Літературний диктант

1. Скільки дітей мала сім’я Палійчуків? Хто був останньою дитиною? Скільки залишилось живих? (20, Анничка, 3)

2. Якою дитиною в сім’ї був Іван? (19)

3. З якою родиною ворогувала сім’я Палійчуків? (Гутенюків)

4. Коли вперше Іван зустрів Марічку? За яких обставин? (На храмове свято, під час бійки)

5. Хто такий спузар на полонині? (Той, хто підтримує вогонь)

6. Про який обряд мовиться: «Тепер має бути тихо у стаї, двері замкнені, і навіть спузар не сміє кинути оком на молоко, поки там твориться щось, поки ватаг чаклує…» ? (Виготовлення сиру)

7. Як загинула Марічка? (Втопилася у стрімкій річці)

8. Чий це портрет: «Худий, зчорнілий, багато старший від своїх літ, але спокійний оповідав, що пастушив на угорському боці» ? (Івана)

9. Скільки років не було Івана після смерті Марічки? Де він був? (6, пастушив в Угорщині)

10. Про кого йдеться: «Була з багацького роду, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». (Палагна)

11. Хто це такий: «Про нього казали люди, що він богує. Він був, як Бог, знаючий і сильний, той градівник мольфар»? (Юра)

12. У чому знаходив Іван розраду після смерті Марічки? (У господарстві)

Робота з текстом

Прочитайте:

З нотатника й начерків М. Коцюбинського до твору видно, які дивні, вигадливі образи викликає в нього карпатська природа. Його вражають «гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби». Коли пливуть хмари, їхнє «лице» видається письменникові рухливим. «Зажурені гори вкрила сумна смерека», «Кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною і світивсь попід скелі недобрим зеленим вогнем», «В тихих місцях Черемош як сивий віл, а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь». Уся природа одухотворена. Ці та інші образні замальовки природи майже в незмінному вигляді входять у твір.

Завдання:

✵ Знайдіть описи природи, які, на ваш погляд, найпоетичніші. Обґрунтуйте свій вибір.

✵ Які художні образи — плід творчої уяви письменника — викликають захоплення й подив?

Примітка. Зверніть увагу на те, що природа в повісті виходить за межі традиційних функцій пейзажу. Вона не просто фон чи своєрідний контраст до зображуваних подій. Гуцульські краєвиди бачаться нам очима Марічки, Івана, Палагни, Миколи. Тільки зрідка про них розповідає сам автор. Світ природи й світ людини не йдуть паралельно — вони одне ціле.

Дослідження

Дослідіть виражальні засоби пейзажу, з’ясуйте їхню роль, визначте, для якого літературного напряму цей пейзаж характерний: «Дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на м’яку зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По зелених горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку опускали сум свій в Черемош, а він ніс його долом і оповідав». (Епітети, метафори; кольори — голубий, синій, зелений, чорний — тони й напівтони. Пейзаж ліризований, психологізований (подається через сприйняття малого Іванка) — імпресіоністичний. )

Завдання: знайти в тексті вказані епізоди, охарактеризувати їх з точки зору сценариста майбутнього фільму за вказаними пунктами, обґрунтувати власну думку, підтверджуючи цитатами із твору:

✵ Пора року.

✵ Колір, що переважає.

✵ Найважливіші елементи пейзажу.

✵ Настрій героя.

✵ Як за допомогою елементів пейзажу передано відчуття героя.

Епізоди для розгляду

✵ «Тепер він вже мав обов’язки — його посилали пасти корови». (Орієнтовне виконання: літо; зелений; хвилі лісових трав, зажурені гори, рухливе обличчя гір, вічний шум річки, позолочена сонцем вода літніх дощів; радість відкриття; природа загадкова, сильна й вічна, покрита таємничістю віків і юна, зелена водночас)

✵ «Марічка його прийняла, як би давно сподівалася: він буде з нею пасти овечки». (Літо; білий, чорний; біле каміння, чорний привид гори, курбало в потоці, льодова вода потоку, сонце спочиває на волоссі; герої граються, «дзвонячи в тиші молодим сміхом», втома і щастя; «тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші», «жаби здивовано мовкли» )

✵ «Вставай, — будила його Марічка. — Вставай і ходім» (Можливо, літо чи осінь; чорний, сірий; густа заросль смерічок, чорні смереки, безлюдні верхи, такі мертві і самотні, прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного; тривога і щастя; «м’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик», «смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями… але він ішов», «великі каміння перетинали йому дорогу», «чув холод і зловісне дихання безодні, яка одкривала на нього свою ненажерливу пащу» )

✵ «Теплим весняним ранком Іван ішов в полонину». (Весна; зелений; «сонце й шумлива зелена воля», «гірські води шуміли на скоках»; бадьорість; «він легко стрибав з каменя на камінь», «Іван брів…, як по озерах квіток, нагинаючись часом, щоб закосичить кресаню», «тут була тиша, великий спокій природи, строгість і шум» )

✵ «Занедужав Микола — і Іван замість нього пильнує ватри». (Осінь; чорний; «холодні роси сідають на постоли», «сильніше подиха вітер», «лежать здоптані трави, а вітер осінній заводить над ними, як над мерцем»; тривога; Іван «стоїть і заглядає у чорну безодню», «небо зачервонілось, і зблідли зорі» )

Можна зробити висновок, що природа в повісті виходить за межі традиційних функцій пейзажу. Вона не просто фон чи своєрідний контраст до зображуваних подій. Світ природи й світ людини не йдуть паралельно — вони одне ціле.

Евристична бесіда

✵ Які особливості побуту, вірувань ті світогляду гуцулів описує автор? Яку роль виконують вони у творі? (М. Коцюбинський не ідеалізує життя в Карпатах, немає в повісті сліпого замилування етнографією. Навпаки, з усього відчуваємо, що обставини життя й праці нелегкі, навіть суворі. Про це свідчать трагічні випадки з життя лісорубів, нелегкі умови праці вівчарів та скотарів, важке господарювання в умовах суворих стихій. Не випадково автор уводить у зміст казку про гори, яку розповідає Микола і яка свідчить про те, що вони — справа рук не Бога, а сатани. Тож поезія гір буває оманливою й таїть у собі не тільки небезпеку, а й лихо, смерть. Трембіта — тужливий голос гір — часто повідомляла про смерть, яка забирала не тільки тих, хто відпрацював своє, а й юних, як Марічка, і навіть малих дітей. Не випадково Іван був дев’ятнадцятою дитиною в сім'ї. Діти часто помирали, а рід не повинен зникнути. Збереження роду, родова свідомість — одна з ключових проблем у карпатських українців. Головним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство. Худоба була годувальницею. Тож і ставлення до неї особливе. Маржину не тільки годували й доглядали, а й охороняли від злого Духа, на неї ворожили. Худібка — улюблена тема розмови між господарем і господинею, сусідами. На Маланки, за їхніми переконаннями, «до маржини у загороду приходив сам Бог» (зачитування цього уривка до слів: «Так ішло життя худоб’яче й людське, що зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік» ). Іван після одруження у Палагною знаходив розраду й утіху, доглядаючи свою маржинку й спілкуючись із нею.)

✵ Як автор розповідає про відстоювання гуцулами честі свого роду? (Діти природи, швидкі й запальні, гуцули довго пам’ятають і добро, й образи. Битися до крові за честь свого роду — означало захистити гідність. Тому це схвально сприймалося земляками, бо жити з потоптаною гідністю уважалося ганебним. Недарма чоловіки підбивали Івана битися за Палагну. Він не з ревнощів, не зі злості, а з обов’язку захистити свою честь узявся за бартку, щоб мстити мольфарові. Задумаймося, чи не ці особливості характеру зумовлюють гостру реакцію гуцулів на прояви національного приниження. Захищати гідність роду, уважають вони, — значить захищати гідність народу. І робити це наказує голос віків і голос предків. Часто ми чуємо, що непереможне прагнення українців до свободи йде з вільнолюбивих Карпат, які знають ціну гідності й честі. Однак є й інший бік розуміння гуцулами честі. Це те, як вони її відстоюють. Ворожнеча двох родів — Палійчуків і Гутенюків — це руйнація родової свідомості. Роди (зважте, не родини) ворогують, але самі вже не пам’ятають через що. Трембіти часто ридали, сповіщаючи про смерть. Можливо, то голос предків застерігав, що честь боронити треба, але не убиваючи, не руйнуючи рід).

✵ Розкажіть про естетичні смаки та особливості характеру карпатських українців. (Природженою рисою характеру дітей Карпат — гуцулів — є любов до прекрасного. Усе, що оточувало їх, — природа, одяг, побутові речі, будівлі — було таким яскравим, барвистим. Життя входить у душу гуцула прекрасною казкою, а душа його народжує красу й повертає її світові у своїх піснях: «На що б око не впало, що б не сталося на світі: чи пропала овечка, полюбив легень, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека — все виливалось у пісню, легку й просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті». Грати «на денцівку і флояру» було звичним чи не для кожного парубка, а дівчата складали коломийки. Не випадково, що й кохання в гуцулів оповите піснями. Іван «грав на флояру», Марічка співала. І мова цих звуків була мовою кохання. Усе це зливалося з неповторною карпатською красою: «Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже засіяла гори співанками, що їх співають ліси й сіножаті, груні й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце» .)

✵ Який обряд, описаний у творі, здається сучасному читачеві незвичним і навіть дивним? (Язичницький і християнський світогляд так тісно сплелися у свідомості мешканців Карпат, що вони й самі не помічають, як одна їх дія суперечить іншій. Це дуже яскраво відображено у сцені похорону. Починається вона з голосінь Палагни, які не стільки виражали тугу за чоловіком, скільки були обов’язковою частиною обряду, більше того — справжнім мистецтвом. За вікном сумно грала трембіта. З кожного кутка хати чулися зітхання. Але раптово тишу розірвав жіночий сміх. Нікого це не вразило і не здивувало. Почалися танці, жарти, поцілунки. Наші далекі предки- язичники вважали, що людину треба проводжати на той світ веселими піснями і танцями, щоб там душа не сумувала за рідними та друзями.)

Робота в групах

Узагальнити опрацьовану інформацію, побудувавши коротке власне висловлення у формі роздуму:

На мою думку, фольклорне тло твору відіграє важливу роль.

По-перше, тому що…, по-друге, …

Наприклад, …

Отже, …

✵ З якою метою автор уживає діалектні слова у творі? (Діалектизми у творі подані письменником як народнопоетичний елемент мови, як частина загального художнього орнаменту повісті, написаної відшліфованою літературною мовою. Народнопісенні фразеологізми, пісенні рядки, діалектизми вплітаються в мовну тканину твору. Автору потрібно було введення діалектизмів для надання творові гуцульського колориту, індивідуалізації мови персонажів, він хотів зобразити реалії, назв для яких немає в літературній мові, тож користувався тими назвами, які були в гуцульській говірці)