«…тепер на всій землі єдиний народ «богоносець», що гряде обновити і спасти світ іменем нового бога і якому єдиному даровані ключі життя і нового слова». (Фйодор Достоєвскій)
Нещодавно вождь РФ знову відзначився черговим блюзнірством – прилюдно заявив (14.01.2018), що мощі святих Господніх по своїй суті те ж саме, що мумія злочинця, кривавого тирана і гонителя Церкви та віри християнської – Ульянова (Лєніна). Тобто «богоданий» майор КГБ смачно плюнув, користуючись нагодою, просто у вічі ієрархії та вірним РПЦ – мовляв, всі ви тут – трупопоклонники, небіжчиків цілуєте, мертвяків прославляєте. Слова гебівця, до речі, особливо не суперечать «ідейкам» і самого вищезгаданого «вічно живого» Ілліча, – голова совнаркому іменував християнство труположеством.
Вислів Путіна є прямим блюзнірством, адже шанування святих мощей виникло іще від самих початків християнства і є його дуже поважною складовою. Скажімо, найважливіша подія життя вірного Церкви Христової – Літургія, неможлива без освяченого престолу з часткою мощей. Православні вірять у освячення і преображення тіла разом із душею, відповідно святі, наповнюючись Духа Святого, самі стають храмами Духа (1Кор. 3:17, 6:19). Церква, вшановуючи ці храми Святого Духа, вшановує Бога Живого, який своєю благодаттю перебуває у них і через них творить чудеса і зцілення. Тому порівняння бальзамованого трупа сатаніста зі святими мощами є богохульством і гріхом проти Духа Святого.
Показово, що це вже не перше блюзнірство Путіна – 11 грудня 2012 року він відзначився подібною заявою, у якій теж публічно прирівняв консервований труп нечестивця до святих мощей, чим, окрім іншого, підтримав варварський і протиприродний культ мумії безбожника – гонителя Церкви, у центрі столиці країни, яка натужно претендує на особливу духовність.
Своїми неодноразовими антихристиянськими висловами вождь РФ не лише зганьбив самого себе, цим він прилюдно витер ноги об свою вірнопіддану московську церкву… Скільки років ієрархія РПЦ грала комедію у православність Путіна! – Ось дивіться, він (уявіть собі!) іде до церкви! А ось хрестить лоба! А ось свічечку палить. А оно-но, погляньте, ото «духівник, який його окормляє»!.. Виходило таке, що Владімір іще то може і не зовсім князь, але вже – благовірний точно…
Тепер православна бульба луснула. Ось і явилися усім плоди багаторічного «воцерковлення» майора КГБ – він звичайний богохульник. Був ним п’ять років тому, і залишився. Власне, це давно не новина, просто тепер його безбожність формально доведено і задокументовано.
Але чому вождь святоросійського племені так учинив зі своєю «благодатною»? Навіщо він зіпсував «благочестиву» п’єску? Думаєте, йому було так уже важко на цей раз змовчати про ті сердешні «мощі Леніна»?.. Та ні, – навряд чи гебівця переповнюють платонічні почуття до ВІЛ. Але він не промовчав...
Чому, і за що він їх так? Чи ж вони йому не служать – ледве не з останніх сил? Хто іще з таким азартом, до повного самозабуття, обслуговує його режим? У Гавану з католиками історично цілуватися (12.02.2016)? – Та будь ласка! Епохально кинутися у сестринські обійми до Англіканської ЛГБТ-церкви (15.10.2016)? – Як побажаєте! А вже щодо обслуговування кремлівського дідка на «священних війнах» у Сирії та в Україні – то воно безпрецедентне навіть по мірках московського православ’я. І це вже не кажучи про буденну агітацію перед «виборами президента» РФ та фонове підлабузництво ієрархії РПЦ.
Але не дорого оцінив їхні заслуги «осударь»… (Хоча, – може то і була їхня справжня ціна?). Він використовує у своїх потребах РПЦ, але він же демонструє безкінечну зневагу до неї (та і до християнського віровчення – теж). Він ніби говорить: та мені начхати, як ви тепер будете викручуватися! Байдуже! То ваші особисті проблеми – яким чином упарити мирянам віру про божественність гебіської системи, та її «богоданого вождя».
Насправді таке ставлення до «святої-соборної» не містить нічого суперечливого і повністю відповідає совіцькій (східно-деспотичній) моделі управління, направленій не так на зовнішній результат, як на деморалізацію і особистісну деградацію жертви керування.
Передусім комунопіданний повинен усвідомлювати, що заслуг не існує. Є обов’язок рабського служіння гебешній системі та її персоніфікатору. Причому служіння творчого – треба вчасно і правильно передбачати та виконувати побажання фараона. Але відданість раба не змінює його статусу. Холоп може отримувати деякі привілеї (там тютюнцем дозволили торгонути, там іще що…), але він не має, і ніколи не матиме, жодних прав. Він добровільне ніщо. [Патріарх Кіріл – туга за свободою]
Отже, майор КГБ своєю зневагою до многорічних трудів ієрархії РПЦ з власного «воцерковлення», вказав підвідомчим християнам РФ, на їхнє місце: ви попихачі, які тілом і душею належать своєму кремлівському господу – таке старо/новорічне послання «богоданого вождя» московській церкві. Власне, іншого і бути не могло – гебівець просто зобов’язаний так поводитись з об’єктом розробки, адже моральний терор це основа постійного перебування підданого в стані ентузіазму.
Друга складова послання – фюрер чітко вказав, що його не влаштовує роль благочестивого царя. І тут його частково можна зрозуміти – якщо він дасть підстави хоч трохи підозрювати себе у побожності, то в умовах російського православ’я це означає, що відразу зі всіх щпарин купою полізуть кудлато-дивакуваті «духовні наставники», які зрештою, почнуть визначати, якого фасону повинен бути у нього зіпун, борода і лапті.
Але передусім вождя на влаштовує традиційне уявлення про благочестя.
Те, що фараон не бажає «опускатись до рівня» християнства, не означає, що РПЦ «вільна» і її послуги більше не потрібні. Навпаки – якщо «богоданий» не іде до церкви, то це знак, що церкві варто серйозно підметушитися. Бо кому більше потрібна «симфонія», той і повинен підлаштовуватись… У випадку РПЦ це означає – адаптувати своє віровчення до нових потреб режиму.
З цього приводу згадаємо загадкові слова, якими кремлівський дідок супроводить свої розбалакування про «мощі ленінські»: «…були зовсім жорсткі богоборчі роки, коли знищували священиків, руйнували храми. Але одночасно і створювали нову релігію».
Кумедно, що вождь РФ у позитивному ключі згадує про нову релігію, яку було створено (!) у розпал сталінського терору… То про що розводиться майор КГБ? Вочевидь, про ганебний феномен «червоного православ’я», суть якого: тверда віра у Сталіна і гебешну безбожну систему – всесильну, всюдисущу і всеохоплюючу. Віра у те, що з руки «богоданого» тирана ніякий Господь не врятує: «Де боги Хамату та Арпаду? … невже ж Господь урятує Єрусалим від моєї руки?» (Ісая 36:19-20).
Віра у всемогутність диявола породжувала готовність служити йому. І служили гебівській системі, тобто сатані, але хоч устами славили Господа! Погодьтесь, що в цьому була певна несуразність – не логічно якось… Зміст повинен колись прийти до узгодження з формою, а це значить, що ієрархія РПЦ іще має «ресурс розвитку»...
Отже, престарілий гебівець не співвідносить народжену Сталіном РПЦ із стародавньою християнською традицією. Кумедно, що про «створення нової віри» заговорив не хтось, а вождь «ультраконсервативної» «святої Росії», яка наскільки ревно охороняє «традиційні цінності», що аж труситься від праведності, коли десь чути про щось нове...
Існують дві причини загадковості майорської релігійної риторики: або вождь вже добряче загримів у старечий маразм, або … існуючий рівень релігійного маразму в РПЦ його вже не задовольняє, і треба йти далі, – до нових перемог над здоровим глуздом і християнським віровченням. Для збереження гебізму потрібен новий синтез комуни, москвоправослав’я і народобогоносництва. А якщо вже партія скаже – треба, то…
Антихристиянство Путіна не варто поянювати якимись екзотичними впливами, на кшталт фармазонства. Просто існує внутрішня логіка деградації беззаконної КГБ-системи взагалі, і розвитку культу особи – зокрема. Обожнення кремлівського сидільця (до якого добряче доклала рук РПЦ), природньо, уже не залишає місця для Бога: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує». (Матвія 6:24)
Саме тому ми бачимо виродження хворого, посткомуністичного РПЦ-православ’я у бадьоренький путінізм-православізм. Якщо воцерковлено-консервативно-червоному народу дійсно добряче потрібен живий імперський бог, то кремлівський господь не змусить себе аж надто довго чекати.
Як жартував один дотепник – росіяни це народ-богоносець. Тільки бог, якого вони носять, кожні кільканадцять років змінюється.
Продумане путінське блюзнірство, приурочене до дня святого Василя, було зустріто зачудованим мовчанням «всієї повноти» РПЦ, – всі планово набрали води до рота, що було повністю прогнозовано і не викликає жодного подиву. Хоча для тих (небагатьох) функціонерів РПЦ, у житті яких християнська віра має хоч якесь значення, слова «богоданого» повинні були викликати обурення.
Єдиним його виразником став єпископ «на спокої» Євтихій Курочкін. Це колишній (?) агітатор путінізму, орденоносець і ревнитель «возз’єднання» РПЦЗ і РПЦ МП (з цієї події, власне, і почався процес сучасного, путінсько-комуно-богоносного синтезу).
Приводом для побожного гніву став «критичний вислів» про … Петра Столипіна (!) – вождь РФ нібито повторив «масонські штампи» про «столипінські вагони»… Уявіть собі, який це був потужний удар по вірі Євтихія Курочкіна! (По вірі в Путіна, звичайно, у його божественність). Як це боляче чути – «богоданий вождь» святоросійського племені повторює масонську риторику, а на додачу ще й розводиться про «мощі ленінізму». Уявіть собі всю глибину світоглядної катастрофи – «богоданий» виявився звичайним богохульником.
Згораючи від ревності до Господа, Євтихій прямо так і засвідчив, що … не буде голосувати за Путіна!.. Курйозно те, що ієрарх РПЦ взагалі не бачить варіантів християнської дії: попередити про недопустимість таких висловів, умовляти відцуратися блюзнірства, засудити безумне базікання, зрештою, відлучити безбожника від церковного спілкування. Єпископ «канонічної» мислить категоріями посереднього політика, – найбільше, на що він здатен, це заявити про «непідтримку» «богообраного» дідка на фейкових «виборах» президента РФ.
Промовисто також, що швиденько, вже за кілька днів після сплеску власної релігійності, єпископ видалив свій антипутінський коментар із мережі…
Хоч як це смішно прозвучить, але «владика» Євтихій – світло московської церкви. Він єдиний з «усієї повноти», хто наважився помітити «богодане» блюзнірство і зміг його так-сяк засудити. Але якщо Євтихій Курочкін – це світло РПЦ, то яка ж то страшна її темрява!
Відразу після історії з «ленінськими мощами», на Водохрещу 19 січня 2018р. престарілий гебівець, аби показати підданим, що він іще – ого-го, поліз в ополонку. Під час омовіння, на знак своєї загостреної православності, він надумався осінити себе хресним знаменням. Але, чи то з незвички, чи ще якихось-там причин, вийшло це в нього геть екзотично – зліва-праворуч, та ще й по діагоналі знизу-уверх… Це було щось середнє між тим, щоб перехреститися по католицькому чи взагалі «перезвіздитися».
У цій історії більш за все розчулило своєю блискавичною казенно-вірнопідданською реакцією «святоросійське» духовенство: протоієрей Алєксєй Умінскій зауважив, що «хресне знамення не є догматичним, а швидше є традиційним для національної культури»…
Чуєте, миряни? Це смертні люди можуть у чомусь колись помилятися, але не Путін! Наш (їхній) геніалісимус, за своєю божественною природою не знає помилок, упущень чи огріхів!.. А щодо хресного знамення, то це просто народний звичай. Все, що вам раніше говорили про важливість цього знаку нашої віри, вже трохи встигло застаріти. Як і слова Іоанна Золотоустого про те, що «несамовитому маханню біси радіють»… Православне хресне знамення, це всього лише «національна традиція». Просто – так повелося... Тільки й діла.
Отож – гуляй народ! Хрестись, хто як може! – Хоч п’ятірнею, хоч четвертим пальцем; хоч зліва-праворуч, хоч знизу уверх! А хоч – по діагоналі, по путінському знаменуйся! У нас, консерваторів, усе спасенно!..
І головне, що духовенству РПЦ не відмовиш у діалектичній логіці – якщо «православному» фараону вже прямо дозволено богохульство, то з якого дива треба засуджувати його гібридне «звіздне знамення»?
1. Своїми розказнями про «ленінські мощі» (11.12.2012, 14.01.2018) «вождь святоросійського народу» систематично демонструє блюзнірство, чим ставить себе вище християнства, тобто вище Христа.
2. Прилюдне святотатство вождя поставило московську церкву перед вибором – або підтримати культ путінського генія, або засудити путінське блюзнірство. І вибір було зроблено – РПЦ не перечитиме «осударю» через таку «дрібницю», як питання про «чудотворні ленінські мощі».
3. Незасуджене богохульство встановлює нову РПЦ-реальність – можна бути «офіційним православним» і водночас публічно зневажати християнське віровчення. У цій «святоросійській» реальності прилюдне кощунство – уже не перешкода для підтримки з боку кишенькової церкви.
4. Прирівнюючи святі мощі до совнаркомівського трупа, вождь, звичайно, нічим не ризикував: «Путін це російське все», а РПЦ – це лише мала частина «російського всього». «Святоросичі» швидше формально відступляться від «канонічної», ніж від «богообраного». Непогрішимість істинного «російського бога» – це предмет їх марновірства. Тому злочинець дійсно не обманюється щодо справжньої суті совкового православ’я, – віросповідне засудження його витівок неможливе, з огляду на відсутність віри.
5. Мужнє мовчання «всієї повноти» РПЦ щодо «ленінських мощей» насправді дуже інформативне і містить два послання: «вірним» і начальнику. «Вірним» про те, що історія з мощами зовсім не важлива (тобто вождь, за великим рахунком, правий): «брати-трупопоклонники, не зважайте на християнські дрібниці, а краще готуйтесь з великим трудовим піднесенням зустріти «вибори» богообраного узурпатора». Начальнику – про готовність на все і завжди.
6. Путіно-ленінські «мощі» це не обмовка, не дивацтво і не примха престарілого блюзнірника, а життєва потреба злодійського режиму. Збереження безбожної гебіської системи, в умовах «війни з колективним Заходом», вимагає радикальних засобів для консолідації усієї наявної вати. Курс на реставрацію сталінізму передбачає необхідність нової універсальної ідеологічно-сакральної основи, яка дозволить тримати в купі всю різномасну імперську наволоч. Отже, шахраям потрібна надхристиянска, але «священна», імперська москвовірницька єдність червоно-гебіського і біло-богоносницького месіанства. А раз вона потрібна, то вона буде. Власне – ми спостерігаємо її народження. Сьогодні, на жаль, уже не залишилося жодних перешкод для «нового синтезу», який не може не бути антихристиянським.
Але дарма розпусники повірили у безкарність – якщо Предвічний Бог зруйнував давній «вертеп розбійників», та так, що й каменя на камені не залишилось, то і теперішньому вже тим більше нічого не допоможе – ні кров, ні гроші, ні брехня.
«Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму» (2 до Коринтян 6:17).
01.02.2018 Іван Горобець