СЕРЕДИНКА
«Положеніе имеетъ на низкомъ пещаномъ месте, по правую сторону речки Смолянки». За поляків, у першій половині ХVІІ ст., Серединка належала шляхтичу Олександру Іллінському.
Вперше згадується 1 серпня 1660 р. у дозволі серединського намісника, слуги київського полковника Василя Дворецького, Ігната Кріпацького зайняти греблю і поставити млин «на ретци, названои Жидовци, вышше Копачовки». Документ писаний у Серединці. Серединка згадується в універсалі гетьмана Дем’яна Многогрішного 25 квітня 1670 р., яким «озеро, названное Богородычное, межи Серединкою и межи Ладинкою» надано Чернігівському Єлецькому монастиреві. А за кілька місяців, 25 серпня 1670 р., Д. Многогрішний надає «село Серединку, в воеводстве Киевъскомъ лежачое, з млынами и всеми приналежностями, до Серединъки належачыми» тому ж таки Чернігівському Єлецькому монастиреві, якому село і належало в подальшому.
За часів Гетьманщини село відносилося до Козелецької сотні Чернігівського полку. Зберігся цікавий акт 1699 р., яким жителі Серединки і Ладинки «положили такое в лесе Мокрецъ вздовжъ на полъ розгранічене: од озера зовемого Богородицкое уз Стопило, а оттолъ узъ Осыновый Ругъ, от Рога Осынового узъ Клепистый дубъ граница идетъ болотом на Сухий дуб, от Сухого дуба на речку Бракъ, от речки Браку у бур, од бору в рувъ, а ровомъ до шляху серединского, от шляху зас серединского за перекопомъ ладинского атамана покосъ з иншими ладинскими жителями».
У ХVІІ ст. у Серединці існувала церква св. Трійці. Філарет цитує напис на чаші: «сооружися сей келюхъ до храма св. Тройцы атаманомъ Ничипоромъ Потапенкомъ и зо всею братьею, року 1644 м. февр.». Однак існують серйозні сумніви у точності датування запису.
Серединка знаходилася на середині шляху із Чернігова в Козелець. За іншою версією, назва може походити від того, що село оточене лісами (посеред лісів).
ТОПЧІЇВКА
Ю. Виноградський виводить назву села від слова «топчак», яке означає «мельница с конным или воловьим приводом».
Топчіївка входила до Олишівської сотні Ніжинського полку. Як пам’ятали старожили під час слідства про маєтності 1730 р., «прежде было во владеніи Самуся, писара полкового нежинского, за гетмана Самойловича».
Між тим, вперше згадується ще в універсалі гетьмана Дем’яна Многогрішного 22 червня 1669 р., яким підверджувались права ніжинському священнику Павлу Савичу «на село Топчеевку» та «млинъ в том же селе Топчеевце, его власнимъ коштомъ ставленний».
СІНОЖАЦЬКЕ
За описом 1781 р.: «Положеніе имеетъ на косогорахъ, между рощами по правую сторону речки Смолянки, на которой плотина с двома амбарами о двухъ колахъ». За Ю. Виноградським, «назва пояснюється словом «сіножать» – сінокіс. Село – сінокісне». Попри те, що назва села співпадає з прізвищем польського шляхетського роду Сіножацьких, який часто фігурує в документах часів перебування Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої (1618–1648), однак їх володіння знаходилися далеко на схід і поблизу Чернігова вони не фігурують. Як здається, поселення виникло на початку ХVІІІ ст., оскільки ще в універсалі гетьмана Івана Мазепи 1 червня 1699 р. названа «при селе Серединце гребля з двома млинами називаемими С±ножацкіе». За часів Гетьманщини село належало Чернігівському Єлецькому монастирю і відносилося до Козелецької сотні Чернігівського полку.
З книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
До 2020 р. орган місцевого самоврядування – Серединська сільська рада. За новим адміністративно-територіальним устроєм у складі Олишівської селищної громади Чернігівського району.
Матеріали до Літопису сіл Серединка, Топчиївка та Сіножатське зібрані та зберігаються у голови Чернігівської районної організації Національної спілки краєзнавців України Андрія Курданова.
