Квасняк Галина Миколаївна

З досвіду роботи вихователя

Єланецького ЗДО "Ромашка №1"

Проблема впливу батьківського відношення та дорослого оточення (рідні, вихователі, вчителі, незнайомі) на психічний та духовний розвиток дитини надзвичайно актуальна, оскільки розвиток особистості проходить в руслі спільного, генерального процесу необхідності в спілкуванні.

В Україні, зростаюче число неблагополучних сімей, де сімейні відносини, сімейний мікроклімат дуже впливає на розвиток дітей, яким потрібна повна довіра, сприймання, доброзичливе спілкування з друзями. Свої проблеми в цих сімях мають діти, які згодом стають так звані «складні» або «з групи ризику». Існує інша тенденція, яка повертає значення емоційної природи: важливість розуміння, співчуття, моральної підтримки і допомоги. Значення зростаючої людської моралі батьків, комунікативних відносин в сім'ї величезне. З матір'ю емоційний зв'язок розглядається як провідна умова, що лежить в основі авторитету у світі, основа особистої емоційної стабільності, стійкості та соціального розвитку дитини. Моя робота присвячена вивченню емоційних відносин дітей і дорослих, розумінню емоційних реакцій.

Нова ера висуває перед праців­никами дошкільних установ нові навчально-вихов­ні завдання, зумовлені необхідністю формування в дітей почуттів любові, справедливості, правди, спів­чуття, милосердя та інших чеснот. Люблячими хочуть бачити дітей їхні батьки, рідні, вихователі, однолітки. Вкладаючи у вихованців любов, дорос­лі сподіваються отримати від них довіру, чуйність, порозуміння.

Розглянемо наше місце у стосунках з дітьми. Ми є для них «стимулами» для виправлення їхніх відчуттів, що повільно розвиваються. Для інтелектуального розвитку є різні предмети і кольори, форми тощо; але для духу предмети-стимули - це ми самі. Чисті душі дітей мають черпати свою духовну їжу від нас; їхні серця по­винні зупинитися на нас, як їхня увага фіксува­лась на улюблених стимулах; в любові до нас во­ни повинні піднятися до внутрішньої творчості.

Як уже зазначалося, вихователі й діти в основу свого ставлення один до одного покладають любов, намагання творити добро. Оскільки любов, благодіяння, милосердя - це сфера прояву людського духу, то і дітей привчають до того, що ці чесноти мають виявлятися в їхньому житті щоденно і не повинні залежати від власних симпатій чи антипатій до інших.

Педагогу треба застосовувати цілий комплекс педагогічних методів та прийомів: ласкаве фізич­не доторкування, схвалення, навіювання, опис, пояснення, зосереджена увага, дисципліна, прохання, твердість характеру, гнучкість реакцій, стиму­лювання, вимоги, модифікація поведінки, вказів­ки, інструкції, створення можливостей для вільної творчості, позитив­ний приклад для наслідування, вміння активно слухати, прихильне ставлення до почуттів та ідей, контакт "очі в очі" (зустріч поглядів) та ін. Це допоможе дитині, з проблемами в розвит­ку, постійно відчувати беззастережну, безумовну любов до неї з боку дорослих.

Коли в дитини є певні проблеми тіла чи душі, то вона, її батьки, рідні, вихователі повинні знати про необмежені компенсаторні можливості вільного людського духу. Тіло становить лише одну сторону дитини, і не варто переоцінювати цю фізичну сторону; варто розглядати людину в усій її цілісності.

Завдання педагогів - виховати люблячу дитину.

Тому я вивчала розуміння дошкільнятами емоційних реакцій дорослого. Виходячи з вищесказаного, я визначила, що дорослі емоції впливатють на емоційний і соціальний розвиток дитини. Відповідно, в своїй роботі, я поставила наступні цілі:

• визначити концептуальні підходи і розробки програм роботи з емоціями,
• вивчити емоційні відносини дорослих і дітей та їх вплив на емоційний і соціальноий розвиток малюків, вивчити характеристики емоційних відносин дорослих до дітей дошкільного віку, співвіднести емоційні прояви старших дошкільнят та їх розуміння дорослого характеру, дослідити відносини дітей в ситуаціях конфлікту з однолітками в залежності від специфіки емоційних реакцій дорослих, оптимізувати емоційні відносини дорослих для кращого емоційного розвитку дитини.

Для виконання цілей використовувала:

дослідження та аналіз емоцій, які описуються у віковій педагогічній та практичній психології;

теоретичні та експериментальні дослідження програми «Я у світі», «Зернятко»;

моделювання, спостереження, особистісне інтерв'ю, запитання, анкетування батьків.

Під час своєї роботи використовую нижченаведені способи.

Спосіб 1. Анкета для батьків (E.I. Захарова).

Мета: для вивчення батьківського прийняття/відмови від матері до дитини. Дослідження: Емоційний прийом матері. Чутливість, емпатія матері до дитини, поведінкові прояви матерів, емоційна взаємодія з дитиною.

Спосіб 2. Характеристика родини.

Мета: щоб перевірити емоційне благополуччя і мікроклімат в сім'ї. Дослідження: Сприятлива/несприятлива атмосфера в сім'ї. Конфлікт в сім'ї. Ворожість в сім'ї.

Спосіб 3. Вивчають взаємозв'язок дитини з однолітками (Т. А. Рєпін.).

Мета: для вивчення відмови від дитини. Дослідження: Соціальний статус дитини в дитячому садочку.

Спосіб 4. Шкала емоційного вираження дитини. (експертна оцінка).

Мета: Щоб перевірити емоційне вираження дитини в дитячому садку. Дослідження: Профіль емоційних виразів дитини на негативні соціальні емоції.

5 спосіб. Розмова про аватари ( О.В. Суворов).

Мета: Щоб перевірити емоційні та правові відносини у дошкільному житті дітей в ситуаціях з педагогом.

Освітня та профілактична робота з дорослими, щодо емоційної взаємодії з дитиною, повинна починатися із допологового будинку, материнської школи, дитячих центрів, медичного та психологічного консультування. Але маємо те, що маємо. Дитина приходить в дитячий садок з деяким набутим досвідом емоційного стану.

Тому моя просвітницька та навчальна робота спрямована на: формування материнської компетенції в емоційній взаємодії з дитиною; здатності бачити і чути іншу людину, здатність розуміти унікальність кожної людини, дорослої чутливості до дитини - вміння сприймати і розуміти стан дитини та його причини, співпереживати; культивувати позитивні, безумовні визнання дитини; формування поведінкових навичок емоційної участі дитини: прагнення до фізичного контакту, забезпечуючи емоційну підтримку; орієнтація на стан дитини при взаємодії з ними; розробка емоційного самоконтролю: здатність розуміти, відстежувати і виражати свої емоції. Розглянемо, що ж таке емоції.

Головне функціональне значення емоцій людини полягає у виділенні в образі навколишнього середовища особистісно значимих елементів і спонукання суб'єкта діяльності по відношенню до цих об'єктів.

Емоції - Особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результат його практичної діяльності. До класу емоцій ставляться настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями.

Головна функція емоцій складається в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, не користуючись мовою, судимо про стан один одного і краще настроюємся на спільну діяльність і спілкування.

В результаті еволюції людини емоції виникли як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих або інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Життя без емоцій так само неможливо, як і без відчуттів.

В останні роки відбувається активне реформування системи дошкільного виховання: з'являються нові програми дошкільного виховання, розробляються оригінальні методичні матеріали.

На тлі цих змін розвитку емоційної сфери дитини не завжди приділяється достатньо уваги, на відміну від його інтелектуального розвитку. Адже емоції впливають на всі компоненти пізнання: на відчуття, сприйняття, уяву, пам'ять і мислення.

У процесі росту відбувається зміни в емоційній сфері дитини. Змінюються його погляди на світ і стосунки з оточуючими. Здатність дитини усвідомлювати і контролювати свої емоції зростає. Але сама по собі емоційна сфера якісно не розвивається. Її необхідно розвивати.

Замикаючись на телевізорах, комп'ютерах, діти стали менше спілкуватися з дорослими, а адже спілкування в значній мірі збагачує чуттєву сферу. Сучасні діти стали менш чуйними до почуттів інших.

Напевно, ми всі хочемо бачити своїх дітей щасливими, усміхненими, які вміють спілкуватися з оточуючими. Не завжди це виходить.

Моє завдання допомогти дітям розібратися з основними проблемами спілкування, велику увагу приділяю в умінні спілкуватися, розуміти почуття інших людей, співчувати їм, адекватно реагувати у складних ситуаціях, знаходити вихід з конфлікту, тобто навчити дітей умінню керувати своєю поведінкою, емоціями.

Перш за все потрібно розглянути, що ж таке настрій та емоційні стани.

Емоції відрізняє їх тривалість: короткострокові емоційні стани (хвилювання, пристрасті і т. д.) і більш довготривалі, стійкі настрої.

Емоції можуть бути класифіковані залежно від суб'єктивного значення переживань, які появляються. Так, виділяють наступні види "цінних" емоцій.

1. Альтруїстичні емоції – переживання, що виникають виходячи з потреби підтримувати, допомогати, захищати інших людей: бажання приносити іншим людям радість і щастя; занепокоєння про долю кого-небуть, піклування про нього; радість за удачу та щастя інших; почуття справедливості; почуття відданості; почуття участі, жалю, співчуття людям.

2. Комунікативні емоції, які виникають залежно від потреб в спілкуванні: бажання спілкуватися, обмінюватися ідеями та досвідом, знайти свою відповідь; відчуття співчуття, симпатії; відчуття поваги, подяки до кого-небуть; відчуття захоплення ким-небуть; бажання заслужити схвалення від близьких та людей, яких поважають.

3. Глоричні емоції пов’язані з потребою в самовизначенні, славі: бажання завоювати визнання, повагу; почуття пораненого марнославства і бажання взяти реванш. приємне відчуття марнославства; гордість; почуття переваги; задоволення тим, що немов би виріс в своїх очах, збільшилася вартість своєї особистості.

4. Праксичні емоцій, викликані зміною діяльності в прогресі, успішністю, або її неуспішністю, труднощами здійснення і завершення роботи: бажання досягти успіху на робочому місці; почуття напруги; пристрасть, захопленість роботою; милування результатами своєї праці, її продукції; приємна втома; приємне задоволення, що робота зроблена, день був не марний.

5. Пугністичні емоції, які виникають від потреб у подоланні ризиків, інтересу до боротьби: спраги гострих відчуттів; «насолода» ризиком; почуття спортивних пристрастей та інтересів; рішучість та визначення; спортивний гнів; почуття сильної і емоційної деформації та напруги; обмеженої мобілізації своїх фізичних і психічних здібностей.

6. Романтичні емоції: прагнення до всього незвичайного, таємничого; прагнення до незвичайних, невідомих подій; чекання чогось незвичайного і дуже світлого дива; відчуття «вперед і вперед»; захоплююче відчуття сприйняття: все, як здається інакше, різне, гарне, незвичайне повне значимості і конфіденційності; почуття особливого значення всього, що відбувається; відчуття зловісно- таємничого.

7. Гностичні емоції, пов'язані з необхідністю в пізнавальній гармонії: прагнення щось зрозуміти, щоб проникнути в сутність явища; відчуття нерозуміння і подиву; почуття ясності або смутності думок; непереборне бажання подолати протиріччя у своїх власних думках, привести все в систему; почуття здогаду, близькості рішення; радість виявлення істини.

8. Естетичні емоції, пов'язані з ліричними переживаннями: спрага до краси; насолодитися красою щось або когось; почуття елегантного, витонченого; почуття піднесеного або величного; насолода звуками; відчуття хвилюючого драматизму; почуття яскравого смутку і роздумів; поетично- споглядального стану; відчуття душевної м'якості; почуття близького, рідного, милого; солодкі спогади про минуле; гірко приємне почуття самотності.

9. Гедоністичні емоції, пов'язані з задоволенням фізичних і духовних потреб в комфорті: задоволення приємних фізичних відчуттів смачної їжі, тепла, сонця і т. д.; почуття безмятежності, безтурботності; нега(солодка лінь); почуття задоволення, веселощів; приємне бездумне збудження (на танцях, вечорницях, та ін.); солодопристрасті.

10. Акізитивні емоції, які виникають від зацікавлення накопичувати, збиранню, колекціюванню: бажання щось неодноразово придбати, накопичувати, збирати; радість від збільшення своїх заощаджень; приємні відчуття при перегляді своїх заощаджень.

Виходячи з цієї класифікації, розвиваю в дошкільнят:

1. Інтерес і хвилювання-позитивна емоція, яка мотивує навчання, розвиток навичок та творчих прагнень. В положенні інтересу в організмі людини збільшується увага, цікавість і пристрасть до об'єкта інтересу. Інтерес, який визивають інші люди, покращує суспільне життя та сприяє розвитку емоційних міжособистісних відносин. Переживається дитиною частіше, ніж інші емоції. Інтерес грає важливу мотиваційну роль у формуванні і розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень; забезпечує працездатність.

2. Радість – максимально бажана емоція. Вона є побічним продуктом події та умови, що призведе до прямих спроб отримати її. Радість — переживання активного внутрішнього задоволення, впевненості в собі, власної значимості, успіху своєї діяльності. Якщо ця емоція переважає в емоційному житті, то дитина перебуває в стані комфорту.

3. Подив появляється на різке збільшення стимуляції нервів, які виникають через несподівані події. Подив сприяє напрямку всіх когнітивніх процесів на об’єкт, який визвав подив. Подив — переживання, пов'язане зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного.

4. Любов займає особливе місце в житті кожної людини, є джерелом збагачення життя і радості. Є багато видів любові, кожен з унікальними характеристиками і кожен з особливим комплексом аффектів. Спільного в усіх видах любові: вона з'єднує людей один з одним, і цей зв'язок має еволюційне біологічне, культурне та особистісне значення.

Але, на жаль, у дітей з’являються і негативні емоції. - Сум — переживання суму, зневіри, ізоляції. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність дитини.

-Горе - страждання- емоція, з якою особа падає духом, відчуває себе самотньою, відсутність людського контакту, жаль до себе.

- Гнів. Коли в гніві кров «кипить», обличчя «горить», напружуються м'язи, що викликає почуття влади, почуттям мужності або впевненості в собі. Гнів — переживання обурення, збурювання, незадоволення чимось. Ця емоція є одним з компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку дитини.

- Відраза часто виникає разом з гнівом, але має свою власну мотиваційну ознаку і інакше суб'єктивно переживається. Це визиває бажання позбутися від кого-небуть або чого-небуть. Відраза — украй неприємне переживання, викликане чимось бридким, огидним, противним, потворним.

- Презирство. Часто бажання відчувати свою перевагу в деяких відносинах може призвести до деяких мірою презирства. Ця емоція «холодна», що веде до деперсоналізації індивідума або групи, до яких відчувається презирство, так що вона може мотивувати, наприклад "холоднокровне вбивство." У сучасному житті ця емоція не має будь-якої корисної або продуктивної функції.

-Презирство — переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство приводить до роздування почуття власної значимості і до знецінювання об'єкта презирства.

- Страх, можливо, відчувала у своєму житті кожна людина, його почуття дуже шкідливе. Страх, називається вістником про реальну або уявну небезпеку. Сильний страх супроводжує невизначенності і погані передчуття. Іноді страх викликає паралічі, але зазвичай він мобілізує свою енергію. Страх — переживання сильного переляку, остраху когось (чогось). Переживання страху відчувається і сприймається як погроза особистої безпеки; супроводжується почуттям непевності, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.

- Сором мотивує бажання зникнути; він може також мати свій внесок у почуття неспроможності, може бути основою комфортності і іноді досить вимагати порушення групових норм. Хоча сильне і постійне відчуття сорому може гальмувати розвиток людини, це емоція часто сприяє збереженню почуття власної гідності. Сором — переживання незадоволеності собою. Сором мотивує бажання дитини сховатися, утекти.

-Провина часто асоціюється з соромом, ганьба може виникнути із-за будь-яких помилок, а провина виникає тоді, коли порушують моральні та етичні питання і в ситуаціях, в яких об’єкт відчуває особисту відповідальність.

- Тривога є набір фундаментальних емоції, страхи і емоції такі, як печаль, гнів, сором, провина і іноді інтерес-стимуляції.

- Депресія- комплекс емоцій горя, гніву, відрази і презирства, страху, провини ісором'язливості. Гнів, відраза і презирство можуть застосовуватися до себе (внутрішня ворожість) та до інших (зовні направлену ворожість). Включено в депресію і афективні фактори, як погане фізичне здоров'я, втоми, часто побічні продукти депресії, але також можуть бути мотивацією для розвитку депресії.

- Ворожість – взаємодія фундаментальних емоцій гніву, огиди і презирства, які іноді ведуть до агресії. У поєднанні з певним набором знань про об'єкти, на які направлена ворожість, вона перетворюється в ненависть. Життя сучасної людини немислима без негативних емоцій і захистити дитину від них неможливо, та й немає необхідності. Оскільки нашому мозку потрібна напруга, вправи, загартування, так само, як м'язи. Людині важливо не підтримувати позитивний емоційний стан, а постійний динамізм у межах визначеної оптимальної для даного індивідума інтенсивності.

В результаті спостереження, я виявила, що в дітей частіше і більше негативних емоцій, тому я обрала для себе цю тему, щоб більше дізнатися про світ емоцій. Ситуації, що активізують гнів, одночасно активують емоції відрази і презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості. Якщо дві або більше основних емоцій в комлексі є складовими характеру людини порівняно стабільно і часто, то вони показують його рису характеру. Розвиток таких емоційних рис сильно залежить від генетичних передпосилок особистості та характеристики його життя. Одне з основних завдань педагога – формувати позитивний стабільний емоційний стан дітей, адекватну реакцію на явища і ситуації навколишньої дійсності; вчити диференціювати емоційні стани інших людей; розвивати широту діапазону усвідомлюваних емоцій, уміння вербалізувати емоційний стан; вчити адекватно проявляти емоції при спілкуванні.

На які ж емоції варто спиратися в роботі з дітьми? Існує кілька класифікацій емоцій. Однією з них є класифікація К. Є. Ізарда, що виділяє десять базових емоцій, кожна з яких веде до різних внутрішніх переживань і різного зовнішнього вираження цих переживань. Інші емоції, відповідно до теорії К. Е. Ізарда, є похідними. Особливості зовнішнього прояву емоцій визначаються по виразних рухах тіла особи, й інтонації, тембру голосу.

При вивченні емоційного розвитку дітей 5—6-літнього віку я використовую наступні діагностичні завдання.

Завдання 1

Ціль: вивчення сприйняття дітьми графічного зображення емоцій.

Дитині пропонуються картки з графічним зображенням радості, горя, страху, гніву, подиву. Пропонують картки по одній і запитують: «Яка ця особа?»

Завдання 2

Ціль: вивчення розуміння дітьми емоційних станів інших людей.

Частина перша. Дитині пропонується відповісти на питання:

Коли буває радісно?

Коли буває цікаво?

Коли людина одержує задоволення?

Коли людина дивується?

Коли буває страшно?

Коли в людини горе?

Частина друга. Дитині пропонується відповісти на питання:

Що почуває мишка, коли за нею женеться кішка?

Що відбудеться з людиною, якщо вона побачить на дубі яблука?

Що ти почуваєш, коли тобі подарували улюблену іграшку?

Як ти думаєш, чому почервонів хлопчик, коли йому зробили зауваження?

Завдання 3

Ціль: вивчення розуміння дітьми свого емоційного стану.

Дітям пропонується згадати і намалювати ситуацію, коли вони відчували інтерес, подив, страх, злість, радість. Оцінюється змістовна сторона малюнка, розташування зображення на аркуші паперу, величину зображення, використання кольору.

На основі висновків проведеної діагностики індивідуальних особливостей розвитку емоційної сфери дітей визначається зміст ігрової корекції. Гру можна проводити будь-коли у вільний час, а також використовувати для систематичних занять.

Розуміння людської емоцій необхідно для ефективного спілкування і взаємодії людей під час гри, спілкування, навчання, праці. Однією з основ взаєморозуміння є виразні рухи і поведінка. Досліджується природа виразності рухів, своїх функцій і функцій, можливість адекватної ідентифікації психічного стану людини і його виразної поведінки; визначення механізмів, методів та умов проведення сприйняття і ідентифікації виразів різних емоційних станів, дорослих і дітей однаково. Таким чином, щоб визначити шляхи сприйняття дітьми людських емоцій визначаю види сприйняття на основі таких параметрів: вибір виразних рис і емоції за призначенням; ступінь диференційованості; ступінь проявів з емоційним ставленням і співпереживання.

Є шість типів перцептивних емоцій у дітей.

Довербальний. Емоції не помічені, можна знайти через визначення дітьми відповідності виразів обличчя до конкретних ситуацій («він напевно дивиться мультфільми»). Дифузійно-аморфний. Діти називаються емоцію, але бачать її поверхносно, нечітко(«радісний», «так намальовано», « він веселиться», «подивився і з'ясував, що він сумує»). Мабуть, вони не мають стандартний еталон емоцій, установчі елементи стандарту не диференційовані. Діти показали своє ставлення, яке проявлялось у вираженні реплік або дій (наприклад, при вигляді людського зображення в гніві, діти ставали сумними чи переляканими).

Дифузійно- місцевий. Сприймаючи вираження емоцій, глобально і зовні, діти починають виділяти окремий, часто ізольований елемент експресії (у більшості випадків, очі).

Синтетичний тип не є комплексне і поверхневе сприйняття емоції, а узгоджене, цілістне ("зла вона, оскільки вся зла: і обличчя, і стоїть зло"). Діти не диференціюють елементи експресії, а сприймають спільно, цілісно. Аналітичний тип сприйняття стає провідним . Діти зі сприйняттям цього типу визначають експресії шляхом виділення елементів.

Переважна більшість дітей називає виразні функції міміки замість того, щоб називати пози та жестів. Емоційність спостерігалась частіше при вираженні людських емоцій гніву, смутку, страху, і у окремих дітей також сприйняття інших станів. Переважання такого роду сприйняття емоцій у дітей дошкільного віку не випадково. Це пов'язано з віковими особливостями дитячого сприйняття і, мабуть, є показником ступеня сформованості у них ступеня еталонів експресії.

Аналітико-синтетичний. Діти ідентифікують елементи експресії і об'єднують їх («вона весела, в неї все обличчя таке-очі і рот веселий», «у дитини здивований вираз на обличчі; він відкрив очі широко, відкрив ротик трошки і брови високо "). Отже, аналіз показав стійкі способи вікових відмінностей сприйняття дітьми експресії. Тип сприйняття емоцій змінюється і покращується з віком. Також збільшується з віком і ступінь проявів емоцій під час сприйняття.

Тип сприйняття стану залежить не лише від віку дитини, хоча цей зв'язок є найбільш видимий і яскравий.

Емоційність проявляється у дітей частіше при сприйнятті емоцій люті, смутку і страху.

Рівень розуміння дітьми тієї або іншої емоції залежить від багатьох умов:

1) від знака і модальності емоцій (так, позитивні емоції розпізнаються дітьми легше і краще, ніж негативні, але здивування діти розуміють погано, хоча ця емоції є позитивною);

2) від віку і досвіду в житті. І комунікаційних навичок розпізнавання переживань у різних життєвих ситуаціях, в різних емоційних мікрокліматах (такий досвід накопичується у дітей частіше спонтанно та стихійно, але він, напевно, може бути збагачений у спеціально організованих умовах, які безумовно збільшать потенціал і здатність дітей розуміти стан людей);

3) від ступеня володіння дитиною словесними значеннями емоцій;

4) здатності дитини виділяти емоції і диференціювати її елементи, тобто, від типу сприйняття, від сформованості еталонів вираження станів.

В розумінні дітьми емоційних станів людини на основі міміки або жестів і одночасно пантоміміки значних відмінностей не було знайдено. Головною ознакою, що призвела до такого розуміння, є емоційна виразність обличчя. Діти, передусім, виділяють вираз очей, а потім мімічну складу біля рота. Пози зображеної людини рідко виступають в якості самостійної пізнавальної ознаки.

Я прагну у своїй експеримен­тальній роботі дослідити особливості розуміння дітьми емоцій. Мене цікавить, наскільки діти вміють сприймати експресію міміки і дифе­ренціювати її елементи, наскільки володіють соціально-психоло­гічним еталоном експресії (знак, модальність, повнота, інтенсивність прояву її ознак), усвідомлюють свої емоційні стани та чинники, що визначають їхнє самопочуття. Висуваючи такі завдання, я орієнтуюсь на вимоги щодо обізнаності, компетентності дошкільника у цій сфері: «якщо старший дошкільник не може «прочитати написане» на обличчях оточуючих людей, то він погано соціально адаптований до життя».

Список використаної літератури.

1. Додонов Б.И. В мире змоций. - Киев: Политиздат Украины, 1987.

2. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. — К., 1998.

3. Изард К. Эмоции человека. — М., 1980 — 431 с.

4. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук. - метод.посіб. / Наук.ред. О.Л. Кононко. – К.: Ред.журн. „Дошкільне виховання”, 2003. – 243 с.