СЕДНІВ
(стара назва – Сновськ)
Вперше згадується ще в літописні статті 1068 р.: «Після цього ж половці пустошили по землі Руській, а Святослав тоді був у Чернігові. І коли половці пустошили [вже] довкола Чернігова, то Святослав, зібравши дружину і трохи їх, [чернігівців], вийшов на них, [половців], до [города] Сновська… І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців було дванадцять тисяч. І так побив він їх, а другі потопилися в Снові…».
А під 1149 р. згадується Сновська тисяча удільного сновського князя Ізяслава Давидовича. Займала досить велику територію – від Стародуба на півночі до річки Снов на півдні, від річки Убідь на сході до річки Свинь (тепер Замглай) на заході. Центром тисячі був Сновськ.
На сторінках літописів Сновськ зустрічається також у 1155, 1203, 1234 рр.
Назва Сновськ географічного походження від річки Снов (за місцевою вимовою Сновськ). А Снов – від стародавнього слова «сна», «сну», тобто «омиватися», «купатися».
Поселення пережило монголо-татарську навалу (або швидко відновилося) і найчастіше серед інших населених пунктів району згадується в «темних» ХІV–ХV ст. Вже в районі 1375–1381 рр. містечко фігурує в «Списке русских городов дальних и ближних»: «на Десне Черниговъ, Ом±лники, Сновескъ, Брянескъ, Ростовець, Унеятинъ, Новгород С±верьскыи».
У 1432 р. Сновськ згаданий у «Списку міст Свидригайла» («Города и земли принадлежащіе Пресветлейшему Князю Свитригайлу, Великому Князю Литовскому, Русскому и проч.»).
Із Свидригайлом пов’язана і наступна звістка, 1437 р.: «…1437-го Свидригайло, який утратив Чернігівське князівство, але дістав натомість у володіння на короткий час Гомель, надає Павлові Мишковичу «взамін Сновська Сіверського» село Халче поблизу Гомельського замку».
А в «Пам’яті» 1527 р. «село Сновеск городовое, домов 50 было» виступає як одне із найбільших поселень округи.
Як встановив П. Кулаковський за даними Коронної і Руської Метрик, останніми власниками поселення за Московської держави виступали боярські сини Осип Каменів та Русин Радулін. Слід гадати, входження Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої призвело до їх еміграції на батьківщину, натомість Сновськ зазнав спустошень внаслідок Смути початку ХVІІ ст. і збезлюднів.
11 січня 1621 р. Себастіан Ґлембоцький отримав у володіння населені пункти на Снові – деревню Макишин (Maluszyn), слободи Княгинино або Сновецизьк (horodyszcza Kniehinino alias sloboda Snowiecisk) і Седнів (Siedniowo). «Ідентифікація Сновецизька й Седнева слободами свідчить на користь того, що вони почали «осідати» після 1618 р. Швидше за все, їх заселення проводив С. Ґлембоцький, оскільки королівські привілеї 1620–1621 pp. на маєтності у Чернігово-Сіверщині не стільки встановлювали права їх адресатів на певні землі, скільки підтверджували розподіл маєтностей, який раніше був проведений комісарами».
Між іншим, документ 1621 р. проливає світло на історію появи нової назви селища – Седнів. Традиційно прийнято пов’язувати її з нападами кримських татар наприкінці ХV ст., коли вони, не зумівши взяти Сновейськ внаслідок тривалої облоги, назвали оборонців «сиднями» (в перекладі з татарської мови означало «злі», «хоробрі»), і пізніше ця назва прижилась і витіснила попередню. За іншим варіантом цієї версії, населення «висиділо», «пересиділо» облогу, оскільки мало значні продовольчі запаси, а підземний хід, невідомий ворогам, виводив до річки і давав змогу поповнювати запаси питної води. Однак назва Сновськ проіснувала аж до ХVІІ ст. Після нетривалого періоду запустіння на землях колишнього міста виникають одразу дві слободи: інша назва Сновейська – Княгинино – пов’язана з якимось давнім місцевим топонімом (можливо, місцем розташування колишнього князівського двору), а ось слобода Седнів могла отримати назву від прізвища Седень (який, очевидно, і був засновником), доволі поширеного у цьому регіоні. І коли незабаром обидві слободи з’єдналися, то в силу певних причин поселення остаточно отримало нову назву.
Відомо, що в грудні 1626 р. «С. Пац купив у С. Ґлембоцького належні йому населені пункти на берегах Снову [деревню Мокишин, слободи Сновецизьк і Седнів], здійснивши таким чином основний хід з творення у нижній течії Снову однієї з найбільш значних у чернігівському регіоні волостей. Вже наявні на її території деревні та слободи давали можливість для переселення людей, логічно було б думати, з білоруських воєводств Великого князівства Литовського, які прибували, в тому числі й з володінь самих Паців, орієнтуючись на маршрути по Снову та його притоках. Колонізація волості мала також виразно річкову орієнтацію – нові населені пункти виникали на берегах рік».
За спостереженнями П. Кулаковського, «Седнівська волость Паців мала мережу населених пунктів ще до Смоленської війни [1632–1634 рр.]. Особливо динамічно розвивався Седнів. У 1638 р. він вже мав статус містечка…».
Подальшому піднесенню Седнева сприяла ініціатива Яна Самуеля Паца, який 4 квітня 1640 р. «звільнив місцевих ремісників – кравців, кушнірів, шевців, гончарів, ковалів – від податків, за винятком передбачених на забезпечення жовнірів платнею та на склад у випадку приїзду власника. Ремісники отримали право мати власні суди, за винятком справ щодо тяжких кримінальних злочинів, які мали судитися замковим судом, але з правом апеляції ремісників на його рішення до власника».
Переписна книга 1666 р. фіксує у Седневі 164 двори.
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
Сновська тисяча – територіально-військове утворення в XII–XIII ст. з резиденцією в м. Сновськ у складі князівства Чернігвського.
За адміністративно-територіальним устроєм у різний період Седнів центр Седнівської сотні Чернігівського полку (до 1782 р.), Седнівської волості Чернігівського повіту (1782–1923 рр.), Седнівської сільської ради Чернігівського району (1919–1959 рр.), Седнівської селищної ради (1959–2020 рр.). Зараз центр Седнівської селищної громади Чернігівського району.
Більше з історії Седнева можна дізнатися з книги “Містечко над Сновом” (2007 р.), на сторінці ФБ Седнів Лтопис.
