Село Гориня в часи 2-ї світової війни

Спершу перелічимо відомих нам мешканців села. що поклали свою голову за нашу неньку Україну.

Загинули за волю України:

* Герасимів Володимир Дмитрович (псевдо «Муха») — Стрілець УПА, загинув у травні 1947 року в селі Гериня.

* Гошовський Василь Іванович (народжений 1919 року) — Помер після поранення під час більшовицької облави в 1949 році.

* Дуплеца Йосип (народжений 1919 року) — Розстріляний німцями у липні 1941 року.

* Кос Василь Васильович (народжений 1925 року) — Стрілець УПА, загинув у 1947 році.

* Кос Микола Васильович — Розстріляний енкаведистами під час облави, коли повертався із церкви додому. Батька - Василя Коса із жінкою і двома дітьми більшовики вивезли в Сибір, звідки вони повернулися в село після 15-ти років заслання.

* Креховецький Микола Іванович (псевдо «Старий», «Бистрий», народжений 1909 року) — Член ОУН, станичний. 15 березня 1948 року оточений облавниками в хаті Миколи Юзьківа, вступив у нерівний бій із енкаведистами. Убивши кількох ворогів, відстрілювався до останнього патрона. Потім підірвався гранатою. Втікаючи із палаючої хати господаря облавники підстрелили. Жінку Юзьківа з дочкою, згодом, вивезли в Сибір.

* Слабіна Степан Васильович — Станичний села Гериня, загинув у листопаді 1946 року.

* Юзьків Микола — Симпатик ОУН, загинув на порозі своєї палаючої хати під час більшовицької облави на «Бистрого».

Арештовані і суджені за зв`язки з підпіллям:

* Гошовський Іван (народжений 1912 року) — Засуджений за зв`язок із підпіллям ОУН-УПА.

* Гошовський Богдан Іван — Заарештований за зв`язки із підпіллям ОУН-УПА.

* Лавринович Микола Іванович — Заарештований під час служби в Червоній армії за те, що до призову мав зв`язки із підпіллям ОУН-УПА.

* Пуняк Василь Йосипович (народжений 1914 року) — Був секретарем сільської ради. Суджени в 1948 році за зв`язок із підпіллям. Помер в недовгім часі після повернення із неволі.

* Степаняк Йосип (народжений 1917 року) — Засуджений за зв`язок із підпіллям ОУН-УПА. Після повернення із тюрми, втративши в неволі здоров`я, незабаром помер.

* Тинкалюк (Король) Степанія Миколаївна (народжений 1923 року) — Член ОУН з 1945 року. Зв`язкова, медсестра УЧХ. Заарештована 4 квітня 1951 року і засуджена на 25 літ неволі. До 1956 року відбувала строк в місті Інта Комі АРСР. Звільнена за амністією в 1956 році.

* Тинкалюк Микола Савович (народжений 1928 року в Снідавці, що на Косівщині) — Засуджений в 1947 році за участь в ОУН-УПА на 25 літ неволі. В Інті познайомився із Стефанією Король, з якою після амністії одружився. Підірване у неволі здоров`я призвело до важкої хвороби, від якої в 1977 році передчасно помер. Похоронений на цвинтарі села Герині.

Палили церкви й будівлі

спомини Аполінарія Короля

Більшовицьке свавілля у повоєнні роки не знало меж. Під час облав, які часто проводились по селах і лісах, енкаведисти часто розстрілювали зовсім невільних людей, видаючи жертви за партизанів. Був такий випадок і в нашому селі. Молодий хлопчина Микола Кос у надвечір`я йшов із церкви, де відправлялася маївка, додому. Його перестріли облавники. Зляканий хлопчина чомусь кинувся тікати, та випущена енкаведистом куля наздогнала хлопчину. Але цим загарбники не задовольнилися - лиш тільки батьки встигли похоронити сина, їх тут же вивезли із села в Сибір. Ніхто й слухати не хотів доказів про те, що Микола не був причетний до підпілля, що вбили його невинного. У відповідь чули від чужинців брутальну лайку й погрози, що всіх західняків слід би відправити до білих ведмедів. Ось таку "волю" принесли нам загарбники на своїх штиках.

Потерпіла від енкаведистів і наша сім`я. Моя сестра Стефа була зв`язковою в партизанському підпіллі, і всюдисущі більшовицькі зайди про це довідалися від місцевих сексотів (секретних сотрудників). Хтось ще й прибрехав чекістам, що в нашій стодолі є бункер, в якому переховуються бандерівці. Отож, перш, ніж заарештувати Стефанію, облавці намагалися їх вислідити. Та їхні старання виявилися марними. Тоді, втративши терпіння, вони облили стайню із стодолою нафтою і підпалили будівлю. Сподіваючись, що їз вогню вистрибуватимуть партизани, оточили господарство, не давши сусідам навіть худобу із стайні винести. Ось так згоріли три корови, свині, кури. Обгорів дворовий пес, який зірвався з прив`язі тільки тоді, коли обгоріла скоба, якою був прикріплений ланцюг до одвірка. І не було управи на паліїв, які таким чином переконалися, що ніякого схрону не було. Через кілька днів після пожежі енкаведисти прийшли знову і забрали із собою мою сестру, якій присудили аж 25 літ неволі, відправивши на шахти в місто Інту.

Утверджуючи безбожну комуністичну мораль, загарбники всіляко притісняли релігію, ліквідувавши Греко-Католицьку Церкву. Люди не корилися безбожникам і потайки відправляли в сільській церкві за католицьким обрядом, відмовившись прийняти російське православ`я. Це дуже не подобалося владі, і дільничому Леоніду Денисову було дано завдання спалити церкву. Ось тут він виявив неабияке старання та ініціативу, підпаливши разом із церквою хатину вдови Марії Стасевич. Розрахунок був простий: люди кинулися рятувати вдовине житло і церква горітиме без перешкод. Того вечора я був на роботі на тартаку і, побачивши в селі вогнище, разом із іншими робітниками побіг до нього. Церква була дерев`яна і вогонь швидко охопив всю будівлю, розтоплюючи алюмінієву бляху покрівлі, якою десь тиждень тому я з батьком перекрили наш храм Божий. Щось заради поширенню пожежі не було змоги, і всі ми кинулися рятувати вдовине житло. Вдалося винести із хати шафу і ще дещо із хатнього майна. А церква згоріла повністю і залишилася від неї купка жевріючого попелу. Усі в селі знали, чиїх рук злочин. Ніхто й не збирався притягувати палія до кримінальної відповідальності. В тюрми запроторювали тих, які противилися цьому свавіллю чужинців.