Щербина Алла Сергіïвна

Перспективність та наступність дошкільної та початкової ланок освіти на сучасному етапі

З досвіду вихователя

ЗДО Миколаївської області, с. Мостове

Школа не повинна вносити різкого перелому в життя дитини.

Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити сьогодні те, що робила вчора.

Нехай нове з'являється в її житті поступово і не збентежує лавиною переживань.

В.О. Сухомлинський

Необхідність наступності в роботі пов’язаних між собою дошкільної та початкової ланок освіти обґрунтована в працях Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової. На початку XX ст. Н. Лубенець стверджувала, що “…починати виховання дітей зі школи – означає зводити будівлю на піску і без фундаменту”. Своєрідним уточненням цього положення є міркування Є. Тихеєвої, яка вважала, що “старший ступінь дитячого садка на одну третину вже школа, а молодший ступінь школи на одну третину дитячий садок”.

Саме в ці слова покладений принцип наступності, який, будучи одним із найголовніших психолого - дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв’язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв’язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку дітей.

Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально - виховної роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть пред’явлені дітям в школі, а з іншого - на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному закладі, сім’ї, знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв’язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення занять у школу, на мою думку, є непродуктивними. Водночас елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв’язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.

З проблемою наступності навчання і виховання пов’язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності навчання і виховання — врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально - ігрової до навчальної діяльності.

На сучасному етапі розвитку освітнього просторута в зв’язку з реформами в галузі початкової освіти, завданнями співпраці ЗДО і початкової школи є:

  • створення психолого - педагогічних умов, що забезпечують сприятливий перебіг процесу адаптації першокласників до шкільного навчання (природність переходу з закладу дошкільної світи в школу);
  • поліпшення підготовки до навчання в школі 5 - 6 річних дітей;
  • поглиблення інтересу до життя в школі;
  • надання допомоги сім'ї в новій ситуації, що виникає при підготовці до навчання в школі і при вступі дитини до школи.

Які ж причини, що викликають відокремленість дошкільної й початкової ланок освіти? Це, по-перше, невідповідність сучасних шляхів реалізації наступності науковим уявленням про самоцінність кожного вікового періоду розвитку дитини; по-друге, відсутність спрямованості процесу навчання і виховання на вікові можливості та особливості дітей; по-третє, поспішне проходження важливих для дітей стадій розвитку.

Проблеми наступності і перспективності мають декілька наукових аспектів.

Психологічний аспект:

  • вивчення особливостей розвитку дітей на перехідному етапі;
  • визначення специфіки переходу від ігрової до навчальної діяльності;
  • забезпечення психологізації освітнього процесу як умови формування особистості на двох рівнях.

Методичний аспект:

  • взаємне ознайомлення з методами і формами освітньої роботи в старшій групі дошкільного закладу та в 1-му класі початкової школи;
  • забезпечення наступності щодо методів та прийомів роботи з дітьми з розвитку мовлення, математики, ознайомлення з навколишнім, фізичного, естетичного, соціального виховання.

Цей аспект реалізується через взаємовідвідування вихователями та вчителями занять (уроків) з наступним спільним обговоренням, семінари - практикуми з певних методик; проведення спільних педагогічних нарад, методичних об’єднань, виставок, конференцій; взаємо - консультування педагогами; обмін передовим педагогічним досвідом роботи тощо.

Практичний аспект:

  • попереднє знайомство вчителів із своїми майбутніми учнями;
  • кураторство вихователями своїх колишніх вихованців;
  • форми взаємодії педагогічних колективів: семінари, семінари-практикуми, тренінги (педагогічного спілкування, комунікативних умінь), спільна робота практичного психолога з вчителями та вихователями дошкільних груп);
  • система відвідування вчителями старших груп, спостереження за діяльністю дітей на заняттях та поза ними; бесіди з дітьми та їх вихователем; створення «школи майбутнього першокласника”; організація спільних концертів, свят. спортивних змагань; тощо.

Я вважаю, що наступність у роботі закладу дошкільної освіти і школи повинна передбачати зорієнтованість і вихователів дошкільних закладів, і вчителів початкової школи на сумісну діяльність з дітьми, яка враховує вікові особливості розвитку дитини, спонукає її до творчого самовиявлення, зберігає унікальність і самобутність певного періоду дитинства, забезпечує безкризовий перехід дошкільника у позицію особистості другого дитинства і водночас віддзеркалює розвивальний характер освіти.

У своїй роботі я використовую такі форми здійснення неперервності ЗДО і початкової школи

Зазвичай на початку навчального року педагогами нашого закладу дошкільної освіти складається єдиний спільний план по наступності ЗДО та школи на рік, метою якого є конкретизація роботи за трьома основними напрямками:

  • робота з дітьми;
  • взаємодія педагогів;
  • співпраця з батьками.

​Форми здійснення наступності:

1. Робота з дітьми:

  • екскурсії в школу;
  • відвідування шкільної бібліотеки;
  • знайомство та взаємодія дошкільнят з учителями та учнями початкової школи;
  • участь у спільній освітній діяльності, ігрових програмах;
  • виставки малюнків і виробів;
  • зустрічі та бесіди з колишніми вихованцями дитячого саду (учні початкової школи);
  • спільні свята (День знань, посвята в першокласники, свято Осені, Новорічні свята, свято до Дня матері, випускний в дитячому садочку тощо) і спортивні змагання дошкільнят та першокласників;
  • участь у театралізованій діяльності.

2. Взаємодія педагогів:

  • спільні педагогічні ради (ЗДО і школа);
  • семінари, майстер-класи;
  • круглі столи педагогів ЗДО та вчителів школи;
  • психологічні та комунікативні тренінги для вихователів та вчителів;
  • проведення діагностики по визначенню готовності дітей до школи;
  • взаємодія медичних працівників, психологів ЗДО і школи;
  • відкриті покази освітньої діяльності в ЗДО і відкритих уроків в школі;
  • педагогічні та психологічні спостереження.

3. Співпраця з батьками:

  • спільні батьківські збори з педагогами ЗДО та вчителями школи;
  • круглі столи, дискусійні зустрічі, педагогічні «вітальні»;
  • батьківські конференції, вечори запитань і відповідей;
  • консультації з педагогами ЗДО і початкової школи;
  • зустрічі батьків з майбутніми учителями;
  • дні відкритих дверей;
  • дні батьківського самоврядування;
  • творчі майстерні;
  • анкетування, тестування батьків для вивчення підготовленості сім'ї напередодні шкільного життя дитини і в період адаптації до школи;
  • освітньо - ігрові тренінги та практикуми для батьків дітей дошкільного віку, ділові ігри, практикуми;
  • сімейні вечори, тематичні дозвілля;
  • візуальні засоби спілкування (стендовий матеріал, виставки, поштовий ящик питань і відповідей тощо);
  • засідання батьківських клубів.

Підсумком співпраці педагогічних колективів є спільна педаго­гічна рада вчителів та вихователів, де аналізуються результати підго­товки до школи, помилки та упущення, обговорюються результати моніторингового обстеження рівня засвоєння дітьми старших груп програмових вимог, прогнозується подальша співпраця школи та дошкільного закладу, вчителі знайомляться з моделлю випускника ЗДО.

Щоб забезпечити реальну перспективність і наступність у ро­боті дошкільного закладу та школи, на мою думку, важливо дотримуватись певних умов: співробітництво має бути довготривалим і нерозривним; ро­бота - системною і плановою; завдання - комплексними та інтег­рованими.

Зараз у більшості ЗДО виникає така негативна тенденція дублювання цілей, завдань, форм і методів початкової школи. Зміст дошкільної освіти будується у так званій «шкільній логіці» — логіці майбутніх навчальних предметів. Практикується раннє навчання дітей письма, читання, ускладненої для дошкільників математики тощо. Створюється неправомірна диспропорція у провідних змістовних лініях освіти, що полягає в перевазі пізнавального розвитку над художньо - естетичним, фізичним і соціально - особистісним. Гра й інші специфічні для цього віку види діяльності витісняються заняттями, які стають домінуючою формою навчання та виховання. При цьому ігноруються об’єктивні вікові закономірності розвитку дитини, характерні для дошкільного віку, а отже, й інтереси самої дитини.

Хочу наголосити, що подібні явища значною мірою провокуються вимогами батьків, які вважають, що раннє навчання дитини в дошкільному віці забезпечує успішність шкільної освіти, позитивне ставлення вчителів і визнання з боку однолітків. Саме тому батьки прагнуть, щоб їх дитина в будь-якій освітній установі, чи то початкова школа чи дитячий садок, накопичувала навчальні досягнення впродовж усього періоду дитинства — чим раніше вона почне шкільне навчання, тим краще. При цьому недооцінюється такий негативний наслідок, як втрата в дітей інтересу до навчання. Тому, я вважаю, що дана проблема, як ніколи, актуальна в наш час.

Сьогодні технологія навчання досягла такого рівня, що будь-які знання можна дати дитині незалежно від її віку. Наслідком цього стало те, що шляхи розв’язання проблеми навченості не завжди відповідають науковим уявленням про самоцінність кожного періоду розвитку дитини, а процес виховання та навчання не орієнтується на вікові особливості та можливості дітей. Більше того, розуміння вікового періоду розвитку ставиться в залежність від організаційних чинників системи навчання. У цьому, на мій погляд, основна причина протиріч у наступності на всіх ланках шкільної освіти.

Особливу тривогу психолого-педагогічної науки викликає зростання стомлення та перевтоми дитини. Ця проблема усвідомлюється всіма та в той же час ніяк не може бути вирішена. Ще на початку століття італійський фізіолог Моссо та німецькі вчені Верхард, Гакер, Лоренц та ін. довели, що стомлення та перевтома — це явища фізіологічного й хімічного порядку. Вони аналогічні отруєнню організму. Була відкрита отрута перевтоми — «кенотоксин», який негативно впливає не тільки на працездатність людини, а й на її загальний емоційний стан.

Наші діти і так належать до «нервового століття», і багатьох явищ, що призводять до стомлення, уникнути не завжди вдається, але цей стан ще більш посилюється, оскільки не передбачено заходів, які б запобігали або знижували його.

Отже, реалізація перспективності та наступності дошкільної та початкової ланок освіти вимагає розв’язання певних завдань:

1. Забезпечення «охоронної функції» процесу навчання — неприпустимість розумових перевантажень, використання здоров’язберігаючих технологій, підтримка емоційно-позитивного ставлення дитини до пізнавальної діяльності.

2. Організація процесу навчання, виховання та розвитку дітей на всіх етапах освіти з урахуванням їх самоцінності (опора на потреби та можливості дітей, створення умов для збереження дитячої індивідуальності, розкриття й розвиток здібностей кожної дитини).

3. Пріоритетний розвиток особистості, формування тих інтелектуальних і соціальних якостей, без яких подальше навчання не буде успішним.

Згідно з нормативними документами, неперервність освітніх програм припускає досягнення такої пріоритетної мети.

Я вважаю, у перспективі слід прагнути до більш радикальних кроків у цьому напрямку, до створення наскрізних програм для освіти дітей 4-10 років життя колективами фахівців з дошкільної та початкової освіти.

Отже, можна зробити висновок, що надзвичайно важливо робити безболісним для дитини перехід від однієї вікової сходинки до наступної, максимально зближувати умови розвитку, виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів і лише в такому випадку ми зможемо мати гарні позитивні результати в навчанні і вихованні дітей як дошкільного так і молодшого шкільного віку.