Герб села Слабин. Перший в районі герб Слабинської громади створено в 2002 році на основі символів печатки Слабинської козацької сотні, вигляд якої громада одержала від Центрального Державного Архіву України в Києві.
Герб громади затверджений рішенням сесії Слабинської сільської ради 27.12.2003 р.
СЛАБИН
За Рум’янцевським описом 1767 р., «при речке Верепуте и оз. Слабине».
Згідно опису 1781 р.: «Положеніе имеетъ на ровномъ месте, при небольшомъ заливе реки Десны».
Попри озеро з однойменною назвою, місцеві перекази виводять назву села від притоки Десни Славни, яка тепер також називається Слабин.
Вперше згадується в «Пам’яті» 1527 р.: «Слабын село на Десне, подымеи 20, то было за Харевским».
Під Харевським слід розуміти Халецького, що фігурує у жалуваній грамоті великого князя литовського Олександра Казимировича князю Семену Івановичу Можайськом на Чернігів 1 липня 1496 р.: «нижьли выняли есмо на насъ бояръ нашихъ: Андрея Павловича, а братаничовъ его Халецкого а Миколского, … тые намъ маютъ служити съ тыхъ именей своихъ, што въ Черниговкомъ повете маютъ».
Коментуючи цей уривок, О. Русина вважає, що Халецькому належав Слабин: «У грамоті 1496 р. чернігівські «имения» Халецьких не названі; однак у пізній (і до того ж дефектній) копії «памяти» литовським послам, яку було укладено близько 1527 р. і яка містить перелік усіх чернігівських сіл зі спорадичними згадками про їх колишніх (до 1500 р.) власників, згадується існуючий донині Слабин як село, «что было за Халенским (варіант: Харевским)», в якому неважко упізнати перекручене «Халецкий».
Затяжні військові конфлікти поляків з Московською державою на початку ХVІІ ст. (так звана Смута) не обійшла стороною Чернігівщину, яка займала прикордонне становище і не раз ставала зоною протистоянь. Як наслідок, збезлюднів Чернігів, запустівали і на певний час припиняли існування такі середньовічні центри чернігівської околиці, як Сновейськ (Седнів), Сибереж, Велика Вісь. Не обійшла стороною лиха година і Слабин, який також запустів. Зокрема, в жовтні 1614 р. князю Якубові Ликову надано урочища Слабин і Шостовицьке («uroczyszcza Szostowickoho у drugiego uroczyszcza nazwanego Slabun»). А 4 червня 1616 р. королівська канцелярія видала підкоморію київському Самуелеві Горностаю привілей на Чернігів з Слабинським та Шостовицькими городищами («z horodyszczami Slabieniem у szostowickim»), тобто запустілими поселеннями. Хоча, як вважає П. Кулаковський, цей привілей не був реалізований».
На початку 1620-х рр. король Сигізмунд ІІІ надав Борису Грязному Слабинський обруб. В документі від 29 травня 1628 р. йдеться про недопущення вільного вирубу в «бору Слабинському» («w bora slabunskim»). І лише в липні 1628 р., у ствердному привілеї, наданому Борису Грязному, на території Слабинської волості названі слободи Золотинка і Слабин.
Термін «слобода» недвозначно вказує на новоосіле поселення. Щоправда, Філарет цитує документ 1625 р., де Слабин називається містом: «Еще Цехановскій въ 1625 г. называлъ Слабинъ городомъ: «дозволяется, писалъ онъ, жителямъ Чернигова иметь свободный входъ въ слабинскій лесь и позволяется имъ совместно съ городомъ Слабинемъ, только для построекъ, кроме бортныхъ деревъ и для бортней годныхъ, каковыя должны принадлежать однимъ жителями города Слабыня». На жаль, відсутнє посилання на джерело, через що не маємо змоги перевірити інформацію.
У подимному реєстрі 1638 р. належне Грязному «містечко Слабин» (miasteczko słabun) налічувало 70 «димів», тобто справді являло собою доволі велике поселення.
В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького від 8 листопада 1649 р. про затвердження Івана Скиндера чернігівським війтом, Слабин виступає як належний чернігівському магістрату: «А тепер за сим уневерсалом нашим моценъ естъ вишменований войтъ местом радети и правити и волосчанами здавна до места належачими, то ест Слабиномъ, Рудкою, Седнесчиною и иншими». У даному випадку вислів «здавна до м±ста належачими» слід розуміти не буквально, як колишнє ратушне володіння, а у сенсі географічному (належне до Чернігова, а не до інших адміністративних центрів) або ж політичному (тобто залежне від Чернігова), оскільки Слабин знаходився за межами наданих Чернігову земель.
Як писав Філарет, ще в середині ХІХ ст. у Слабині «видень валъ, окружающій съ трехъ сторонъ ненешнее поселеніе местное. Кроме того на берегу Десны на высокомъ месте, небольшой земляной замокъ, внутри котораго стоить храмъ рождества Богородицы. Валъ окружающій нынешнее поселеніе, – остатокъ до татарскаго времени, тогда какъ замокъ – дело владельца Грязнаго».
В. Кривошея важає, що після смерті Б. Грязного територія запустіла, однак у відомих документах підтвердження цієї інформації не знаходимо. Більше того, Переписна книга 1666 р. не тільки фіксує «городъ Слабинъ» (28 дворів підданих, не рахуючи козаків та духовенство), але й називає його жителів міщанами.
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
За адміністративно-територіальним устроєм у різний період село Слабин центр Слабинської сотні Чернігівського полку (до 1782 р.), Слабинської волості Чернігівського повіту (1782–1923 рр.), Слабинської сільської ради Чернігівського району (1919–2018 рр.). Зараз село Слабин у складі Гончарівської селищної громади Чернігівського району.
У відділі краєзнавства Чернігівської обласної бібліотеки імені Софії та Олександра Русових зберігається розширений текст Літопису села Слабин.
Про село Слабин
З фондів Держархіву Чернігівської
області – про церкву села Слабин,
03.01.2025 р.
