Герб села Рудка. Дослідник історії села священик Карпинський вважав, що Рудка мала церкву ще за часів Киїської Русі і теж була присвячена св. Георгію Переможцю. Назва села повязана з тим, що в козацькі часи тут знаходилось невеличке підприємство по виготовленню заліза з болотної руди. Ось чому стилізовані символи св.Георгія та три ромби стали символами сучасного герба Рудківської громади.
Із опису герба громади 21.08. 2006 р.
РУДКА
«Положеніе имеетъ … на гористомъ покатистомъ месте; окружено чистыми пахатными полямы».
За П. Кулаковським, «рудничі осади виникали поряд з місцями добування залізної руди та її обробки. Традиційно вони отримували назви «Рудка», як населений пункт при впадінні Струги до Білоусу, чи «Рудня».
Згідно з актами 1495–1496 рр., князю Петру Михайловичу Мосальському належали Слободка, Шерепи (Шереп’я), Заруддя й нова слобода на Боловісі (Білоусі), успадковані ним від чернігівського боярина Івана Циба. А після смерті Мосальського у 1496 р. грамотою великого князя литовського Олександра «Слободку, а Шерепы, а селцо Зарудье, а слободу новую» передані господарському дворянину Андрію Дрожчі».
А. Дрожча в 1508 р. емігрував до Москви. А в «Пам’яті» 1527 р. згадується «село Межруд городовое, домов 10 а один… Против Кувечич панских черниговские Межируде». Очевидно, цілком логічним буде припустити, що в даному випадку мова йде про одне й те саме поселення. Зрештою, саме до такого висновку прийшов і О. Лугина. Відтак, 1496 р. можемо вважати датою першої писемної згадки про Рудку. За часів Київської Русі село у літописах не згадувалося, тож будь які спроби ув’язати Рудку із статтею 1148 р., де говориться про спалені села у напрямку Любеча (без жодної назви), не мають ніякого підґрунтя.
Ю. Виноградський назву села виводив від річки Рудки. Однак, як справедливо підмітив О. Лугина, «за логікою, с. Рудка мала б розташовуватись на берегах однойменної річки. Проте р. Руда протікає за декілька кілометрів південніше села, а с. Рудка розташоване на берегах р. Струга». Також існує версія, що «місцеве населення називало «рудками» яри та потоки в них («рудка» в давньоруській та білоруській мовах означає також грязюку чи невисихаюче болото)». Однак, з огляду на згадки 1496 та 1527 рр., не викликає сумнівів, що назва села походить саме від рудного промислу.
Категорично не підтримуємо ототожнення Рудки з «лісом Грядою», як то пропонує І. Кондратьєв на підставі опису кордону Любеччини з Чернігівщиною за «Пам’ятю» 1527 р. («у реку Руду граница идетъ Любецкая зъ черниговскою, а з Руды у лесъ у Гряду»), оскільки «Межируде» не тільки декілька разів згадується у цьому ж документі, але й чітко локалізується на ділянці того ж кордону «против Кувечич панских», що цілком відповідає географічній ситуації. Безпосередня межа проходила поміж обома селами, річками і лісами, які скрупульозно перераховані у документі і цілком піддаються локалізації.
Надалі досить довгий час село не фігурує на сторінках відомих на сьогодні документів і, вірогідно, певний час залишалося спустілим. За П. Кулаковським, «у середині 1640-х pp. виникло село Рудка, розташоване на річці Струга –правій притоці Білоусу. Не можна точно ствердити, хто цей населений пункт заснував, але напередодні Хмельниччини ним володів Стефан Речинський».
А вже в універсалі гетьмана Богдана Хмельницького від 8 листопада 1649 р. про затвердження Івана Скиндера чернігівським війтом Рудка надається чернігівському магістрату: «А тепер за сим уневерсалом нашим моценъ естъ вишменований войтъ местом радети и правити и волосчанами здавна до места належачими, то ест Слабиномъ, Рудкою, Седнесчиною и иншими». Згадка Рудки поруч із такими значними населеними пунктами як Слабин і Седнів (з навколишніми поселеннями) змушує сприймати слова «здавна до места належачими» не у буквальному розумінні, як колишні ратушні володіння, а у сенсі географічному, як належні саме до Чернігова, а не до Любеча чи інших адміністративних центрів. Слід також пам’ятати, що хоча кордон чернігівських земель по розмежуванню 1625 р. проходив по р. Рудка («чрезъ Пліоховъ лес въ Лебединое болото; и съ того болота въ речку Рудку; Рудкою по селище Жукотки; отъ того селища по речку Бичалку; тою речкою внизъ по Рудку въ речку Белоусъ; Белоусом вверхъ по Мохнатову гать»), однак село розташовувається дещо північніше (на р. Струга) і опинилося поза міськими володіннями.
Відтак по вигнанню поляків місто легко позбулося Рудки, яку ще Б. Хмельницький разом із цілою групою навколишніх поселень («в едном обрубе») надав Чернігівському П’ятницькому монастирю. На жаль, сам універсал не зберігся і лише побіжно згадується в підтверджувальному універсалі гетьмана Юрія Хмельницького 22 січня 1660 р.
Поруч з Рудкою існували населені пункти Березівка («сумежно съ с. Рудкою») і Янівка, які нині увійшли до складу села.
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
До 2018 року село Рудка центр Рудківської сільської ради Чернігівського району. Зараз село Рудка у складі Новобілоуської сільської громади Чернігівського району.
Матеріали з історії села Рудка зберігаються у краєзнавця Андрія Курданова.
Перепоховання воїнів
Другої світової війни, 2015 р.
"Із бабусіної скрині",
села Рудка
Село Рудка – етнографічні матеріали.
Відео А. Курданов, 14.01.2025 р.
