ЛАДИНКА
«Лежитъ на ровномъ месте, на проселочной дороге, при луге р. Десны».
Село розташовувалося «при речке Ладинке», від якої і походить назва.
Як зазначає П. Кулаковський: «Згідно з королівським консенсом, виданим у березні 1624 р. Михайлові Ясликовському, Б. Грязний мав отримати від нього слободу Ладинку взамін на «острів» Скробівщину в Домислинській волості. Ладинка, яка розташовувалася на лівому березі Десни майже навпроти Слабина, почала заселятися відразу після Деулінського перемир’я [1618 р.]: вже 1620 р. згадується як слобода. З невідомих для нас причин обмін маєтностями реалізований не був».
За часів московського панування Ладинка належала боярину Мойсеєву (або Василю Чудинову), відтак її заснування могло статися ще в ХVІ ст. Очевидно, в роки Смути поселення спустіло, але у польську добу відродилося.
Надання Михайлові Ясилковському (Michalowi Jasilkowskiemu) «слободи Ладенки над озером Ладенка» (slobody Ladenki nad jeziorem Ladenka) 11 грудня 1620 р. і є першою письмовою згадкою про село.
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
З 1782 р. Ладинка у складі Янівської волості Чернігівського повіту. Перебувала у складі Олишівського, Краснянського та Чернігівського районів. До 2016 р. село Ладинка центр Ладинської сільської ради Чернігівського району. Зараз у складі Іванівської сільської громади Чернігівського району.
У відділі краєзнавства Чернігівської обласної бібліотеки імені Софії та Олександра Русових зберігається розширений текст Літопису села Ладинка.
Багато архівних матеріалів з історії села зібрала Людмила Зубрицька.
ДРУЦЬКЕ
«Лежитъ при лугахъ реки Десны». Вірогідно, заснували переселенці з білоруського міста Друцьк (нині село Толочинського району Вітебської області), яке спустіло в середині ХVІІ ст. Через що у ХVІІІ ст. назва села писалась у множині – «деревня Друцких».
Вперше згадується в універсалі гетьмана І. Скоропадського від 30 серпня 1709 р. Семену Лизогубу на маєтності, де названі «села, въ ключу Чернеговскомъ лежачіе, а именно: на Слабинъ, Шостовицю, Золотинку з Друцкимъ, Гнилушу, Козороги, Андреевку, Семаки и Пересажовку…».
Варто зауважити, що в універсалі І. Мазепи 1689 р., за яким чернігівський полковник Яків Лизогуб отримав володіння в Слабинській сотні («въ Чернеговскомъ уезде село Слабынъ съ прыселками Шестовицею, Золотинкою, Косорогамы, Андреевкою да Гнилушею»), Друцьке не згадане. Відтак заснування села можемо окреслити 1689–1709 рр.
Хоча існують припущення, що Друцьке могло існувати ближче до середини ХVІІ ст. Зокрема, Л. Студьонова стверджує, що ще Б. Хмельницький (гетьман у 1648–165 рр.) «підписав документ про передачу села Друцьке шляхтичу Грязному». Однак у відомих на сьогодні збірниках універсалів Богдана Хмельницького такий документ відсутній. Більше того, існує універсал Б. Хмельницького від 23 червня 1657 р. про підтвердження володінь Катерини Грязної «в селахъ Слабине, Яновце, Лукашовце, Стефановце, Суличовце, Пересяжжю», і Друцьке у цьому переліку відсутнє. Інших надань Грязним у часи Б. Хмельницького невідомо, та й за логікою речей їх не має бути. Наступний підтвердний універсал Катерина Грязна отримала від гетьмана І. Самойловича 1672 р., в якому значилися лише села Ладинка та Янівка.
З іншого боку, у «Генеральному слідстві про маєтності» 1730 р. зазначено, що «по сказки той же деревни обивателей, якъ оны упомнятъ, была во владеніи за сотникомъ слабинскимъ Иваномъ Утвою». На уряді сотника Іван Утва згадується в 1672–1677 та 1682 рр. Тож існування Друцького до 1689 р. видається цілком правдоподібним.
