Валер'ян Підмогильний

(1901-1937)

Валер'ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплі на Катеринославщині (нині околиця м. Дніпра). Батьки Валер'яна були заможними селянами, тому й мали можливість дати синові й дочці добру освіту.

Хлопець закінчив з відзнакою Катеринославське реальне училище, де під час навчання він друкував (під псевдонімом Лорд Лістер) авантюрні оповідання в шкільному журналі. 1918 р. Валер'ян вступив на математичний факультет Катеринославського університету (потім перевівся на правничий факультет), проте навчання довелося покинути через матеріальну скруту.

1920 р. вийшла друком перша книжка оповідань, написаних ще в училищі. Вона мала дуже амбіційну, як для ще зовсім юного письменника, назву — «Твори. Том 1». Збірка засвідчила появу талановитого модерного прозаїка, який майстерно досліджував психологію людської душі. В. Підмогильний переїздить до Києва, де працює бібліографом у Книжковій палаті. Згодом одружується з донькою священика Катериною Червінською — актрисою Театру юного глядача.

1922 р. виходить друком його книжка оповідань «В епідемічному бараці». 1923 р. побачили світ новели з циклу «Повстанці» — їх було надруковано в журналі «Нова Україна», який видавав В. Винниченко в Празі. До речі, саме цей журнал пізніше фігурував у справі В. Підмогильного як речовий доказ його контрреволюційної діяльності. Валер'ян поринає в літературне життя Києва: зближується з неокласиками, організовує літературне угруповання «Ланка» (назву придумав саме В. Підмогильний). Окрім художніх книжок «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927), письменник публікує мовознавчі розвідки, зокрема «Фразеологію ділової мови», яку він уклав разом з Є. Плужником (1926-1927). Багато перекладає з французької літератури, зокрема й роман «Таїс» А. Франса. Але дуже популярним став, коли вийшов у світ роман «Місто» (1927). Оскільки цей твір не відповідав вимогам більшовицької ідеології, офіційна критика дала йому негативну оцінку. 

1928 р. письменник перебуває в Чехії, тут він налагоджує творчі зв'язки, редагує журнал «Життя й революція». 1929 р. повертається до Харкова й оселяється в письменницькому будинку «Слово». 1930 р. виходить друком роман «Невеличка драма», неоднозначно сприйнятий критикою й читачами; а також цього року в Москві був опублікований роман «Місто», перекладений російською мовою. З 1932 по 1933 р. В. Підмогильний — консультант з іноземної літератури у видавництві «Рух». Митець перекладає твори А. Франса (у 25 т.), О. де Бальзака (у 15 т.), Гі де Мопассана (у 10 т.), Д. Дідро (у 2 т.) та ін.

1933 р. в «Літературній газеті» було надруковано оповідання «З життя будинку», у якому прозвучало трагічне передчуття: «Класовий ворог — це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...» У цей час В. Підмогильний пише свій останній твір «Повість без назви» (1933-1934), але не встиг його завершити.

8 грудня 1934 р. письменника безпідставно заарештували в харківському будинку «Слово», звинувачуючи в контрреволюційній діяльності... 3 листопада 1937 р. його розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія). 1956 р. В. Підмогильного було посмертно реабілітовано.

До речі...

На стіні будинку, де мешкав В. Підмогильний, тривалий час висів портрет З. Фрейда. Цей австрійський психолог мав великий вплив на творчість письменника. Його психоаналіз і термінологія помітні у творах митця.

Довідка

Зигмунд Фрейд (1856-1939) — австрійський лікар-невролог і психолог, який вивчав несвідоме. У своїх дослідженнях він дійшов висновку, що будь-якими вчинками людини керує несвідоме, ірраціональне.

Роман «Місто». Критика сприйняла роман «Місто» неоднозначно: одні захоплювались урбаністичним твором, інші — апологети більшовизму — засуджували його через відсутність «змички робітників і селян», а дехто вважав роман автобіографічним і в головному героєві вбачав самого автора, хоча В. Підмогильний у пресі застерігав від такого ототожнення й заперечував автобіографічність.

Сюжет і композиція. Степан Радченко, енергійний сільський юнак, їде до Києва для навчання в технічному виші зі сподіваннями колись повернутися з новими знаннями в рідне село. Проте він захоплюється літературним життям і починає сам писати, а з часом, ставши відомим письменником, залишає навчання.

Хлопець вирушив завойовувати місто, це, здавалося б, міщанське й вороже середовище, бо твердо був переконаний: місту потрібна «свіжа кров села, що змінить його вигляд та істоту. І він — один з цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти». Проте згодом Степан Радченко змінює своє ставлення до міста, прилаштовується до нього, а думки про повернення в село остаточно зникають. Підсвідомо молодий письменник розуміє, що, пливучи від одного берега, він так і не зможе дістатися до іншого.

Фінал твору відкритий, що є особливістю екзистенціалізму. Хлопець посилає вечірній поцілунок міському пейзажеві, щоб ніби назавжди з ним розпрощатися й повернутися в село. А чи не був це поцілунок нового зближення з містом? Читач сам додумає, як далі складеться доля головного героя.

Роман має два епіграфи та дві частини, поділені на глави. Перший епіграф узято з Талмуда, другий — з роману А. Франса «Таїс». У них висунуто ідею про двоякість людської натури: тілесне начало часто керує вчинками головного героя, але в той же час Степан усвідомлює важливість духовного начала людини. Власне, читач стає свідком того, як у хлопцеві борються янгольське з тваринним, як формується характер молодої людини.

Тема, ідея, проблематика твору. Тема роману — підкорення селянином міста — поширена у світовій літературі: згадаймо Жоржа Дюруа й Ежена де Растіньяка, які захоплювалися Парижем. Події в романі В. Підмогильного розгортаються в Києві в 1920-і роки. Місто стає теж своєрідним образом-героєм, з яким змагається український Растіньяк — Степан Радченко, намагається його підкорити. Отже, у романі потужно звучить і тема міста. Головна ідея — зображення характеру селянина, який підкорює місто. У двобої між молодою амбітною людиною та містом автор порушує філософські проблеми сенсу людського життя, добра і зла, біологічного й духовного в людині.

Жанрові особливості твору. «Місто» — психологічний роман. Образ головного героя неоднозначний. У ньому постійно борються добро і зло. Степан використовує жінок для особистого утвердження. Він неординарна особистість, може скептично й навіть іронічно сприймати себе й навколишній світ. Усе це, без сумніву, — наслідок глибокого освоєння літератури — безпосереднього впливу романів «Батько Горіо» О. де Бальзака, «Любий друг» Гі де Мопассана, «Кандід» Вольтера, які саме в той час перекладав В. Підмогильний.

Роман «Місто» дав критикам розуміння, що автор «цікавиться не людством, а людиною». З позицій сьогодення ця характеристика роману цілком позитивна, але наприкінці 1920-х років вона звучала негативно, адже в радянській літературі прославляли колективізм, психологізм вважався дрібнобуржуазним, а отже, ворожим панівній ідеології. Тому роман «Місто» критики оцінили як опозиційний до пролетарського мистецтва. Хоча молодь захоплювалася твором, жваво його обговорювала.

Літературознавці визначають жанр «Міста» як урбаністичний роман. 

рбаністичний роман — роман, у якому, на відміну від традиційної селянської та соціальної тематики, акцент перенесено на міську проблематику, на філософські питання буття людини, її психіку.

Образ міста. Місто в романі є тлом, на якому розгортаються події, а також своєрідним художнім образом. В. Підмогильний змальовує життя героя саме в Києві (не в провінційній Полтаві чи Вінниці), щоб зобразити буття героїв: мегаполіс, великі можливості, різні інституції, інфраструктура, культурні й мистецькі події (зокрема, літературні вечори), маргінал (селянин), що вливається в міське життя й, зрештою, асимілюється. Тобто Київ — це велике мотиваційне середовище й водночас художній образ зі своєю плоттю, що спочатку лякає Степана Радченка, який вибухає ненавистю до містян. Щоправда, він згодом приходить до думки, що «не ненавидіти треба місто, а здобути» його. Саме такі, як Степан, мають прийти в зрусифіковане українське місто, завоювати його, влити в нього свіжу селянську кров, зробити своїм.