Загальна характеристика суджень. Прості судження.

Судження як форма мислення

Між поняттям і судженням - наступною за складністю формою мислення існує тісний взаємозв’язок – ще Аристотель наголошував, що останнє є, вла-сне, розгорнутою формою поняття, а поняття – згорнутою формою суджен-ня. 

За допомогою поняття людина вказує на окремий об’єкт або його окрему якість, за допомогою судження можна вказати на об’єкт і якість одночасно.

Отже, судження є такою формою мислення, у якій щось стверджується або заперечується стосовно існування предмета як такого, наявності у ньо-го певної ознаки або відношення між різними предметами. 

Вже на цьому рівні можна виділити такі базові різновиди суджень:

• атрибутивне – говориться про наявність чи відсутність у предмета певної ознаки. Наприклад, «Староста навчальної групи – сумлінна людина»;

• релятивне (судження з відношенням) – порівнюються предмети та явища за оз¬на¬ками: «Цей комп’ютер – IBM, а цей – Makintosh»;

• екзистенційне – про наявність або відсутність об’єкту (події) як такого: «Дзвінка на заняття ще не було».

У мовленні судження виражається розповідним реченням або словоспо-лученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт «Вечоріло», «Холоднішало» не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження, яка принци-пово відсутня у поняття, є його істинність або хибність. 

Істинність з позиції повсякденного рівня мислення тлумачаться як «правдивість». Однак з наукової точки зору істинність – це відповідність об’єктивній дійсності, бо «правдивість» може бути напрочуд різною з причини суб’єктивності людського відчуття чи сприйняття.

Таким чином, істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – вона не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо також, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від пев-ного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження «місто Сталіно – обласний центр», «Ніч (конкретна) - місячна», «У (земній) добі не 25 годин». 

Навівши приклади базових різновидів судження за сутністю інформації, яка повідомляється співрозмовникові, зазначимо, що традиційним їх є поділ за структурною складністю чи простотою. 

Просте судження (розподіл термінів). 

Просте судження складається з поняття про предмет розмови (суб’єкт - S) і поняття про ознаку цього предмета (предикат - P). 

Наприклад: «Київ – сучасна столиця України». У цьому судженні суб’єктом є поняття «Київ», а предикатом – «бути сучасною столицею України». 

Така раціональна композиція – найпростіше судження, яке має традиційну назву «просте категоричне судження» (ПКС). Назва «категоричне» пояснюється безапеляційністю та інваріантністю зв’язку між S і P.

Крім суб’єкту і предикату до структури простого судження входить наступний компонент - смислова зв’язка типу «є» або «не є».  Її наявність пояснюється тим, що присутність предикату може стверджуватися або заперечу-ватися. 

Наприклад, «Росія не є суто Європейською країною». 

Логічна зв’язка типу «є» називається стверджувальною, «не є» - заперечувальною. 

У мовленні, тим паче повсякденному, вона у прямому вигляді застосову-ється не часто. Зазначимо, що це справедливо принаймні для російської, ук-раїнської та деяких інших слов’янських мов. У мовах, які похідні від латини, зв’язка застосовується прямо – скажімо, у англійській як «is» або «are» («is not» або «are not»). Але у будь-якому випадку зв’язка присутня структурно, як третій компонент судження.

Четвертою і останньою складовою ПКС є квантор. Це поняття уточнює, конкретизує  обсяг S і стоїть перед ним. Застосування квантору дійсно відби-вається на смислі судження. Одна річ сказати: «Всі студенти цієї навчальної групи склали іспит», а інша - «деякі» або «лише студент Петренко з усієї групи залік не склав».

Таким чином, повна структура простого (категоричного) судження може бути представлена як:

Поділ простих суджень за кількістю і якістю

З позицій класичної формальної логіки просте судження за ознакою пов-ноти обсягу суб’єкту (його кількістю) поділяються на :

• загальні (базове кванторне слово – «Всі») – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить до всього об’єму суб’єкта – «Усі фінансисти є фахівцями з цінних паперів», «Всі справжні викладачі ДонНУ втілюють в життя ідеали істини, добра, краси і справед-ливості», «Всі правознавці не є адвокатами»;

• часткові (базове кванторне слово – «Деякі») – судження, яке має у якості суб’єкта загальне поняття, а предикат якого належить лише до вказаної частини обсягу суб’єкта – «Деякі студенти є відмінниками», «Лише деякі люди можуть вважатися особистостями»;

• одиничні (базове кванторне слово – «цей») – судження, яке має в якості суб’єкта одиничне поняття. Наприклад, «Ш.Холмс – відомий літератур-ний персонаж».

Зазначимо, що базові кванторні поняття у мовленні виражаються по-різному. Скажімо, «Всі» можна виразити словами «Ніхто», «Жоден», «Будь-який», «Кожен» тощо.

Як ми вказували вище, за якістю зв’язки судження поділяються на :

• • • • стверджувальні (зв’язка «є») - говориться, що певна ознака визнається як присутня у суб’єкта;

      • заперечувальні (зв’язка «не є») – певна ознака заперечується.

Таким чином, об’єднана класифікація суджень за кількістю і якістю складається з чотирьох основних різновидів:

1. 1. 1. загальностверджувальні – («Всі S є Р») - позначаються літерою «А» (від «affirmо» – лат. «стверджую»);

      2. загальнозаперечувальні – («Жодне S не є Р») – судження типу «Е» (від першої голосної лат. «nego» – «заперечую»);

      3. частковостверджувальні – («Деякі S є Р») - «І» (від другої голосної «affirmо»);

      4. частковозаперечувальні – («Деякі S не є Р») - «О» (від другої голосної «nego»).

Одиничностверджувальні («Цей S є Р») і одиничнозаперечувальні суджен-ня («Цей S не є Р») існують, але не вважаються базовими різновидами, бо є за суттю загально або частково- стверджувальними – у першому випадку S – одиничне за обсягом поняття, а у другому – окремий представник загально-го обсягу.

Розподіл термінів у простому судженні

У судженні, якщо розглянути його на рівні кіл Ейлера, говориться про відношення між базовими поняттями (термінами).

Термін вважається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається з обсягу іншого терміна. Розподілені терміни позначаються символами S+ і Р+. Якщо ж обсяг одного терміна тільки частково включається або частково виключається з обсягу іншого терміна, то такий термін називається нерозподіленим. Нерозподілені терміни позначаються символами S- і Р-. Дослідження розподіленості термінів судження - це не формальна логічна операція, а підтвердження правильного зв'язку даних суб'єкта і предиката в судженні, тобто її відповідності об'єктивному відношенню самих предметів

Розглянемо такі варіанти розподіленості термінів у базових різновидах ПКС (дивися таблицю нижче):

Таким чином, у загальностверджувальних судженнях суб'єкт підлеглий предикатові чи обидва терміни - рівнозначні поняття.

У загальностверджувальних судженнях суб'єкт розподілений, а предикат нерозподілений. Розподіленими обидва терміни будуть у випадку їхньої рівнозначності.

У загальнозаперечних судженнях обидва терміни завжди розподілені, вони цілком виключають один одного, є несумісними поняттями. Наприклад: „Жоден із овочів не є фруктом”.

У частковостверджувальних судженнях обидва терміни нерозподілені, якщо вони виражаються перехресними поняттями: наприклад, „Деякі студенти – винахідники”. Якщо ж у частковостверджувальному судженні предикат підлеглий суб'єкту, тоді предикат буде розподіленим: наприклад, „Деякі літальні апарати - космічні ракети”.

Отже, у частковозаперечних судженнях мова йде про частину обсягу суб'єкта, несумісну з обсягом предиката.

У частковозаперечних судженнях суб'єкт нерозподілений, а предикат завжди розподілений.

Таким чином, суб'єкт розподілений у загальних судженнях і нерозподілений у часткових судженнях;

предикат розподілений у заперечних судженнях і нерозподілений у стверджувальних судженнях.

Виключення складають загальностверджувальні і частковостверджувальні судження, у яких предикат розподілений.