МИХАЙЛО-КОЦЮБИНСЬКЕ
(старі назви – Козел, Куйбишев)
Первісна назва пов’язана з річкою Козел, на берегах якої виникло поселення.
«Село Козелъ, оно жъ и Булаховъ, … на проселочной дороге, положеніе имеетъ отъ Чернигова на западной стороне при речки Козле, которая протекаетъ между селеніями, во многихъ улицахъ великими ярами, саміе жъ жилья состоятъ на косогорахъ».
За розвідкою О. Лугини, варіант назви «Булахів» «вживається у вужчому значенні – стосовно частини с. Козел» (тобто, кутка поселення, де переважали носії прівища Булах).
З 1935 року селище носить ім’я класика української літератури письменника Михайла Коцюбинського. Перед цим деякий час мало назву Куйбишев (на початку 1930-х рр.) на честь більшовицького політичного діяча.
Село виникло на землях острова Красна гряда, відомого з 1571 р., коли ним заволоділи любецькі зем’яни (дрібні шляхтичі) Юшкевичі та Богуші. «Древньою вотчиною» Юшкевичів та Богушів була Голенищевська земля біля сучасного с. Миси Ріпкинського району. А любецькі старости ще й надали їм на території російської держави острів (земельну ділянку, розташовану осторонь від основного наділу) під назвою Красна Гряда. Зберігся опис кордонів острову Красна Гряда 1619 р.: «Красна гряда такі кордони має почавши від Осняків, шляхом чернігівським Гирманцом, в р. Козел, вниз Козлом у Верепет уверх, напроти селище селище Журавине, від селища Журавиного через Усох у Живедь, з Живеді стругою у вал олшаницький, валом ольшанським у Купелю, від Купелі у Хмельничок, від Хмельничка у Клоков, від Клокова у Ведильці, з Ведилець в шлях чернігівський, в Осняки» («Krasnaia Hreda takie hranicy swoie maiet, to iest poczawszy od Osnikow szlakom czernikowskim k Hirmoncom w reczku Koziel, wniz Kozlom u Werepetiu, wwerch Werepeti w sieliszcze Zorawinoie, od seliszcza Zorawinoho wsoch [!] w Zywedu, z Zywedy struhoiu w wal olszanickij, walom olszanickim w Kupelu, od Kupeli w Chmelniczok, od Chmelniczka w Klokow, z Klokowa w Wedylcy, z Wedylec w szlach czernichowski w Osniki»).
Як зазначалося в одному з листів Антонія Стаховського, єпископа Чернігівського (1713–1721 pp.), митрополита Сибірського і Тобольського (1721–1740 pp.), до нового Чернігівського єпископа Іродіона (Журавського) зазначає: «Коли ляхи опанували Україну і Малу Росію, тоді відразу комісар від короля польського присланий був у Чернігівське воєводство, а саме в Чернігів, між іншим визначив на духовенство Киїнку, Козел і Лгов весь поза Лговкою річкою, і границю позначили для непримінного затвердження: від вершини Лговки, річки, вниз до шляху, котрий іде з Чернігова через Білоус до Козла і від дороги тієї через поле, котрого на два або на три рази буде стрілення з лука поперек, де я перекопець учинив, до Великого Білоуського болота, а болотом до ріки Білоуса, а Білоусом річкою вниз через Павлову греблю до Десни, а Десною ж вниз по Шестовицьку гору і прочее. А цього визначення шукати в товстій книзі правній, а не буде тієї книги, то справитись в ратуші чернігівській про привілей королівський наданий на чернігівську ратушу, чи від Жигмунта, чи від короля Владики слава...».
Чернігівське воєводство утворене в 1635 р. Виходячи з цього, О. Лугина вважає, «що бл. 1635 р. давня монастирська маєтність Козел була закріплена за домініканським кляштором. Красна Гряда і надалі залишалась у володінні Богушів і Юшкевичів, але, можливо, вже у дещо урізаному вигляді». І хоча характер запису нібито засвідчує існування села на час утворення воєводства, однак подібна інтерпретація викликає серйозні застереження. Документи чітко відносять заснування Льгова до початку ХVІІІ ст., Киїнка виникла ближче до 1638 р., а Козел не існував щонайменше до 1619 р., коли згадується тільки річка з такою назвою. Відтак згадані у тексті села на «давні монастирські маєтності» явно «не дотягують». Слід пам’ятати, що А. Стаховський писав про події, які мали місце майже століття тому. І, вірогідно, накладав на реалії 1630-х рр. поселенську структуру, сучасником якої він був. Насправді, мова йде про села, які виникли пізніше на землях, належних спочатку домініканцям, а в подальшому передані чернігівським монастирям.
Вперше згадується в Переписній книзі 1666 р. як село Борисоглібського монастиря.
Практично жоден дослідник історії Михайло-Коцюбинська не проминає фрази Філарета: «Село пустое Козелъ съ мелницею» утверждено за борисоглебовскою кафедрою царемъ въ 1667 г.». Село дійсно могло спустіти внаслідок військового лихоліття часів Руїни, інша річ, що монастир отримав землі набагато раніше і в царській грамоті мова йде лише про підтвердження давніх володінь. Між тим в універсалі гетьмана Дем’яна Многогрішного від 9 березня 1669 р. згадується «село Козел», але вже не як пусте, а звичайне поселення. Відтак період запустіння, очевидно, виявився не тривалим.
І. Кондратьєв помилково вважав село Козли (на Газеницькій землі) родовою маєтністю любецьких шляхтичів Козлів (Козлевичів). Однак насправді мова йшла про деревню Козли поблизу Любеча. В останній своїй монографії науковець уточнює, що бояри Козли могли мати відношення до заснування села, і «саме переселенці із чернігівського боярського села Козел (Михайло-Коцюбинське) заснували однойменне село на території Любецької волості». Цілком погоджуючись із можливістю другого твердження, все ж не підтримуємо думку про зв’язки боярського роду Козлів із селом – це не підтверджується ні документально, ні логікою землеволодіння в даній місцевості.
Натомість вважаємо слушними зауваження О. Лугини, який, характеризуючи монастирське землеволодіння.
«Землі, власників яких вигнала московська влада [у ХVІ ст.], були надані новим господарям. Вірогідно, ряд населених пунктів та земель, на яких пізніше осаджені поселення, надано (або, що більш вірогідно, залишено) монастирям: П’ятницькому жіночому (дівочому) монастирю – землі, на яких існують села Мохнатий, Юріївка, Рудка, Кошівка, Селянська Слобода, Борисоглібському – Козел, Льгів, Іллінському – Старий Білоус, Киінка, Зайці.
Зазначені маєтності розміщені досить компактно та в місці, де за свідченнями літописів була власність чернігівських князів. Саме князі та їх жони могли передати частину своїх маєтностей ними ж створеним монастирям.
Назви монастирських поселень Білоус, Козел, Ковпита, Пакуль, Киянка одноіменні з назвами річок і озер, на берегах яких вони розташовувались. Всі перелічені села засновані ще до початку визвольної війни 1648–1654 рр. Вони не мають типових суфіксів і закінчень, які б вказували на їх власників. Викладене дає припускати, що зазначені села були осаджені саме монастирями і ними ж названі».
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
За адміністративно-територіальним устроєм у різний період село Козел центр Козлянської волості Чернігівського повіту (1782–1923 рр.), Козлянського та Куйбишевського районів (1923–1935 рр.), Михайло-Коцюбинського району (1935–1962). Центр Михайло-Коцюбинської селищной ради (1963–2016 рр.). Зараз селище Михайло-Коцюбинське центр Михайло-Коцюбинської селищної громади Чернігівського району.
Давній історії селища присвячена книга: Лугина О. Михайло-Коцюбинське – давньоруське селище, польське містечко, монастирське село. Історія смт Михайло-Коцюбинське до кінця ХІХ століття / Олексій Лугина. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2012. – 96 с.
Матеріали з історії селища Михайло-Коцюбинське зберігаються у краєзнавця Андрія Курданова.
