Embedded Files
Кафедра теорії й методики дошкільної та початкової освіти
Театралізовано-ігрова діяльність як засіб розвитку мовленнєвих здібностей дітей старшого дошкільного віку
Театралізовано-ігрова діяльність як засіб розвитку мовленнєвих здібностей дітей старшого дошкільного віку
Вихователь Врадіївського ДНЗ №4 "Золотий ключик"
Вік дошкілля – це важливий етап у становленні та розвитку особистості. Надзвичайне значення в цей період відіграє створення оптимальних умов для мовленнєвої компетентності дитини. Тому одним із першочергових завдань, що стояли переді мною, був пошук ефективних методів і прийомів роботи, що сприяли б мовленнєвому розвитку вихованців.
На сьогодні одним із продуктивних напрямів роботи з розвитку мовленнєвої активності дитини визнано використання театралізованих ігор з творчим та інтелектуальним навантаженням. І це не випадково, адже саме театралізована гра є провідним видом мовленнєвої діяльності в дошкільному віці. Оволодіння рідною мовою, розвиток мовлення і спілкування є одним із найважливіших надбань малюка. Немає необхідності доводити, що розвиток мовлення найтіснішим чином пов’язаний із розвитком свідомості, пізнанням навколишнього світу, розвитком особистості в цілому.
Театралізована діяльність є перспективним напрямом, одним із ефективних засобів розвитку мовленнєвих здібностей дітей. Саме тому питання розвитку мовленнєвих здібностей дітей засобами театралізованої діяльності стало для мене надзвичайно актуальним.
Мовленнєва діяльність дитини виявляється в її здібностях до мовлення. Мовленнєва здібність складається в дитини у процесі мовленнє¬вої практики, формується як система мовленнєвих асоціацій адекватного їх застосування в різних ситуаціях спілкування. Вона розвивається під впливом цілеспрямованого навчання, спрямованого на засвоєння дитиною літературної мови, виховання культури мовлення. Ступінь оволодіння нормами рідної мови в дошкільному віці значною мірою залежить від того, наскільки розвинуте в неї чуття мови.
Мовленнєві творчі здібності дітей дошкільного віку — це такий рівень прояву психологічних особливостей дитини (сприймання, мовлен¬ня, мислення, творчої уяви), який забезпечує їй стійкий інтерес та успіх у мовленнєвотворчій діяльності (складанні на основі комбінування уявлень власних творів, у зв'язному, змістовому образному висловлюванні своїх самостійних думок, вражень і переживань). Ми визнаємо існування різного рівня прояву цього виду спеціальних творчих здібностей у дошкільників. Компонентами структури здібності до мовленнєвотворчої діяльності дітей дошкільного віку є такі:
1) художньо-естетичне сприймання, що передбачає емоційну чутливість літературного тексту та відчуття засобів художньої виразності;
2) чуття мови, що характеризується адекватним сприйманням, засвоєнням, виробництвом і відтворенням мовних засобів;
3) літературно-мовленнєва координація, яка представляє здібність усвідомлено відбирати необхідний літературно-мовний матеріал відповідно до задуму і жанру самостійного мовленнєвого вислов¬лювання;
4) творча уява, що проявляється у створенні дітьми літературно-мо¬вних образів на основі комбінування уявлень. Те, що ми називаємо мовленнєвотворчими здібностями дітей дошкільного віку, відповідно до більш пізнього періоду спеціалісти визначають як літературні.
Процес розвитку мовлення в дітей протікає під керівництвом дорослого. Тому я намагаюся вести цілеспрямовану систематичну роботу щодо підвищення мовленнєвої активності дітей, розвитку їх мовленнєвих здібностей з використанням більш ефективних, доцільних, цікавих для дітей методів, прийомів, засобів, які можуть сприяти появі інтересу в дітей до мовленнєвої діяльності. Але при цьому чітко визначаю позицію дорослого і дитини у будь-якому виді діяльності: дорослий -ініціатор спільної діяльності та помічник; дитина - учасник ігор та ініціатор спільної діяльності.
Театралізована діяльність – один з компонентів художньо-мовленнєвої діяльності, засіб розвитку гарного, образного, літературного мовлення, що дає дитині змогу виразити свої емоції, ставлення до літературного образу, ввійти в роль казкового персонажа, самостійно побудувати зв’язне висловлювання; засіб сприяння глибшому засвоєнню художніх образів, усвідомленню змісту, ідеї художнього твору через сприймання його засобами театру.
Театрально-мовленнєва діяльність акцентує увагу на мовленнєвому розвитку дошкільників, адже кожен із складників цієї діяльності: сприймання літературних творів засобами театру, театралізована гра, як гра для себе, та інсценування, як підготовлений виступ дітей для глядачів, – виконує свої завдання. Під час роботи над виразністю слів персонажів активізується словник дитини, вдосконалюється звукова культура мовлення, інтонація. Виконуючи роль, дитина зрозуміло, чітко промовляє текст, оволодіває літературною мовою. У неї покращується діалогічне мовлення, його граматична будова.Театралізація відіграє особливу роль у житті дитини. Через театралізовану діяльність діти ознайомлюються з навколишнім світом, навчаються правильної звуковимови, виконують різні ігрові завдання, що сприяють інтелектуальному розвитку. Дитина співчуває героям, розділяє їх почуття, живе разом з ними у світі казки.
Для ефективної реалізації поставлених завдань я розробила систему роботи з розвитку мовленнєвих здібностей дітей засобами театралізованої діяльності відповідно до перспективного планування лексико-граматичних засобів мовлення дітей старшого дошкільного віку, в якій пропоную театралізовану діяльність проводити комплексно, послідовно, за етапами.
Перший етап (мовленнєвий) передбачає формування мовленнєвих вмінь і навичок дітей через використання різних видів мовленнєвих вправ, пальчикових ігор, імітаційних вправ, ігор-медитацій, дидактичних ігор, артикуляційних та голосових вправ, вправ на розвиток комунікативного мовлення, рухливих ігор на закріплення граматичних категорій, ігор з музичним супроводом.
Другий етап (художньо-продуктивний, творчий) включає в себе: читання художніх творів; вивчення текстів; робота з іграшками, ляльками; різні способи роботи пальчиків; виготовлення атрибутів та декорацій; розподіл сценічних ролей.
Третій етап (художньо-естетичний, сценічний) передбачає показ: вистав, ігор – драматизацій, п’єс, інсценівок.
Театралізована діяльність є могутнім засобом мовленнєвого розвитку дітей. У мовленнєвотворчій діяльності діти використовують різні типи зв'язних висловлювань задля розв'язання конкретних ігрових, комунікативних ситуацій (міркування, пояснен¬ня, відтворення казкових діалогів, складання власних сценаріїв тощо). Мовлення стає зрозумілішим, виразнішим, граматично оформленим. Гра сприяє розвиткові сюжетоскладання. У процесі підготовки і по-казу вистави у дітей розвивається зв'язне мовлення, яке має емоційно забарвлений характер, та передбачає широке вживання вербальних і невербальних засобів виразності (адже дошкільники або відтворюють художньо-мовленнєві сюжети і тим самим засвоюють норму у найвищому її прояві або вправляються в самостійному складанні сюжету і далі сценарію театральної вистави).
Театралізована діяльність є могутнім засобом мовленнєвого розвитку дітей. У мовленнєвотворчій діяльності діти ви¬користовують різні типи зв'язних висловлювань задля розв'язання конкретних ігрових, комунікативних ситуацій (міркування, пояснення, відтворення казкових діалогів, складання власних сценаріїв тощо). Мовлення стає зрозумілішим, виразнішим, граматично оформленим. Гра сприяє розвиткові сюжетоскладання. У процесі підготовки і по-казу вистави у дітей розвивається зв'язне мовлення, яке має емоційно забарвлений характер, та передбачає широке вживання вербальних і невербальних засобів виразності (адже дошкільники або відтворюють художньо-мовленнєві сюжети і тим самим засвоюють норму у найви¬щому її прояві або вправляються в самостійному складанні сюжету і далі сценарію театральної вистави).
Однією з перших, хто систематизував різні види театралізованої діяльності, була вітчизняний педагог С.Русова, яка вбачала в ній ефектив¬ний засіб розвитку мови і творчих здібностей. Вона виділяла такі види драматизації, як руханка і гра, в якій діти часто використовують для своїх забав зміст та словесні вирази тих казок, оповідань, що їм добре знайомі. С. Русова визначила два шляхи розвитку мовлення у процесі театралізованих ігор. Якщо діти спеціально готують ролі заздалегідь, дослівно вивчають репліки літературних героїв, це, на її думку, сприяє збагаченню словника дошкільників образними літературними виразами. Цей шлях надає драматизації більш літературної форми та краси, але перетворює драматичну гру на вправу навчання мови. Якщо ж гра проводиться без попереднього заучування тексту, за власною інтерпретацією, тоді розвивається словесна творчість дітей, що знаходить проявляються у сюжетоскладанні. Цей шлях формує у малюків уміння знаходити слова, характерні для того чи іншого моменту, героя, полегшує для дітей драматизацію більшості казок .
У межах кожного вікового періоду театралізована діяльність дітей має свої особливості, зумовлені особливостями розвитку мовлення, ігрової діяльності, театральних дій, сприймання дітьми музичних та літературних творів. Це пов’язано з різним рівнем розвитку мовлення, театральних дій, сприйняття літературних творів.
У старшому дошкільному віці така театралізовано творча гра переходить на вербальний рівень, коли для дітей стає суттєвою сама наявність персонажів, незалежно від їх рухів на сюжетному полі. У старших дошкільників ігрові дії часто мають символічний узагальнений характер, зберігаючи лише загальні риси дій , що дає дитині можливість за короткий час програвати більш «часові відрізки» подій. Старших дошкільників більше цікавить результат ігрової діяльності. Ігри мають колективний характер, довготривалі, з міцно складеним сюжетом, із виконанням правил, які містяться в ролі й обумовлені сюжетом гри. Провідним мотивом гри у цьому віці стає пізнавальний інтерес, який проявляється у прагненні упорядкувати власні уявлення про довкілля.
До старшої групи діти приходять уже з певним запасом ігрових умінь: будувати план-сюжет, розподіляти ролі, самостійно готувати атрибути та декорації, використовувати способи колективного спілкування.
Діти старшого дошкільного віку мають можливість самостійно організовувати й здійснювати театрально-ігрову діяльність, вони оволодівають умінням осмислено обирати засоби виразності для самостійної театралізованої діяльності через художній аналіз літературного твору, образів героїв, узгоджувати власні дії з діями учасників гри, самостійно й справедливо вирішувати суперечки, допомагати товаришам; дбайливо ставитися до ігор; радіти успіхам.
У старших дошкільників з'являється інше ставлення до вистави. Вони прагнуть глибше передати образ героя та показати власне ставлення до нього. Іноді діти вражають виразністю міміки, жесту, слова. У дошкільників шести-семи років гра-драматизація стає виставою, в якій вони грають «для глядачів», а не «для себе», вона є ніби переходом до драматичного мистецтва.
Під впливом навчання діти здатні складати розповіді не тільки за вказівкою вихователя, а й прагнуть зробити це самостійно, просять педагога записати їх розповідь, малюють за сюжетом розповіді. Вони самостійно визначають тему та складають за нею сюжети. Під час аналізу передбачень у виборі тем зустрічається опис реальних подій життя, які сталися з дітьми. Також часто вони поєднують сюжети до¬бре відомих казок: «Казка про снігову бабу», «Казочка про шарфик», «Муха-Цокотуха», «Казочка про сніжинку», «Чарівна стежка», «Чия хатка краща?», «Як дерева ходили одне до одного в гості». Їм також подобається складати розповіді за власними малюнками.
Вихователь починає процес колективного сюжетоскладання з пропозицій щодо основної сюжетної лінії. Спочатку за допомогою запитань діти утворюють образи персонажів, уявну картину подій. Далі педагог пропонує зв'язно разом (один починає фразу, другий продовжує) розповісти про початок подій. Наступним етапом роботи є обговорення за допомогою запитань основної частини розповіді. З-поміж викладених діти вибирають той варіант, який їм більше до вподоби. І знову діти завершують цей етап проголошенням цілісної розповіді. Аналогічно відбувається робота над останньою частиною твору. Наприкінці колективного сюжетоскладання вихователь пропонує дітям визначитися, який епізод твору вони будуть ілюструвати. Заняття завершується складанням на основі ілюстрацій спільного твору, виготовленням книжки з малюнками до складеного сюжету.
Дітей заохочують також до розробки сценаріїв на основі комбінування сюжетів. Ця робота відрізняється від попередньої тим, що дітям дають спочатку сюжет. Цей сюжет вони мають збагатити, доповнити діалогами, описом дій персонажів. Після бесіди про улюблені дитячі казки вихователь повідомляє, що герої одних казок можуть ходити в гості до другої казки, тобто казки можна змішувати, і пропонує поєднати казку.
Модель роботи з розвитку мовленнєвих творчих здібностей дітей засобами театралізовано – ігрової діяльності
Модель роботи з розвитку мовленнєвих творчих здібностей дітей засобами театралізовано – ігрової діяльності
Для правильної організації театралізовано-ігрової діяльності рекомендується враховувати наступні принципи:
1. Принцип гуманізації. Передбачає вміння педагога стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загальнолюдські поняття.
2. Принцип диференціації. Заключається в створенні оптимальних умов для самореалізації кожної дитини в процесі театралізованої діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особливостей емоційної та пізнавальної сфери.
3. Принцип інтегративності. Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається як фактор створення емоційного благополуччя дитини в дитячому закладі, як найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, виходом на образотворення в різних видах художньої діяльності – малювання, ліплення, аплікацію, музичні, мімічні та пантомімічні етюди.
4. Принцип змістовності. Передбачає змістовність занять, різноманітність тематики і методів роботи.
5. Принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих ігор та вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові.
6. Принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор. При наявності такої активності театралізована діяльність проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше втомлюються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою діяльністю.
7. Принцип співпраці. Співпраця дітей один з одним та з дорослими.
8. Принцип професійної компетентності. «Все, що ми робимо, – ми робимо професійно!» – так можна визначити суть цього принципу. Підготовленість та зацікавленість педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином, що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях.
Ігри та вправи на розвиток мовленнєвих творчих здібностей дітей
Ігри та вправи на розвиток мовленнєвих творчих здібностей дітей
Вправа «Придумай назву»
Мета: вчити дітей добирати назву до запропонованого тексту.
Матеріал: книжки з літературними творами.
Інструкція до виконання: вихователь пропонує дітям уважно послухати оповідання: «Одного разу білочка завітала в гості до їжачка. Вона принесла із собою красиву повітряну кульку. А їжачок побачив червону кульку і теж захотів собі таку. І тоді він вирішив заховати кульку, щоб залишити її собі. Вийшов їжачок на подвір'я та прив'язав кульку за хатою. А білочка, збираючись додому, вийшла і не знайшла своєї кульки. Заплакала білочка і пішла додому. Підійшла вона до своєї хатинки і побачила, що її червона кулька лежить біля дверей і чекає на неї. Це вітер так провчив хитрого їжачка і повернув кульку білочці».
Після цього вихователь пропонує придумати назву для цього оповідання.
Вправа «Склади історію за темою і намалюй»
Мета: закріпити уявлення дітей про жанрові особливості творів; вчити складати історію за запропонованою темою, дотримуючись її; підвести до розуміння того, що кожна розповідь має певну композиційну структуру: початок, середина, закінчення; розвивати уміння відображати події, про які йдеться в розповіді, у власному малюнку.
Матеріал: аркуші паперу, поділені на три частини, кольорові олівці.
Інструкція до виконання: вихователь пропонує дітям пригадати, чим відрізняється казка від оповідання. Далі нагадує, що в кожній казці, оповіданні є початок, середина, закінчення; пропонує дітям скласти невеличку розповідь на тему «Пригоди зайчика-вуханчика» та намалювати її, використовуючи надану модель.
Ігрова вправа «Збери чарівні речі»
Мета: закріплювати знання дітьми казок; учити зіставляти казкові предмети з героями, яким вони належать.
Матеріал: малюнки із зображенням різних предметів (капуста, колосок, сопілка, яблуко, стіл, шафа, тарілка, глечик, кошик, пиріжок, пеньок, сонечко тощо).
Інструкція до виконання: вихователь розкладає на столі малюнки з зображенням цих предметів і пропонує дітям уважно розглянути їх. Після цього діти відбирають з них лише чарівні (казкові) речі і називають відповідного казкового персонажа.
Гра «Поверни чарівні речі до казки»
Мета: закріплювати знання дітьми казок; вчити зіставляти казкові предмети з відповідною казкою.
Матеріал: велика коробка, речі чи їх зображення (слухавка лікаря Айболить, пір'ячко з півникового хвостика, колосок, червона шапочка, заячий хвостик, коржик, шапочка лисички, солома, зернятко, горошинка, качечка, рукавичка, глечик тощо).
Інструкція до виконання: перед проведенням гри вихователь складає речі, що належать казковим героям у велику коробку, зацікавлює дітей, пропонує здогадатися, хто з казкових героїв загубив речі. Педагог по черзі дістає з коробки кожну річ, показує дітям, а вони називають можливого хазяїна і казку.
Гра «Хто швидше?»
Мета: учити дітей зіставляти зображення з відповідною казкою.
Матеріал: розрізані малюнки до казок («Червона Шапочка», «Колобок», «Пан Коцький», «Кобиляча голова», «Рукавичка», «Морозко», «Лисичка та Журавель»).
Інструкція до виконання: гру проводять у формі змагання. Кожна дитина отримує частину малюнка однієї з названих казок. Діти розглядають частини і складають з них малюнок, називають казку, якій відповідає цей малюнок. Перемагає та група, яка швидше й правильніше виконає завдання.
Гра «Розклади по черзі»
Мета: вчити дітей визначати структурні композиційні частини невеликої розповіді, розставляти речення відповідно до послідовності розгортання подій.
Матеріал: картки з реченнями. Одного разу білочка пішла до лісу.
І стали вони друзями. Раптом білочка побачила в кущах зайчика.
Інструкція до виконання: педагог пропонує дітям взяти картки, прочитати, що на них написано. Далі діти визначають, в якій послідовності слід розташувати ці речення, розташувати їх по черзі, щоб вийшла розповідь.
Гра «Ціле — частина» (за методикою Н.Г.Смольникової)
Мета: вчити дітей визначати послідовність подій та розставляти речення відповідно до розгортання подій.
Матеріал: картка зі схематичним зображенням частин тексту
Інструкція до виконання: вихователь пропонує дітям послухати уважно висловлювання і визначити послідовність розгортання подій; виділити в тексті частини, спираючись на схематичне зображення.
Фрагмент гри з дітьми старшого віку
Вихователь. Погляньте на цю схему (показує картку із схематичним зображенням частин тексту). Як ви гадаєте, що на ній зображено?
Дитина. Частини казки.
Вихователь. Це схематичне зображення частин твору. Пригадайте і назвіть, які частини є в кожній казці, оповіданні?
Дитина. Початок, середина, закінчення.
Вихователь. А на схемі кожна з цих частин позначена цифрою. Яка з цифр відповідає початку твору? Визначите цифру, що означає закінчення твору. А зараз послухайте уважно коротеньку розповідь. Але розбишака вітер розсипав всі речення тексту і вони переплуталися.
(Діти слухали речення, визначали їх послідовність, називали до якої частини схематичного зображення їх можна віднести.)
А поруч із нею росла ялинка.
Ялинка вколола берізку своїми голочками.
На лісовій галявині росла красуня-берізка.
Берізка розсердилася,
І тоді вони стали друзями.
Ялинка сказала: «Вибач, будь ласка».
Лексична вправа «Який? Яка? Яке?»
Мета: учити дітей добирати прикметники до запропонованих слів, ураховуючи їх характерні особливості.
Матеріал: малюнки тварин: лисиця, зайчик, слон, верблюд, тигр, їжак, ведмідь, білка, коза; об'єктів природи: дерево, листя, сонечко тощо.
Інструкція до виконання: вихователь називає тварину, а діти добирають до неї якомога більше прикметників, що передають її характерні особливості.
Лексична вправа «Добери слово»
Мета: поширювати словник дітей образними поетично-художніми висловами.
Матеріал: малюнки із зображенням тварин (лисичка, мишка, зайчик, вовк, півник, котик, тигр, лев).
Інструкція до виконання: вправа проводиться переважно після читання літературних творів. Педагог показує дітям зображення героїв відомих казок, а вони пригадують, якими образними словами названо цей персонаж у казці.
Лексична вправа «Що вміє робити?»
Мета: активізувати словник дітей шляхом добору відповідних дій до названих предметів, об'єктів, істот.
Матеріал: зображення предметів, об'єктів природи, тварин, птахів (синичка, сонечко, зайчик, річка, ліс, дерево, ведмідь, білка, дорога, гриб, дощик).
Інструкція до виконання: вихователь запитує: «Що вміє робити гриб?», а діти називають якомога більше дій. За аналогією добирають дії до інших слів.
Як правило, ця вправа поєднувалася із завданням відтворити у виразних рухах названі дії.
Лексична вправа «Порівняй»
Мета: учити дітей порівнювати тварин за характером, діями; добирати влучні слова для характеристики їх образів.
Матеріал: картинки з зображенням тварин по парах (лисичка та зайчик, слон і їжак).
Інструкція до виконання: вихователь пропонує дітям пригадати все, що вони знають про названих тварин (лисичка та зайчик). Далі мають визначити, чим схожі ці тварини (за характером, діями, зовнішнім виглядом) та чим вони відрізняються.
Google Sites
Report abuse