Щербина Алла Сергіïвна
Перспективність та наступність дошкільної та початкової ланок освіти на сучасному етапі
З досвіду вихователя
ЗДО Миколаївської області, с. Мостове
Школа не повинна вносити різкого перелому в життя дитини.
Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити сьогодні те, що робила вчора.
Нехай нове з'являється в її житті поступово і не збентежує лавиною переживань.
В.О. Сухомлинський
Необхідність наступності в роботі пов’язаних між собою дошкільної та початкової ланок освіти обґрунтована в працях Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинського, С. Русової. На початку XX ст. Н. Лубенець стверджувала, що “…починати виховання дітей зі школи – означає зводити будівлю на піску і без фундаменту”. Своєрідним уточненням цього положення є міркування Є. Тихеєвої, яка вважала, що “старший ступінь дитячого садка на одну третину вже школа, а молодший ступінь школи на одну третину дитячий садок”.
Саме в ці слова покладений принцип наступності, який, будучи одним із найголовніших психолого - дидактичних принципів, передбачає тісні взаємозв’язки дошкільної ланки освіти і початкової школи. Ці взаємозв’язки стосуються психофізичного розвитку дитини, формування її як особистості і вимагають узгодженості, послідовності змісту, форм і методів навчання і виховання. Саме у взаємозалежності і взаємній орієнтації двох послідовних освітніх ланок полягає неперервність, наступність навчання і розвитку дітей.
Наступність забезпечує поступовий перехід від попереднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. З одного боку, вона передбачає спрямованість навчально - виховної роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть пред’явлені дітям в школі, а з іншого - на опору вчителя на досягнутий старшими дошкільниками рівень розвитку; на здобуті в дошкільному закладі, сім’ї, знання, навички і досвід дітей; на активне використання їх у навчально-виховному процесі.
Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв’язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення занять у школу, на мою думку, є непродуктивними. Водночас елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв’язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок.
З проблемою наступності навчання і виховання пов’язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності навчання і виховання — врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально - ігрової до навчальної діяльності.
На сучасному етапі розвитку освітнього просторута в зв’язку з реформами в галузі початкової освіти, завданнями співпраці ЗДО і початкової школи є:
- створення психолого - педагогічних умов, що забезпечують сприятливий перебіг процесу адаптації першокласників до шкільного навчання (природність переходу з закладу дошкільної світи в школу);
- поліпшення підготовки до навчання в школі 5 - 6 річних дітей;
- поглиблення інтересу до життя в школі;
- надання допомоги сім'ї в новій ситуації, що виникає при підготовці до навчання в школі і при вступі дитини до школи.
Які ж причини, що викликають відокремленість дошкільної й початкової ланок освіти? Це, по-перше, невідповідність сучасних шляхів реалізації наступності науковим уявленням про самоцінність кожного вікового періоду розвитку дитини; по-друге, відсутність спрямованості процесу навчання і виховання на вікові можливості та особливості дітей; по-третє, поспішне проходження важливих для дітей стадій розвитку.
Проблеми наступності і перспективності мають декілька наукових аспектів.
Психологічний аспект:
- вивчення особливостей розвитку дітей на перехідному етапі;
- визначення специфіки переходу від ігрової до навчальної діяльності;
- забезпечення психологізації освітнього процесу як умови формування особистості на двох рівнях.
Методичний аспект:
- взаємне ознайомлення з методами і формами освітньої роботи в старшій групі дошкільного закладу та в 1-му класі початкової школи;
- забезпечення наступності щодо методів та прийомів роботи з дітьми з розвитку мовлення, математики, ознайомлення з навколишнім, фізичного, естетичного, соціального виховання.
Цей аспект реалізується через взаємовідвідування вихователями та вчителями занять (уроків) з наступним спільним обговоренням, семінари - практикуми з певних методик; проведення спільних педагогічних нарад, методичних об’єднань, виставок, конференцій; взаємо - консультування педагогами; обмін передовим педагогічним досвідом роботи тощо.
Практичний аспект:
- попереднє знайомство вчителів із своїми майбутніми учнями;
- кураторство вихователями своїх колишніх вихованців;
- форми взаємодії педагогічних колективів: семінари, семінари-практикуми, тренінги (педагогічного спілкування, комунікативних умінь), спільна робота практичного психолога з вчителями та вихователями дошкільних груп);
- система відвідування вчителями старших груп, спостереження за діяльністю дітей на заняттях та поза ними; бесіди з дітьми та їх вихователем; створення «школи майбутнього першокласника”; організація спільних концертів, свят. спортивних змагань; тощо.
Я вважаю, що наступність у роботі закладу дошкільної освіти і школи повинна передбачати зорієнтованість і вихователів дошкільних закладів, і вчителів початкової школи на сумісну діяльність з дітьми, яка враховує вікові особливості розвитку дитини, спонукає її до творчого самовиявлення, зберігає унікальність і самобутність певного періоду дитинства, забезпечує безкризовий перехід дошкільника у позицію особистості другого дитинства і водночас віддзеркалює розвивальний характер освіти.
У своїй роботі я використовую такі форми здійснення неперервності ЗДО і початкової школи
Зазвичай на початку навчального року педагогами нашого закладу дошкільної освіти складається єдиний спільний план по наступності ЗДО та школи на рік, метою якого є конкретизація роботи за трьома основними напрямками:
- робота з дітьми;
- взаємодія педагогів;
- співпраця з батьками.
Форми здійснення наступності:
1. Робота з дітьми:
- екскурсії в школу;
- відвідування шкільної бібліотеки;
- знайомство та взаємодія дошкільнят з учителями та учнями початкової школи;
- участь у спільній освітній діяльності, ігрових програмах;
- виставки малюнків і виробів;
- зустрічі та бесіди з колишніми вихованцями дитячого саду (учні початкової школи);
- спільні свята (День знань, посвята в першокласники, свято Осені, Новорічні свята, свято до Дня матері, випускний в дитячому садочку тощо) і спортивні змагання дошкільнят та першокласників;
- участь у театралізованій діяльності.
2. Взаємодія педагогів:
- спільні педагогічні ради (ЗДО і школа);
- семінари, майстер-класи;
- круглі столи педагогів ЗДО та вчителів школи;
- психологічні та комунікативні тренінги для вихователів та вчителів;
- проведення діагностики по визначенню готовності дітей до школи;
- взаємодія медичних працівників, психологів ЗДО і школи;
- відкриті покази освітньої діяльності в ЗДО і відкритих уроків в школі;
- педагогічні та психологічні спостереження.
3. Співпраця з батьками:
- спільні батьківські збори з педагогами ЗДО та вчителями школи;
- круглі столи, дискусійні зустрічі, педагогічні «вітальні»;
- батьківські конференції, вечори запитань і відповідей;
- консультації з педагогами ЗДО і початкової школи;
- зустрічі батьків з майбутніми учителями;
- дні відкритих дверей;
- дні батьківського самоврядування;
- творчі майстерні;
- анкетування, тестування батьків для вивчення підготовленості сім'ї напередодні шкільного життя дитини і в період адаптації до школи;
- освітньо - ігрові тренінги та практикуми для батьків дітей дошкільного віку, ділові ігри, практикуми;
- сімейні вечори, тематичні дозвілля;
- візуальні засоби спілкування (стендовий матеріал, виставки, поштовий ящик питань і відповідей тощо);
- засідання батьківських клубів.
Підсумком співпраці педагогічних колективів є спільна педагогічна рада вчителів та вихователів, де аналізуються результати підготовки до школи, помилки та упущення, обговорюються результати моніторингового обстеження рівня засвоєння дітьми старших груп програмових вимог, прогнозується подальша співпраця школи та дошкільного закладу, вчителі знайомляться з моделлю випускника ЗДО.
Щоб забезпечити реальну перспективність і наступність у роботі дошкільного закладу та школи, на мою думку, важливо дотримуватись певних умов: співробітництво має бути довготривалим і нерозривним; робота - системною і плановою; завдання - комплексними та інтегрованими.
Зараз у більшості ЗДО виникає така негативна тенденція дублювання цілей, завдань, форм і методів початкової школи. Зміст дошкільної освіти будується у так званій «шкільній логіці» — логіці майбутніх навчальних предметів. Практикується раннє навчання дітей письма, читання, ускладненої для дошкільників математики тощо. Створюється неправомірна диспропорція у провідних змістовних лініях освіти, що полягає в перевазі пізнавального розвитку над художньо - естетичним, фізичним і соціально - особистісним. Гра й інші специфічні для цього віку види діяльності витісняються заняттями, які стають домінуючою формою навчання та виховання. При цьому ігноруються об’єктивні вікові закономірності розвитку дитини, характерні для дошкільного віку, а отже, й інтереси самої дитини.
Хочу наголосити, що подібні явища значною мірою провокуються вимогами батьків, які вважають, що раннє навчання дитини в дошкільному віці забезпечує успішність шкільної освіти, позитивне ставлення вчителів і визнання з боку однолітків. Саме тому батьки прагнуть, щоб їх дитина в будь-якій освітній установі, чи то початкова школа чи дитячий садок, накопичувала навчальні досягнення впродовж усього періоду дитинства — чим раніше вона почне шкільне навчання, тим краще. При цьому недооцінюється такий негативний наслідок, як втрата в дітей інтересу до навчання. Тому, я вважаю, що дана проблема, як ніколи, актуальна в наш час.
Сьогодні технологія навчання досягла такого рівня, що будь-які знання можна дати дитині незалежно від її віку. Наслідком цього стало те, що шляхи розв’язання проблеми навченості не завжди відповідають науковим уявленням про самоцінність кожного періоду розвитку дитини, а процес виховання та навчання не орієнтується на вікові особливості та можливості дітей. Більше того, розуміння вікового періоду розвитку ставиться в залежність від організаційних чинників системи навчання. У цьому, на мій погляд, основна причина протиріч у наступності на всіх ланках шкільної освіти.
Особливу тривогу психолого-педагогічної науки викликає зростання стомлення та перевтоми дитини. Ця проблема усвідомлюється всіма та в той же час ніяк не може бути вирішена. Ще на початку століття італійський фізіолог Моссо та німецькі вчені Верхард, Гакер, Лоренц та ін. довели, що стомлення та перевтома — це явища фізіологічного й хімічного порядку. Вони аналогічні отруєнню організму. Була відкрита отрута перевтоми — «кенотоксин», який негативно впливає не тільки на працездатність людини, а й на її загальний емоційний стан.
Наші діти і так належать до «нервового століття», і багатьох явищ, що призводять до стомлення, уникнути не завжди вдається, але цей стан ще більш посилюється, оскільки не передбачено заходів, які б запобігали або знижували його.
Отже, реалізація перспективності та наступності дошкільної та початкової ланок освіти вимагає розв’язання певних завдань:
1. Забезпечення «охоронної функції» процесу навчання — неприпустимість розумових перевантажень, використання здоров’язберігаючих технологій, підтримка емоційно-позитивного ставлення дитини до пізнавальної діяльності.
2. Організація процесу навчання, виховання та розвитку дітей на всіх етапах освіти з урахуванням їх самоцінності (опора на потреби та можливості дітей, створення умов для збереження дитячої індивідуальності, розкриття й розвиток здібностей кожної дитини).
3. Пріоритетний розвиток особистості, формування тих інтелектуальних і соціальних якостей, без яких подальше навчання не буде успішним.
Згідно з нормативними документами, неперервність освітніх програм припускає досягнення такої пріоритетної мети.
Я вважаю, у перспективі слід прагнути до більш радикальних кроків у цьому напрямку, до створення наскрізних програм для освіти дітей 4-10 років життя колективами фахівців з дошкільної та початкової освіти.
Отже, можна зробити висновок, що надзвичайно важливо робити безболісним для дитини перехід від однієї вікової сходинки до наступної, максимально зближувати умови розвитку, виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів і лише в такому випадку ми зможемо мати гарні позитивні результати в навчанні і вихованні дітей як дошкільного так і молодшого шкільного віку.