Морозова Олена Василівна

З досвіду вихователя

м. Миколаївського навчально-виховного комплексу №1 "Семиквіточка"

Чому вчити дітей навчатися так важливо? Здавалося, що ж такого важкого? Але з появою новітніх технологій, в світі сучасності, коли багото інформації є в вільному доступі, у дітей зникає бажання навчатися, пізнавати світ. Знання того, як навчатись, вчитись – це вміння, яке є навичкою в процесі роботи з усіма дисциплінами, які потрібні людині протягом всього життя.. Навчання означає не тільки вивчення нових знань, умінь, навичок, але і навчання тому, як себе організувати, як контролювати свою поведінку, як використовувати різні стратегії в відношенні поставленої задачі. Ці процеси повинні бути зорієнтовані на вихователя та вчителя, включати мотивацію, довіру, обізнаність в способах подолання труднощів. Адже, іноді навіть педагоги не вміють мотивувати себе на саморозвиток. Навчитися вчитися – це ресурс всього життя. Фактично знання та навички здобуті раз і на все життя в рамках освітніх процесів, але потрібно навчитися їх використовувати, навчатися протягом всього життя.

Виникає запитання: «Яка роль дитячого садочку з урахуванням переходу дітей до Нової української школи?»

Конкретним заданням ЗДО є набуття базової освіти, розвиток всіх психічних процесів.

І, основне, навчання дітей самостійності:

Знати режим дня, виконувати всі режимні моменти та гігієнічні процеси (миття рук, чищення зубів).

На жаль, навіть, в середній школі не всі діти дотримуються правил гігієни, не мають можливість самостійно обслуговувати себе (не тільки одягатись, роздягатись, а й заправлятись, чистити одяг, зашнуровувати шнурки); не вміють самостійно обирати свої дії та відповідати за свої вчинки.

Діти повинні знати, як одержувати, осмислювати, аналізувати, конкретизувати та використовувати інформацію з різних джерел.

Говорять, що «нове» – це добре забуте «старе». Тож з метою «навчитися вчитися» я звернула увагу на деякі першоджерела.

Всі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова. Дитина повинна за час навчання в старшій групі набути “вміння вчитися”. Якщо мета початкової школи – навчити дитину читати, писати, лічити, то мета дошкільного навчання – сформувати в дитині конкретні здібності рефлексії, аналізу, планування самообслуговування, самовдосконаленням. Головна мета дошкільного навчання – забезпечити розвиток дитини. Головне завдання педагога, вивчаючи особливості навчально-пізнавальної можливості дошкільника, визначити індивідуальну зону дитини, допомогти формуванню ще не сформованих здібностей.

Як кажуть вчені навчання не «додавання» нових знань до тих, які вже зберігаються в пам'яті, це «перебудова знань». З цієї причини, оскільки навчання є стабільним, ми завжди повинні враховувати знання, які дитина має: «Діти не ходять до садочку з опущеними головами, без особистого досвіду. В сучасному світі, в період розвитку комп’ютерних технологій, у шестирічному віці діти добре говорять і, хоча вони не вміють читати і писати, у них великий словниковий запас, вони знають деякі кваліфікації, вміють оперувати поняттями. Про що ми повинні подбати, щоб сформувати особистість, зацікавлену в навчанні, згідно навчальної програми? Розвиток навичок навчання (як і інші навички) засновано на двох параметрах: «від простого до складного» (тексти і завдання) і «керуючись автономним» (метод роботи).

У своїй групі ми працюємо над завданнями з орієнтованими на вік і рівень розвитку; створювані таким чином навички потім будуть розглянуті і розвинені в початковій школі в першій інстанції одинадцятирічного навчання.

Знання того, як використовувати навчальний посібник, книги, де шукати потрібний матеріал є фундаментальною стратегією навчання навчанні; це важливий навик переходу в початкову школу першого ступеня, коли дитина стикається з більш дисциплінарними режимними моментами; крім того, знання того, як вибрати книгу історичної або наукової інформації, є ресурсом для навчання протягом усього життя. А це формується з елементарних дій в садочку. Наприклад, завдання «знайди потрібну казку в куточку книги». Якщо в садочку зацікавити дітей рахувати, то вони з повагою будуть відноситись до математики, як однієї з основних дисциплін.

Іншим важливим моментом для «зростання дитини як читача» є перехід від читання всього тексту вихователем, до здатності дитини по пам’яті свідомо вставляти деякі речення або ж читати за малюнками.

Мета моєї статті звернути увагу на необхідність допомогти дітям «навчитися вчитися», слухаючи, розмовляючи, читаючи і переробляючи, аналізуючи інформації, формуючи свої дитячі, але особисті напрацювання.

«Слухайте і говоріть, щоб вчитися», «Читайте, щоб вчитися». В садочку придбання нових знань і навичок часто пов'язано з увагою до слухання, розуміння інструкцій, розуміння того, як змінити увагу до мети і задачі, поступово стати здатним підтримувати увагу. Насправді увага, мотивація і розуміння тісно пов'язані між собою.

З цієї причини в освітньому просторі своєї групи, я присвячую заняття активації уваги, процесів мислення, навчаю дітей проводити аналогії.

Формую роздуми про навчання і шляхи, а також про труднощі, які можуть виникнути в процесі роботи. Я вчу дітей не боятись своїх помилок, а вчитись їх виправляти. Навіть вихованні. Наприклад, «образив – вибачься, проговори, порадься»

Проте спостереження нашого психолога і педагогів наводить на думку, що наявність знань самі по собі не визначають успішність дитини, набагато важливіше, щоб дитина вміла самостійно добувати знання й застосовувати їх практиці.

Тому навчання має відповідати потребам конкретних навчальних закладів та до потреб в їх поліпшенні. Крім того, це має бути виконано шляхом обмеження «натаскування», а шляхом заохочення самонавчання. Формувати чітке поняття «потреби здобуття знань»

У кожного педагога має бути час, щоб читати, читати і читати, тобто самостійно вчитись. Адже, тільки самовдосконалюючись, педагог буде зацікавлювати дітей. Своїм прикладом, розповідями формувати їх бажання вчитись.

Це дуже дорогоцінний час, який підживлює уми, іноді бентежить, і уми нерідко втомлюються і в той же час готують кузню для нових ідей, високої якості майбутнього покоління.

Якими формами має бути ефективне навчання?

Але час і простір завжди змінюється, з одного боку занадто обмежені, з іншого, дуже різноманітний, швидкоплинний.

Ось основні методи заохочення, зацікавлення:

• Використання преміальних діаграм. Провідні педагоги світового рівня стверджують, що використання так званих преміальних чи попереджувальних діаграм, дасть змогу дитині зрозуміти свій статус ще до початку навчання, а після виконання завдання гарантує винагороду. Досить часто саме матеріальні чи емоційні винагороди стають найкращим стимулом для дітей.
• Навчіться хвалити та заохочувати дитину. Це краще діє, ніж довгі сварки та бурчання. З часом малюк вчиться розуміти приємні відчуття, отримані від похвали,і робитиме усе, щоб знову відчути ці емоції.
• Педагоги завжди вимагають від дітей більшого. Така методика дає результат і стимулює дітей розвиватися. Не варто сварити за погану поведінку по факту. Встановіть конкретні вимоги та правила для дитини щодо умов, і будьте готові залучати систему заохочень за їх недотримання.
• Пориньте у світ дитини. Нехай завдання та вправи стануть ближчими та більш зрозумілими для юного дослідника. Для цього достатньо рахувати не просто цифри, а, наприклад, голи улюбленої футбольної команди, чи перетворити перше знайомство із хімічними елементами на казкову історію. Для вчителів чи батьків це не так уже й важко, а от дітям – значно зрозуміліше.
• Не забувайте, що ви – найближча людина для дитини, і повинні підтримувати її в навчанні. Ваші знання у зацікавленнях дитини, її сильних та слабких сторонах, допоможуть швидше знайти відповіді та показати, як впоратись з тим чи іншим завданням, навіть якщо ви і не знаєте усього на світі.
• Зробіть навчання задоволенням. Нехай під час спільного виконання домашніх завдань з дитиною, у вас з’явиться маленька традиція – робити собі приємності. Це може бути перерва на короткий мультфільм, розважальна хвилинка. Тоді дитина знатиме, що навіть при роботі над нудними задачами можна отримати задоволення.
• Ніколи не показуйте, що розумніші за дитину. Просто будьте мудрішими.

Не можна вчити дитину з владно-авторитарної позиції. Вчителі, які тиснуть своїм авторитетом, лякають. А в страху діти не вчаться — вони пристосовуються. Зубрять, прагнуть, вчаться в стресі, але не можуть використовувати свої знання в житті. Вчитися можна тоді, коли безпечно, коли з учителем складаються дружні, партнерські стосунки.

• Не бути м'якими і поступливими. Але і не агресивними, гнівними.
• Бути терплячими до всіх дитячих емоцій і перепадів настрою. Не вступати в суперечку. Контролювати та керувати собою.
• Знати, що завжди більше впливає на менше, а не навпаки. Дитина не може взяти під контроль свої почуття, вони імпульсивні, а дорослий — може. І свої, і дитини. Керуючи своїм емоційним станом як інструментом, дорослий впливає на емоції дитини і створює найкращий фон для засвоєння знань. ------Смішити, іноді говорити тихіше, майже пошепки, іноді робити довгі паузи і мовчати. Моделювати процес, налаштовувати дітей. І ніколи не давати дітям маніпулювати собою.
• Грати. Діти повинні чітко знати, що нудне навчання закінчиться і почнеться гра. Або навчання перетікало в гру, або було частиною гри. По-різному. Але обов'язково грати в ї ігри! За дитячими правилами! Але завжди в рамках своїх можливостей. Це взаємна повага.

Діти повинні грати. Чим більше — тим краще. У грі розвивається все: мислення, уява, пам'ять, мова. У грі задіяні всі психічні процеси дитини і активно утворюються нові нейронні зв'язки — за умови, що в грі дитина вільна, робить те, що хоче (в рамках безпеки). Граючи, дитина моделює безліч життєвих ситуацій, створює перешкоди, знаходить рішення, робить висновки, спілкується, переживає, наслідує, робить відкриття, стверджується, стикається з собою, іншими, творчістю і безмежною свободою.

Якщо гра розвивальна, корисна з точки зору дорослого, але дитині не подобається, вона її обмежує, а не розвиває. Від такої гри або системи тільки шкода, а не користь.

На своєму досвіді вчитися корисніше, ніж постійно бути в напрузі через неправильно зроблений вибір.

Навчання — це навчання, а робота — це робота. Багато батьків кажуть: навчання — це твоя робота. Ти маєш ходити в садочок, як на роботу і виконувати свої обов'язки. Напевно, тому у нас так багато людей, які ходять на нецікаву роботу і нічого не змінюють роками. Це "обязаловка", каторга. Ставлення до роботи, навчання і до життя взагалі — як до чогось примусового. Поки дитина вчиться, вона нічого не знає про роботу. Дізнається, коли настане час, — не треба квапити події. Але щоб до цього моменту вона була підготовленою, процес навчання має бути цікавим, має радувати. Тоді і робота буде цікава, і буде тішити своїми результатами.

Робили акцент на тому, що вже вийшло.

Набуті знання повинні сприяти зростанню і мати практичне застосування: навіщо ми вчимо? Дитина має усвідомлювати свій прогрес. Це додає сил і формує впевненість у собі. Але показати цей прогрес має дорослий. У процесі навчання завжди буде щось, що ще не відкрито. Дитина не повинна боятися або соромитися цього стану. Вона має пишатися тим, що ще чогось не знає. Тільки так збережеться інтерес і потяг до знань. Незнання і нормальне або позитивне ставлення до незнання відкриває доступ до вивчення нового. Тут важливий баланс, за балансом стежить вчитель: має бути рівновага між особистим прогресом і сміливістю залишатися незнайком.

Я була неслухняною, примхливою і дуже активною дівчинкою.

Якщо дитина проявляє різні почуття, значить, вона довіряє. Значить їй безпечно поруч з дорослим бути собою. Дитина, якій дозволено бути собою, розвиває власний сценарій життя, а не чужий. Діти, яким можна відчувати та виявляти свої почуття, вчаться усвідомлювати себе і брати відповідальність за свої бажання та імпульси. Звичайно, це не відразу. Це процес. Але це важливий процес, у якому контакт з собою і своєю природою зберігається. І в цьому процесі важливу роль відіграє батько або той, хто виховує. Своєю реакцією на дитину він формує в дитини самосвідомість.

Адекватна реакція на будь-які почуття дитини – це доброзичлива нейтральність. Це не означає завжди посміхатися і бути згодним з усім. Ні. Це означає поділяти свої почуття від почуттів дитини, і за свої брати відповідальність на себе. Приклад: можна висловлювати злість і агресію через те, що в дитини істерика або вона в чомусь незграбна, але можна відчувати злість, страх, розгубленість (що завгодно) за те, що не в змозі впоратися з емоціями, які викликала своїми діями дитина. В цьому є величезна різниця. Якщо ви не розумієте цієї різниці, потрібно, в першу чергу, щось робити з собою, і лише потім реагувати на дитину. Це не про ідеальних педагогів — це про нормальних.

Чужий сценарій, яким би він ні був прекрасним, порушує, спотворює розвиток і приводить до незручностей для самої дитини. Багатьом дорослим здається, що вони не в своєму житті, вони не знають, чого хочуть насправді. Вони знають, що треба хотіти. Контакт з собою давно порушений. Розучилися бути собою.

Щоб стати дорослим, потрібно спочатку повною мірою побути дитиною і взяти з дитинства все, що потрібно, і увійти в доросле життя повноцінною людиною, без втрат. Ці втрати у дорослому житті непоправні. В дитинстві ми повинні грати на повну, мріяти, фантазувати, проявляти всі емоції, бути вільними. А необхідні умови для цього мають надати дорослі. Насамперед батьки. Це їхня відповідальність. Так правильно.

Потрібно вчити, що люди і взаємини з ними важливіші, ніж будь-які речі. Поламану або зношену річ можна замінити або викинути, а людські стосунки не мають аналогів, вони завжди унікальні. Дбати треба про людей, які поряд, а не про речі, якими ми володіємо.

Справа не в словах — а в діях.

Будь-які взаємини мають розмаїття. Зв'язок, що повністю пережитий, – це Любов. Заради неї ми і створюємо зв'язки один з одним.

Любов ніколи нічого не забирає, але дуже багато дає. Якби людство це розуміло, то в світі відбувалися б інші події. Ми не впливаємо на всесвіт, але в нас є можливість формувати осознанність маленьких дошкільнят.