Навчитися аналізувати ситуації.
Навчитися розв'язувати проблемні завдання.
Висловлювати власні роздуми про матеріальне та духовне, про поведінку героя в екстремальній ситуації, дружбу , взаємодопомогу.
Засвоїти моральні уроки із запропонованих ситуацій.
Дискусія ( від лат. - discussio - розгляд, дослідження) – це колективне обговорення існуючого проблемного питання з метою вияснення різних точок зору та пошуку правильного та взаємоприйнятного вирішення. При проведенні дискусії кожна із заявлених учасниками позицій (тезисів) повинна бути логічно аргументована. В теорії кожна дискусія спрямована на пізнання істини (аподиктична дискусія). На практиці пізнання істини у дискусії часто залежить від самих учасників, в тому числі від коректності їх поведінки. (Правила форуму Юридична дискусія)
Дискусія - публічне обговорення певного суперечливого питання чи проблеми (Тлумачний словник української мови) .
Методика нашої дискусії: «Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів). Суть методу та його мета
Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.
Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач із великою точністю заносить у колонки переваги й недоліки кожного з них. У ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.
Пригадуємо тему нашої дискусії: "У чому сенс життя? "(За твором О. Турянського “Поза межами болю”)
Пам'ятаємо про обсяг нашого обговорення: 5 хв. на виступ або відповідно 1 сторінка письмового тексту.
Що конкретноми маємо обсудити? Уточніть зміст понять, термінів і категорій, які використовуватимете у дискусії. Зберіть якнайбільше різнобічної інформації, проаналізуйте її, щоб вдало використати під час дискусії.
Оберіть одного з героїв твору. Знайдіть інших учнів в класі, які також обрали цього героя. Об'єднайтеся в групу для спільної роботи (окремий чат, н-д). Визначте ролі: хто лідер, хто складає історію, хто опрацьовує джерела і підбирає цитати, хто має виступити?
Розкажіть історію обраного героя. Про що він мріяв? В чому вбачав сенс свого життя?
За 5 хвилин виступу представник вашої групи маєте викласти бачення ситуації і досягти розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення героями твору Осипа Турянського, слухачами вашого виступу.
Штранцінгер: «Люди не є злі…не є добрі. Люди тільки не щасливі і - щасливі».
Ніколич: «Я так хочу жити. Не для себе, а для родичів і для науки. Життя таке гарне».
Сабо: «Самітня людина ніколи не може бути щаслива».
Оглядівський: «Хай я бодай у сні побачу мого сина на руках моєї дружини!».
Добровський: «Тяжко конати серед грому гранат, серед голоду й холоду, а ще тяжче жити серед нікчемності й хамства сучасних людей».
Бояні: «Я хочу жити… хочу жити…»
Пшилуський: «Як верну по війні живий… буде найбільше щастя на світі… життя з любою дружиною…з дітьми»
1. Прізвище - Штранцінгер
2. Вік - 24 роки
3. Національність - австрієць
4.Соціальний статус - інтелігент
5.Професія - скрипаль
6. Риси характеру - неземна мудрість
7.Поведінка в екстремальній ситуації - пасивний
8.Мова - виважена, символізована, утаємничена, що створює враження духовної заглибленості, його мовчання теж можна сприймати як своєрідне спілкування з друзями
Сабо - угорець, дикий син угорської пусти, великий і "небезпечний заведія". Мова - груба, уривчаста, пересипана ненормативною лексикою: «світова сволок», «собача дичина». Виразник грубої інстинктивної первісної волі до життя.
Добровський - українець. Сильний, гордий, чесний; песиміст; має шляхетне серце. Мова - вишукана, інтелектуалізована , усе сказане ним має цинічний відтінок.
Оглядівський - українець, прототип автора. Інтелігент, письменник , "позитивний елемент", добрий, товариський, марить дружиною і синочком, альтруїст,мова інтеліктуалізована.
Пшилуський - поляк, мовчазний, пасивний, зраджений, має 2 дітей, дбає про їх моральне здоров’я..
Бояні - серб, дивна людина, "свідомість ледве блимає",любить матір, мова еліптична.
Ніколич - серб , молоде обличчя, сентиментальний молодик, вчинки виважені, нещасливий у сімейному житті, небагатослівний, .
Героїв утворі 7, можливо, така кількість не випадкова, адже це число традиційно вважається магічним, божественним. Сьогодні акцент будемо робити саме на образи, тому що сюжет можна переказати кількома реченнями. А через діалоги персонажів відтворено різні сфери життя, система цінностей, індивідуальні та соціально-моральні позиції героїв.
Час вступити у дискусію.
Висловіть свою думку, аргументуючи її. Аргументи не слід пропонувати у низхідному порядку, краще розпочинати з більш сильних доведень і такими ж сильними завершувати.
Пам'ятайте дію психологічного закону роботи пам'яті, запропонованого Г. Еббінгаузом, на якому побудовано «правило рамки»: найбільше запам'ятовуються початок і кінець виступу.
Уникайте категоричності, особливо якщо ви заперечуєте.
Педагог має володіти вмінням обгрунтовано дискутувати, наводити вагомі аргументи на захист своєї позиції, розмірковувати принципово, щиро, невимушено, поважати опонента і його погляди.
Домогтися ефективності дискусії - завдання не з легких. Одна з пасток, що найбільш часто зустрічаються на цьому шляху - небезпека для групи обмежитися тільки обміном думок. Це просто демонстрація своєї позиції. Ніхто не пояснює, чому дотримується тієї або іншої думки, не ставить під сумнів своєї позиції, не намагається зрозуміти, чому опонент думає інакше. Нічого нового не народжується. Яка цінність такої дискусії? Безумовно, учасники групи отримують багату інформацію. Але висловлені думки можуть послужити матеріалом для серйознішої роботи...
Слід підбити підсумки дискусії - зіставити отримані результати з поставленими цілями. Правильно проведена дискусія дає поживу для наступних досліджень...
Пригадайте зміст твору: перечитайте повість або перегляньте на YouTube екранізацію повісті "Поза межами болю" ( 1989 ) .
https://www.youtube.com/watch?v=v5c0YClZmx4&feature=youtu.be
Мій любий, сліпий брате!
Твій біль, заклятий у вічне мовчання, порушить, здається, холодне каміння, а не зворушить лукавої сили ні на небі, ні на землі.
Чому мої руки безсильні вивести тебе з цього ледяного гробовища?
Чому ми всі тут такі безпомічні, а ти, святий брате, найнещасніший між нами?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І дивне бажання охоплює мене:
Якби я був можновладцем, царем, богом, я впав би в порох, у сніг, у болото на землю перед оцією людиною на дні буття, цілував би їй ноги й руки і прохав би її прощення за всі безмірні муки, в які я її кинув своїм самолюбством і жорстокістю!
Я, цар, бог, плакав би перед ним, як дитина через те, що я на невинний цвіт його весни поклав зиму старечості й руїни, знищив йому промінь світла і його духа для майбутніх поколінь і кинув його, наче грудку землі, мов камінчик, як пилинку, жорстоко, безцільно на поталу заглади й нічогості!
Та ні.
Навіть грудка землі, камінчик, пилинка, темна пустка безодні — вони мають якусь ціль і призначення.
На грудці землі зерно зійде, камінчик дорогу вистелить, пилинка заступить світло чоловікові, безодня спинить йому шлях і пожере його.
Яку ж ціль, яке призначення має він, я і всі ми ось тут?
Хто мені на те відповість?
Де тебе шукати, небесна сило?
Чи в опарах людської крові?
Чи в димі світового пожару?
Чому так байдуже глядиш?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Чому проклято мовчиш?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Та бог, замерзлий цвинтар природи й навіть сама смерть — усе оглухло й оніміло.
І моя замучена, окривавлена душа блукає, мов сліпий жебрак, чорними, бездорожними пустарями й даремно питає:
— Де сонце?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
— Що за чудо,— кепкував Добровський далі.— З тебе став нагло великий ідеаліст! Одначе ти своїм ідеалізмом придбаєш собі тільки біль шлунка. Ти не зміниш нашого нужденного світу. Отже, будь розумний і перше: дбай, як кожний статочний горожанин, про своє здоров'я; друге: щади гроші, бо уста — це дуже лиха щадниця. А як яким чудом вирвешся з нашої безодні живцем, то поміркуй, скільки можливостей життєвої насолоди ти будеш мати як капіталіст.
За гроші буде юрба качатися перед тобою в поросі й болоті; грішми відбереш людині честь і життя; за гроші станеш Гібралтаром лицарськості й честі, хоч би ти був і найбруднішим плюгавцем; за гроші держава зробить тебе ексцеленцією. Невже це не гарно звучить: ексцеленція, Сабо! Та найкраще, найсолодше, ба короною творіння буде оце: за гроші найкращі, найбільш чудові женщини, мужатки, дівчата, молоді, католицькі, православні, протестантські, орієнтальні — всі будуть вішатись тобі на шию.
З роздертими шматками грошей в устах, із широко витріщеними очима, кричав Сабо, як навіжений:
— Виріжу, вимордую всі ті дурнуваті ексцеленції, всіх тих дипломатів, воєнних горлаїв, грошопасів, які напиваються, як опирі кров'ю здитинілої людськості!
При тім Сабо випльовував шматки, і здавалося, начеб він тепер трохи втихомирився.
Мовчки глядів на тисячкоронівки, що лежали довкруги нього, й ніби думав над чимось.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Нагло сліпий товариш перебив хлипання Саба голосом, який прийшов, здається, з границі вічності, з-поза меж добра і зла.
Як дивно великий, таємний, могутній дух, який високо піднявся понад усі блуди людства, понад увесь гнів богів, дух, який усе тямить, усе розуміє і все прощає, так сказав сліпий товариш:
— Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.
Потрясені тими словами до самого дна душі, дивились нещасливі люди на свого найнещасливішого товариша, й по запалих, зимних обличчях покотилися великі, важкі, гарячі сльози.
Воєнне пекло все обернуло в руїну: високі змагання духа... людське достоїнство... честь... Людина стала звірем людині!..
Одначе я думав:
"Як верну по війні живий... буде найбільше щастя на світі... життя з любою дружиною... з дітьми".
Цілий рік я не бачив своєї жінки.
Я тужив за нею... любив її безмежно... шалено...
Дістав відпустку... приїхав до своєї дружини... до своїх дітей.
Через кілька днів... мій син... мале невинне ангелятко... щебече мені про все... що бачив... каже:
"Тату, до нас приходив один пан. Я дуже не люблю того пана, бо він цілував маму, і я дуже плакав, відпихав його від мами й казав: "То моя мама". А той пан сміявся й далі цілував маму й казав мені: "То моя мама".
Земля піді мною розступилася...
О, чому мене зараз тоді пекло не пожерло!
Я утратив ціль життя.
Всі мої мрії про родинне щастя... розвіяні... опльовані...
Моя остання надія... моя одинока, найвища ціль життя... і ту війна мені зруйнувала... божевільно жорстоким чином зруйнувала...
У творі Осипа Турянського “Поза межами болю” автор піднімає відразу кілька вічних проблем людства: взаємовідносини людини і держави, людина та її доля під час війни, причини війни та амбіції правителів країн під час неї, збереження моральності і духовності у військових умовах. Досить очевидною для кожного читача є і своєрідний протест автора проти війни, в якому з одного боку війна визнається безсумнівним злом, а з іншого боку ніякого виходу з цієї проблеми автором не пропонується. На тлі всього цього, звичайно, піднімається і питання сенсу життя людини.
Згідно з сюжетом в центрі твору знаходиться історія семи друзів військовополонених, які служили в австрійській армії, але потрапили в полон. Але доля була прихильною до них, і їм вдалося здійснити втечу з полону. Втім, наслідком цього стали ще більші проблеми – пора року тодішніх подій було зимовою, а значить, друзям довелося йти по безжалісного морозу. Саме погодним умовам у творі відведена дуже важлива роль – автор детально її описує і показує в якості мало не самого головного ворога героїв твору.
Складні обставини наштовхують друзів на роздуми про життя та здійснення відчайдушних вчинків. Їм вже не потрібні гроші, вони готові спалити їх, щоб зберегти вогнище. Усвідомлення швидкої смерті змушує згадувати їх про своє колишнього життя і близьких людей. Втім, всі вони зберігали людську гідність і не змогли їсти людське м’ясо навіть в умовах страшного голоду.
Твір закінчується трагічно – в живих залишається лише один з семи друзів. Але Осип Турянський закінчує його оптимістичним висновком про те, що вічні цінності завжди перемагають смерть.
Питання сенсу життя в цьому творі досить очевидне. Його герої боролися за своє життя, незважаючи ні на що, здійснювали відчайдушні і не завжди обдумані вчинки, але в той же час навіть у таких складних умовах завжди залишалися гідними людьми. Думається, що якщо це вдалося їм, то повинно вдасться і кожній інший людині в будь-яких умовах.
Основний сенс по Осипу Турянському – залишатися людиною в будь-яких обставинах і не шукати виправдань навіть у найскладніших умовах. Держава завжди була і буде жорстокою зі своїми громадянами. У деяких випадках вона настільки жорстока, як це описано в цьому творі. Але, визначаючи свій сенс життя, необхідно розділяти взаємини між державою і людиною, а також між звичайними людьми, адже це далеко не одне і те ж.
Чи має життя сенс? Якщо так, то який саме? Це постійні, чи так звані буттєві питання. Можна на тривалий період забути про них, поринути в побутові, повсякденні проблеми, але життя влаштовано так, щоб зовсім знехтувати, проігнорувати це питання не може навіть найбільш байдужа та духовно спляча людина. Неминучість смерті та її провісників – старіння та хвороби, факт скороминучого зникнення в минулому миттєвостей життя з усіма проблемами, є для кожної людини неусуваним нагадуванням про невирішене, відкладене питання сенсу життя. Отже, у людському житті завжди ставиться питання вибору між пріоритетом духовного та матеріального.
О. Турянський у творі ” Поза межами болю ” показав боротьбу в людині біологічних інстинктів і духовної волі до життя, підніс загальнолюдські цінності – дружбу, вірність, гуманізм, любов до рідних та батьківщини, що єднають людські серця, звільняють і просвітлюють душу. Оптимістично звучать слова Добровського наприкінці твору, звернені до оповідача, а насправді до кожної людини: “Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть”. Тож попри трагічність зображуваних подій (живим лишився лише Оглядівський) провідна ідея перемоги духа над матерією яскраво втілена через засоби експресіонізму.
Часто можна почути думку про те, що матеріальні цінності – це не головне, це дуже приземлені й негідні забаганки, а найперше, про що має дбати людина,- це моральна чистота, висока духовність, потяг до творчості.
Існує й інша думка про те, що перевагу треба в житті надавати матеріальним цінностям, а тоді вже думати про духовне. Але чи завжди це так?