Предмет логіки. Значення логіки для людини. Роль мислення в пізнанні. Форми чуттєвого пізнання

Визначення логіки як науки

Термін „логіка” походить від давньогрецького слова „логос” (lоgos), яке перекладається на українську мову як „слово”, „поняття”, „вчення”, „розум”, „закономірність.

У стародавній Греції термін „logos” вперше запровадив Геракліт (544- 483 рр. до н.е.). Цей термін означав у нього одвічну, сталу і загальну необхідність, стійку закономірність світу. Вперше у науку цей термін ввів давньогрецький філософ Демокріт (460-370 рр. до н.е.), назвавши свою працю „Про логічне мислення, або про канони” (слово „канони” означає „правила”, „критерії”).

Засновником логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який вперше в історії античної філософії зробив людську думку предметом наукового дослідження. Він вивчав внутрішню структуру людського мислення.

У розвитку людської думки значення терміна „логіка” неодноразово змінювалося. У даний час йому приписують щонайменше три основних значення.

По-перше,  цей  термін  може  вживатися  у  словосполученнях  типу „логіка історії”, „логіка речей”, „логіка фактів”, „логіка економічної кризи” і т.ін. Тут слово „логіка” використовується для визначення певних взаємозв’язків, взаємозалежності подій, дій людини. Воно вказує на певну закономірність, послідовність речей і явищ.

По-друге, дуже часто у спілкуванні людей термін „логіка” використовується у зв’язку з таким феноменом як людське мислення. Часто ми використовуємо такі словосполучення, як „логіка мислення”, „залізна логіка” (визначеність, послідовність думок), „жіноча логіка” (недоречна думка, недоладне в цілому міркування), „де ж логіка вашого міркування?”.                                                                   У даному випадку говорять про логіку як про характеристику людського мислення.

І в третьому значенні термін „логіка” може бути використаний для позначення певної науки., тобто науки про милення. Проте таке визначення логіки є надто широким. Щоправда, мислення є предметом дослідження не тільки логіки, а й філософії, фізіології вищої нервової діяльності, кібернетики, психології. Так, наприклад, психологія досліджує процес мислення індивіда, і вивчає причини й умови, які забезпечують нормальне функціонування мислення, вплив на нього емоцій, волі та інших психічних процесів. Логіку ж не цікавить те, хто мислить: юнак чи старець, тоді як для психології це питання є дуже важливим. Тому спершу необхідно з'ясувати, який бік мислення досліджує логіка, що в мисленні є саме предметом для логіки.

Логіку ж як науку може цікавити міркування лише з точки зору того, які мисленнєві операції, які логічні операції використовуються в процесі побудови думки, чи правильно проходить міркування, чи є міркування істинним? Відповіді на ці та подібні питання і дає логіка.

Логіка – це наука, що вивчає форми і закони правильного мислення. Вона досліджує мислення з точки зору правильної побудови думки, вивчає форми, схеми і структури наших міркувань.

Роль мислення в процесі пізнання

Освоєння проблем формальної логіки, в першу чергу, вимагає глибокого розуміння її об'єкта і предмета як науки, з'ясування її методологічної ролі для практичної діяльності фахівця будь-якого профілю, розуміння специфіки формально-логічного підходу в пізнанні об'єктивної дійсності. Визначення предмета і значення логіки має велике практичне значення, оскільки означає освоєння прикладного характеру логіки, її нормативних вимог і перетворення їх у норму власної розумової діяльності.

Логіка вивчає мислення, яке втілене у мові, предметом логіки є не просто міркування, а його структурні аспекти. Міркування – це розумовий процес в ході якого на основі вже наявних знань отримуємо нове знання. Мислення – це вища форма відображення пізнання. Пізнання – це складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні закономірні зв’язки і стосунки.

  Ціль пізнання полягає в одержанні не будь-яких знань, а істинних, використання яких приводить до вірних результатів. Під істиною в даному випадку розуміється адекватне (вірне) відображення у свідомості людини явищ і процесів природи, суспільства і мислення.

Є знання, істинність яких очевидна. Такі, наприклад, судження як: „Я відчуваю, що на вулиці холодно”, чи „Я чую якийсь звук”, відбивають факти, котрі людина пізнає в процесі безпосередньої фізичної взаємодії з об'єктом пізнання за допомогою органів почуттів. Такого роду факти прийнято називати очевидними, тому що вони не мають потреби в доказі. До числа очевидних сприйнятих безпосередніх знань відносяться насамперед ті знання, котрі є результатом почуттєвого пізнання, а також внутрішнього досвіду („Цей спогад для мене неприємний”), шляхом почуттєвого відображення, котре засноване на психічних процесах, людина може пізнати окремі предмети і їхні властивості. У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональний.

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуття, сприйняття, уявлення.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів чи явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на органи чуття. Наприклад, відображення властивостей теплого, холодного, чорного, білого, гіркого, солодкого і т.д.

Сприйняття являє собою цілісне відображення зовнішнього світу, що безпосередньо впливає на органи людини. Наприклад, образ літака, моря, лісу, лугу і т.д.

Уявлення - це почуттєвий образ предмета (речі), у даний момент не сприйманий людиною, але сприйнятий раніше тією чи іншою мірою. Прикладами відтворюючого уявлення є образи свого будинку, образи рідних і близьких людей, яких ми зараз не бачимо, образи тих місць, де людина колись відпочивала і т.д. Уявлення може бути не тільки відтворюючим, але і творчим, у тому числі фантастичним. Варто підкреслити, що творче уявлення в людини може виникнути і завдяки словесному опису.

Крім безпосередніх знань, є знання, істинність яких видна опосередковано, тобто за посередництвом інших знань. Опосередковане знання робиться переконливим, очевидним за допомогою знань безпосередніх, а це здійснюється на рівні абстрактного мислення. Почуттєве відображення є основою абстрактного мислення, котре дозволяє пізнавати закони світу, сутність предметів.

Абстрактне мислення відбиває світ і його процеси глибше і повніше, ніж почуттєве пізнання. Але, щоб цього домогтися, треба правильно мислити. Тому логіку іноді називають наукою про правильне мислення. Таким чином, об'єктом логіки як науки виступає абстрактне мислення.

  Але мислення - це складний, багатоманітний процес, вища форма пізнання світу, яка властива тільки людині. Мислення бере у предметах і явищах загальне, суттєве і відокремлюється від другорядного, несуттєвого. Мислення є пізнанням активним та цілеспрямованим.

Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження й умовиводи.

Мислення дає можливість виділити найістотніші загальні ознаки предметів і утворити загальні поняття про ці предмети. Спостерігаючи за рядом однорідних явищ і виділяючи їхні спільні властивості, людина робить узагальнення, розкриває певну закономірність. На відміну від чуттєвого пізнання, мислення абстрагується від одиничного. Мислення неможливе без мови. Абстрактне мислення – це мовне, словесне мислення. Мислення вивчається формальною логікою, а мова є предметом мовознавства. За допомогою мови люди висловлюють результати своєї мисленнєвої діяльності, обмінюються думками, прагнуть взаєморозуміння. Мова – це безпосередня дійсність думки, її реальність.

Думок у чистому вигляді, не пов'язаних із мовою, не існує.

На базі природних мов виникають штучні мови науки – спеціально створені знакові системи для вирішення певних завдань у галузі науки і техніки. Наприклад, у математиці використовують формули, що складаються із символів: а : в = с, у хімії – Н2О – для запису складу речовин і хімічних реакцій.

Отже, мислення – це опосередкована форма пізнання, яка розкриває суттєві і закономірні зв'язки дійсності. Якщо мова є формою мислення, його матеріальною оболонкою, то змістом його є свідомість як найвища форма відображення дійсності. За допомогою мислення людина здійснює теоретичний аналіз і синтез, мислено розчленовує і узагальнює предмети (міркує) і робить висновки, припущення.

Мислення людини проходить у логічних формах і підлягає законам логіки.

Поняття логічної форми.

Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності. Основними формами мислення є поняття. судження, умовиводи.

Мислення – функція людського мозку. Мозок – орган мислення людини.

Але мислення за своєю природою суспільне. Воно виникає і розвивається разом із появою людини й людського суспільства. Поза людиною й людством мислення не існує. Вирішальна роль у виникненні мислення належить праці. Праця виділила людину з царства тварин, є основою виникнення і розвитку свідомості, мислення і мови.

Мислення є відбиття дійсності в думках людей у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення – це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від таких форм віддзеркалення, як відчуття, сприйняття й уявлення.

Чому ж в одних випадках мислення виявляється правильним, а в інших – ні?

Візьмемо, наприклад, таке міркування:

Усі студенти нашої групи – юристи.

Наумов – студент нашої групи

__________________________________

Отже, Наумов – юрист.

Це міркування побудоване правильно за принципом матрьошки: якщо середнє входить до більшого, а маленьке – до середнього, значить, маленьке входить до більшого.

Або інше, хибне:

Всі студенти нашої групи – юристи.

Наумов – юрист.

__________________________________

Отже, Наумов – студент нашої групи.

Те, що це міркування неправильне, зрозуміло зі здорового глузду – хіба мало у світі інших юристів? Але іноді пастку в міркуванні буває знайти складніше, наприклад:

Будь-який договір купівлі-продажу пов’язаний з переходом права власності.

Заповіт не є договором купівлі-продажу.

___________________________________________

Заповіт не пов’язаний з переходом права власності.

Щоб зрозуміти, чому це міркування неправильне, треба зрозуміти, що не лише договори купівлі-продажу пов’язані з переходом власності, а й інші також.

Як відомо, пізнання є відображення в голові людини об'єктивного світу.

Пізнання пов'язане з практикою, виникає з неї. Практика – мета пізнання і критерій істини. Пізнання – не окремий тимчасовий акт, а складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні закономірні зв'язки і стосунки. Пізнання розпочинається із живого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до абстрактного мислення.

У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональний (абстрактнемислення).

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприймань, уявлень.

Відчуття – перша елементарна форма чуттєвого пізнання зовнішнього світу.

Відчуття дають безпосереднє відображення дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають рівні відчуття – зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів виникає сприйняття.

Сприйняття – це дещо складніша, ніж відчуття, форма пізнання дійсності.

Сприйняття е віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. Воно виникає з різних відчуттів, але не е механічною сумою відчуттів. У сприйнятті різноманітні відчуття не ізольовані одне від одного, а органічно пов'язані, злиті в цілісний образ. Сприйняття, як і відчуття, є відбиття наочне і безпосереднє. Воно має місце лише тоді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи чуття. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюються відчуття і сприйняття.

Уявлення – це чуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виникають із чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, вони безпосередньо не пов'язані з предметами. Утворення уявлень не потребує безпосереднього впливу речей на органи чуттів у даний момент. Уявлення з'являються на основі минулого сприйняття предмета, образ якого зберігся у пам'яті людини. Уявлення може виникнути внаслідок опосередкованого сприймання предметів. Нарешті, ми можемо уявити собі й те, що ніколи не існувало й існувати не може, наприклад русалку, біса, лісовика і т. д., але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться нами з реальності, з предметів сприймання.

Уявлення завжди індивідуальне, воно залежить від відчуття, сприйняття, пам'яті, емоцій, життєвого й професійного досвіду людини тощо. Так, уявлення про юридичну академію студента-випускника і студента-першокурсника будуть різні. Вони будуть різними і в однокурсників.

Уявлення – вища форма відображення дійсності на ступені чуттєвого пізнання. Вони містять у собі елементи узагальнення. В уявленні ми відокремлюємося від частини, менш суттєвих для нас ознак предмета і виділяємо загальні його ознаки й риси. Уявлення посідає нібито проміжне положення між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосереднім.

Мислення відображає не тільки властивості, безпосередньо дані у відчуттях і сприйняттях, а й такі ознаки, сторони, зв'язки предметів, котрі виявляються безпосередньо розумом. Особливість мислення полягає також у тому, що воно є пізнанням активним і цілеспрямованим.

Відчуття і сприйняття виникає у нас під дією предметів і явищ на наші органи чуття незалежно від того, хочемо ми сприймати предмет або явище чи ні.

Процес же мислення пов'язаний з постановкою певних пізнавальних завдань і проведенням різноманітних логічних дій і операцій. У процесі мислення ми висловлюємо судження, будуємо умовиводи, гіпотези, докази, створюємо поняття тощо.

Мислення є здатністю зв'язувати ідеальні об'єкти (у тому числі продукти чуттєвого рівня пізнання) у логічних відношеннях, тобто відображати предмет відповідно до законів логіки й взагалі логічними формами.

Зазвичай виділяють 3 основні форми, у яких реалізується здатність мислення – поняття, судження й умовивід, які і є основними логічними формами. 

Поняття - форма мислення, в якій відбиваються істотні ознаки одноелементного класу чи класу однорідних предметів. Поняття в мові виражаються словами (наприклад, „дерево”, „літак”) чи групою слів, тобто словосполученнями,  наприклад,  „студент  гуманітарного  інституту”, „творець художніх картин”, „ріка Дніпро”, „космічний корабель” і ін.

Судження – це форма мислення, в якій що-небудь стверджується чи заперечується про предмети, їхні властивості чи відносини. Судження виражається у формі розповідної пропозиції (речення). Судження бувають простими і складними. Приклад простого судження: „Колорадський жук спустошує картопляне поле”. Приклад складного судження: „Наступила осінь, і лебеді відлітають”. Воно складається з двох простих суджень.

Умовивід - це така форма мислення, за допомогою якої з одного чи декількох суджень, названих посилками, за визначеними правилами виходить висновок. Наприклад:

Усі метали - речовини 

Залізо - метал

Залізо - речовина

Перші два судження, що знаходяться над рисою, називаються посилками, а третє судження називається висновком.

Необхідно відзначити, що в процесі пізнання людина прагне до досягнення істинного знання. Розвиваючись на основі суспільно-трудової діяльності, внутрішня структура розумового процесу формувалася відповідно до закономірностей природи і властивостей людського мозку. Логічна форма обумовлена найбільш загальними, що найчастіше зустрічаються властивостями, безпосередніми зв'язками і відносинами реального світу. Тому вона цілком закономірно виражає стійкі риси будь- якого правильного мислення.

Логічна форма являє собою історично сталий спосіб зв'язку між складними елементами людської думки. При цьому в кожному розумовому акті можна виділити як предмет думки, так і те, що мислиться про предмет: його властивості, стан, дії, а також відношення з іншими предметами. Думка про предмет вступає в логічні зв'язки з іншими думками в доказовому міркуванні, умовиводі і т.д. Зв'язок елементів правильної думки носить стійкий характер, котрий обумовлений історично сформованою внутрішньою структурою розумового процесу. Свої формальні операції і закони логіка не викладає довільно, а лише відбиває і формулює в них об'єктивно закономірні відносини між структурними елементами думки. Такі відносини в кінцевому результаті визначаються найбільш загальними властивостями об'єктивного світу.

Кожна логічна форм має свою структуру, побудову, складові частини. Логічна форма – це і є структура, побудова думки, спосіб зв'язку її складових частин.

Візьмемо до прикладу логічну форму мислення – судження: Всі підприємці є платниками податків. Дане судження має предмет судження (логічний суб'єкт, підмет), це поняття „підприємці”, а також предикат (логічний присудок), який відтворює ознаку, що належить предмету думки. Суб'єкт і предикат пов'язані словом „є”, яке називається зв'язкою. Користуючись логічними символами позначимо логічний суб’єкт літерою - S, а логічний предикат літерою – Р. Дані символи використовуються на позначення структури суджень у вигляді формули:

  Всі S є Р. У судженні можуть бути слова „всі”, „жоден”, "деякі”, „не всі” та інші, вони є кванторами і вносять певні уточнення в судження.

А тепер розглянемо умовивід:

1. Усі студенти інституту фінансів вивчають логіку. 

Мозіль Тарас – студент інституту фінансів.

Отже, Мозіль Тарас вивчає логіку.

В даному умовиводі є три судження, перші два є вихідними (засновками, посилками), а останнє – вивідним судженням (висновком), оскільки воно утворене із понять, наявних у вихідних судженнях.

Це загальне у побудові різних за конкретним змістом умовиводів і утворює їхню структуру. Щоб записати її у вигляді формули, позначимо загальне поняття (студенти), що міститься у вихідних судженнях умовиводу, буквою М, предикат вихідного судження і предикат висновку – Р. В цілому формула, яка виражає структуру даного умовиводу, така:

М – Р

S – М

S – Р

Як бачимо, формальна логіка, досліджуючи форми мислення, відхиляється від конкретного змісту думки. Порівнюючи різні думки, вона виявляє лише загальне у них, їхню структуру. В цьому полягає одна із специфічних особливостей формальної логіки як науки.

Процес виявлення структури думок, виведення формул, встановлення всіх складових частин того чи іншого судження є формалізацією думок. Вона дає змогу формулювати певні закони і правила. Формалізація – це і є метод науки логіки.