Наступного серйозного удару російська православна цивілізація зазнала за часів правління Пєтра I, вже підготовленого до боротьби проти всього російського - як своїм батьком, так і Самуїлом Полоцьким, який займався вихованням дітей царя Олексія. Церковний Розкол не тільки роз'єднав російську еліту, а й підготував негативне ставлення до всієї російської давнини, однозначно пов'язавши її у дитячій свідомості Пєтра з заколотом. Не випадково Пйотр всю свою юність провів у Німецькій Слободі - «Кокуї», - у шинках і будинках розпусти, якого досвідчені наставники швидко перетворили 15-ти річного хлопчика з неміцними нервами у п'яницю і розпусника. Серед досвідчених наставників значився і диякон Нікіта Зотов, приставлений до 5-річного Пєтра все тим же Самуїлом Полоцьким (при цьому деякі дослідники вважають, що саме він схилив Пєтра до содомії).
Нам, хто звик з дитинства до позитивісьткої міфології про безальтернативну модернізацію «великого Пєтра», буде непросто змиритися, дізнавшись, що організований у 1690р. паралельно з пєтровськими реформами з подачі лютеранина Лефорта, (який уже підклав під Пєтра дочку заїжджого виноторговця - «кукуйську царівну» Анну Монс, яка виявилася близькою до того, щоб стати законною дружиною Пєтра) «Всєшутєйший і всеп'янєйший собор», згаданий побіжно в курсах історії, був не просто «забавою» юнацького віку дорослішання «генія», не «маргінальної культурою веселощів» по Л.Трахтенбергу, і навіть не «мерзенними пиятиками і оргіями еліти». Спеціаліст по давньоруській книжності докт. А.П.Щеглов зробив детальний аналіз документів, що стосуються зазначеної «потішної спільноти».
«Сумасброднєйший, всєшутєйший и всеп'янейший собор» був ієрархічно чітко збудованою антихристиянською елітарною спільнотою, яка проіснувала не менше тридцяти років. Постійний склад його у різний час змінювався від 80 до 200 чоловік, і складався з представників шляхетних російських родин (інколи затягнених до принижуючого їх гідність «собору» насильно, аж до тортур) і людей, особисто близьких Пєтру. Резиденція «собору» перебувала у «потішній фортеції» Пресбурга - земляному укріпленні, зведеному Пєтром для «військових ігор» у 1691 році на острові посеред Яузи, біля села Преображенське.
Ієрархія пєтровського «собору» була навмисною блюзнірською пародією на церковну ієрархію. На чолі його стояло дві особи - «князь-кесар» (призначався особисто Пєтром) і «патріарх» (обирався «собором»). Їм підпорядковувалися наступні «чини»: «архієреї», «ризничі», «попи», «архідиякони» і «диякони» (тут позначилися Нікіта Рєпнін, Іван Мусін-Пушкін, Апраксін, Матвєй Наришкін та інші). Жіноча ієрархія була такою: «князь-ігуменя», «архі-ігуменя», «диякониси» і «монах*йні» (саме у такій вимові). Всім «чинам» покладалися відповідні «відзнаки». Так, «архієреї» замість панагій носили фляги з вином, а на «митрі» «князя-папи» було зображення Бахуса. Що стосується вбрання жіночої ієрархії собору, то воно просто було відсутнє - «диякониси» свої обов'язки виконували взагалі без будь-якої одягу. Серед таких виявилися Наталія Ромодановськая (дружина Івана Ромодановського), її сестра цариця Парасковія Салтикова, Дар'я Ржевськая, Анастасія Голіцина і багато інших. Так весело модернізували російську еліту.
Всі ритуали «собору» були чітко прописані. Були і свої молитви, тексти здебільшого яких втрачені, але навіть збережених вистачає, щоб зробити висновки. Протокольною мовою «соборян» була «офеня» (злодійський жаргон) і матюки.
«Собор» очолювали дванадцять архижерців («архиєреїв», кардиналів, «митрополитів» і т.д.) і «патріарх». Числова символіка зрозуміла. Титул «патріарха» був наступним: «Всєшутєйший і Всесвятості патріарх кір-єбі Нікіта Пресбургський, Заяузький, від великих Митищ і до мудищ». Пєтро I мав титул-кличку Пахом-піхайх*й. У списку «соборян» за 1706 р значаться: «Архікнязь-папа. При ньому служителі: протокопайх*й - Міхайлов, духівник Іринарх*й, архидиякон Ідіна*й Строєв, протодиякон Пахом Піхайх*й - сам Пєтро, диякон Іоіл Попірайх*й Бутурлін» і т.д. (останній пізніше отримав «титул» «князь-папи Ібасса»). Відповідного тексту були і «молитви», не лише по-блюзнірському пародіювали хіротонію, а й зверталися до язичницького бога Бахуса.
Цікаві вибори нового «князя-папи» у грудні 1717р. Вдень 28 грудня 1717р. «всєшутєйший собор» зібрався у Пресбурзі у будинку Зотова. У замкненому на ключ приміщенні «архижерці» повинні були виявити найбільш видатного «наслідувача Бахусова» за допомогою тривалого пияцтва. До ранку 29 грудня, таким чином, було виділено три претендента; тоді ж з'їхалися і решта учасників «собору».
Коли все «соборяни» зібралися у залі, за дорученням князя-кесаря «ключар» відправився за «балами» (ball) - витягнутими з мошонок великих тварин «муде для вибирання». Потім, «міцним дотиком», проводилася процедура перевірки кандидатів на «папуа» на приналежність до чоловічої статі: обраних у особливій «каморі» розсадили по стільцях з отворами, і уповноважені «соборяни» здійснювали «огляд». Процедура голосування була проведена наступним чином: усі учасники «собору», «по чину», підходили до «князь-ігумені», цілували її в оголені груди і отримували «боли» для голосування (чорний, обшитий тканиною, і «білий», натуральний). При голосуванні всі «боли» вкидалися до скриньки, зробленої у вигляді Євангелія. Обходила з цієї скринькою голосуючих «соборян» гола «диякониса».
Серед дрібних «чинів» «всєшутєйшого собору» особливо слід згадати «суфранів». Назва даної категорії «всепьянейшего» прислужників походить від французького soufrer - обкурювати, просочувати сіркою. Завершувався ж чин обрання нового «папи» урочистим обідом. Відпивши з величезного ковша, «соборяни» цілували колишню і нову «князь-ігуменю» «в ея лоно подпупное», і йшли на бенкет. Частування було наступним: самі джерела балів для голосування, але вже «з їх довгими і їх гніздами». Однак цим свято не закінчилося: нагодовані «мудямі», і упиті «соборяни» посадили голого Бутурліна до чану з вином, з якого (самі вже будучи в голому вигляді) вони це вино і пили. Далі сталося щось неймовірне - голим гузном князя А.Толстого розбивали яйця в балії, потім йому забили свічку до заднього прохіду, супроводжуючи дійство виспівуванням непристойних пісень на церковні мотиви. «Після чого цей гордий і вільний аристократ віддав Богу душу» ...
Свої ритуали члени «всешутейшого собору», як правило, приурочували до святкових або особливо значущих дат і періодів православно-християнського календаря (наприклад, до постів). У першу седмицю Великого Посту «соборяни» на чолі Пєтром - «Пахомом Піхайх*ем» влаштовували блюзнірську пародію на «покаянну процесію»: у вивернутих кожушках, здійснюючи виїзд на волах і ослах. Таким же чином блюзнірствували і над «ходою на осляті», що символізує Вхід Господній до Єрусалиму, запрягаючи до саней цапів, свиней або ведмедів (у каббалі ведмідь є символом диявола).
Показово, що до ритуалів «всєшутєйшого і всеп'янєйшого собору» сам Пєтро I ставився дуже серйозно і був послідовний протягом більше 30 років. Так після того, як у 1721 році П.І. Бутурлін овдовів, Пєтро наполіг на тому, щоб «новий князь-папа» обвінчався з вдовою Нікіти Зотова, який був його попередником на цій посаді (і одружився у 70 років). Тоді замість ікони над головою «молодих» повісили зображення Бахуса, а кімната для першої шлюбної ночі була влаштована у піраміді, що мала отвори в стінах, щоб інші «соборяни» могли спостерігати за тим, що відбувається (ймовірно, так Пєтро переживав свій дитячий гомосексуальний досвід з Зотовом) .
Описувати справи Пєтра І і його поганого «собору» можна було і далі. Але вищенаведених фактів цілком достатньо для того, щоб зрозуміти: «всєшутєйший і всеп'янєший собор» не був навіть «фривольною пиятикою великосвітських негідників». П'яні, матюкальні, голі, закушуючі горілку статевими органами тварин, творячи разпусту посеред сірчаних випарів «творці нової європеїзованою і освіченої Росії», здійснювали ритуали, які більш підходять під визначення «чорної меси сатанізму» - з чітко прописаними блюзнірськими ритуалами.
Існування пєтровського «всєшутєйшого собору», з огляду на ряд фактів, які вказують на наявність таємних товариств (або одного таємного товариства), причетних до так званої «церковної реформи XVII ст.», служить підтвердженням того, що у кінці XVII - початку XVIII ст. у найвищих верствах російського суспільства звила собі гніздо антихристиянська окультна секта. Дана структура за своїм ієрархічним устроєм і антихристиянській містично-ритуальній практикою майже зовсім ідентична аналогічним таємним парамасонерським товариствам, які існували у Європі у середні віки і в добу Нового часу...
(Переклад і підкреслення наші - Ред. "ПА")
http://masterdl.livejournal.com/1073521.html