме породження РосПЦ (РосПЦ – це «Російская православная церковь» Синодального періоду 1701-1917; не плутати з РПЦ – «Руская православная церковь» комуністичної доби, існує з 1943 року).
Безбожне зло не перемагало воцерковленого добра! У 1917 зло просто змінило свою форму, – з тоталітарно-православної лялечки закономірно вилущився комуняцький метелик. РосПЦ підготувала дорогу комунізму: її семінарії стали постачальниками кадрів для ВКП(б) (патріарх Сєргій Старгородскій: «ми готуємо священика, а він стає маршалом Совіцького Союзу»), а отруйні випари РосПЦ розбещували народ людиноненависництвом і блюзнірством.
Зверніть увагу – комунізм не міг органічно перемогти ніде, крім Московщини – до інших країн його несли на багнетах. Це тому, що большевизм може вижити лише на тому грунті, який вже повністю випалено москвовірством. Народи, які не зазнали руйнівного психовпливу РосПЦ, скрізь демонстрували стійкий імунітет до червоної зарази.
Для того, щоб переконатись у духовній єдності тоталітарної росцеркви і тоталітарної компартіїі, достатньо порівняти тексти духовних напучувань видатних представників РосПЦ з комуняцьким лжеученням. Для такого порівняння ми обираємо проповіді одного з найкращих і найбільш натхненних московитських проповідників, визнаного красномовця і богослова – архиєпископа Харківського Амвросія (Алєксєя Ключарьова). Він залишив після себе багату творчу спадщину – можете почитати – вона всуціль заражена політправославною гарячкою (що таке політправослав’я?). Але зараз ми говоримо лише про одну з його феноменальних проповідей: «Слово у день священого коронування благочестивійшого государя імператора Алєксандра Алєксандровіча».
Отже, заглянемо до цього дзеркала тоталітаризму. Що впадає у око передусім?
1. Тема проповіді – як організувати народні маси росімперії на досягнення глобальної єдності народів! (Поміж іншим нагадаємо, що Апостольські правила прямо забороняють духовенству «мирські піклування» і «втручання у народне управління», але для єпископату РосПЦ це, звичайно, зовсім не проблема!).
2. На думку проповідника Царство Боже може бути частково побудоване на землі і без (до) пришестя Ісуса Христа! Господь, вочевидь, підтягнеться потім і тоді Царство добудує вже остаточно. (Це як «соціалізм – перша фаза комунізму»). Запитання: а тим часом, доки Христос іще не прийшов, хто посидить на престолі Царя Небесного?.. Та знаємо-знаємо! Звичайно – «благочестивійший» Алєксандр ІІІ...
До речі, це обов’язок християнина – брати участь у будівництві такого «Царства Божого» на землі: «шукати його, наближати втілення його».
3. Далі іще крутіше: Держава є Церквою! (Московська орда це містичне тіло Христове!). Оскільки, мовляв, Церква це боголюдська єдність; і оскільки держава, як і церква, є християнською спільнотою, то все, що Біблія говорить про божественність Церкви стосується і держави! Така логіка – не просто зразок розумової розпусти і віросповідного блуду. Заміна Церкви – державою, а Христа – царем, це вже прямо релігія антихриста. (Увага: слухання на роль антихриста і досі тривають!).
4. Придушення волі та індивідуальності підданих. Оскільки у Церкві (у чудесній людській єдності з Богом), вірні є «камінням живим» у Божому храмі, членами тіла Христового, то така сама найглибша, інтегральна єдність повинна бути поміж… вождем московщини та його підданими... Ідеалом держави є мурашник… (Ех, чому Благий Господь не створив людей комахами?!.. Але це можна виправити).
5. Самопожертва заради Системи. «Основа діяльності громадянина – християнське самозречення». Необхідно «принести свою силу, багатство, працю, і саме життя у жертву для загального блага». Зауважте: жертвувати потрібно геть усім, і причому не заради конкретного потерпаючого ближнього, як то властиво для християнського вчення, а жертвувати для певного «загалу» – для Світової Державоцеркви, Царства-божого-на-землі-без-Бога.
Нагадаємо, що терміни «загальне благо», «громадський благоустрій», «держава», «народ», «людство» проповідник використовує як синоніми – риторичні замінники його укоханої Системи – Державоцеркви.
6. Рятівні страждання. Рай на землі (частково) побудувати можна, але… у ньому вірні РосПЦ і далі страждатимуть: «всі біди і страждання не можуть бути подолані остаточно», тому спокій вірні Державоцеркви знайдуть лише за гробом. Шлях їх (на першому етапі Царства Небесного) буде важким, але вони матимуть «радості духу, зростаючого у подвигах самозречення». І тут архиєпископу віриш – дійсно, у російському «раю буде туго»! Але то, на його думку, навіть краще, бо чим більше люди страждатимуть, тим більш духовнішатимуть! – це так воно виходить, нагадує архиєпископ, згідно «християнського вчення про боротьбу між плоттю і духом».
7. Світлі ідеї смерті. «Коли зросте кількість людей з християнським самозреченням, тоді зменшиться злочинність і утвердиться ідея народу і держави як рідної сім'ї за яку кожен готовий буде померти».
Так-так – померти варто не заради Бога, Істини чи порятунку ближнього, а заради Системи.
До речі – згідно вчення архиєпископа буття повністю визначає свідомість, – кількісне зростання «праведників» і зменшення злочинності веде до утвердження Ідеї…
8. Дайош науку, яка відповідає партійній ідеології: «наука що витісняє християнське благочестя є руйнівницею загального блага»!.. На жаль, проповідник соромливо ухиляється від відповіді на питання: «що з сучасних наукових знань потрібно, а що можна обмежити і без чого можна обійтись – не будемо говорити про це».
Ну і як тепер жити?! Які наукові закони і відкриття треба заборонити заради Системи?.. Мабуть таки «генетику – продажну шльору імперіалізму»…
9. Мистецтво повинно агітувати за самозречення і безкорисливе служіння людству. (Цієї миті десь там – у казанах «російського раю», комуняка Павка Корчагін тихо заплакав від розчулення).
10. Критика капіталізму: «промисловість (економіка) повинна бути заснована не на пошуку особистої вигоди, а на безкорисливому служінні загальному благу».
11. Муміфікація Системи. Цементування безправності «мурах»: «Нехай визволить нас Господь від цих реформ на сучасних засадах громадського життя!» («Сучасні» – це ринкові, цивілізовані, ті що прийшли з «гнилого Заходу». Тобто: треба уберегти мирян від освіти, порятувати від елементарного правового захисту, недопустити надання соціальної допомоги через старість чи каліцтво, зберегти ненормований робочий день, спасти від свободи слова і т.д. і т.п.).
12. Єдиноправильне вченя. «У нас, росіян, корінна благонадійна реформа під руками – виправлення звичаїв під керівництвом найчистішого вчення православної церкви».
Отже, архиєпископ пропагує звичайнісінький тоталітаризм: повний контроль ідеології над усіма сферами життя, створення нового суспільства і нової людини, зрощення «партії/церкви» з державою і держави з суспільством, патронаж вождя, колективізм, поділ майна, монополія на істину.
У віросповідній деградації проповідника з РосПЦ немає нічого дивного – у християнстві спасіння завжди індивідуальне, а там, де християнство водержавлюється (етнофілетизується, колективізується), воно неминуче перетворюється на свій антихристиянський антипод – на концтабір.
Ідеологічні труди Амвросія (Ключарьова) здобули голосне визнання на найвищому рівні – його було нагороджено від святого (по версії РПЦ) царя Ніколая ІІ діамантовим хрестом з промовистим формулюванням: «за охорону чад православної церкви від брехні сучасних учень». Безбожні напучування ієрарха РосПЦ стали «новою нормою» духовності, яка виростила большевизм.
Отже, комунізм переміг на росії, не тому, що вона була злиденною, а тому, що вона була вже до краю розбещена москвовірницьким боговідступництвом РосПЦ. Большевики – не злі інопланетяни, а вихованці РосПЦ, які спершу добре засвоїли її світлі ідейки, а потім їх реалізували. Комунізм – це прямий результат «спасительної місії» казенної церкви у світі.
Московоблудне православ’я відповідальне за червону катастрофу 20 століття, і за її продовження православними гебівцями у сьогоденні.
Для того, щоб зупинити виділення боговідступницької отрути, з боку щирих християн потрібне церковне засудження єресі москвовірів (усякого «святорусія», «єдинокупелія», «російського світу», «божественної триєдиності слов'ян», «православного суперетносу» та інших етнофілетично-боговідступницьких збочень РПЦ та її сателітів).
Слава Господу і Богу нашому Ісусу Христу!
02.09.2020 Іван Горобець