Зв’язок мови, мовлення та мислення. Сематичні категорії.

Проблема істинності і правильності мислення.

Поняття істинності характеризує думки судження, а поняття правильності – зв’язки між думками у формі міркувань. Міркування – зіставлення думок, пов’язування їх задля відповідних висновків. 

Істинними є думки, які за своїм змістом відповідають дійсності. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення – або істина, або хиба.

Правильне міркування – міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків, посилок). Прикладом правильного міркування може буде такий умовивід:

Кожен громадянин України повинен визнавати Конституцію.

 Всі народні депутати України – громадяни України.

Отже, кожен з них повинен визнавати Конституцію своєї держави.

Неправильне міркування – це те, в якому внаслідок порушення законів та правил логіки припускаються логічних помилок. Логічні помилки можуть виникати як ненавмисно (через незнання) – паралогізми, так і навмисно (свідомо) – софізми.

Софізм – міркування, яке ґрунтується на свідомому порушенні законів і принципів формальної логіки, на навмисному використанні хибних аргументів для досягнення перемоги в дискусіях, публічних диспутах, суперечках. Софістичне міркування має на меті свідоме введення опонента в оману і обгрунтування неправдивого твердження, очевидної нісенітниці. Наведемо приклад софізму:

Ліки, які вживає хворий, є добро. 

Чим більше робити добра, тим краще.

Отже, ліків слід приймати якомога більше.

Недоречність одержаного висновку випливає із безпідставного ототожнювання зовсім нетотожних понять. Йдеться про слово „добро”, що вживається у вихідних думках, які передують висновку. У першій думці слово „добро” має смисл оцінки конкретної дії (вживати ліки, що призначив лікар, для конкретної людини у конкретному випадку – корисно). Тут слово „добро” означає практичну доцільність певного вчинку. У другій думці слово „добро” вживається в загально-етичному плані, як протилежність поняттю „зло”.

Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Логіка намагається виявити і дослідити схеми таких міркувань, встановити їх типи, визначити загальні критерії правильності. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущені.

У правильно побудованому міркуванні з істинних засновків (вихідних суджень) неможливо отримати хибний висновок. Тобто, якщо міркування є правильним і його засновки є істинні, то отриманий висновок завжди буде істинним.

Щоб у процесі пізнання було досягнуто істини, необхідно дотримуватись таких двох умов:

1. Вихідні судження (засновки), з яких будується міркування, мають бути істинними.

2. Структура міркування має бути правильною.

Предмет формальної логіки

З'ясування специфічної особливості логічної форми служить передумовою для визначення предмета формальної логіки. Він, як і предмет будь-якої науки, представляє об'єктивний характер. Формальна логіка вивчає об'єктивно сформовану структуру розумового процесу, як встановилися зв'язки понять і суджень при виведенні нового знання в умовиводах. Цілком природно, що стійкі зв'язки елементів правильної думки створюють основу характеру законів. Аналіз таких зв'язків поряд з описом структурних форм мислення складає предмет вивчення формальної логіки. Логіка є наука про закони і форми правильного мислення.

Задача формальної логіки полягає в тому, щоб встановити правила забезпечення стрункості і послідовності істинного мислення. Не охоплюючи всіх сторін пізнавального процесу, формальна логіка не являє собою загального методу пізнання. Закони цієї науки залишаються специфічними законами мислення, вони не поширюються на всю навколишню дійсність.

Особливістю предмета формальної логіки служить також аналіз форм і законів мислення поза їхнім виникненням і розвитком.

Варто зазначити, що логіка бере вже сформовану форму, розглядаючи її як щось стійке, без усякої власної історії. Складний процес формування й вдосконалювання внутрішньої структури думки лежить за межами предмету логіки; вона розкриває форму мислення поза зв'язком з історичним розвитком пізнання.

Логічна форма і закони мислення є загальними для всіх людей. Внутрішня структура думки, як і синтаксичні правила мови, безпосередньо вплетені в конкретну діяльність людини, визначаються властивостями і відносинами об'єктивного світу.

Так, цілком очевидно, що в змістовному плані думки юриста відрізняються від думок біолога, музикант думає інакше, ніж економіст; учений використовує у своїх дослідженнях такі поняття і терміни, що не вживаються в повсякденному мисленні.

Однак у багатьох різних за змістом думках можна знайти щось істотно загальне. Загальне характеризується не конкретним змістом цих думок, а схемою, способом побудови. Справа в тому, що логічний процес мислення людини має найважливішу особливість - яку би словесну оболонку не приймали наші думки, на якій би мові вони не викладалися, вони обов'язково повинні прийняти загальнолюдські форми. Без цього неможливе здійснення „обміну” думками людей різних поколінь і професій, а також взаємне розуміння представників різних країн і народів. Єдність людського мислення обумовлено єдністю матеріального світу і його законів, котрі відбиваються в законах людського мислення. Доведено, що думками можна керувати. Керувати думкою можна у таких напрямках:

• • • з боку змісту, тобто гранично просто і всебічно відбивати основні ознаки досліджуваного об'єкта;

    • з боку логічної форми (структури) нашої думки, домагаючись її визначеності, несуперечності, послідовності й обґрунтованості.

Перший напрямок досліджується діалектичною логікою, а другий - логікою формальною, котра і є об'єктом нашої уваги. Але формальна логіка, хоча і відволікається від конкретного змісту думок, зовсім не зневажає питанням про те, є істинними чи помилковими ті твердження, якими ми оперуємо в мисленні. У залежності від того, істинні чи помилкові вихідні твердження, можна одержати істину чи помилку у висновку. Тому формальна логіка, щоб бути засобом виявлення істини, повинна на основі вивчення формальних структур мислення виявляти закони залежності між істинними і помилковими судженнями.

От чому формальна логіка дозволяє відволікатися від змісту об'єкта і концентрувати увагу тільки на формах, у яких протікає той чи інший розумовий процес. Ці аспекти взаємозалежності логіки і мислення визначають особливості логіки як науки.

Таким чином, логіка - це наука про загальнозначущі форми і засоби думки, необхідні для раціонального пізнання в будь-якій області. Отже, предмет логіки складають:

1. 1. 1. Закони, яким підкоряється мислення в процесі пізнання об'єктивного світу.

      2. Форми розумового процесу - поняття, судження й умовиводи.

      3. Методи одержання нового вивідного знання - подібності, розходження супровідних змін, залишків і інші.

      4. Способи доказу істинності отриманих знань: прямий і побічний доказ, опротестування і т.д.

Отже, логіка (у більш широкому розумінні її предмету) досліджує структуру мислення, розкриває його закономірності. При цьому абстрактне мислення, узагальнено, опосередковано й активно відбиваючи дійсність, нерозривно пов'язане з мовою. Мовні вираження є тією реальністю, будова і спосіб використання якої дає нами знання не тільки про зміст думок, але і про їхні форми, про закони мислення. Тому в дослідженні мовних виражень і відносин між ними логіка бачить одну зі своїх основних задач. А мова в цілому є при цьому непрямим об'єктом її уваги й інтересу.

Мислення і мова

Думка людини завжди виражена мовою, якою в широкому змісті називають будь-яку знакову систему, що виконує функції формування, збереження і передачі інформації і виступає засобом спілкування між людьми. Поза мовою можуть бути передані тільки за допомогою міміки жестів чи неясні спонукання, вольові імпульси, що хоча і важливі, однак непорівнянні з мовою, що розкриває задуми, почуття і переживання людини. Однак зв'язок мови і мислення досить складний.

Мова і мислення творять єдність: без мислення не може бути мови, і мислення без мови неможливе. Виділяють два основних аспекти цієї єдності:

• • • генетичний, котрий виражається в тому, що виникнення мови було тісно пов'язане з виникненням мислення, і навпаки;

    • функціональний - мова і мислення являють собою таку єдність, сторони якої взаємно доповнюють одна одну.

Однак це зовсім не означає, що мова і мислення тотожні один одному.

Між ними існують і деякі відмінності.

По-перше, відношення між мисленням і мовою в процесі відображення людиною світу не може бути представлене у вигляді простої відповідності розумових і мовних структур. Володіючи відносною самостійністю, мова специфічним образом закріплює у своїх формах зміст розумових образів. Специфіка мовного відображення полягає в тому, що абстрагуюча робота мислення, не прямо і безпосередньо відтворюється у формах мови, а закріплюється в них особливим способом. Тому мову часто називають вторинною, непрямою формою відображення, тому що мислення відбиває та пізнає предмети і явища об'єктивної дійсності, а мова позначає їх і виражає в думці, тобто вони розрізняються за своїми функціями.

По-друге, відмінність існує й у структурі мови і мислення. Основними одиницями мислення є поняття, судження й умовиводи. Складовими частинами мови є: фонема, морфема, лексема, пропозиція (у мові), аллофон (звук) і інші.

По-третє, у формах мислення і мови дійсні процеси одержують спрощене у відомому змісті відображення, але в кожнім випадку це відбувається по-різному. Мислення фіксує суперечливі моменти будь-якого руху. Розвиваючись само, воно відтворюється в ідеальних образах з різним ступенем глибини і деталізації, поступово наближається до повного охоплення предметів і їхньої визначеності, до збагнення сутності. А там, де починається закріплення, вступає у свої права мова. Мова як форма відображення світу, подібно розумовим образам, може представляти дійсність більш-менш повно та вірно. Закріплюючи у своїх формах зміст розумових образів, мова виділяє і підкреслює в них те, що раніше було зроблено мисленням. Проте робить вона це за допомогою своїх, спеціально вироблених для цього засобів, у результаті чого у формах мови досягається адекватне відтворення характеристик об'єктивної реальності.

По-четверте, мова розвивається під впливом предметної діяльності і традицій культури суспільства, а мислення пов'язане з оволодінням законами логіки суб'єктом, з його пізнавальними здібностями.

Тому оволодіння мовою, граматичними формами, лексикою є передумовою для формування мислення. Не випадково відомий вітчизняний психолог Л.С. Виготський підкреслював, що думка ніколи не дорівнює прямому значенню слова, однак вона і неможлива без слів. Мова і мислення, знаходячись у такій суперечливій єдності, здійснюють один на одного взаємний вплив. З однієї сторони: мислення являє змістовну основу для  мови,  для  мовних  виражень;  мислення  контролює  використання мовних засобів у мовній діяльності, саму мовну діяльність, керує використанням мови в комунікації; у своїх формах мислення забезпечує освоєння і нарощування знання мови і досвіду його вживання; мислення визначає рівень мовної культури; збагачення мислення веде до збагачення мови.

З іншої сторони: мова є засобом формування і формулювання думки у внутрішній мові; мова виступає стосовно мислення як основний засіб виклику думки в партнера, її вираження в зовнішній мові, тим самим роблячи думку доступною для інших людей; мова являє собою засіб мислення для моделювання думки; мова дає мисленню можливість керувати думкою, тому що оформляє думку, додає їй форму, у якій думку легше обробляти, перебудовувати, розвивати; мова стосовно мислення виступає як засіб впливу на дійсність, засіб прямого, а найчастіше непрямого перетворення дійсності через практичну діяльність людей, керовану мисленням за допомогою мови; мова виступає як засіб тренування, відточування, удосконалювання мислення.

Таким чином, співвідношення мови і мислення різноманітне й істотне. Головне в цьому співвідношенні: як для мислення необхідна мова, так і для мови необхідне мислення.

З чим же пов'язана наявність власної мови логіки як науки? Справа в тому, що природній мові притаманні деякі недоліки, що не дозволяють логіці обмежуватися використанням тільки нею.

Основними недоліками природної мови є:

• • • зміна значення слів з розвитком суспільної практики і після закінчення визначеного часу;

    • багатозначність деяких слів;

    • розпливчастість, невизначеність окремих слів, що не дозволяє з їхньою допомогою визначити предмет науки;

    • недосконалість правил побудови виражень, що у логічному змісті несе на собі відбиток багатозначності розуміння вербальної думки;

    • розподіл природної мови на велику кількість мов різних країн і народів, у результаті чого та сама думка може бути оформлена різними мовами.

Формальна логіка намагається викорінити дані недоліки у своїй основі. Це досягається на основі введення спеціальної символічної мови. Усередині формальної логіки операції з думками заміняються діями зі знаками. Загальноприйнятим у сучасній логіці є так звана мова логіки предикатів. Розглянемо коротко принципи побудови і структуру цієї мови.

Важливе значення для виявлення логічної форми думок при аналізі природної мови має значеннєва чи семантична характеристика мовних виражень. У цьому плані у формальній логіці використовуються дві групи термінів дескриптивні і логічні.

Дескриптивні терміни (лат. descriptic- опис) - це імена предметів, предикатори і функціональні знаки. Вони виражаються словами природної мови і словесно мисленнєвої діяльності адекватно відбивають предмет мислення.

Імена предметів - це слова чи словосполучення, що позначають окремі предмети чи класи однорідних предметів.

Предикатори - це мовні вираження, що позначають властивості чи відносини, наявність яких у судженнях стверджується чи заперечується.

Функціональні знаки - це прийняті позначення предметних функцій, операцій ( Sin a , "+" і ін.).

Логічні терміни заміняють у природній мові визначені сполучники (логічні постійні, чи логічні константи).

На основі семантичних категорій природної мови створений спеціальний алфавіт мови логіки предикатів. Для зручності зведемо його основні символи в таблицю.

За допомогою приведеної штучної мови будується формалізована логічна система, яка називається численням предикатів, систематичний виклад якої здійснюється в символічній логіці. Нами ж елементи мови логіки предикатів будуть використовуватися надалі для аналізу окремих фрагментів природної мови.

Практична робота

В зошиті або у ворді відповісти на запитання

Людина сидить у кімнаті і чує звук якогось агрегата, що рухається вулицею. Глянувши у вікно, вона бачить бульдозер, який повільно пересувається.

а) Де тут відчуття і сприймання?

б) Чи має місце уявлення?

в) Чи є тут логічне мислення?

Контролюючі питання:

1. Від якого слова походить термін „логіка”? Що означає це слово?

2. У чому полягає специфіка абстрактного мислення?

3. Хто є засновником традиційної логіки? Що ви знаєте про нього?

4. Чи може правильне міркування мати хибний висновок? Якщо так,

то за якої умови?

5. Чи може неправильне міркування мати істинний висновок? Якщо

так, то за якої умови?