Босоноге дитинство смолинського міністра хлібопродуктів України.
Вже рік не має з нами нашого відомого земляка Миколи Прокоповича Компанця. У річницю його смерті його колеги, земляки села Смолин та Товариства “Чернігівське земляцтво” у м. Київ, дружина та рідні, представники Чернігівського району зібралися вшанувати пам’ять Миколи Прокоповича відкриттям у центрі села меморіальної дошки.
Він народився у нашому селі, тут пройшло його босоноге, важке дитинство. Але природній розум, працелюбність вивели його на добрий життєвий шлях. Нещодавно ми відзначали День незалежності України. І в цьому святі, у 27 роках становлення державності є краплинка і його праці та хліборобської душі.
Ми вшановували пам’ять ще одного славетного сина Чернігівського краю, міністра хлібопродуктів УРСР, засновника та Почесного Президента Української зернової асоціації, мецената, благодійника, нашого земляка та просто чудової людини Миколи Прокоповича Компанця. У рідному селі Смолин за сприяння Чернігівського земляцтва, Чернігівської районної державної адміністрації та Гончаріської ОТГ із нагоди 27-річниці Незалежності України та річниці його смерті в центрі села Смолин встановлено меморіальну дошку.
Із виступу Смолинського старости Івана Михайловича Смирнова:
25 серпня 2017 року відійшов у вічність Микола Прокопович Компанець. Сьогодні ми зібралися щоб вшанувати нашого відомого земляка відкриттям у його рідному селі меморіальної дошки.
Компанець Микола Прокопович уродженець с. Смолин, міністр хлібопродуктів УРСР, професор, доктор економічних наук, державний і громадський діяч, Академік Української технологічної академії, почесний доктор економічних наук Української технологічної академії, благодійник
Народився 15.08.1937 р. у сім’ї колгоспників. Батько Прокіп Андрійович загинув на фронті під час війни. Мати Уляна Гордіївна загинула від рук місцевих бандитів. Опіку над осиротілим хлопцем взяли дід Гордій та баба Катерина разом з іншими представниками дружного роду Компанців. Його навчили любити землю, поважати працю, тому після Смолинської семирічки та Ковпитської середньої школи Микола Прокопович вступив до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства. У 1960 р. здобув кваліфікацію інженера-механіка. Проходив практику на цілинних казахських просторах. Випускникові пропонували займатись наукою три різні кафедри, але він обрав роботу в селі. Працював головним інженером колгоспу “Шлях Леніна” Дунаєвського району Хмельницької області, головним інженером Ржевуського хлібоприймального пункту, директором Тростянецького хлібоприймального підприємства, у системі “Сільгосптехніки”. Обирався секретарем райкому комсомолу, але згодом, після відмови від комсомольсько-партійної роботи, перебрався на Вінниччину, уже з дружиною Галиною Барановською. Працював начальником Вінницького обласного управління хлібопродуктів, і знову впроваджував новаторські ідеї, модернізував галузь. Отже логічною була наступна сходинка в кар’єрі – у 1984 р. Миколі Прокоповичу запропонували посаду заступника Міністра заготівель, а через два роки він вже стає Міністром хлібопродуктів.
Під його керівництвом міністерство продуктивно працювало на розвиток економіки. З 1991 р. М.П. Компанець – голова Державного комітету України з хлібопродуктів, як представник міжнародної зернової компанії в Україні, налагоджував партнерські стосунки із зарубіжними зерновими фірмами, зміцнював міжнародний авторитет своєї молодої держави. З 1998 р. обраний президентом Української зернової асоціації.
Микола Прокопович багато років очолював осередок Товариства “Чернігівське земляцтво” у Києві. Відданий патріот України і своєї малої батьківщини не приховував теплих почуттів до рідного села, до свого роду. У біографічній книзі про Миколу Прокоповича є його наступні спогади: “В Смолині я поховав бабусю. Двоюрідний брат загинув, то я 27 років їздив до тітки. Після неї залишилася хата. Продавати її було б гріх, я її відновив. Тепер кожної суботи в рідному селі. Колишній керівник району О.П. Полковніченко не раз звертався до мене по допомогу. Тепер у Смолині є не тільки дорога, а й кафе, дитячий садочок. Я задоволений, що приклав до цього своїх рук і коштів”. Микола Прокопович переживав за те, що у селі земля оброблялася, щоб працював торфобрикетний завод, жваво обговорював і охоче підтримував земляків у вирішенні багатьох питань.
Нагороджений орденами “Знак пошани” (1971), Трудового Червоного прапора (1986), медалями “За доблесну працю”, “Ветеран праці” (1987), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2001), Подякою Президента України (2002), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003) та ін.
Смолинський староста Гончарівської ОТГ Іван Смирнов під час виступу подякував Миколі Прокоповичу за любов та добро, яке йшло із його серця до Малої Батьківщини, до своїх земляків.
Теплі слова на адресу одного із засновників Товариства “Чернігівське земляцтва” висловила перший заступник Ради Товариство “Чернігівське земляцтво” у місті Києві Тетяна Андріївна Литошко.
Ведучий запросив до відкриття меморіальної дошки славетному земляку Смолинського старосту Івана Михайловича Смирнова та представника Чернігівського земляцтва Тетяну Андріївну Литошко. Освячення меморіальної дошки здійснив настоятель Свято-Миколаївської церкви отець Сергій.
Необхідно зазначити, що під час організаційної підготовки до проведення заходу по відкриттю меморіальної дошки піднявся вітерець і тканину, що тимчасово закривала дошку, скинув і перед присутніми з’явився у гранітів портрет Миколи Прокоповича Компанця. Всі відзначили, що можливо, він був у цю мить серед нас, і по своїй природній скромності дав нам зрозуміти, що він не може бути довго у тені коли зібралося стільки його односельців, колег та друзів.
Голова ради ветеранів галузі хлібопродуктів із м. Київ Володимир Анатолійович Почеп відзначив, що Микола Прокопович повинен був стати Героєм України, адже саме він у Незалежній Україні створив хлібну безпеку молодої незалежної України, та й перші танкери з українським зерном до держав світу пішли за пропозицією Миколи Прокоповича Компанця.
Виступаючі Микола Петренко, Володимир Сидоренко, Володимир Купрієнко та Анатолій Коваль та інші згадували про конкретні справи з боку Миколи Прокоповича по підтримці смолинців, чернігівців, побудову підприємств у Чернігові. Своє віршоване слово славетному земляку присвятив не менш відомий земляк із села Смолин письменник Василь Будений.
Згідно офіційних паперів йому у 2017 році виповнилося 80 років. У минулому році тяжко хворий Микола Прокопович не полишав надії зібрати на свій ювілей всіх своїх друзів. Але ще раніше Микола Прокопович відкрив нам свою таємницю, що мати у документах записала його народження у 1937 році, хоча біологічно він народився у 1938 році. Отже ми ще всі разом відзначили його 80-річчя із дня народження.
Прикро, що рідні нам люди залишають наш світ, але повертаються до нашого сьогодення у вигляді меморіальної дошки. Вони назавжди повертаються на Малу Батьківщину, щоб нагадувати нам, молодому поколінню про те, що відомою та великою людиною можна стати тільки люблячі своїх батьків, рідну землю та важку працю на довгій та незнаній ниві життя. Андрій Курданов
