Тема уроку: Василь Стус – поет як символ незламного духу, збереження людської гідності. Загальний огляд творчості. Узагальнені образи крізь призму індивідуальної долі. Основні тематично-проблемні лінії. «Господи, гніву пречистого…».
Творчість Василя Стуса буде розглядатись на цьому та наступному уроках.
Читати:
Підручник Авраменко 11 клас.
СТОЇЧНА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . 234
Василь Стус. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 234
Т. Л. Екзистенційні ідеї в художньому творі. . . . . . . . . . . . . . . 236 «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236 ЗНО: «Господи, гніву пречистого...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
Стоїчна українська поезія. Василь Стус «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…»
Завдання на уроці: прочитати підручник ст. 234-236.
Виписати в зошит:
1) екзистенційні ідеї в художньому творі;
2) дуже коротко біографія Василя Стуса.
Прочитайте вірш "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…". Дайте відповідь (усно або письмово) на 6 питань (див. "Виявляємо літературну компетентність")
Д/з: переписати в зошит вірш «Господи, гніву пречистого...»
Урок № 1. Василь Стус – поет як символ незламного духу, збереження людської гідності. Загальний огляд творчості. Узагальнені образи крізь призму індивідуальної долі. Основні тематично-проблемні лінії. «Господи, гніву пречистого…».
«Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», «Господи, гніву пречистого…»
Поет як символ незламного духу, збереження людської гідності. Загальний огляд його життя й творчості (відчуження від світу, проблема вибору, стан трагічної самотності й активної дії, формування себе; атмосфера розтлінного духу тоталітарної системи). Узагальнені образи крізь призму індивідуальної долі. Поезія Стуса – зразок «стоїчної» поезії у світовій ліриці («Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», «Господи, гніву пречистого…»). Стан активної позиції ліричного героя. Екзистенційна (буттєва) проблема вибору, віра в себе, надія на здолання всіх перешкод. Упевненість у власному виборі. Приклад великої мужності й сили духу.
ТЛ: екзистенційні ідеї в художньому творі.
МЗ: інтелігенція в Україні в 1960–1970-ті роки (історія).
МК: «Портрет Василя Стуса» В.Зарецького
(1989–1990 рр.). Документальні фільми «Просвітлої дороги свічка чорна», «Дисиденти». Вистави за поезією В.Стуса: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ) та ін. Документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992).
Предметні компетентності
Учень / учениця:
знає основне з творчої біографії поета; розуміє суть екзистенціалізму в поезіях, характеризує межовий стан суб’єкта лірики, який протистоїть ідеологічно викривленій реальності; зіставляє мотиви, форми буттєвого самоствердження в поезіях; аналізує засоби художнього увиразнення, які визначають високу естетичну вартість; висловлює власну думку про важливість активної громадянської позиції в житті.
Ключові компетентності
Учень / учениця:
осмислює естетичну вартість художнього твору; формує уявлення про поезію як чинник власного світогляду; визначає ціннісні пріоритети життя на засадах громадянського суспільства; висловлює міркування, проводячи аналогії з сучасним життям.
Вивчає напам’ять: 1 поезію (на вибір).
НЛ-2,3,4
Емоційно-ціннісне ставлення
Ствердження рис «стоїцизму», активної життєвої позиції. Усвідомлення понять честі, людської гідності, мужності, сили духу на прикладі життя і творчості В. Стуса.
Д л я д о д а т к о в о г о (самостійного) ч и т а н н я
В.Стус. Поезії, листи.
Василь Стус: 10 цікавих фактів про життя легендарного українського поета
Василь був вчителем української мови та літератури ...
У 1961-1963 роках викладав у школі №23 у Горлівці Донецької області.
Був не лише поетом, а й перекладачем ...
Перекладав з німецької, англійської, італійської, іспанської, французької, слов’янських мов.
Міг стати лауреатом Нобелівської премії ...
Українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття премії з літератури, але не встигла завершити всі процедури.
Двічі був ув'язнений за антирадянську діяльність ...
Помер у концтаборі ...
Про Василя Стуса відзняли фільм “Заборонений”
* * *
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
Виявляємо літературну компетентність
1. Які почуття у вас викликав цей вірш?
2. Про що йдеться у творі? Якою є його головна думка?
3. Схарактеризуйте ліричного героя твору. Як ви ставитеся до його життєвої позиції?
4. Які образи допомагають зрозуміти внутрішній стан ліричного героя?
5. Якого значення набуває в поезії образ шляху?
6. Розкажіть, як ви зрозуміли сутність філософії екзистенціалізму. Яким чином пов'язаний із цією філософією вірш «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»?
(1938 — 1985)
Народився в селянській родині. 1939 батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Ще через рік (1940) забрали туди своїх дітей.
Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці вчителював в селі Таужня Кіровоградскої області, після чого два роки служив в армії. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 опублікував свої перші вірші.
По закінченню служби в збройних силах (1960) три роки працював редактором газети «Соціалістичний Донбас», після чого 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР у Києві. Того ж року опублікував добірку віршів.
У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас продовжував продуктивну творчу діяльність.
1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970 була видана в Брюсселі.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
Восени 1972 заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.
Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.
Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.
28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.
Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.
Опрацювання поезії «Господи, гніву пречистого…»
3.1. Виразне читання поезії. Обмін враженнями щодо прочитаного
3.2. Евристична бесіда
✵ У якій формі написана поезія? (Вірш-молитва, звернення до Бога)
✵ Що просить ліричний герой у Господа?
✵ Доведіть, що головною рисою ліричного героя є стоїцизм?
✵ Як пояснити парадоксальність слів: Спасибі за те, що мале / людське життя, хоч надією / довжу його в віки? (Нестерпні умови, самотність приводять до думки, що визволити від страджань може лише смерть. Але бажання жити виявляється сильнішим. Крім цього, не дає зневіритися в усьому надія, і людина навіть у найтяжчі хвилини життя прагне продовжити свій земний шлях)
✵ «Бути таким, як мати вродила». Як ви розумієте ці слова? (Дитяча душа — символ чистоти. Закладені матір'ю паростки добра не мають розгубитися на складних життєвих шляхах, лише тоді є шанс залишитися людиною)
✵ І знову парадоксальний висновок: подяка матері за те, що «не зуміла… від біди вберегти». Чому? (Знову-таки цей висновок продиктований екзестенційною природою вірша й переконанням його автора: Бог посилає стільки страждань, скільки людина може пережити. Випробування даються, щоб скласти іспит на право називатись людиною)
✵ Чи можна поезію «Господи, гніву пречистого.» вважати медитацією?
✵ Яким настроєм сповнений ліричний герой твору? (Твердим переконанням, що вистоїть, мужньо сприйматиме всі випробування долі; біда загартовує волю, дух)
✵ Як називаються такі риси людини? (Стоїчні)
✵ Що говорить ліричний герой про те, звідки у нього такий стоїцизм? (Від матері, від роду, від народу)
Одне з ключових понять філософії екзестенціалізму — філософія смерті. Людина усвідомлює, що вона смертна, і тому постає перед необхідністю вибору ставлення до смерті. На прикладі аналізованих поезій ми переконалися, що ліричний герой Василя Стуса приймає смерть як перехід в іншу субстанцію — життя душі. Тому в роздумах про смерть немає відчаю, страху. Поет готовий до неї, бо розуміє, що умови життя такі, що воно може обірватись в будь-яку мить. Отож значно важливіше гідно зустріти смерть, не виявити слабкості перед тими, хто її наближає. Саме це доводить автор у поезії.
3.3. Коментар учителя
Мужня, стоїчна поезія «Господи, гніву пречистого.» В. Стуса утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Він свідомо йде «на амбразуру», на біду, щоб відкрити людям очі на правду, показати приклад боротьби за людську гідність і силу людського духу.
… Ми ще повернемось,
Обов'язково повернемось,
Бодай — ногами вперед,
Але: не мертві,
Але: не переможені,
Але: безсмертні.
Василь Стус
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Тест-доповнення
1. Василь Стус формувався як поет під впливом…
2. Вершиною творчого доробку Василя Стуса є збірка…, назва якої означає…
3. Дебютна збірка Василя Стуса…
4. Не дійшли до читача твори з поетичної збірки…
5. Найхарактерніша риса ліричного героя поезій Василя Стуса і самого автора…
ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
✵ 1. Вступне слово вчителя
Друг В. Стуса, письменник Ю. Покальчук так оцінював його особистість і творчість: «У Василя Стуса найбільшим злочином було те, що він був українцем, просто справжнім українцем; любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну нормальною українською землею, а не витоптаним полем.
За життя Василя Стуса ні в Україні, ні взагалі в СССР не було видано жодної його книги. Зате за кордоном побачили світ «Зимові дерева» (1970), «Свіча в свідачаді» (1977, 1986), «Палімпсести» (1986), а після трагічної загибелі — «Веселий цвинтар» (1990). В Україні першою надрукованою книжкою Василя Стуса стала «Дорога болю» (1990), потім вийшли друком «Під тягарем хреста» (1992), «Золотокоса красуня» (1992), книга про П. Тичину «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)» (1993) та інші. Минуле десятиріччя подарувало читачам і дослідникам найповніше видання творів В. Стуса у чотирьох томах, шести книгах. Літературознавство і методика літератури збагатилися розвідками про життєвий і творчий шлях письменника.
Поезія Василя Стуса виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, часто дилетантської, показової інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам багатьох його ровесників.
По-блоківськи виточений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала. Якщо ж торкнешся, гріє, мов серце. Дисципліна слова, лаконізм виразу, надзвичайно широкий словник, що постійно збагачується, ще й незупинне власне словотворення — ось шлях його поезії».
У цьому ми переконаємося на сьогоднішньому уроці.
✵ 2. Оголошення теми і мети уроку
IV. ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК
✵ 1. Робота з термінами
Палімпсест — пергамент, на якому стерли старий текст і нанесли новий, але з часом дублена теляча шкіра відновила первісний текст, тому на палімпсесті співіснують два написи.
Екзистенційна лірика — вірші, в яких розкривається внутрішня сутність людини, те глибинне, внаслідок якого кожна особистість є неповторною.
✵ 2. Робота над поезією «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…»
2.1. Виразне читання поезії. Обмін враженнями
2.2. Словникова робота
✵ Щовб — сходинка, перекладина драбини;
✵ хлань — безодня;
✵ врочить — передрікає;
✵ запрагла — захотіла.
2.3. Евристична бесіда
✵ Яку мету ставить перед собою ліричний герой твору — автор? (Домагатися Добра й Справедливості для свого народу чи хоча б прокласти дорогу прийдешнім поколінням)
✵ Який пафос поезії? (Піднесений — «душа запрагла неба», «в буремнім леті», «держить путь на стовп високого вогню»)
✵ Що відчуває ліричний герой на цьому шляху? (Сумніви, зневіру і разом із тим — тверде переконання у своїй високій меті «предтечі»)
✵ Який цікавий синтаксичний прийом використовує автор у творі? (Перенесення рядка)
Ліричний герой уже побував у стані неспокою, сумнівів, зневіри і зробив свій вибір — добро й правда. До них він і звертається на початку вірша. Небо — ось та символічна висота, до якої тепер підноситься його душа, це та чистота, якої вона прагне. «Стовп високого вогню» — метафора, що символізує горіння душі, прагнення вивищитися над матеріальним світом. «Буремний лет» — душі — це шлях до іншого, духовного існування, до екзестенційної свободи. А це найвище досягнення людського духу. «Щовб» — це шпиль гори, який символізує висоту духовних прагнень героя. I тепер основне для нього — не спинитися у своєму пориві, не зійти з обраного шляху правди. Отже, поезія є свідченням вибору митця між справжнім і несправжнім існуванням, свідченням його стоїцизму, що полягає в досягненні душевного спокою під час життєвих випробувань. Тому цей вірш можна вважати своєрідною поетичною декларацією митця.
2.4. Коментар учителя
В. Стус свідомо обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і правди. Але там чекають його «сотні сумнівів», «сто зневір», і треба вперто, наполегливо долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».
V. ЗАКРІПЛЕННЯ УМІНЬ ТА НАВИЧОК
✵ 1. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»
Визначте основні тематично-проблемні лінії поезії В. Стуса.
✵ Душа людини «перед вічністю високого неба», формування себе як особистості.
✵ Відчуження від світу, стан трагічної самотності.
✵ Проблема вибору: пасивне споглядання чи активна дія.
✵ Атмосфера розтлінного духу тоталітарної системи.
✵ Україна дійсна (скорена, знищена) та Україна-мрія.
✵ 2. Дослідницька робота
Зробіть порівняльний аналіз образу України у В. Симоненка та В. Стуса.
Спільне та відмінне в образі України у В. Симоненка та В. Стуса
В. Стус
В. Симоненко
«Ярій душе! Ярій, а не ридай!
У білій стужі серце України…» («Ярій, душе!..»)
«Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву,
заллялися кров'ю всі очі пророчі.
З руїни вже мати не встане…» («За літописом Самовидця»)
«Народе мій, до тебе я ще верну і в смерті обернуся у життя…
Як син, тобі доземно уклонюсь…»
(«Як добре те, що смерті не боюсь я…»)
«Україно! Ти для мене — диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.» («Задивляюсь у твої зіниці…»)
«Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!» («Де зараз ви, кати мого народу?»)
«І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть…» («Лебеді материнства»)
«Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі…» («Грудочка землі»)
Спільне
Любов до України, рідної землі, народу, невіддільність себе як поета і людини від неї; дві України
Відмінне
Жаль, біль через роз'єднаність і зрадливість із давніх часів, безкомпромісність; активна життєва позиція в ставленні до системи
Захоплення Україною, її славним козацьким минулим, віра в неї; дещо споглядальна позиція, хоча є й сильний критичний струмінь.
✵ 3. Слово вчителя
Поезія В. Стуса, безперечно, складна. Літературознавець М. Коцюбинська зазначає: «Це поезія філософічна, причому філософічність її проявляється не на рівні цитування або тлумачення тих чи інших положень. Це своє, вистраждане поетом осмислення основних засад буття людини, роздуми над її місцем у природі й суспільстві, над її моральним самовизначенням у такому непростому й недосконалому сучасному світі».
Основним засобом образності, поетичного відтворення світу, передачі власних почуттів, думок, переживань у поезії В. Стуса є метафоризація. Про це неодноразово говорили дослідники його творчості, справедливо вважаючи, що здатність піднести конкретне спостереження до рівня метафори — символу — характерна риса поетики В. Стуса.
Мова поезій В. Стуса відзначається багатством, оригінальністю, сміливим поводженням з усталеними нормами. Поет часто вдається до словотворення, неологізмів, деформує слова, але з тонким почуттям такту, міри, так, що новотвори допомагають глибше розкрити задум, привнести у зміст нові нюанси.
Новаторські підходи В. Стуса до образотворення, орієнтація на психологізм, звернення до підсвідомого, філософська глибина та інтелектуалізм поезії виводять її на рівень вершинних світових досягнень.
Одним із ваших завдань додому буде — проілюструвати ці положення, дібрати приклади з творів В. Стуса.
VІ. ПІДСУМКИ УРОКУ
✵ 1. Інтерактивна вправа «Займи й обґрунтуй позицію»
✵ Чи можна В. Стуса назвати справжнім героєм України?
✵ 2. Слово вчителя (епіграф уроку)
Народ виконав заповіт свого поета. У кінці 80-х років прах В. Стуса і його однодумців Олекси Тихого та Юрія Литвина перенесли в Україну і поховали на Байковому кладовищі. У 1990 р. вийшла його посмертна збірка поезій «Дорога болю». Поет із своєю неоціненною творчою спадщиною, яка народжувалася в тюрмі, повертається до свого народу.
VІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Уміти аналізувати поезії.
Вивчити напамять одну з поезій.
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То - шлях правдивий. Ти - його предтеча.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.
Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Течія в літературі, що сформувалася в Європі у 1930—40 pp., а найбільшого розвитку досягла в 1950— 60 pp. Джерела екзистенціалізму містилися в працях філософа XIX ст. С. К'єркеґора.
У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеггер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
Визначальні риси екзистенціалізму:
— на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
— особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому "іншому", адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
— поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
— вишу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
— існування людини тлумачиться як драма свободи;
— найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX ст., зокрема, французи А. Жід, А. Мальро, Ж. Ануй, Б. Віан, англійці В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, А. Дьоблін, американці Н. Мейлер, Дж. Болдуїн, іспанець М. де Унамуно, італієць Д. Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля та ін.
В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників "нью-йоркської групи", в ліриці В. Стуса. Нерідко межі екзистенціалізму як світоглядної структури є досить примарними, а зарахування до нього окремих митців — дискусійним.
