Обмеження і узагальнення понять. Визначення понять

Обмеження та узагальнення обсягу понять

У повсякденному житті, у спілкуванні ми не завжди маємо на увазі весь обсяг понять, скажімо, коли говоримо «місто», «держава», «наука», «люди-на», «закон», «товар», «гроші», «зупинка». Ми маємо на увазі, як правило лише частину об’єму цих понять – конкретні і адекватні обставинам різно-види: місто Київ, наука логіка, продовольчий товар, гроші-гривні, певна зупи-нка.

Таким чином ми подумки здійснюємо перехід від поняття з більшим обсягом (родового) до поняття з меншим обсягом (видового). Ця дія має назву обмеження обсягу поняття. Вона відбувається за рахунок того, що ми до родового поняття додаємо певну видоутворюючу ознаку. 

Протилежна логічна операція має назву узагальнення – це перехід від ви-дового поняття до родового шляхом відкидання від нього видоутворюю-чої ознаки.

Наприклад: Студент ДНУ → студент; Місто Дніпро → місто; облігація → цінні папери; юрист → адвокат; викладач →людина тощо.

Ґраничною межею узагальнення є філософські категорії – найбільш загальні універсальні поняття, які відбивають найбільш істотні, закономірні зв’язки і відношення дійсності і пізнання – «матерія», «рух», «простір», «час», «істота», «ідеальне», «свідомість» і т.ін. Теоретична межа обмеження обсягу – одиничний і унікальний представник поняття.  

Зауважимо, що як обмеження, так і узагальнення обсягу можна, звісно, здійснювати послідовно до певної межі. Наприклад: людина → примат → тварина → жива істота → істота.

Визначення понять

Розкриваючи зміст поняття (пояснюючи сутність предмета, розказуючи, чим цей об’єкт є), людина тим самим дає йому визначення – розкриває найістотніші ознаки.

У визначенні виділяють дві частини – поняття, яке визначається (definiendum – Dfd) і поняття, яке його визначає – власне, визначення, дефініція (definienсе – Dfn). 

За різними підходами логіка розрізняє реальні і номінальні, а також явні та неявні визначення. За допомогою номінальних (від лат. numen – ім’я) до науки вводяться нові терміни замість складних описів предметів. Наприклад: «Флорою називають видовий склад рослин, які ростуть на певній території».

Реальні визначення, на противагу номінальним, значно частіше зустрі-чаються у повсякденному житті і трудовій діяльності – за допомогою них людина пояснює зміст повсякденно вживаних понять.

Явними (найпоширенішими) визначеннями є такі, в яких Dfd і Dfn тотож-ні.

Окремим умовним різновидом визначень є неявні – застосовуючи ці прийоми людина встановлює контекст вживання поняття шляхом опису, ха-рактеристик, порівняння (про них мова піде нижче). 

Знання правил визначення має виражену практичну цінність, бо коли фахівець, скажімо, менеджер з продажу товарів, не в спромозі чітко і кваліфі-ковано визначити зміст поняття, то це призводить принаймні до неточностей, непорозумінь, перепитувань, затримок часу, невірних дій. 

Саме тому логіка встановлює правила визначення. Розглянемо їх доклад-ніше.

1. Визначення повинне бути пропорційним. Іншими словами, об’єм по-няття, яке визначається, повинен бути рівним (тотожним) об’єму дефініції (Dfd  Dfn). 

Це правило часто у повсякденному мовленні порушується трьома різни-ми способами (помилками):

• • • занадто широке визначення, коли Dfd менше за Dfn, тобто останнє є надто широким. Таким, наприклад, буде визначення «кінь є чотирино-гою в’ючною твариною» – таким чином до коня можна прирівняти во-ла, ламу, верблюда тощо;

    • занадто вузьке визначення, коли Dfn менше за Dfd. Наприклад «совість – це усвідомлення людиною відповідальності перед самим собою за свої вчинки і дії» (а перед суспільством ?), «залікова книжка – це мій документ, у якому фіксуються загальні оцінки», «юрист – це адвокат»;

    • одночасно вузьке і широке визначення. Наприклад, «бочка – це ємність для зберігання огірків» («ємність» – надто широко, «для огірків» - ву-зько).

2. Визначення не повинне містити кола. Коло виникає тоді, коли Dfn ви-значається саме через себе або коли в одному контексті Dfd визначається че-рез Dfn, а Dfn через Dfd. Найхарактернішим прикладом логічного кола у ви-значенні є тавтологія. Наприклад, «Масло – це маслоподібна, масляниста ре-човина», або «життя – це життя», «халатність проявилася в тому, що Сидо-ренко халатно поставився до своїх обов’язків», «фритюрниця призначена для того, щоб смажити у фритюрі», «філософія – це любов до мудрості», «вільна вакансія», «у продажі є СD-диски» тощо. Такі фрази не несуть смис-лового навантаження і не є визначеннями. Повторення може бути неявним, наприклад, «Обертання – це рух навколо вісі» коло виникне тоді, якщо буде сказано, що «Вісь – це пряма, навколо якої відбувається обертання».

3. Визначення повинне бути чітким та ясним. Тобто зміст і, ясна річ, об’єм понять повинні бути недвозначними. Наприклад, визначеннями не бу-дуть фрази «верблюд – корабель пустелі», «запорожець – машина звір», «вовк – санітар лісу», «філософія – мати наук», «собака – друг людини» .

4. Визначення не повинне зводитися лише до заперечення. Скажімо, не можна назвати визначенням фрази на кшталт: «бідність – не порок», або «робота – не вовк», «голова – не будинок Рад» тощо. У визначенні, за необхідності, можна застосовувати заперечення, але лише після ствердження – «тварина – це жива істота, не рослина, не гриб і не бактерія».

Крім правил, наведемо найпоширеніші способи визначення змісту по-нять:

• • • • через найближчий рід та видову ознаку;

      • генетично – через вказання способу виникнення (утворення) предмету;

      • через вказівку на відношення предмета до своєї протилежності;

      • через вичерпний перелік складових обсягу родового поняття.

Якщо визначення роз’яснює зміст поняття, то операція поділу поняття розкриває його об’єм.

Поділ – логічна операція, шляхом якої об’єм родового поняття розподі-ляється на ряд видових понять за певною основою поділу – ознакою. Підмножини, які утворюються за допомогою поділу (видові поняття) назива-ються членами поділу. 

Як і визначення, поділ поняття широко вживаний у повсякденній практи-ці – людина часто-густо пояснює співрозмовникові на конкретних прикладах «якими бувають» різновиди певного поняття. Таке пояснення мусить проті-кати за певними правилами щоб не відбувалося смислової плутанини на кшталт: «серед студентів розрізняють: розумних, жінок, заочників, відмінни-ків, спортсменів, чоловіків, а також високих», або «викладачі бувають авто-ритетні, не авторитетні і такі, які не палять» – такі сентенції природно викли-кають подив і сумнів у вірності мислення людини, яка їх висловлює.