Qualix artifex pereo
У світовому театрі добре думають над сюжетом. Дія розгортається непрогнозовано і в божевільній динаміці. Виникає відчуття, що може статися все, що завгодно. Життя стає все більш невпорядкованим. Недарма в суспільстві постійно випливає тема кінця світу. Будь-яка яскрава подія провокує розмови про це. Так, скажімо, сталося після зречення Римського Папи Бенедикта XVI.
Християни добре знають, що спершу повинен прийти беззаконник, син погибелі.
Серед хрещеного люду чомусь панує думка, що антихрист прийде десь з Заходу (з Америки і т.п.) і поведе війну проти оплоту істини – проти нас, вірних… Досвід ХХ століття показує, що все може бути ЗОВСІМ інакше. Дзвінок 1917 року був даний нам не просто так.
Це підтверджується також тим, що перед його приходом повинно прийти велике відступлення (Сол.2:6). Хто може стати зрадником Христової науки? Католики?.. Ми віримо, що вся повнота істини – у нас, і існує єдина Церква - наша Православна. Чи може стати відступником той, хто до Церкви не належить? Та ні – зрадник може виявитись тільки серед своїх, як Юда серед апостолів Господніх.
Апостол говорить (1 Івана 4:3), що антихрист УЖЕ у світі. Це значить, - він був у світі постійно. За останні 2000 років, від Нерона до Гітлера, вже сотні людей добивалися тієї незавидної ролі; і були вже відібрані пекельним режисером – але прем’єра так і не відбувалась. Що її затримувало – ми добре знаємо (Сол.2:6). За молитвами святих та Божим довготерпінням було збільшено час для нашого покаяння. Але так буде не завжди.
І в наші часи кастинг триває: потрібна особистісна яскравість, артистизм, певний масштаб діяльності, і головне – щоб цю людину можна було потім посадити у Храмі…(Сол.2:4)
Хто згодиться для такої ролі? Час завжди породжує героїв. Наша доба позначена універсалізацією функцій керівника. Це раніше королі могли собі дозволити розкіш тримати блазня. Тепер володар мусить сам добре виконувати його роль, - забезпечувати тривале і якісне шоу для натовпу виборців-роззяв… Потрібен організатор видовища.
Герой № 1 – отець Іван (Охлобистін) – чудовий російський актор, режисер, сценарист, драматург, журналіст, письменник, спортсмен, священик Російської православної церкви (тимчасовозаборонений у служінні за власним бажанням) і політик. Автор оригінального релігійно-політичного вчення, з яким варто ознайомитись.
Отець говорить: «Мы (русские) созданы для войны, нам нет места в обычной мирной жизни!.. Тогда у нас не останется другого выхода, как уничтожить весь остальной прогнивший насквозь пороками и равнодушием мир и покончить с собой в надежде, что из чудом уцелевших человеческих особей появится, наконец, новое, лучшее человечество. Только так нас простит Бог... Давайте учить детей нейролингвистическому программированию и гипнозу, чтобы им было легче общаться с нерусскими».
Знищити все... Суїцидальна тематика є характерною для актора: він, скажімо, «молив Бога про те, щоб не доїхати живим, щоб не говорити цих слів». Це дуже важливо для тих, хто пертендує на роль сина погибелі. Бо інакше не повірять! Щоб повести мільйони до загибелі потрібен поводир – самогубець.
Іван VІІ Іванович (Охлобистін) віщує майбутнє: «В тот год, когда наше государство одновременно лишится двух глав – главы государства и главы церкви, в этот год люди доверят мне собственные голоса, большинство россиян. Армия мне присягнет, и церковь возложит на мою голову венец. Царский венец».
А чому б і ні? «Православний» халіфат - це гаряча мрія багатьох… Зверніть увагу також і на силу пророчого духу! А це ж лише початок!
Отець продовжує: «Российская империя поднимется, как древний гигант из бездны забвения». Насправді майбутній імператор і верховний понтифік дуже добре знає, хто «древній» прийде з безодні!.. Чи таки призабулося?
Магнетична постать! Цар – першосвященик – шоумен. Все, що потрібно для ролі антихриста. Тільки чи затвердять?.. Не знаємо, чи було-б його ярмо благим, але без сумніву - «прикольним» (спочатку).
Герой № 2 відверто не такий яскравий, але має гарні перспективи для зростання. Ідеться про Володимира Володимировича Путіна. ВВП – фігура всесвітньо-історичного масштабу. А велика людина, як говорив Антуан де Сент-Екзюпері, – це велике випробування для народу. Що таке? Ніякого випробування ще не було? – Може бути, - воно попереду…
Сам – відомий безбожник (чого лише варта його репліка про «мощі» Леніна!), але багато робить для розвитку духовності суспільства і користується шаленою підтримкою ревнителів благочестя. От скажімо, що говорить Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський та Ізмаїльський: «Эпохальные свершения В.В.Путина вдохновляются присущими его душе идеалами православной веры, церковного благочестия, а также искренней любовью к Богу, России и людям. Эти святые идеалы одухотворяют его целостную личность».
А далі ще краще: «…вызывающий трепет у врагов Святой Руси и, конечно же, глубоко верующий в Бога, человек Церкви…» Що сказати? Тут кожне слово-перлина! У кожного своя правда… А пристрасть, як відомо – не гріх…
Має безсумнівні ознаки величі. Його перемоги навпрочуд легкі. Він дивовижно невразливий. Він обраний? Та єдиного випадку з нещасливим екіпажем підводного човна «Курськ» було-б достатньо, щоб погубити репутацію будь-якого політика… А йому – хоч би що! Отож, герой № 2 – православний! (хреститься), має свого духівника і «радиться з ним»!
Сам - чудове поєднання практичного розуму, цинізму (що багатьом подобається) та інтуїції шоумена. Він і опозицію переміг (перемагає, перемагатиме) не так силою чи інтелектом, як артистизмом. Його шоу об’єктивно популярніше, - воно дає деморалізованому і знекровленому суспільству відчуття причетності до неймовірної могутності. Завдяки йому (справжній чарівник!) КОЖЕН слабак може у своєму наїві сказати: МИ, добрі і щирі, перемогли їх – злих і віроломних (напр. Ющенка чи ін.).
Концепція опозиційного шоу (романтична боротьба за свободу) провальна, вона взагалі ігнорує глядача. Бо свобода потрібна небагатьом – вона для людей, у яких є енергія, переконання і ресурси для діяльності. А що робити, коли злидні, анемія і TV-мислення? Кесар дає ефективну відповідь: «хліба і розваг»!
Саме тому, що ВВП добрий актор (розвідник повинен уміти якісно грати роль), він чудово розуміє значення новизни у політиці, – глядача треба дивувати. І він дивує. Чого вартий лише (геніально!) – порятунок журавлів!
Але йдуть роки і запас нових рішень вичерпується. Можна спуститись у жерло вулкана, злітати в космос, а далі? Крім того – і актор наш не молодшає… На певному етапі образ героя – шукача пригод, – перестане відповідати віку. Адже дід-ковбой – це… самі розумієте… Доведеться відмовитись від жанру вестерна і грати щось нове.
Та і безкінечна пересадка з прем’єрського крісла в президентське приїдається. Втрачається ефект кмітливого зухвальства в стилі Остапа Бендера. За кільканадцятою пересадкою це вже виглядатиме як тупе насильство. Потрібне буде нове рішення. І тут у Наполеона існує єдиний шлях – стати імператором. Красиво, велично і завжди (для Росії) актуально.
Тож у майбутньому вождя неминуча зміна амплуа – зі сповзанням у бік мудрості та поліконфесійної духовності.
Перевагою актора є те, що коли, у певний час виявиться (для блага країни), що він є кимось більшим від кесаря, то затримки за великими чудесами не буде. (Злі язики говорять, що подібне вже траплялося в 1999-му, коли гексоген перетворювався на цукор
І головне: чи зможе в ТОЙ ДЕНЬ «вся повнота» РПЦ, яка сьогодні захоплена азартом будівництва «російського світу», сказати Головному Будівничому – «ні»?!..
…
Обидва актори, про творчість і художні перспективи яких ішла мова, нас більше цікавлять як типажі («актор-державець», «політик-шоумен»), а не як конкретні люди.
Для нас насправді неважливо, хто він буде, звідки і коли прийде. Важливо не втратити тверезості у час сум’яття; не піти за мільйонами – за отарою веденою до загибелі…
Автокефалія УПЦ – не примха, а рятівна необхідність, – її у Святого Бога просимо.
Іван Горобець