Цегельно-черепичний завод Болехова

Переглянути більшу мапуІсторія

Болехівщина, ще з давніх часів пов`язана з будівництвом, адже тут необмежені запаси довколішніх лісів, та наявність річкового і гірського каменю й при- датна глина - спонукали місцевих жителів на давати якісні будівельні послуги. Якщо на перших порах, в мину- лих століттях, будів-ництво та майстри зодчі тісно пересікалися з лісозаготівлею (левові частки будов в краї поставали з дерева), то в еру технологій більшої популярності почали здобувати камінь та глина (себто цегла). Так і постала на теренах краю цегольня, яка з роками, маючи сировинну базу (наявні родовища придатної для будівництва цегли)- змогла розширитися й стати фінансово прибутковою та популярною на Болехівщині.

Перша згадка про виробництво цегли в краї відноситься до кінця 18-го - початку 19-го століття. Перше, кустарне, виробництво цегли знаходилося за Соломоновою гіркою. На той час ніякої мови й не було про якусь механізацію, тому весь процес виготовлення цегли відбувався вручну, саме через це й отримала тодішня цегла назву "пальцятка" - на ній зберігалися сліди пальців (в деяких старих будовах міста ще можна віднайти поодинокі взірці тієї цегли). Процес тогочасний був доволі тривалим й марудним: спочатку цеглярі збивали з дерева деревяні заготовки, які вони в літню пору наповнювали ("набивали") розмішаною глинною масою (глина), потім залишали ці форми на всю літню пору (під дерев`яними навісами) - аби ті підсихали і лише в осінню пору майстри цеглярі переміщали форми до своїх невеличких печей - випікаючи в них свої цеглини-пальцятки.

Значно зросли потреби в цеглі та камені з середини 19-го століття, адже тодішній промисловий бум сприяв розширенню цивільного будівництва. Зтих пір і бере початки свої перша в краї приватна цегольня-мануфактура. Містилася вона на окраїні міста (а тепер уже вул. Січових Стрільців) і заклав її польський підприємець Гануш (так його на рекли і він так залишився в скрижалях Болехівської історії). На цьому підприємстві було запроваджено круглорічний процес випалу цегли - було побудовано кілька печей по випалу цегли та споруджені склади і інші господарські будівлі. З часом приватні майстри "пальцятки", змушені були податися до Гануша на роботу, оскільки не витримали конкуренції з промисловим виробництвом.

З роками завод розширювався й став відомим за межами краю - цеглу болехівську брали до Стрия, Моршина (я якому невдовзі розпочався будівельний бум через курортний статус), Долини та довколішніх сіл. Виробництво цегли розвиулося до пристойних маштабів, на заводі працювало до 500 робітників, збільшувала кількість печей та пробували впроваджувати ще й додаткові вироби. Лише з середини 20-го століття, приходом ери воєн завод зменшував обороти, і якщо в часі 1-ї світової це не було надто суттєво, то уже в часи 2-ї світової, коли влада переходила з рук в руки (спочатку польська, потім совіцька, згодом німецька і знову совіцька) завод занепадав. Адже ще з 1939 року совіти його націоналізували й почали проводити кардинальні зміни в виробничому процесі, потім за німців спробували відродити старі порядки, але невдовзі совіти уже прийшли надовго.

Військова розруха 50-х років та промисловий бум 60-х років спонукали радянську владу до відновлення та розширення потужностей Болехівської цегольні. І як наслідок цього, з середини 60-х років ця цегольня була одним найпотужніших підприємств в області. Окрім нарощування потужностей. на заводі вводили в виробництво додаткову продукцію: в 50-х роках розпочали випуск покрівельної черепиці, а в 60-х роках налагодили випуск керамічної дренажної трубки для потреб меліорації (яка згодом набула великих маштабів по всій країні). Внаслідок таких нарощуючих виробничих процесів завод вийшов у 80-х роках на пік своєї продуктивності - випускаючи 22 мільйони штук цегли в рік та ще й по кілька мільйонів черепиці і дренажної трубки.

Але вже наприкінці 80-х й початку 90-х у звязку з економічною кризою в СРСР почався спад вироб- ництва, а опісля декларування Незалежності України та формування держави Україна - частина економічнихї питань було випущено з уваги й тим самим поглибилася економічна криза, а дефіцит фінансів та перехід економіки на нові форми власності - спричинили до застою й майже занепаду будівельних процесів. Лише з кінця 90-х в економіці України вдалося рушити з місця період стагнації й почали намічатися позитивні динаміки в економіці. І з тих пір почалося відродження будівництва в Болехівському краї, і виникла потреба в нарощуванні виробництва на Цегельному заводі, і з кожним роком вона все зростає й зростає (правда, до часів 80-х вона ще не наблизилася). Така обнадійлива динаміка вселяє оптимізм у заводчан та жителів Болехова і округи.