Громова Марина Віталіївна

З досвіду вихохателя

м. Миколаїв ДНЗ №147 "Зірочка"

Проблема вивчення природи людської відповідальності як моральної категорії особистості тісно пов’язана з філософськими , психологічними і педагогічними дослідженнями. Відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею певних соціальних та моральних норм. Становлення особистості тісно пов’язане з дослідженням у виховній діяльності засобів впливу на формування почуття відповідальності у дітей молодшого шкільного віку. Адже у цей період відбувається закладання основ соціального співіснування дитини, формується моральна відповідальність перед батьками, громадою, друзями.

Сучасні дослідники психологічних особливостей впливу емоцій на розвиток дитини, зокрема В. Панок, Т. Титаренко, акцентують увагу на тому, що дитина сприймає необхідне не як зовнішнє, примусове, а як предмет власних соціальних потреб, що формуються, як щось особливо значуще, бажане. На основі проведених досліджень Т. Титаренко робить висновок, що однією із важливих умов розвитку в моральної саморегуляції є розвиток внутрішніх емоційних уявлень про те, яким би він хотів себе бачити в моральній ситуації незалежно від контролю та зовнішніх санкцій [2,с9].

Проте у сучасних психолого – педагогічних дослідженнях недостатньо уваги приділено проблемі виховання соціальної відповідальності у дітей та формуванню моральних якостей, які сприяють її розв’язанню. Зокрема видається вагомим питання виховання почуття поваги до рідних та прояву відповідального ставлення щодо виконання суспільних обов’язків.

У дошкільному віці, зберігається потреба формування моральних якостей особистості, звичок культурної поведінки, виховання комунікабельності. Зміст педагогічного процесу на цьому етапі складає виховання шанобливого ставлення до рідних і близьких, поваги до педагогів та наставників, усвідомленого прагнення порадувати значимих дорослих позитивними вчинками, бажання бути корисним навколишнім. Така мотивація вчинків приводить до прагнення нести відповідальність за навчання, поведінку, суспільно корисну діяльність. Тому у процесі спілкування необхідно послідовно культивувати дружні взаємини, звичку займатися спільними корисними справами, уміння приймати та усвідомлювати вимоги, сприймати та давати власну оцінку вчинкам героїчним персонажам творів.

Виховання дітей 6 – 10 років В. О. Сухомлинський називав «школою сердечності». Він радив педагогам і батькам вчити дітей добра, любові, милосердя. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, безвідповідальною. Вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переконує, що у процесі культивування у дітей відповідальності в юних серцях виховується людяність.

Останнім часом з’явилося чимало читанок для дітей, до змісту яких автори включають ті чи інші твори: «Краса – радість життя», «Людина – це сила духу», «Людина – найвища цінність», «Повага й шанування старших», «Людина залишає себе в людині» « Гармонія праці, щастя й обов’язку», «Розвивай у себе співчуття». Більш чітко етичні орієнтири виховання почуття відповідальності прослідковуються у конкретних художніх мініатюрах, адже їх назви вже акцентують на певних моральних якостях та цінностях. А саме: «Щастя та праця», «Розділена радість» та інші.

Відомий педагог висунув на перше місце ідею створення духовно – інтелектуального тла, де особистість дитини набуває певної автономності. Основні категорії, які використовує педагог – це «радість пізнання світу», «радість відкриття світу», «олюднення знань», «духовне тло». Вони допомагають дитині презентувати себе світу на основі розвитку її допитливості. «Радість пізнання» у Сухомлинського йде від почуття успіху, заохочення, уваги педагога, значимих дорослих, емоційної насиченості буття, самореалізації [11]. Він створив своєрідну «філософію для дітей», спрямовану не лише на розвиток інтелекту, формування творчої думки, а й на формування морально – етичних імперативів і цінностей, які допомагають входженню маленької людини у великий світ.

Проблема формування відповідального ставлення дітей до суспільних обов’язків, навчання, дотримання справедливості, милосердя до близьких займають особливе місце в оповіданнях для дітей. Ці твори були написані у формі невеликих розповідей і давали можливість маленькому читачеві замислитися над вчинком героя, наводили на роздуми про власні добрі вчинки, про відповідальне ставлення до батьків, зокрема до матері та старших членів родини. Оповідання «Сьома дочка» розповідає про те, як зустріли стомлену маму її семеро донечок: хто добрим словом, хто вихвалянням, «а сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги» [5,с. 49].

Відповідальне ставлення до матері описано і в оповіданні «Хто кого веде додому» [6,с. 61]. У ньому автор аналізує позицію двох шестирічних хлопчиків, які повертаються додому з дитячого садка: один сам одягається, виходить перед мамою і протоптує стежину в снігу, інший – чекає, доки мама його одягне зробить стежку додому. І в подальшому житті двоє хлопців по – різному проявляють себе, коли матері потрібна допомога. Автор залишає читачам для роздумів критику чи схвалення поведінки героїв. Такі оповідання хочеться обговорити, виникає бажання через оцінку вчинків героїв задуматися над власною поведінкою, докласти зусиль у самовихованні, проявити увагу до близьких, показати свою любов, шану, посильну допомогу, уважність, тобто стати активним членом сім’ї.

Також в оповіданнях «По волосинці», «Комірчина для дідуся» подаються дітям для роздумів ситуації, в яких описано піклування до старших членів родини [3]. Такі сентиментальні розповіді пробуджують найкращі душевні пориви, бажання творити добрі вчинки, виявляти любов та вдячність за турботу найріднішим.

Оповідання В. Сухомлинського «Розділена радість», «Через потік», «Лялька під дощем», «Конвалії перед Наталиним вікном» описують історії, в яких герої проявляють сердечність, відповідальне ставлення до товаришів, яким потрібна допомога [4, с 12]. Вчасно це збагнути, без прямого прохання відчути необхідність та готовність прийти на допомогу, виручити друга, розділити з ним радість доброї новини – це також виховання доброчесності та відповідальності у стосунках з друзями ставлення до природи: «Петрик, Собака й Кошеня», «Соромно перед соловейком», «Як Миколка став хоробрим» та ін. [12]. Прості за змістом розповіді передають велику філософію зв’язку людини з природою, необхідність шанобливого ставлення до неї, збереження, захисту. Порядні вчинки роблять нас людьми: через малі справи, які діти усвідомлено роблять без нагадування дорослих, зі знанням власної відповідальної поведінки в природоохоронній справі, дають змогу виховувати у дітей почуття справжніх господарів Землі.

Педагог стверджував: «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки… Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре» [9]. На рівні самостійно вироблених моральних понять відповідальна поведінка з’являється у тих дітей, які усвідомили загальнолюдські принципи, причому визнали їх не під тиском, а тому, що ці універсальні етичні положення стали їх внутрішнім переконанням. У моральному виборі особливості задіяні такі етичні категорії, як добро і зло, прекрасне і потворне, милосердя та байдужість, щирість і лицемірство, обов’язок та безвідповідальність.

У змісті оповідань В. Сухомлинський врахував психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку: особливості мислення, життєвого досвіду, розвитку моральних почуттів, актуальність проблем, які пов’язані з новотвореннями і соціальною ситуацією дитини. В. Сухолинський врахував психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку: особливості мислення, життєвого досвіду, розвитку моральних почуттів, актуальність проблем, які пов’язані з новотвореннями і соціальною ситуацією дитини. В. Сухомлинський увів до контексту своїх оповідань ідею пошуку дитиною логічного зв’язка між моральними оцінками і власними судженнями, які допомагають їй зорієнтуватися у виборі способу своєї поведінки і вчинків.

аплікацією, щоб діти могли передати почуте, побачене, відчуте на аркуші паперу і «вкласти» в малюнок усі свої емоції та відчуття, обрати відповідні кольори, що характеризують настрій. Це допомагає розвивати у дітей уяву, увагу, різні види пам’яті. Важливо, щоб дитина могла висловити свою думку, підкреслити позитивні або негативні риси персонажів твору.

Другим кроком стало використання творів при вивченні різних тем. Розглядаючи тему «Моя сім’я», ми разом з дітьми згадуємо всіх членів родини, ставлення одне до одного в родині; вчимо піклуватися одне про одного. Ось тут і приходять на допомогу твори: «Сьома дочка» – виховання любові до матері не тільки на словах, а й ділом добрим; «Чому дідусь такий добрий сьогодні»– емоційний стан онука, його вболівання за свого дідуся, за його самопочуття.

Коли ми з дітьми говоримо про бережливе ставлення до іграшок на допомогу прийшов твір «Люлька під дощем» – викликає співчуття до дівчинки, радість за її хоробрість, навіть заради іграшки. Також цей твір допомагає виховувати у дітей співчуття до ближнього, слабкого; бажання допомагати комусь в біді.

Третій крок – «хвилинки доброти». Прийшов хтось із дітей зранку не в гарному гуморі, навіть забув привітатися, перед сніданком проводячи «хвилинки доброти» на допомогу прийшов твір: «Скажи людині: Доброго дня!», а тут і прислів’ячко згадалось: «Від теплого слова і лід розмерзає». Посварились дівчатка під час гри, не поділили ляльку – читаємо твори: «Нова лялька», «Куплена дружба». В «хвилинках доброти» (застосовувати їх можна в різний час протягом дня), ми вчимо дітей жити так, щоб комусь було від цього радісно. Формуємо у дітей поняття «совість». Використовуючи твори Василя Сухомлинського вчимо дітей сприймати природу, співпереживати, творити добро і словом, і ділом. Вчимо дітей аналізувати свої вчинки з точки зору совісті, бо доброта та людяність немислима без неї.

Четвертий крок - драматизації казок В. Сухомлинського, які приносять багато радощів дітям. Цей вид роботи сприяє духовному, моральному, естетичному розвиткові малюків.

У роботі в цьому напрямі підтримую тісний зв'язок із батьками своїх вихованців. З метою ознайомлення батьків з ідеями В. Сухомлинського рекомендую художні твори для читання вдома.

Здається всі розуміють, як важливо з’єднати душу дитини ниточками любові з матір’ю Природою. Зробити це можна проведенням «уроків милування в природі». І якщо дитина виготувала разом з батьками годівничку і принесла жменьку насіння, висипала з власної долоньки для зимуючих птахів, то це стало справжнім зціленням її не байдужої душі.

Я вважаю, що такий досвід дає позитивні результати у вихованні дітей майбутнього суспільства - людей творчих, самостійних, з почуттям відповідальності, гідності, совісті.

Маю надію, що використовуючи такі прийоми, ми сіємо зернинки добра, які дадуть свої плоди. І як говорить народна мудрість: «Людина старіє, а добро - ні».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Минкина Н. А. Воспитание ответственностью : уч. пособие/ Н. А. Минкина. – М.: Высшая школа, 1999. – 144 с.

2. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н Чепелєва та ін.: підручник. – Вид. 2 – ге, стереотип. – К. : Либідь, 2001. – 536 с.

3. Сухомлинський В. О. Комірчина для дідуся / Н. Ф. Скрипченко, О. Я. Савченко. Читанка : підручник для 2 класу. – К. : Рад. школа, 1991. – с. 238.

4. Сухомлинський В. О. Конвалії перед Наталиним вікном / Н. Ф. Скрипченко, О. Ф. Шинкаренко, Т. Ю. Горбунцова. Читанка : підручник для 1 класу. – К. : Рад. школа, 1977. – с. 12.

5. Сухомлинський В. О. Сьома дочка / Н. Ф. Скрипченко, О. Я. Савченко, К. М. Жаленко. Читанка : для другого класу. – К. : Освіта, 1999. – с. 49.

6. Сухомлинський В. О. Хто кого веде додому? / Н. Ф. Скрипченко, О. Я. Савченко, К. М. Жаленко. Читанка : підручник для 2 класу. – К : Освіта, 1999. – с. 61 – 62.

7. Сухомлинський В. О. Слово вчителя в моральному вихованні // Вибрані твори : у 5 – ти т. – К. : Рад. школа, 1977. – Т. 2. – с. 419 – 654.

8. Сухомлинський В. А. Чем лечить мозг – мыслью, трудом, творчеством или лекарствами? (Некоторые итоги 35 – летнего исследования) / Обережно : дитина! В. О. Сухомлинський про важких дітей: тематич. зб. / Упоряд. Т. В. Філімонова ; за наук. ред. проф. О. В. Сухомлинської. – Луганськ : Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2008 – 263с.

9. Сухомлинський В. О. Моя педагогічна віра / В. О. Сухомлинський // Вибр. тр. : в 5 т. – К. : Рад. шк., 1977. – Т. 5. – с.392 – 401.

10. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. : 5 т. – К. : Рад. шк., 1977. – Т. 3. – с. 7 – 279.

11. Сухомлнський В. Як виховати справжню людину / В. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. – К. : Рад. школа, 1976. – Т. 2. – с. 147 – 416.

12. Сухомлинський В. А. Хрестоматия по этике / Сост. О. В. Сухомлинская. – М. : Педагогика, 1990. – 304 с.