Умовиводи за аналогією. Гіпотеза та її види. 

Умовивід за аналогією

Характерною рисою умовиводу як однієї з форм мислення людини є висновок нового знання. При цьому в умовиводі висновок (наслідок) випливає в ході руху думки від відомого до невідомого. Такий рух може бути представлений як безпосередньо, так і опосередковано. Проте при будь-яких обставинах він будується на цілком визначених, достовірних і досить  обґрунтованих  знаннях.  До  такого  руху  людської  думки відносяться дедукція й індукція. Поряд з ними існують ще й інші види умовиводів, одним із яких є аналогія.

Аналогія (греч. analogia - подібність, відповідність) являє собою подібність, подобу предметів (явищ) в яких-небудь властивостях, ознаках, відносинах. Наприклад, хімічний склад Сонця і Землі подібний за багатьма ознакам. От чому коли на Сонці знайшли ще не відомий на Землі елемент гелій, то за аналогією зробили висновок: такий елемент є і на Землі. Подальші наукові дослідження підтвердили цей висновок, хоча в момент свого висування він значною мірою був подібний на здогад. Умовивід за аналогією спирається на ряд безсумнівних даних, якими в конкретних історичних умовах володіє наука.

Умовивід за аналогією являє собою рух думки від загальності одних властивостей і відносин у порівнюваних предметах (чи процесах) до загальності інших властивостей і відносин. Аналогія відіграє істотну роль у природних і гуманітарних науках. До багатьох наукових відкриттів дослідники дійшли завдяки аналогії. Наприклад, природа звуку встановлювалася за аналогією з морською хвилею, а природа світла - за аналогією зі звуком.

Аналогії, як умовиводу, властиві деякі специфічні риси.

• • • вона являє собою визначену правдоподібність досліджуваного предмета (чи явища) і виражає знання з внутрішньо прихованою імовірністю. От чому аналогія дуже широко застосовується не тільки в науковому пізнанні, але й у практичній діяльності.

    • процес формування і широкого використання аналогії розпочався з повсякденної свідомості, і вона безпосереднім образом пов'язана з повсякденним життям людей, їхніми побутовими умовами.

    • висновки за аналогією носять проблематичний характер, вони, як правило, не мають доказової сили. Тому в процесі пізнання варто переходити від висновку за аналогією до висновку за необхідністю.

Будь-яка видима аналогія має потребу у фактичній перевірці, проте саме вона допоможе на початковій стадії пізнання побудувати перше припущення, вірогідність якого перевіряється наступним дослідженням.

Розрізняють аналогію предметів і аналогію відносин.

Під аналогією предметів розуміють такий умовивід, в якому вживаються два одиничні предмети, а переносною ознакою виступає властивість одного з цих предметів. Наприклад: два порівнювані предмети мають групову схожість ознак і нову ознаку, виявлену в одного з предметів, переносяться на другий предмет, то такий висновок буде мати аналогію предметів.

Аналогія відносин – це такий умовивід, у котрому уподібнюють один одному не два окремі предмети, а два відношення між предметами.

 Розрізняють також строгу і нестрогу аналогію. Строга аналогія – це аналогія, у якій висновок робиться на основі знання того, що перенесена ознака перебуває в залежності від ознаки схожості.

Прикладом нестрогої аналогії може служити випробовування на міцність моста на моделі, потім побудова дійсного моста. Висновок у такому і подібному випадку носить вірогідний характер.

Проста аналогія – це така аналогія, коли невідомо, чи перебуває перенесена ознака в залежності від ознак схожості чи ні.

Для успішного застосування аналогії важливо дотримуватись визначених логічних правил, виконання яких у чималому ступені підвищує імовірність висновку, а у визначених обставинах надає йому цілком обґрунтованого характеру.

Правило перше. При зіставленні порівнюваних предметів (явищ) необхідно всебічно вивчати їхню подібність і розходження в істотних ознаках. Іншими словами, порівнювані предмети (явища) повинні бути пов'язані між собою конкретно, а не формально.

Правило друге. В процесі аналогії необхідно встановити в предметі якнайбільше різноманітних подібних ознак, пов'язаних з певною властивістю. Чим більше подібних ознак і різноманітніші їхні відносини, тим скоріше досягається значна повнота умов для висновку за аналогією. Тому, розкриваючи подібні ознаки, важливо показувати їх позитивну і негативну значимість стосовно предмета чи явища, які нас цікавлять. Цілком зрозуміло, що, збільшуючи кількість ознак предметів, що враховуються в порівнянні, ми тим самим домагаємося збільшення ступеня їхньої подібності.

Правило третє. У процесі зіставлення предметів (явищ) варто виявити необхідний зв'язок загальних ознак з певною властивістю, тобто показати, що подібні ознаки у своїй сукупності забезпечують присутність певної властивості в предметові вивчення. Варто зауважити, що якщо вихідне знання про предмети, що зіставляються, розкриває необхідний зв'язок чи специфічні умови, закономірно супутній властивості, то висновок виходить досить обґрунтований.

Аналогія може бути використана при економічному аналізі визначеного історичного періоду в розвитку суспільства. Метод аналогії в такому випадку дасть можливість врахувати позитивне і негативне в розвитку суспільства, уникнути промахів і помилок.

Таким чином, дотримання правил умовиводу за аналогією сприяє підвищенню ймовірності досягнення істини в різних галузях діяльності людини.

Гіпотеза та її види

Формальна логіка вивчає не тільки форми абстрактного мислення, але і форми розвитку наукового знання. Теоретичний етап пізнання починається з гіпотези, саме цим визначається її місце в науковому пізнанні, а звідси і наш інтерес до її логічної характеристики

Пізнання будь-якого явища дійсності, як відомо, починаються зі збирання і нагромадження окремих фактів, котрі відносяться до цього явища. Фактів, якими поповнюються наші знання, не завжди достатньо, щоб цілком пояснити будь-яке явище, зробити достовірний висновок про те, що воно собою представляє, які причини його виникнення, закони розвитку і т.п. Тому пізнання предметів і подій зовнішнього світу протікає часто з використанням гіпотези. Не очікуючи поки нагромадяться факти для остаточного, достовірного висновку (наприклад, про характер і причину розвитку досліджуваного явища), подають спочатку можливе їхнє пояснення, а потім це припущення розвивають і доводять. Що ж таке гіпотеза?

Гіпотеза, як і поняття, судження, умовивід, відображає об'єктивний світ. І в цьому вона подібна з названими формами мислення. Разом з тим гіпотеза відрізняється від них. Специфіка її полягає не в тому, що вона розкриває в матеріальному світі, а в тому, як розкриває, тобто приблизно, а не конкретно, не достовірно. Тому невипадково сам термін „гіпотеза” в перекладі з грецької мови означає „припущення”.

Відомо, що при визначенні поняття через найближчий рід і видову відмінність необхідно вказати на істотні ознаки, що відрізняють даний вид від інших видів, котрі входять у той же найближчий рід. Найближчим родом для гіпотези як деякого результату пізнавальної діяльності є поняття „припущення”. У чому ж специфічна відмінність даного виду припущення - гіпотези - від інших видів припущення, наприклад здогаду, фантазії, 2 допущення, пророкування, життєвого припущення чи вгадування? В чому ж міститься видова відмінність гіпотези ? Для цього потрібно шукати відповідь не на запитання „Про що припущення”, а на запитання „Яке припущення”

Виходячи з цього, необхідно виділити наступні істотні ознаки гіпотези.

По-перше, гіпотеза є особливою формою розвитку наукових знань. Побудова гіпотез у науці дає можливість переходити від окремих наукових фактів, що відносяться до явища, до їх узагальнення і пізнання законів розвитку цього явища.

По-друге, гіпотеза грунтується на минулих, відомих знаннях, зберігає наступність по відношенню до цих знань, подає принципово нові знання.

По-третє, побудова наукової гіпотези завжди супроводжується висуванням припущення, пов'язаного з теоретичним поясненням досліджуваних явищ. Вона завжди виступає у формі окремого судження чи системи взаємозалежних суджень про властивості одиничних фактів закономірні зв'язки чи явища. Іноді гіпотеза виникає на основі дедукції.

По-четверте, гіпотеза не може бути ні істинною, ні хибною. Якщо в процесі дослідження вже одержано підтвердження, то гіпотеза перетворюється в істину і перестає бути гіпотезою. А якщо гіпотеза спростовується, то вона стає хибним положення і тому не може бути вже гіпотезою.

По-п'яте, гіпотеза - це обґрунтоване припущення, котре спирається на конкретні факти. Тому виникнення гіпотези - це нехаотичний і не підсвідомий, а закономірний і логічно послідовний пізнавальний процес, що приводить людину до одержання нових знань про об'єктивну дійсність.

Гіпотеза (від грец. gypothesis - припущення) як один із прийомів пізнавальної діяльності, є вірогідним припущенням про причину будь-яких явищ, вірогідність яких в даний момент і в сучасній науці не може бути перевірена і доведена, але пояснює явища, які до цього часу не були пояснені. Термін „гіпотеза” багатозначний. По-перше, під гіпотезою 3 розуміють саме припущення, котре пояснює явище, що досліджується. Подруге, як прийом мислення в цілому, що включає в себе висування припущення, його розвиток і доказовість. По-третє, це складний засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення

Гіпотеза нерідко будується як припущення про причину минулих явищ, про закономірний порядок, що вже припинився, але це припущення пояснює визначену сукупність явищ, добре відомих з історії чи тих, які спостерігаються в даний час. Гіпотетичним є наше знання, наприклад, про формування Сонячної системи, про стан земного ядра, про походження життя на Землі і т.д.

Логічна структура гіпотези та її види

Гіпотеза складається з системи понять, суджень та умовиводів. При цьому на відміну від них структура її носить складний, синтетичний характер. Проте жодне окремо взяте поняття, судження, умовивід не може бути гіпотезою. Візьмемо як приклад відому гіпотезу академіка О. Опаріна про походження життя на Землі. Її положення не обмежуються одним судженням, наприклад, про те, що життя виникло у воді чи почалося з появою складних надмолекулярних білкових структур. Дана гіпотеза, як і будь-яка інша, намагається пояснити процес виникнення життя на Землі у всій його складності. Звісно, це неможливо розкрити одним судженням чи умовиводом. Навіть більш вузька гіпотеза, котра стосується будь-якого явища, наприклад, гіпотеза про авторство знову знайденої художньої картини, складається не з одного судження, а з цілої системи суджень і умовиводів, котра обґрунтовує ймовірність висунутого припущення. При цьому характер таких суджень базується на поглядах різних фахівців у своїй галузі знання.

Будучи однаковими за логічною структурою, гіпотези розрізняються за своїм змістом і виконуваними функціями. Виділяють кілька видів гіпотез за наступним підставам: за складністю досліджуваного об’єкта (кількісна ознака) та ступенем достовірності (якісна ознака). На підставі цього ми можемо вивести наступні види гіпотези: загальна, часткова, одинична, описова та пояснююча

Загальна гіпотеза - це вид гіпотези, що пояснює причину явища чи групи явищ у цілому.

Часткова гіпотеза - це різновид гіпотези, що пояснює будь-яку окрему сторону чи окрему властивість явища чи події. 

Розподіл гіпотези на загальну і часткову можна робити тоді, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з іншою. Цей розподіл не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї гіпотези і загальною стосовно інших гіпотез.

Одинична гіпотеза – це припущення, котре характеризує лише один предмет чи явище.

Описова гіпотеза – це припущення про певні властивості предмета або форми зв’язку між спостережуваними предметами та явищами.

Пояснювальна гіпотеза – це припущення, яке подає причини виникнення досліджуваних явищ

Різновидом часткової гіпотези є версія. Версія (лат. versio - видозміна; франц. version - переклад, тлумачення) - одне з декількох можливих, відмінних від інших пояснення чи тлумачень будь-якого факту, явища, події. Прикладом можуть служити різні версії про особистість „Залізної маски” - в'язня Бастилії. Версії можуть виникати при читанні будь-якого тексту, коли відсутнє його загальноприйняте пояснення. Так, наприклад, у літературознавстві широко поширені версії легенд. Часто використовується гіпотеза у судово-слідчій практиці при поясненні окремих фактів чи сукупності обставин.

Практична робота

Виконати у зошиті або у ворді

Перелік завдань:

    І. Визначте вид гіпотези: загальна, часткова чи одинична.

    1. «Є багато гіпотез, що пояснюють загадку Тунгуського метеориту. Ось ще одна. На думку Н. Домбковского, в районі епіцентру, де зовсім недавно геологи виявили багате родовище газоконденсату, з розломів витекла величезна хмара вибухонебезпечних газів. Рано вранці, коли був штиль і промені сонця ще не чіпали газ, у цю хмару влетів розпечений болід. Він зіграв роль свого роду спускового гачка, палаючого сірника, піднесеного до бочки з бензином. Найпотужніший вибух перетворив на пару сам метеорит, знищив навколо все живе... «. (З газет.)

    2. «НЛО надіслані до нас різними позаземними цивілізаціями, тому-то і конструкції у них такі різні. Це і пілотовані кораблі, і автоматичні дослідні зонди. Можливо, не завжди вони матеріальні. Хто знає, раптом інопланетяни навчилися відправляти в експедиції свого роду голографічні образи, а не самі кораблі? Чи не цим пояснюється їх раптова поява і зникнення? «. (З газет.)

    3. Дік Сенд припускав, що така річка знайдеться, і ось чому він так гадав.

    Річка, що впадала в Атлантичний океан у тому самому місці, де сталася аварія «Пілігрима», не могла текти здалеку. З півночі та зі сходу горизонт замикало досить близьке гірське пасмо, яке цілком можна було б сприйняти за Анди. Отже, річка або текла з цих висот, або русло її загиналося на південь, - в обох випадках вона була десь недалеко. (Верн Ж. П’ятнадцятирічний капітан).

    4. «На околиці міста у лісопарку троє підлітків напали на Т.У. Тополєва і Ф.X. Чибісову, які гуляли там. Тополєв отримав удар по голові, від якого втратив свідомість. Чибісову підлітки намагалися затягнути у хащі, але чогось злякалися і втекли з місця події. Як стало відомо зі свідчень потерпілих, до одного з хуліганів спільники зверталися на прізвисько «Зуб». Працівники карного розшуку припустили, що «Зубом» є відомий у цьому районі своєю хуліганською поведінкою Е. Зубов, який проживає недалеко від лісопарку. Оскільки ж Зубов свої хуліганські дії здійснював, як правило, спільно зі своїми дружками Ю. Кисленко та Я. Рибченко, усі троє були запідозрені у скоєнні нападу. Ця версія підтвердилася лише відносно двох із них. Кисленко виявився непричетним до злочину» (Збірник вправ з логіки. Мінськ, 1977).

    5. «Д.Є. Фролов пішов у тайгу - до невеликого тайгового озера - на рибалку і вчасно додому не повернувся. Його дружина, знаючи, куди пішов чоловік, пішла шукати його і на тайговій стежці побачила труп чоловіка, вбитого пострілом в голову. На допиті дружина загиблого розповіла, що Фролов за натурою людина добра, чуйна, товариська, підтримував добрі стосунки з усіма односельцями, за винятком Ж. Мохова. Мохов ненавидів Фролова за те, що той начебто отруїв його корову (ця обставина спеціально досліджувалася і не знайшла підтвердження) і що він як посадова особа колгоспу перешкоджав привласненню Моховим сіна, незаконно накошенного на колгоспних покосах. Мохов неодноразово висловлював загрозу, що вб’є Фролова при першому зручному випадку. Виходячи з цього, була висунута версія, що Мохов реалізував свою погрозу. Версія надалі підтвердилася» (Там само).

    ІІ. Проаналізуйте два уривки з оповідань А.Конан Дойля “П’ять зерняток апельсину” та “Людина із розсіченою губою”. Назвіть вид гіпотези, про яку йде мова в них.

    1. Тепер обговоримо усі обставини і подивимося, який можна зробити з них висновок. Почати ми повинні з припущення, що у полковника Опеншоу були вельми серйозні причини, які змусили його покинути Америку. У його роки люди не схильні порушувати всі свої звички і добровільно відмовлятися від чудового клімату Флориди заради самотнього життя в англійському провінційному містечку. Його крайня пристрасть до усамітнення в Англії підказує думку, що він боявся когось або чогось. Тому ми можемо прийняти як робочу гіпотезу, що то був страх перед кимось або чимось, що змусило його покинути Америку. Про те, чого саме він боявся, ми можемо судити лише на підставі зловісних листів, які отримували він і його спадкоємці.

    2. «Не можна втрачати ні хвилини. Він ... викидає піджак і хоче викинути інші речі, але чує шурхіт кроків на сходах і перед появою поліції ледь встигає зачинити вікно.

    - Це правдоподібно.

    - Приймемо це як робочу гіпотезу, за відсутністю кращого... Бун, як я вам вже казав, був заарештований і приведений до відділку. Колишнє його життя, по суті, бездоганне. Правда, упродовж багатьох років він був відомий як професійний жебрак, але жив спокійно і ні в чому поганому помічений не був».