Embedded Files
ТуТ історична замальовка від побратима-дослідника
Ще в листопаді 1996 року газета “Час-Time” надрукувала цікавий матеріал Миколи Бичека та Олени Лодзинської “Невдалий десант”. У статті йдеться про трагічну долю невідомої української розвідувальної групи, яка 31 травня 1950 р. десантувалася з англійського літака поблизу села Таняви Болехівського району. “Від початку все складалося невдало, – писали автори нарису, – радіостанція розбилася, командир десанту під час приземлення налетів на дерево і сильно травмував ногу, через що не міг самостійно пересуватися і змушений був залишитися у лісовому курені для лікування. Разом із ним лишився один із його бойових товаришів – “Юрко”. Лише двоє десантників пішли шукати зв’язок із керівництвом крайового проводу ОУН”. А мета у всіх була одна – вийти на головнокомандувача УПА Романа Шухевича, якого на той час чекісти вже вбили. За допомогою місцевих жителів 3 червня до командира групи прийшов станичний ОУН села Таняви, через якого було налагоджено зв’язок із керівником Стрийського районного проводу ОУН “Левом” та його заступником “Крутієм” (справжнє прізвище Кравець).
Читаючи книгу ветерана УПА Юрія Борця (Чумака) “З найкращими”, я звернув увагу на розповідь про невдалий десант команди УПА в Західну Україну, під час якого зник відомий командир УПА сотник Михайло Громенко (справжнє прізвище Дуда). В книзі було опубліковано також його світлину. Я звернув увагу на візуальну подібність сотника і отого невідомого командира десантної групи. І написав листа до редакції “Час-Time” з проханням переслати світлини в Австралію до Юрія Борця.
Редакція моє прохання виконала. І невдовзі я отримав лист з Австралії. Пан Юрій Борець підтвердив: “Так це той самий командир Громенко”.
Таким чином було розкрито таємницю доль учасників десанту на чолі з видатним українським повстанцем.
Я знаю, що Юрій Борець (Чумак) поставив за мету створити фільм про сотника Громенка – свого безпосереднього командира. І вклав в цю справу великі кошти. Наскільки мені відомо, робота над цим фільмом вже завершується. Його безпосередніми творцями виступили режисер Олесь Янчук та автор сценарію Василь Портяк, фільм яких “Нескорений” (про Романа Шухевича) не так давно вийшов на екрани.
З нетерпінням чекаю виходу фільму про сотника Громенка на екрани.
Роман Беднарчик, підполковник запасу, член Історичного клубу “Холодний Яр” (м. Вінниця)
Опис події
ТуТ крізь призму літ
В сучаснса епоху прагматизму людина індивідум дуже рідко має змогу проявити свою жертовність задля суспільства і майбутніх своїх поколінь. Тому такі історичні факти та оповіді очевидців стають, до певної міри, позитивним прикладом уже для кілької поколінь сучасників.
Про далекі післявоєнні події 20-го століття, і, зокрема, 1950 року та Танявської трагедії-виселення можна ознайомитися...
ТуТ зі споминів учасників подій
В лікарні Громенко отримує подяку від Проводу ОУН і особисто провідника С. Бандери за успішний рейд. УПА продовжує боротьбу. З діаспори на рідні терени направляються зв'язкові різними шляхами навіть при допомозі англійських та американських літаків.
Багато героїв намагалися дістатися краю, встановити зв'язки. Багато загинуло героїчною смертю. Спитаєте чому? Бо вже тоді Москва належно оцінила діяльність УПА. І не секрет, що Сталін будь що намагався знищити тих, хто боровся проти більшовицької людиноненависницької системи.
Не дивно, що допомогти нашій УПА на тому повоєнному етапі боротьби виявили бажання західні розвідки, зокрема англійська, їхній провідний розвідник - Кім Філбі організував перевезення літаками упістів в Україну. Але на той час Філбі вже працював на Москву. Ця співпраця світових розвідок з КДБ спричинила багато жертв і, як стверджує колишній шеф служби безпеки ОУН Степан Мудрик, вже з 1946 року КДБ робить спроби впровадити свого агента у Провід УПА. Скажімо, не важко пояснити те, що 31 травня 1950 року командир Громенко летить на зустріч з Тарасом Чупринкою, коли Шухевич загинув 5 березня 1950 року.
Погортавши документи Львівських архівів, зрозумів: про Громенка я тут нічого не знайду. Тоді я вдався за допомогою до пана Василя Кука.
При розмові з паном Куком дізнався, що в архіві комуністичної партії є справа, яка так і називається: "Справа парашутистів". Незважаючи на певні незручності, пан Василь до поміг мені з архівами і вже незабаром на моєму письмовому столі лежала ксерокопія доповідної записки під грифом "Со вершенно секретно", секретаря Станіславеького (Івано-Франківського) обкому КП(б)У Слоня, товаришу ЦК(б)У, Мельникову.
В доповідній записці, яка нараховувала 16 сторінок машинопису, головний комуніст Станіславщини доповідає і дає звіт про ліквідацію парашутистів, скинутих закордонними літаками 31 травня 1950 року поблизу села Танява Болехівського району Станіславської (Івано-Франківської) області.
При розмові із сестрою Громенка Євгенією зійшлись на думці, що необхідно їхати на Болехівщину і дізнатися в тих, хто ще залишився живим, "як все було?"
Мальовниче карпатське село Танява жило повсякденним життям. Жителі Таняви добре пам'ятають, як все було. Є в місцевій школі людина, яка вирішила зібрати матеріал про парашутистів - це Рибальченко Петро. Розмовляючи з Петром Григоровичем, дізнався, що живе в селі громадянин Кедик, який першим вийшов на парашутистів. Він, зокрема, розповів: це була неділя. У селі - весілля. Десь близько третьої години ночі мотори літака приглушили веселі мелодії цимбал. І багато односельчан бачило, як один за одним четверо парашутистів плавно спускалися і ховалися за верхівки сосен. Але ніхто не наважувався піти туди.
По-перше, були випадки, коли кегебісти переодягалися під упістів, представляючись і мотивуючи, що мають встановити контакт з краєм. Входили в довір'я зв'язкових, а згодом було знищено не одного повстанця. По-друге, станичний брав на себе відповідальність за доглядом тих людей, які прибували на його терени.
Далі пан Кедик розповів, що найбільше контактували з парашутистами батько і син Макоти із Болехова, а також Катерина Бучек із хутора Криве Сколівського району. Вони до помогли їм скритися, доставляли ліки, харчі. При розмові із Катериною Бучек, яка проживає тепер в Болехові, дізнався, що один із парашутистів мав зламану ногу. Це якраз був Громенко. Колеги по зброї називали його "Друже командир".
Для розшуку і ліквідації парашутистів була виділена добре озброєна і обізнана група працівників Станіславського і Дрогобицького управління МДБ при координації дій двох працівників міністерства Держбезпеки УРСР. Тому парашутистам і зв'язковим доводилося, майже щоденно, змінювати місце дислокації. І хто зна, як би склалася ситуація, коли б не зрада. Більше місяця парашутистам вдавалося уникати зустрічей з кагебістами, але якраз 7 липня 1950-го року на Івана вони були оточені. Відбиваючись до останнього набою, командир Громенко покінчив з життям. Так вчинили і його побратими.
Ігор Маршалок, племінник славного сотенного Михайла Громенка.
Додаткова інформація і вшанування
* Листопад 1996 року газета “Час-Time” - матеріал Миколи Бичека та Олени Лодзинської “Невдалий десант”;
* “Таємницю розкрито” - матеріал Романа Беднарчика, члена Історичного клубу “Холодний Яр”;
* Вибірка з книжки “З найкращими” - ветерана УПА Юрія Борця (Чумака);
* Матеріали справи в КГБ СРСР щодо Танявського десанту;
* Інформація про десант в Таняві - в укр-вікі на сторінці про Михайла Дуду;
31 травня 1950 року українська розвідувальна група десантувалася з англійського літака поблизу села Таняви Болехівського району із завданням вийти на зв`язок із очільником УПА Романом Шухевичем.
* розвідувальна група УПА з 4 бійців (і рацією, яка поламалася при приземленні);
* Сотник Михайло Громенко (Дуда) - командир десантної групи;
* боєць “Юрко” - побратим-десантник, що доглядав за пораненим командиром;
* 2 бійці-побратими, які проводили розвідувальні операції;
* керівник районного проводу ОУН - “Лев” (загинув разом з очільником десантної групи);
Page updated
Google Sites
Report abuse