Шевченко Ганна Миколаївна

З досвіду роботи вихователя ЗДО № 48 "Ластівка", м. Миколаєва

«Поганий вчитель подає готову істину, гарний – вчить її знаходити».

А. Дистервег

Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв’язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи і утворення Нової української, головне завдання якої – підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а в майбутньому і професійних ситуаціях. Зважаючи на все це, вже ми, вихователі ЗДО, повинні передати до нової української школи підготовлених маленьких особистостей, які, перш за все, будуть себе комфортно і впевнено почувати в новому середовищі. Саме тому, я вважаю, що формування у дитини самостійності, чи не найперша складова її майбутньої компетентності. Формуванню самостійності я приділяю увагу майже на кожному етапі своєї роботи з дітьми, і особливо, через трудову діяльність.

Трудова діяльність сприяє вихованню багатьох позитивних рис особистості.

Період дошкільного дитинства для переважної більшості дітей у нашій державі завершується у шість років. Переступивши поріг школи, шестирічний малюк набуває статусу школяра. В очах тих, хто його оточує, і у своїх власних він стає дорослим. У нього тепер новий,

важливий і відповідальний вид діяльності — навчання. І треба відповідати новому статусу. Дитина прагне цього з усієї сили. Та чомусь чує від батьків і вчителів численні нарікання на її несамостійність.

Самостійність у психолого-педагогічній науці визначається як одна з рис особистості. Вона характеризується, по-перше, сукупністю знань, умінь та навичок, що ними володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результату та умов реалізації, а також характером взаємин з іншими людьми.

Ці складові взаємопов’язані. Так, наприклад, коли перед дитиною постає якесь завдання, а в неї з’являється спонукання до дії, бажання відмовитися від сторонньої допомоги, це може свідчити про те, що вона володіє необхідною для самостійності мотиваційною установкою. Однак якщо при цьому дитина не володіє відповідними знаннями, вміннями, навичками, тоді це радше самовпевненість і аж ніяк не самостійність.

Самостійність трактується як рішучість, ініціативність особистості, її здатність власними силами, без сторонньої допомоги виконувати діяльність (С.Ожегов)

Французький вчений Ж. Делор, визначаючи вміння та компетентність дитини, називає чотири види “опорних знань”, які мають передати їй дорослі: власне знання, здатність діяти, вміння жити разом, уміння і здатність бути. Як показала історія розвитку теорії та практики дошкільного виховання, найефективніший засіб формування життєвої компетентності дитини — посильна трудова діяльність

Трудове виховання — одна з умов розвитку самостійності, оскільки створює простір для збагачення досвіду дитини в процесі її практичної діяльності, коли взаємозв’язок між знаннями і практикою їх за­стосування відкриває перед малюком можливості для реалізації його потенційних здібностей.

Дослідження з проблем трудового виховання дошкільнят (В. Нечаєва, 3. Борисова, Р. Буре, Д. Сергєєва, М. Кру- лехт, Т. Маркова, Л. Порембська, Г. Бєлєнька, М. Машовець та ін.) переконують: саме в процесі трудової діяльності в дитини формуються особистісні якості, конче потрібні їй у подальшому житті — підчас навчання в школі, в суспільній практичній діяльності. Самостійність —одна з них.

Умови розвитку самостійності в праці

Для розвитку в дошкільнят самостійності в посильній праці важливо дотримуватися певних умов. Ось ці основні умови, вироблені в результаті тривалих наукових дискусій

• Систематичність залучення дитини до різних видів посильної праці в родині та дошкільному закладі.
• Мотивованість праці дитини.
• Відповідність трудових завдань віковим та індивідуальним особливостям дитини.
• Використання всього спектру видів трудової діяльності для формування трудових умінь та самостійності: праця із самообслуговування, господарсько-побутова, художня, праця в природі (догляд за кімнатними рослинами й тваринами та, по змозі, робота на земельній ділянці), кулінарія.
• Зв’язок змісту і методів трудового виховання в родині зі змістом освітнього процесу в дошкільному закладі, опора на нього.
• Постійна взаємодія дитини з дорослим (від визначення мети до оцінювання результату діяльності).

Самообслуговування

Швидкий темп життя сучасної сім’ї позначився негативно і на трудовій діяльності дітей. Самообслуговування – перший вид праці, до якого залишаються дітей. Це справжня праця, яка полягає у догляді за своїм тілом, одягом, предметами побуту, і триває вона протягом усього життя людини, Новітні технології здатні полегшити цю працю, але замінити її повністю не зможуть ніколи. З огляду на це дорослі мають стимулювати, а не стримувати самостійність дітей на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо самообслуговування: підтримувати зусилля дітей, давати позитивну оцінку за результатами цього виду праці. Негативне ставлення дітей дошкільного віку до праці із самообслуговування – результат педагогічних помилок дітей.

Господарсько – побутова праця

Господарсько – побутова праця – другий, не менш важливий вид праці дітей. Загальновідомо, що діти дошкільного віку прагнуть наслідувати дорослих, діяти за їхнім прикладом. Господарсько – побутова праця сприяє розвитку дитини:

• Фізичному, бо малюк не сидить на місці, а весь час рухається, активно працюють дрібні м’язи рук і очей;

• Розумовому, оскільки розвивається сенсорна сфера, дитина набуває нових знань;

• Моральному, адже у процесі праці закладаються такі риси, як гуманність, відповідальність, старанність тощо;

• Трудовому, так як у дитини формуються трудові вміння і навички, позитивне ставлення до процесу і результату праці;

• Естетичному, адже саме цей вид праці допомагає зробити оселю затишною та ошатною.

Праця у природі

Праця у природі – ще один з доступних видів праці для дитини дошкільного віку. Вона є найбільш цікавою для дошкільників, адже природа – джерело найяскравіших вражень для людини. Дітям же природа дає можливість діяти не з простими предметами, а з живими об’єктами, які своїм станом реагують на дії. Що приваблює дитину в праці у природі ?:

• Можливість самостійного пізнання;

• Рівноправне спілкування з дорослими;

• Позитивна оцінка дій;

• Відчуття причетності до родини;

• Позитивні емоції спілкування.

Художня праця.

Художня праця – найрезультативніший вид праці, доступний дітям дошкільного віку. Цей вид праці передбачає виготовлення дітьми різноманітних виробів з паперу, глини, тканини, рослинного та залишкового матеріалу тощо. За допомогою ножиців, ниток і голки, клею діти можуть виготовляти гарні сувеніри для своїх близьких і знайомих, предмети для ігор, атрибути святкового оздоблення кімнати до свята.

Ручна праця є джерелом насолоди для дітей, засобам розвитку

• сенсорних відчуттів (дотикових, зорових, слухових),

• психічних процесів (уяви, мислення, мовлення),

• моторних навичок,

• естетичного чуття,

• моральних якостей.

Але не треба забувати, що організація художньої праці з дітьми дошкільного віку потребує уваги і керівництва з боку дорослих, що полягає насамперед у забезпеченні дітей матеріалами для праці та у навчанні прийомами роботи з ними. Ставлення сучасних дітей до власної праці Залежно від віку дітей та їхніх індивідуальних уподобань питома вага кожного виду праці у їхньому житті може бути різною. Ставлення конкретної дитини до праці значною мірою залежить від ставлення до неї дорослих, які перебувають поруч.

Щоб формувати у дошкільнят самостійність у трудовій діяльності, доцільно застосовувати технологію поступової зміни тактики педагогічного впливу на організацію трудової діяльності дітей: від заці­кавлення ідеєю, ситуацією, атрибутами чи матеріалами праці й покрокового керівництва трудовою діяльністю до формування внутрішніх, особистісних і соціальних мотивів праці та забезпечення умов для прояву ініціа­тивності й самостійності в її виконанні.

Алгоритм формування самостійності в трудовій діяльності

Перший крок: зацікавити дітей ідеєю, ситуацією, атрибутами й матеріалами праці.

Варто вихователеві принести до групи яскраві, цікаві за фактурою чи просто незвичні для дітей матеріали (фольгу, кольоровий папір, плоди дерев, насіння квітів, вату, солому тощо) або внести нове обладнання (чашки, поливальниці, п’яльця, мотузку й кілочки, клаптики тканини та кольорові нитки тощо) і почати діяти з ними, як діти одне за одним потягнуться до педагога, щоб роздивитися нові предмети й запитати: “А що ви робите?”. Цей момент доцільно використати для повідомлення ідеї (чи кількох ідей) щодо використання наявного матеріалу та поцікавитися думками вихованців з цього приводу, вислухати їхні пропозиції, побажання.

Другий крок: забезпечити наявність у групі матеріалів для дитячої праці та спонукати батьків до їх придбання й естетичного оформлення.

Для праці в груповій кімнаті знадобляться, зокрема, такі матеріали: фартушки й рукавички для роботи на кухні, маленькі щітки для одягу та взуття, набори яскравих ганчірочок для прибирання, маленькі рушнички для витирання посуду, набори кольорових ниток та голок із широкими вушками, ґудзиків різних розмірів тощо.

Для праці в природі — поливальниці з довгими носиками, невеликі пластмасові горщики для вирощування рослин, палички для розпушування ґрунту та спеціальний городній інвентар (металевий чи дерев’яний) для роботи у квітнику, саду, на городі.

Для художньої праці — коробочки з нитками й тканиною різної фактури, бісером, намистинами, шматочки тонкого дроту для плетіння, набори кольорового паперу та картону, ножиці із заокругленими кінцями, набори для вишивання тощо.

Для кулінарії— дощечки та ножі із за округленими лезами, набори форм для печива, мірний кухоль, пісочний годинник тощо.

Третій крок: організувати спільну трудову діяльність дорослого й дитини, під час якої малюк ознайомлюється зі знаряддям праці, їхнім призначенням та способами догляду за ними, безпосередньо опановує трудові дії, набуває й закріплює трудові вміння і навички.

На цьому етапі дуже важливе партнерське ставлення до дитини з боку дорослого, надання їй права вибору міри участі в спільній діяльності, її обсягу, матеріалів та способу дій. Не менш важливий чинник успішності спільної праці — заохочення дитини, схвалення її зусиль, фіксація уваги на її досягненнях та проявах самостійності, позитивне оцінювання результатів. Сприятлива емоційна атмосфера, у якій відбувається спільна трудова діяльність дорослого і дитини, забезпечення ситуації успіху — важливі зовнішні стимули розвитку самостійності дітей.

Четвертий крок: закріпити навички самостійності в трудовій діяльності, перенести їх на інші види діяльності та перевести в річище щоденних побутових дій.

На цьому етапі особливого значення набувають єдність вимог до дітей з боку педагогів дошкільного закладу і батьків, контроль їхньої самостійної діяльності та підтримання прагнення малюків до самостійності.

Необхідні умови для прояву та розвитку самостійності дітей — виділення в розпорядку дня дитячого садка та родини вільного часу, коли дитина могла б зайнятися цікавою для неї працею, забезпечення відповідними матеріалами, спонукання до самостійної діяльності, її мотивація та оцінювання.

Зауважимо: надання дитині самостійності в трудовій діяльності не означає припинення її взаємодії з дорослим.

Взаємодія залишається: на рівні обговорення мети й змісту діяльності, можливостей її самостійного виконання,планування,нагадування, що в разі потреби малюк може звернутися по допомогу до дорослого, визначення потрібних матеріалів, оцінювання та обговорення результатів діяльності.

Дотримання такого алгоритму формування самостійності дитини в трудовій діяльності родинами вихованців значною мірою забезпечує ефективність освітньої роботи в дитячому садку, сприяє просуванню дитини від цілковитої чи значної залежності від дорослого до різних рівнів самостійності.

Зазначимо: з поступовим розвитком самостійності поліпшуються стосунки між дітьми, батьків з дітьми та батьків з педагогами.

Спостерігаючи за самостійною трудовою діяльністю дітей у дошкільному закладі, ми помітили: сформованість організаційних умінь дітей ( домовитися між собою, розподілити обов’язки, вчасно прийти на допомогу, прибрати по закінченні роботи своє робоче місце) прямо залежить від розвитку їхніх трудових умінь.

Що краще сформовані трудові навички дитини, то краще вона може організувати роботу – свою та інших дітей, знайти з ними спільну мову і то швидше досягне бажаного результату.

Пояснюється це тим, що сформованість трудових умінь передбачає і сформованість внутрішнього плану (послідовності) дій, який дитина відтворює потім у зовнішніх проявах.

Ми – вихователі та батьки дітей дошкільнят, які дбають про те, щоб їхні діти були успішними у майбутньому, маємо зрозуміти: сучасному суспільству потрібні творчі, ініціативні фахівці, здатні реалізувати свої здібності, не розгубитися за складних обставин, взяти на себе відповідальність, самостійно прийняти нестандартне рішення. Готувати до цього юне покоління необхідно і можливо. Саме трудова діяльність – найкращій засіб формування цих визначальних якостей успішної особистості.