Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів на Станіславщині (сьогодні це Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Батько В.Стефаника був працьовитим та вимогливим. Він хотів дати сину найкращу освіту.

Майбутній новеліст навчався три роки в рідному селі Русові, три роки у Снятинській школі, потім у 1883 році вступив до Коломийської гімназії, яку не закінчив, бо його виключили за участь у Покутській трійці у 1890 р.

В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. Університет покинув, бо медицина його не цікавила.

У 1897 році відбулись перші публікації його новел у Львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Свої новели писав  російською, польською та чеською мовами.

У 1899 у Чернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника “Синя книжечка”.

«Першим українським новелістом», «володарем селянських душ», «великим майстром слова», «володарем тяжкого слова», «сільським філософом» – називають В.Стефаника.

1900 року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест».

У 1903 В.Стефаник відвідує Київ, де знайомиться з М.Старицьким, Панасом Мирним, М.Коцюбинським, Миколою Вороним. Також був знайомий з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Іваном Франком.

26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак. У них було 3 синів, та після 10 років щасливого сімейного життя Ольга померла. У 43 роки Стефаник став вдівцем, сам виховував дітей. Більше він не одружувався.

Був депутатом австрійського Віденського парламенту з 1907 року до 1918. Він захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини.

1 період творчості ( 1897 – 1901)

1899  – збірка новел «Синя книжечка».

1900  – збірка новел «Камінний хрест».

1901  – збірка новел «Дорога».

2 період творчості ( 1916 – 1933)

1916 – новели «Диточа пригода», «Вона- земля», «Марія».

1926 – збірка «Земля».

1927 – 1933 – написав більше 10 новел, переважно автобіографічних.

7 грудня 1936 року письменник помер від серцевого нападу. Похований у Русові біля матері згідно з заповітом новеліста.

В. Стефаник — один із представників Покутської трійці (умовне об’єднання трьох українських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І.Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини.

Творчість В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького, часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/vasil-stefanik-biografiya-korotko

Новаторство Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань та переживань. У творах письменника немає авторських роз’яснень та тлумачень, говорять, роздумують самі персонажі. Тому його твори побудовані на монологах та діалогах. Він прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо. Його твори стилі, глибоколіричні, що порівнює їх із народною піснею.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/vasil-stefanik-biografiya-korotko

Експресіонізм — літературно-мистецька стильова течія початку XX ст.   Експресіонізм (від франц. expression — вираження, вираз­ність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку XX століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегу­манізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на роз­пад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. Визначальні риси експресіонізму: • зацікавленість глибинними психічними процесами; • заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; • оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образ­ності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як гли­бокий ліризм і всеохоплюючий пафос; • суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою. В український літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію екс­пресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір «Я (Романтика)»), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/2679-ekspresionizm-literaturno-mistetska-stilova-tendentsiya-avangardizmu-pochatku-xx-st Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua