РОЇЩЕ
«Сумежно съ слободкою Роискою. Положеніе имеетъ по столбовой дороги изъ Чернигова въ Добрянку и Могилевскую губернію; отъ Чернигова на полуношной стороне, отъ пахотнаго поля, на возвишенномъ месте, по обоимъ сторонамъ реки называемой Стрижень».
За Ю. Виноградським, «назва села походить від слова «рій» (бджіл)». Можливо, бортництво (бджільництво) було одним з основних промислів населення.
Рання історія села вкрай заплутана. Зрозуміло, воно в жодному разі не згадувалося в 1571 р., як то стверджує І. Кондратьєв, вірогідно, помилково ототожнюючи один із кутків села – Беркилевщину – з Борками. Так само не відповідає дійсності твердження по датування першої письмової згадки про Роїще 1625 р.
Очевидно, поселення виникло як хутір на рубежі 1620-х – 1630-х рр. внаслідок активної колонізаційної політики чернігівських міщан після надання Чернігову в 1623 р. Магдебурзького права. Дискусійним залишається питання належності території Роїща до складу земельних володінь чернігівського магістрату. О. Яблоновський називає Роїще, як належне ратуші за польського володарювання. З ним солідаризується О. Ляшев, який вважає, що «північна межа земель чернігівського магістрату … проходить балкою, що знаходиться північніше сучасної дороги на село. Ця балка тягнеться майже від траси Чернігів-Ріпки, поруч Скитка і впадає в Стрижень. Улоговина Криниця золота, це швидше за все сучасне урочище Логи».
На наш погляд, аналіз топонімів із опису кордонів міських земель 1625 р. дає дещо інші результати. Межа в районі Роїща описана наступним чином: «Хмелницкимъ ручаем чрезъ дорогу чернеговскую, из Чернегова до Сибережи идущую; а отъ той дороги дубровою прямо въ логъ, а логомъ въ Колодезики; а съ Колодезиков по Ржавецъ; а Ржавцемъ въ Стрижень; Стрижнем вверхъ въ правую сторону логомъ въ Скриницу клонитъся; оттоль суходолом через дуброву къ Лубляному острову въ Свиню».
На берегах Хмельницького ручаю дещо пізніше виникне село Хмільниця, легко локалізується і дорога з Чернігова до Сибережі. Оскільки на сьогодні від того стародавнього шляху залишилася не дуже зручна і малопримітна полівка, видається проблемним з’ясувати, в яку дуброву звернула межа по праву сторону від дороги («отъ той дороги дубровою прямо въ логъ»). Подальші орієнтири також не додають ясності: більш-менш зрозумілим топонімом на цьому відрізку є річка Стрижень, також відомо, що на рубіж річки Свинь кордон вийде дещо північніше села Петрушин (Луб’яний острів). Тобто, від Хмільниці це майже пряма лінія, треба лише з’ясувати, з якого боку обходити село Роїще на Стрижні.
Південніше села, між Роїщем і Халявином, існує урочище «Колодязі», в назві якого легко вгадуються «Колодезики» (Kolodzieszki). Сьогодні це лісовий масив по обидві сторони Стрижня, причому «Колодязі» розташовані за Стрижнем, а з боку Хмільниці урочище має назву «Лещонків ліс» («балка Лещонка»). Слід гадати, що у давнину ця місцевість мала єдину загальну назву «Колодезики», а вже пізніше, в процесі колонізації місцевості, частина урочища отримала окрему назву «Лещонків ліс» – вірогідно, за прізвищем заможної козацької родини Лещенків. Можемо припустити, що на дні балки протікав невеликий струмок «Ржавець» (ierzawice), який впадав у Стрижень (Rzawciem w stryzen), адже на дрібних картах і сьогодні там позначають сезонні водотоки. Річкою кордон піднімався до околиць села Роїще, після чого повертав праворуч на урочище «Криниця».
На схемі села, автор якої – місцевий краєзнавець, уродженець Роїща О. Ляшев – максимально використав місцеві топоніми, урочище показане на південно-східній околиці села, що цілком відповідає межовому орієнтиру: «Стрижнем вверхъ въ правую сторону логомъ въ Скриницу» з лозою (stryznem wgore w loh w prawy bok, logem w krinice zloza). А вже від Криниці легко провести пряму лінію суходолом до Луб’яного острова.
Таким чином, кордони чернігівських земель, надані магістрату, мали проходити південніше сучасного Роїща.
Напевно, Роїщенські грунти належали до ланових волок, на яких універсалом Сигізмунда ІІІ від 6 березня 1625 р. планувалося осадити чернігівську козацьку хоругву. Однак через прикордонне становище із землями магістрату та з огляду на пасивність колонізаційної політики товаришів козацької хоругви стали об’єктом зазіхань з боку міської верхівки. На думку П. Кулаковського, колонізація околиці Чернігова просто поглинула волочні наділи, відведені для козацької хоругви. Однак такі висновки видаються дещо перебільшеними. Певна агресивність колонізаторської хвилі, яка пов’язана з активністю чернігівських міщан у другій половині 1620-х років, що освоювали надані магістрату землі, не викликає жодних сумнівів. Тож у багатьох випадках кордон порушувався і нові поселення виникали на вільних землях, поділених на волоки. Доволі показово, що хоча Великовіські грунти і становили серцевину ланових наділів козацької хоругви, однак залюднення Великої Вісі «відбулося значною мірою внаслідок колонізаційної хвилі чернігівських міщан. Так, 12 травня 1664 р. гетьманським універсалом Івана Брюховецького нагадувалося про збереження за громадами селищ Велика Вісь, Холявин та інших давнього обов’язку виконувати повинності в м. Чернігові та сплачувати податки до міської скарбниці». Проте є підстави вважати, що керівництво хоругви відстояло свої володіння і не дозволило підпорядкувати нові поселення магістрату.
До речі, якесь відношення до ланової шляхти могли мати і любецькі шляхетні зем’яни Данило і Пархом Юшкевичі-Красковські, котрі 15 березня 1630 р. отримали права на володіння третиною Роїщенського грунту (разом з Омеляном і Яском Богушами). Ця ж третина згадується у королівському декреті наступного 1631 р.
В документах село («Роіча») вперше згадується в привілеї 1634 р. чернігівському старості Мартинові Калиновському на приміські хутори».
За подимним реєстром 1638 р. в Роїщі (Sioło Raiszcza) налічувалося 40 «димів».
Згідно досліджень О. Ляшева, сучасне Роїще «складається з семи кутків: Лєдововщини, Коробковщини, Бабичовщини, Зєнковщини, Балатянщини, Слободи та Скитка». Історичним центром села «дослідник вважає перші два, що розташовані поруч церкви», а вже навколо них формувалися решта.
У 1659 р., коли Фома Ращенко був призначений сотником ройським, йому надано млин Ройський з грунтом Беркилевським і дозволом «закликати» там слободу. Як випливає з документа, Ращенко не мав відношення до згаданих раніше трьох частин Роїщенського грунту. Йому надається лише млин, що знаходився дещо південніше Роїща, тож Фома оселяється на окремій землі, на південній околиці села, де й виникає невеличкий хутір Беркелювщина, який пізніше злився з Роїщем. Беркелювщина і надалі залишалася у власності Ращенків (Рашків), тому вважаємо невірними припущення О. Лазаревського, повторені деякими іншими дослідниками, про те, що Роїще відбиралося від Ращенків, а потім повернулося в їх володіння. За ними була лише окраїнна частина села – грунт Беркелювщина з млином.
Натомість змінювалися власники інших, більш давніх частин Роїща. Відомо, що перед гетьмануванням Дем’яна Многогрішного село належало чернігівському воєводі Івану Загряжському (перебував на посаді у 1660–1667 рр.), в чому знову вбачаємо наслідки колишньої міської колонізації. Вірогідно, мова йде про ту частину села, що раніше належала Юшкевичам-Красковським і була ними втрачена внаслідок Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. А вже Д. Многогрішний віддав Роїще чернігівському благовіщенському священику Павлу Домонтовичу, який відправляв у поході при гетьмані службу. По смерті Домонтовича с. Роїще успадкував його зять полковий осавул Грибович.
Зєновщина відома з 1659 р., коли Карпу Мокрієвичу надано «поле, що назвивається Зєнєвського». А за Д. Многогрішного «грунт, що називається Зєновщиною» віддано Юрію Затиркевичу.
Сліди міської колонізаторської хвилі спостерігаємо і на північ від Роїща, де розташовувались волочні наділи Миколая Носачевича (30 волок у 1633 р.). Кінну службу з цього наділу продовжували виконувати і його нащадки. Зокрема, Лукаш Носачевич у кінці червня 1657 р. отримав від Богдана Хмельницького підтвердження на отчинний грунт. Ще раніше, перед його виданням, на грунті Носачевича «сиділи» ройські слобожани. Отже, саме на цих землях виникає Ройська слобода – поселення, яке у середині ХХ ст. увійшло до складу Роїща.
Приблизно на рубежі ХVІІІ–ХІХ ст. між Роїщем і Слободою виникає ще одне поселення – Скиток, нині воно також приєднано до села.
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
За адміністративно-територіальним устроєм у різний період село Роїще центр Роїщенської сотні Чернігівського полку (до 1782 р.), Роїщенської сільської ради Чернігівського району (1919–2020 рр.). Зараз Роїще в складі Новобілоуської сільської громади Чернігівського району.
Краєзнавець Олександр Ляшев видав ряд книжок з історії села Роїще.