Богдан-Ігор Антонич (1909–1937) 

• поет, прозаїк, перекладач, літературознавець;

• філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки.

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. в с. Новиці на Лемківщині (тепер територія Польщі) у родині греко-католицького священика. Родина Антоничів покинула рідне село, бо воно було розміщене на шляхах, де проводилися воєнні операції. 

Через слабке здоров’я Богдан не ходив до початкової школи, до навчання в гімназії готувався, беручи приватні уроки. Учився добре, був музично обдарованим. Середню освіту здобував у польській гімназії. З 1928 по 1933 р. навчався на філологічному факультеті (щоправда, тоді його називали філософським) Львівського університету. Гурток україністів часто заслуховував його філологічні студії. Б.-І. Антонич виступав зі своїми поезіями перед університетськими друзями, які потім згадували, що він був дуже сором’язливим, малоговірким і заглибленим у себе. 

1931 р. виходить друком перша його книжка «Привітання життя», що відразу привернула увагу львівської літературної громадськості. Закінчення університету збіглося з виходом у світ другої збірки «Три перстені» (1933), яка зробила Б.-І. Антонича відомим західноукраїнським письменником. «У ній, — зазначає Д. Павличко, — були вже малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії». 

Після закінчення університету юнак віддав перевагу літературній діяльності, з якої і жив. Він побоювався вчителювання: «Як піду на практику, а потім на посаду, то вже нічого не напишу». 

З 1933 по 1937 р. Б.-І. Антонич написав ще три книжки, але тільки одна з них вийшла друком за його життя — «Книга Лева» (1936). Дві інші — «Зелена Євангелія» і «Ротації» — посмертні видання, датовані 1937 р. У цей час поет працює над оперною драмою «Довбуш», мистецтвознавчими, теоретичними статтями, над романом «На тому березі», який, на жаль, він так і не завершив. Через хворобу Б.-І. Антонич помер зовсім молодим. Це сталося 6 липня 1937 р. Поет похований на Янівському цвинтарі в м. Львові. 

Б.-І. Антонич був аполітичним. Напевно, це одна з головних причин того, що поета свідомо «забувала» офіційна критика, ніби такого й ніколи не було в літературному житті України. Поет сказав, що він не збирається «бити в барабани якоїсь певної політичної партії», а для радянської влади цього вже достатньо, щоб викреслити поета з літературної карти України. «Як це так — не обрати правильної (комуністичної. — Авт.) позиції?!» — зауважує іронічно Ю. Андрухович. 

Б.-І. Антонич поклоняється законам мистецтва, йому важливе вільне поетичне самовираження, уміння висловити внутрішнє світовідчуття через художні образи. 

На художній манері Б.-І. Антонича позначилися поетика символізму й міфологізму; асоціативність і метафоричність. Поет якось писав, що «значна частина поезій поставала в напівсні», найкраща пора писати для нього — ранок. Підтвердженням цього є факт, який наводить дослідник творчості поета Д. Ільницький: «Поганим днем в Антонича був той, коли тітка, у якої мешкав поет, зарано принесла каву, бо перервала оцей стан переходу його снодійних вражень у поезію». 

Уже в першій збірці «Привітання життя» (1931) помітно, що молодий митець подолав консерватизм поетичної традиції, сміливо й навіть розкуто експериментує з формою, його слово пружне, колоритне та звучне, як у раннього П. Тичини. Поет створив оригінальний світ, у якому ліричний герой шукає втрачену гармонію, він зливається з природою, вбирає її в себе. Ліричний герой відчув себе частиною великої зеленої природи, коли вперше піднявся в гори, — ближче до сонця, «перший раз приглянувся небу, тоді щось дивне й незнане пробудилось» у ньому. Перша збірка — зразок міфологічного пояснення сутності життя: «...я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені...», «...я — закоханий в житті поганин». Що значить «закоханий в житті поганин»? Поганин (латин. paganus — селянин; від pagus — село) — язичник; у Б.-І. Антонича — людина світу, села та природи. І ця природа дала йому рівновагу й спокій, які він відчуває навіть у бурхливому вирі міста: 

А як зійшов із гір до гамірливих міст, 

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, 

глядів спокійно на хвиль противних гурагани («Автобіографія») 

Друга збірка «Три перстені» (1933) розпочинається медитацією «Автопортрет», в епіграфі до якої автор нагадує, що він — «закоханий в житті поганин». Тут, як і в медитації «Автобіографія», він розмірковує над своїми пракоренями. У давніх обрядах і звичаях лемків Б.-І. Антонич помічав поєднання двох світів — язичництва й християнства. Літературознавець М. Ткачук говорить, що «за основу Антоничевого світовідчуття взято ту картину світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці», «водночас цей світ добудовує і “космізм” П. Тичини, космічне світосприймання, притаманне вже нашим сучасникам». 

Мотив поєднання язичницького й християнського є провідним у поезіях «Різдво» і «Коляда» .

У поезії «Різдво» християнське таїнство народження Ісуса Христа поєднане з язичницькими мотивами. Воно перенесене в українське середовище на Лемківщину. Різдвяного вечора лемки приносять «місяць круглий», тобто дарують хлібину. Справді, на Різдво лемки з хлібом і свяченою водою обходять двір і освячують його. Символ місяця та хліба в національній свідомості здавна пов’язували з іще дохристиянським Різдвом (місяць — символ народження нового світу). Отже, ми бачимо, як вимальовується образ сучасної людини, що не відокремлює себе від стародавньої традиції свого народу. Язичницький місячний знак — «золотий горіх» — опиняється в долоні Марії, Синові якої доведеться пройти страшні випробування заради порятунку людства. 

Цей мотив можна простежити й у поезії «Коляда», де Ясна Пані (Марія) плаче, адже знає трагічне майбутнє свого Сина, проте не в силах змінити його долю. 

Асоціативність, асоціація (латин. associo — приєдную) — це зв’язок між уявленнями, коли значення одного з них спрямоване до іншого на підставі спільних ознак, зумовлюючи виникнення нових, несподіваних, свіжих значень. Асоціація виникає або за подібністю (вода — кров), або за суміжністю в часі (весна — квіти), або за контрастом (небо — земля), або за причиново-наслідковим принципом (дим — вогонь). Унаслідок поєднання в поезії кількох уявлень або відчуттів виникає асоціативний ряд.

Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне змісту першоджерела й залежить від культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Той самий міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох століть, набуває в кожній епосі нових значень. В українській літературі міфологічну поетику використовували ранні модерністи — Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, Олександр Олесь, М. Вороний, пізніше — Б.-І. Антонич, П. Загребельний, І. Калинець та ін.