Пізнай свій рідний край

Герб села Терехівка. На гербі зображені засновники села козаки брати Терехи.

Зелений щит символізує географічне розташування населеного пункта – Полісся, золотий сніп – головну галузь господарства

ТЕРЕХІВКА

«Положеніе имеетъ на низкомъ месте, при небольшихъ лесахъ, по берегу речкы Замглая, съ правой стороны».

За Ю. Виноградським, «назва завдячує імені Терешко (Терентій)».

Як здається, за часів Московської держави в цій місцевості були володіння якогось Тереха, від чого походить топонім «Терехова гать». Він зустрічається в описі кордонів «острова Уланівського в дубровах чернігівських», наданому Івашку Васюковичу в червні 1616 р. Локалізація топонімів потребує додаткових досліджень, однако в цілому можна стверджувати, що окреслена територія мала охоплювати сучасні межі Терехівки: «почавши з устя струги Буровиці (poczawszy ustia struhi Burowicy) до Високого селища (ku Wysokomu seliszczu – мається на увазі Велика Вісь), від Високого селища полем до Торева селища (od Wysokoho seliszcza polem ku Pohorewu/Thorowu seliszczu), Торово селище в Уланівським острові (Thorowo seliszcza w ulanowskom ostrowe), від Торового селища до Голіковського гумнища (od Thorowoho seliszcza ku Holikowomu humnicziu), від гумнища йде до Терехової гаті дорогою з Листвина (od humnicia idet ku Terechowoy czati/ hati dorohoiu z Listwina – очевидно, мається на увазі Великий Листвен на території Городнянського району), з тієї дороги на низ Рамковим логом до Свині (z toie dorohi naniz Ramkowy lohom ku Swini), вийшовши з Рамкового логу до городища Звеничева біля лісу Тишелєва (wyszedszy z Ramkowoho loha ku horodyszczu Zwiniczewu kolo lesa Tyszelewa), Свинею до річки Мостовки, обидва береги (Swineiu ku rece Mostowce oba berehi), з річки Мостовки біля лісу Тровородкого(?) в Зурозки (z reczki Mostowki kolo lesa Troworodkoho w Zurozki), в Замглайське болото (w zamolayskoie/zamhiajskoje boloto), з Замглайського болота до струги Буровиці (z zamolayskoho bolota ku struze Burowicy) до устя Соколей (ku usniu/ustiu Sokoley) борком до Уланівського острову (borkom k ulanowskomu ostrowu) біля Великої Вищизни (u welikoy wyszynie/Wielikowiszczynie – тобто, Великої Вісі)».

Вірогідно, на рубежі 1620–1630-х рр. на «Тереховій гаті» виникло поселення, яке вперше згадується в привілеї чернігівському старості Мартину Калиновському на міські хутори 6 березня 1634 р.: «Над Свинею рікою: Петрушин, Чартория, Терехова, Юрсов». Народна традиція до кола перших мешканців зараховує переселенців із Козельця.

Після Національно-визвольної війни село становило рангову власність білоуських сотників.

В універсалах гетьмана Івана Мазепи від 19 квітня 1700 р. і 1 квітня 1701 р. згадується млин Терехівський на річці Свині (який, вірогідно, постав на місці колишньої «гаті»), а на схід від Терехівки за річкою Свинею, у напрямку перехрестя Лопатинської дороги і Седнівського шляху знаходилися два ліси – Погорілий і Мринський («лесъ за тое жъ греблею Тереховскою, прозываемый Погорелый, другій лесъ именуючійся Мринскій зъ сеножатми розробленными и окопанными»), а також діброва.

ТОВСТОЛІС

«Положеніе имеетъ отъ пахатнаго поля, на ровномъ месте».

Вперше згадується в привілеї чернігівському старості Мартину Калиновському на міські хутори 6 березня 1634 р.: «На Косомачиним полю Товстоліс». За подимним реєстром 1638 р., у Товстолісі і Чорторийці (Sioło Tołstoles ÿ Czartorÿin) налічувалося 10 «димів».

Топонім «Росомачине поле» походить від прізвища Росомаха. Він прокладає місток у часи Московські держави, адже саме тоді, в другій половині ХVІ ст., землями, на яких пізніше виник Товстоліс, володів якийсь Росомаха.

Термін «поле» може свідчити про незаселену територію, оскільки запустілі, залишені людьми або зруйновані поселення в документах фігурують як «селища», «городища». Вірогідно, за московської доби на товстоліських землях була пустка, звичайне поле, від якого збереглося лише прізвище власника.

Кілька купчих другої половини ХVІІ ст. дозволяють пролити певне світло на географічне розташування Росомачиного поля. Воно займало чималу площу і розташовувалося на північ від Чернігова, починаючись в районі сучасних Півців і широкою смугою доходячи, поміж Полуботки, до Товстоліса. Західним кордоном Росомачиного поля мала виступати річка Стрижень або прибережна зона. На сході межа поля, вірогідно, сягала аж за сучасну трасу Чернігів–Товстоліс–Петрушин, за якою починалося різке зниження місцевості – долина річки Замглай. Вірогідно, Товстоліс був крайнім північним пунктом Росомачиного поля, оскільки є вагомі підстави ідентифікувати розташований за кілометр на північ від Товстолісу рівчак Трискибівка як місцевість, належну Тимошу Трискибенку (його вдова Устина Тимошиха та сини Михайло і Єрмак Трискибенки 30 липня 1688 р. продали «ниву под шляхом великим неподалеко от месте Чернигова идучи, облога з дубровкою, також осмачок на повтори» Леонтію Полуботку).

Нагромадження в купчих нових топонімів (Півці, Полуботки, Товстоліс) може свідчити про «патріархальність» Росомачиного поля як давнішої назви даної місцевості. Очевидно, в московську добу поле являло собою велику за розміром пустку, так і незалюднену. Є певні свідчення, що Росомаха виїхав із Чернігова у 1620 р. («переселившийся в 1620 г. в Рыльский уезд черниговец Михаил Федоров имел прозвище «сын Росамакин»). Тим часом Росомаччина стає власністю Семена Степановича Соєнка, який, в свою чергу, наділяє половиною поля свого зятя Василя Півіновича. Вірогідно, окремі частини поля викупили Товстоліси і Полуботки, заснувавши тут власні хутори. А наприкінці ХVІІ ст. решту території Росомачиного поля (яке тепер називається подвійно: Росомачине або Соєнське) скупив Леонтій Артемович Полуботок.

Якась частка у володінні Росомачиним полем належала Чернігівському Іллінському монастирю, про що свідчать жалувані грамоти російських царів 1661, 1676 та 1688 рр.

Село засноване Овсієм Петровичем Товстолісом. Як зазначено у «Родовідній книзі Чернігівського дворянства»: «Родоначальникъ фамиліи этой, Петръ Товстолесъ, служилъ въ Польской области и по абшиту короля польскаго Владислава IV въ 1618 году, названъ благороднымъ земскимъ писаремъ повета Речицкаго. Сын его Евсей, по случаю нападеній на Польшу разными народами и происходивших междуусобій, оставилъ тамъ свои им±нія, перешелъ въ Малую Россію, где продолжалъ службу Россійскому престолу и, по декрету воеводы Черниговскаго Ивана Комаровскаго 1640 года, пожалованъ им±ніемъ въ дер. Ширабовщине, Черниговскаго повета, которое, по Гетманскимъ универсаламъ 1680–1690 г., подтверждено за сыномъ его Павломъ и внукомъ Андреемъ Павловичемъ».

Внаслідок Смоленської війни 1632–1634 рр. родове володіння О. Товстоліса стало власністю чернігівського старости М. Калиновського. А за часів Гетьманщини с. Товстоліс стало ранговою маєтністю білоуських сотників.

МАЛИНІВКА

(стара назва – Чорторийка)

Чорторийка (Czartorÿin) вперше згадується в подимному реєстрі 1638 р. (10 димів разом із с. Товстоліс) і утворилася незадовго перед тим.

«Положеніе имеетъ между неболшими лесками, на ровномъ месте, при пахатномъ поле». Поселення виникло на берегах невеличкої річки, притоки Свині (Замглаю), яка з часом пересохла. Можливо, річка мала назву Чорторий (Чорторийка).

Жодних володінь магнатського роду Чарторийських у цих краях невідомо. Не підтримуємо і спроби І. Кондратьєва ототожнити Чарторийку з Чортиковщизною (Чорторийщиною). В останній своїй роботі автор залишає таке ототожнення на картах, хоча в довідкових матеріалах про населені пункти цілком справедливо ідентифікує Чорторийщину з Томарівкою, яка знаходиться західніше Малинівки у напрямку Любеча.

У 1961 р. селу надали більш благозвучну назву.

СТАСІ

«Положеніе имеетъ на низкомъ месте, надъ болотомъ, называемомъ Замглай». За описом 1767 р.: «при речки Свине».

Як зазначено в Переписній книзі 1666 р.: «Деревня Стаси пустая, а в ней крестьянских дворов і угодей никаких нетъ».

«Невеличке козацьке поселення, в якому у ХVІІІ ст. не фіксується селян.

Виникло у другій половині ХVІІ ст. Ю. Виноградський припускав, що назва села походить від слова «стос», яке означає «куча, груда». Але насправді основу назви складає ім’я чи прізвище першопоселенця (або першопоселенців, оскільки Стасі могло означати множину – наприклад, два козака Стася або два сини козака Стася).

Зокрема, у реєстрі 1649 р. поміж козаків Чернігівського полку названий Тит Стасенко, а серед загиблих під час другого Чигиринського походу в 1678 р. значиться козак Сиберезької сотні Купрій Стасенко. У 1724 р. «сказки о службах» надали три козаки «села Стасю»: «Сидор Стасювский» (був у походах із 1700 р.), Андрій Хоменко та «Марко Стасювский» («служил шопную службу год 7 и бул в едном походе 721 года»). Надалі ці прізвища із документів зникають, натомість син Марка у наступних ревізіях записаний, як «Петро Марков син Ларченко»або Ларко.

За нашими спостереженнями, саме серед родини Ларків слід шукати нащадків засновників села. Наприкінці ХVІІ ст. Стасенки трансформувалися у Стасювських (Стасьовських) – під таким прізвищем відомі брати Сидір і Марко. Нащадки Марка в 1730-х рр. записувалися як Ларченки (схоже на зіпсований варіант батьківського імені), Сидора – Сидоренки. В описі 1767 р. Сидоренки взагалі не згадуються, натомість в ревізії 1782 р. всі нащадки колишніх Стасювських значаться під прізвищем Ларко.

Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження

назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).

До 2020 село Терехівка орган місцевого самоврядування – центр Терехівської сільської ради.

12 червня 2020 р., відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Киселівської сільської громади. 19 липня 2020 р., в результаті адміністративно-територіальної реформи село увійшло до складу новоутвореного Чернігівського району Чернігівської област

Матеріали з історії сіл Терехівської громади зберігаються у краєзнавця Андрія Курданова.

Чернігівська районна газета “Наш край”, 10 вересня 2005 р.,

Історик Сергій Горобець про метричні

книги церкви с. Перушин

Метричні книги Різдва Богородиці церкви

с. Петрушин, 1888, 1892, 1894, 1897 рр.

Метричні книги церкви Різдва Богородиці

с. Петрушин, 1899, 1902, 1903 рр.