Пізнай свій рідний край

Герб села Киїнка. Щит герба розділено на дві частини. У першій, у червоному полі, зображено вершників – чернігівського князя з дружиною. Цей символ свідчить про те, що літописні села Киїнка (1148 р.) та Жовинка (1159 р.) належали чернігівським князям, а в с. Гущин знаходилося укріплене городище для здійснення контролю та захисту шляху на Чернігів. Також у червоному полі знаходяться дві золоті зірки, які символізують те, що в селі Киїнка народився Герой Другої світової війни Петрушевич В.В., в селі Жовинка – Герой війни Коломієць П.Л.

У другій, у срібному полі, – хвиляста світло-блакитна лінія символізує походження назви села від струмка Киїнка, що витікав із старокиївської гори в Києві, та надане поселенню за часів перших чернігівських князів. Червоний колір символізує гідність, силу та могутність багатьох поколінь жителів громади. Срібний – відображає миролюбність, шляхетність та щиросердя сіл територіальної громади.

Із опису герба громади 30.06.2007 р.

КИЇНКА

«На косогорахъ, съ трехъ сторонъ въ чистыхъ поляхъ, а съ четвертой къ рощи».

Назва села походить від річки Киянки, правої притоки Білоусу, яка починається в с. Зайці, протікає через сучасне с. Киїнка та впадає в р. Білоус.

20 березня 1624 р. королівський ревізор Ієронім Цеханович, визначаючи межі чернігівських міських земель, зважаючи, що біля міста знаходилось багато земель духовенства, але про які неможливо було достовірно взяти відомості, щоб не порушити їх прав, обумовив вилучення «подле острова Киянкина и подля поля Лисова сто волокъ къ землямъ шестовицкимъ до указу королевского, естли бы на то было, отдать на которое ни есть, духовенство».

Із вилучених на користь духовенства 100 волок, у 1626 р. 15 волок було надано чернігівському уніатському архімандритові Кирилові Ставровецькому з правом збудувати на р. Киянка млин для потреб своєї церкви. Інші 85 волок у березні 1628 р. чернігівський капітан і війт Ян Куновський за королівським наказом відмежував на користь Чернігівського домініканського монастиря.

На думку О. Лугини, острів Киянкин охоплював територію між сучасним с. Льгів і р. Киянка, оскільки обидва топоніми з ним пов’язані (пізніше монастирем був побудований «палац киянський» на території сучасного с. Льгів – «понад Лговкою речкою», – яке й утворилось біля нього).

Відомо, що домініканськими були три чернігівські монастирі: Іллінський, Глібоборисівський і П'ятницький. Саме домініканами Іллінського монастиря невдовзі після 1628 р. і було засноване с. Киїнка, оскільки подальші документи свідчать про перебування села у володінні Іллінського монастиря.

Не зовсім зрозуміла ситуація щодо першої письмової згадки про Киїнку. Зрозуміло, що Філарет вчергове помиляється: «Въ 1627 г. «село Кіянка» отдано было доминиканамъ борисогл±бскаго костела». Із наведеного вище зрозуміло, що мова йде про земельну ділянку («остров Киянкин»), на якому село буде засноване дещо пізніше. До всього, пожалування, яке має на увазі Філарет, відбулося в 1628 р.

За П. Кулаковським, значна кількість поселень в околицях Чернігова виникла перед 1638 р.: «Зокрема, чернігівські домініканці на своїх ґрунтах під Черніговом заснували село Киянку та деревню Зайці». Однак він не наводить конкретної дати і не дає посилань на документи. Тим більше, що в подимному реєстрі 1638 р. Киїнка відсутня (щоправда, слід мати на увазі, що частина документа пошкоджена і назви кількох населених пунктів втрачені).

Відтак першою надійною письмовою згадкою про Киїнку вважаємо царську грамоту 1660 р., коли «село Киянку да деревню Зайци, деревню Богорадовку, деревню Назаревку» помилково пожалувано чернігівському архієпископу Лазарю Барановичу, «а они-де темъ селомъ Киянкою и деревнями не владеютъ». А вже 5 лютого 1661 р., після звернення до Олексія Михайловича ігумена Чернігівского Іллінського монастиря Зосими з братією, цар засвідчив права Іллінського монастиря на згадані володіння.

Варто зауважити, що краєзнавцям не дає спокою схожість назв Киїнки і Києва, що матеріалізується в численні версії. Не уник спокуси і О. Лугина, хоча його розвідка відзначається дуже фаховим аналізом топонімів:

«Якщо назва річки Киянка і сучасного села Киїнка фактично тотожні, то на назву острова [Киянкина] слід звернути увагу.

Назва острова, безперечно вказувала на власника земель з вірогідним іменем Киян. При чому за переказами через місцевість, де пізніше було засновано село, проходив шлях з Чернігова на Київ. На цьому шляху, на місці сучасного села, на початку XVII століття стояла корчма, де зупинялись проїжджі люди. Господарем корчми був Киян. Якщо ця легенда має підґрунтя, то Киян мав бути не лише власником корчми, але і досить великої земельної ділянки, що простягалась від сучасного с. Льгів до берегів річки, яка від імені власника отримала свою назву – Киянка.

Разом з тим, не виключено, що слово «Киян» могло означати не лише ім’я людини, а й її походження – з Києва».

Насправді, і назва села, і назва острова походять від річки Киянки, як більш давнього топоніму. А ось сама річка, з огляду на невеликі розміри, цілком могла отримати свою назву за часів Київської Русі, адже тут дійсно проходив шлях на Київ.

ГУЩИН

«На высокомъ бугре, надъ речкою Белоусомъ, съ левой стороны». Відомий як хутір з 1634 р. (згаданий серед володінь чернігівського старости Мартина Калиновського: «над річкою Біловіссю: Гущин…»), заснований незадовго перед цим (на рубежі 1620–1630-х рр.) на хвилі міщанської колонізації чернігівських околиць після надання Чернігову магдебурзького права у 1623 р.

Про походження назви збереглося свідчення старожилів, записане 1730 р.: «Оная деревня, по сказки старожиловъ, поселена на купленной монастирской земли въ козака, прозиваемого Гущи, тому будетъ болше тридцати летъ».

За монастирем село вперше згадується в царській грамоті 5 лютого 1661 p. ігумену Чернігівского Іллінського монастиря Зосимі з братією, де підтверджувались права на маєтності, якими вони володіли по гетьманським і полковничим привілеям («да на реке Белоусе мелницею Гущинымъ»). Оскільки згадувався не населений пункт, а лише млин («мелница Гущина» фігурує також в наданнях 1676 та 1688 рр.), то напрошувався висновок про спустіння поселення, яке було залишене людьми і певний час стояло пусте. Між тим ситуацію проясняють матеріали перепису 1666 р. У Гущині окремо вказано 1 селянський двір (Ананьї Артемова) з двома сім’ями підсусідків. А в іншій частині документу зустріємо відомості про належність млинів під селом відразу двом монастирям: «Борисоглебского монастиря деревня Гущи. На речке на Белоусе млын о дву колесахъ хлебомелных…Илъинского монастыря под деревнею под Гущином на реке на Белоусе млын о дву колесахъ хлебомелных».

Також нещодавно опубліковано універсал чернігівського полковника І. Лисенка від 29 квітня 1670 р., в якому йде мова про вільні грунти в селі, а згадки про отаманів городових, війта «з мужами» чітко підтверджують, що Гущин продовжував існувати: «Ознаймую тимъ писанем кождому потребуючому ведати, меновите паномъ сотникови белоускому, атаманомъ городовымъ жолвинскому и гущинскому з товариствомъ, войтомъ таменшимъ з мужами, и кому бы едно презентовано тое писанъе … теды, видячи я грунта пустовскіе при селе Жолвинце, такъже и Гущине, з пляцами дворовими в помененних селах, меновите бывшіе негдысься поругою лежачіе, его милости пану Ивану Домонтовичови, енералному Войска Запорозкого суде, слушной прозбе его давши местце, в спокойную надалемъ посесію».

Мапа Чернігівського повіту 1880 р.

ЖАВИНКА

З легкої руки Філарета, Жавинку прийнято ототожнювати з літописним «сільцем святого Спаса» (і, відповідно, виводити її вік з дотатарських часів), а назву пов’язувати із «засновником» села, чернігівським князем Святославом Ярославичем, який помер від розрізу жолви: «…то весьма естественно, что по прозвищу самого князя жолвиновитым, переходившему из рода в род, и сельце, основанное им, или по данное церкви святого Спаса, получило название Жолвинки, или Желвинки».

Але, як і в багатьох інших випадках, Філарет робить поспішні і легковажні висновки. Назва села походить від річки Жовинки. Про це свідчать як матеріали Рум’янцевського опису 1767 р. («Д. Жоввинка, при речке Жоввинке»), так і «Описание Черниговского наместничества» 1781 р. («Деревня Жоввинка…, отъ Чернигова в 5 в., на низкомъ месте, надъ речкою Жоввинкою»). Зрозуміло, річки отримали свої назви ще на початку заселення регіону слов’янськими племенами, тобто за багато століть до хвороби Святослава.

Що ж до «сільця святого Спаса», то Філарет спирається на літописну статтю 1159 р. (у «Літописі Руському» вміщена під 1160 р.) про напад великого київського князя Ізяслава на Чернігів: «Ізяслав же Давидович … поїхав, щоб напасти зненацька, до Чернігова. Святослав же не відав про наїзд Ізяслава. Він стояв перед городом у таборі з княгинею [Катериною] і з дітьми. А був тоді недільний день, і, приїхавши до Десни навпроти [села] Свинковичів, Ізяслав на зорі переправив полки свої через Десну і послав їх грабувати. Переїхав же був він і сам через Десну. І була вість Святославу, що Ізяслав перебрідає через Десну, а половці грабують, і сільце церкви святого Спаса вони запалили».

Філарет виходив із того, що половці переправилися через Десну південніше Чернігова: «Сельце святаго Спаса, даръ собору св. Спаса, нанешняя Жолвинка, по правую сторону Десны, близъ Чернигова, по дороге, идущей изъ Кіева, – указываемой самою летописью; ибо оно сожжено половцами, опередившими князя Изяслава и следовательно перешедшими уже Десну, въ то время, когда Изяславъ былъ еще на той стороне реки и только началъ переправляться чрезъ нее». Однак упорядник «Літопису Руського» Л. Махновець справедливо ототожнює Свинковичі із пізнішим село Свинь (Улянівка) і розташовує їх біля устя р. Свинь (Замглай). Відтак переправа відбулася зовсім в іншій стороні, на схід від Чернігова.

На підтримку своєї версії Філарет пропонував більш пізню згадку про «сільце святого Спаса»: «Это «сельцо церковное всемилостиваго Спаса» видимъ въ грамате 1499 г.», коли воно було затверджено за чернігівською кафедрою Великим князем литовським. Однак знайомство з першоджерелом доводить, що цього разу мається на увазі зовсім інший населений пункт: «Билъ намъ чоломъ бояринъ владыки Бряньского Григорей Иванов и поведалъ намъ, што жъ первый владыка Бряньскій Нектарей далъ ему селцо церковное Святого Спаса, на имя Очкасово… Ино мы ему на то сесь нашъ листъ дали: нехай онъ тое селцо Очкасово… держитъ во всимъ».

П. Кулаковський пов’язує виникнення села із колонізаційною активністю чернігівського старости М. Калиновського: «В околицях Чернігова його осадчі перед 1638 р. осадили Жолвинку…». Вперше згадується в подимному реєстрі 1638 р. і налічувало 6 дворів.

В радянські часи назву села стали писати через «а» (Жавинка замість Жовинка), що страшенно дратує місцевих людей. Однак у всіх офіційних документах нині фігурує саме «Жавинка», а процес повернення історичної справедливості занадто складний і остаточне рішення приймається вищими органами влади України.

Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).

За адміністративно-територіальним поділом село Киїнка у різні роки входили до складу Полкової сотні Чернігівського полку, а згодом до Чернігівського повіту, а з 1923 р. – Чернігівського району. До 2016 р. центр Киїнської сільської ради.

Зараз село Киїнка центр Киїнської сільської громади Чернігівського району.

Матеріали з історії сіл Киїнка, Жовинка та Гущин зберігаються у краєзнавця Андрія Курданова.

Чернігівська районна газета “Наш край”, 21 травня 2003 р.

Історичний нарис про село 1874 р.

Реконструкція поселення та воїна з кургану с. Гущин к.і.н Олександра Бондаря, 2018 р.

Книга Пам’яті про загиблих воїнів-земляків на фронтах Другої світової війни та бойові нагороди ветеранів війни встановлена в 2015 р. Фото А. Курданова, 2019 р.