Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об'єктивність.
Документ — це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу
Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони — писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру. Відтворюють документи на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті. У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовують текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.
Класифікація документів - це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності.
Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців. У поточній роботі класифікацію документів здійснюють на етапі групування їх у справи.
Документи класифікуються за такими ознаками:
спосіб фіксації інформації;
зміст;
назва;
вид;
складність;
місце складання;
термін виконання;
походженні; гласність;
юридична сипа;
стадія виготовлення;
термін зберігання;
рід діяльності та інше.
За способом фіксації інформації розрізняють такі документи:
письмові, до яких належать усі рукописні та машинописні документи, виготовлені за допомогою друкарської та розмножувальної оргтехніки;
графічні, в яких зображення об'єктів передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні. Це графіки, мали, рисунки, малюнки, схеми, плани. Вони цінні своєю ілюстративністю;
фото - й кінодокументи - такі, що створені способами фотографування й кінематографії. Це кіно - та фотоплівки та фотокартки. На них можна зафіксувати ті явища, які іншим способом зафіксувати важко чи неможливо;
фонодокументи - такі, що створюються за допомогою будь-якої системи звукозаписування й відтворюють звукову інформацію (наприклад, записану під час проведення засідань, зборів, нарад тощо).
За змістом документи поділяють на:
організаційно-розпорядчі;
фінансово-розрахункові;
постачально-збутові та інше.
Організаційно-розпорядчі документи (ОРД) - це управлінська документація, що слугує способом здійснення та регулювання процесів управління.
Документи, які належать до ОРД, можна умовно поділити на такі групи:
організаційні (положення, інструкції, правила, статути, тощо);
розпорядчі (постанови, рішення, розпорядження, вказівки тощо);
довідково-інформаційні (довідки, протоколи, акти, пояснювальні та службові записки, службові листи, відгуки, плани роботи, телеграми, телефонограми, звіти, доповіді тощо);
з кадрових питань (заяви, накази по особовому складу, особові картки, трудові книжки, характеристики тощо(;
особові офіційні ( пропозиції, заяви, скарги, автобіографії, розписки, доручення тощо).
За назвою розрізняють: накази, протоколи, положення, розпорядження, вказівки, інструкції, правила, статути, звіти, ордери, плани, службові листи, заяви тощо.
За видами документи поділяють:
типові, що розробляються вищими органами для підвідомчих організацій з однорідними функціями і мають обов'язковий характер;
трафаретні, котрі виготовляються друкарським способом: незмінювана частина тексту документа друкується на поліграфічних машинах, а для змінної інформації залишаються вільні місця. Такі документи зараз найпоширеніші, оскільки на їх складанні та обробленні економиться час;
Індивідуальні, які створюються кожного разу по новому. Це доповідні, службові, пояснювальні записки, автобіографії тощо.
За складністю документи бувають:
прості, що містять інформацію з одного питання;
складні, які містять інформація щодо двох і більше питань.
Слід урахувати, що прості документи легше оброблювати, контролювати їх виконання, здійснювати пошук.
За місцем складання розрізняють такі документи:
внутрішні, що стосуються внутрішніх питань підприємства (організації, установи) і не виходять за його межі;
зовнішні, тобто вхідна та вихідна кореспонденція.
За терміном виконання документи бувають:
термінові, що виконуються у строки, встановлені законом, відповідним правовим актом, керівником, а також документи з позначкою «Терміново»;
нетермінові, які виконуються в строки, визначені керівництвом підприємства (організації, установи, фірми).
За походженням документи поділяються на:
службові, що стосуються діяльності підприємства (організації, установи, фірми);
офіційно-особисті, які стосуються конкретних осіб, тобто іменні (скарги, заяви тощо).
За гласністю документи бувають:
звичайні;
для службового користування (ДСК);
таємні;
конфедиційні та інші.
За терміном зберігання:
Постійного зберігання
Тривалого зберігання (понад 10 років)
Тимчасового зберігання (до 10 років)
За юридичною силою документи поділяються на:
справжні (істинні), що готуються в установленому законом порядку за всіма правилами. Своєю чергою, справжні документи бувають: чинні, нечинні. Документ стає нечинним, коли втрачає юридичну силу з будь-яких причин;.
фальшиві (підроблені), в яких зміст чи оформлення не відповідає істині.
За стадіями виготовлення розрізняють такі документи:
оригінали - перші або єдині примірники офіційних документів;
копії - документи, в яких точно відтворено інформацію інших документів, а також усі їхні зовнішні ознаки чи частину їх і відповідним чином оформлені.
Існують такі різновиди копій:
відпуск (повна копія вихідного документа, виготовлена водночас з оригіналом через копіювальний папір);
витяг (копія офіційного документа, що відтворює певну його частину і відповідно засвідчена);
дублікат (повторний примірник документа, який має юридичну силу оригіналу
Документообіг — це рух документів в установі, організації, структурі з часу їх створення чи отримання до завершення чи відправлення адресатові; це комплекс робіт з документами, створеними чи отриманими установами: прийняття, розподіл, реєстрація, контроль за виконанням, формування справ, зберігання і використання документації, рух документів між інстанціями.
Основою документообігу є його обсяг. У свою чергу обсяг документообігу - це кількість документів, що надійшли до організації, та документи, створені протягом певного часу. Обсяг документообігу — важливий показник, що використовується як критерій при вирішенні питань вибору організаційної форми діловодства, організації інформаційно-пошукової системи щодо документів установ, структури служби, її штатного складу та інших питань.
Вимогами дотримання документообігу є:
а) проходження документів найшвидшим шляхом через найменшу кількість інстанцій, що приведе до мінімуму переміщення документів;
б) розподіл документів між працівниками відповідно до їх функціональних обов'язків;
в) зумовленість переміщення документів службовою необхідністю, вилученням зайвих, дублюючих інстанцій;
г) одноманітність маршруту і складу технологічних операцій для деяких категорій документів, одноразовість виконання кожної операції.
Документообіг як технологічний процес поділяється на кілька складових частин - документопотоків:
потік документів, що надійшли до установи;
потік документів, що відправляються з установи;
потік внутрішніх документів.
Кількість документів кожного потоку за певний період (місяць, квартал, 9 місяців, рік) становить обсяг документообігу.
Річний обсяг документообігу є вихідною величиною для підрахунку чисельності працівників документаційної служби, вибору типів і кількості засобів механізації та автоматизації обробки інформації, визначення ступеня завантаження структурних підрозділів та окремих працівників. Зіставлення обсягу документообігу за кілька років дає змогу своєчасно виявити тенденцію його збільшення і виробити заходи щодо скорочення кількості документів.
Щоденному обліку підлягають усі без винятку документи (ті, що надійшли та ті, що були отримані при обробці, внутрішні документи).
Загальний документообіг у структурі підраховується за групами і видами документів, реєстраційними формами, структурними підрозділами. Обсяг документообігу в установі аналізується щоквартально, всі дані доповідаються керівництву для прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення роботи з документами.
Опрацювати матеріал