НОВИЙ БІЛОУС
(старі назви – Євтухів Білоус, Хомин Білоус, Ляхів Білоус)
«Положеніе имеетъ отъ Чернигова на западной стороне, в сторону отъ пріежжой дороге, при лесахъ, на бугристомъ месте, при речке Белоусе, с правой стороны оной».
У привілеї 1634 р. чернігівському старості Мартинові Калиновському згадується лише Старий Білоус. Однак у подимному реєстрі вперше бачимо обидва Білоуси – і Старий (50 димів), і Євтухів (30 димів) (Sioło Białowies Starÿ. dÿmow pięćdziesiąt. Sioło Białowies Jowtuchow dÿmow trzÿdziesci).
Загалом така ситуація оптимально накладається на загальну картину, адже Старий Білоус мав виникнути раніше. Втім, як справедливо підмітив П. Кулаковський з огляду на кільсть «димів» (дворів), «значними населеними пунктами були розташовані поблизу Чернігова села Старий і Євтухів (Новий) Білоуси, хоч вони й не згадуються перед Смоленською війною у відомих нам документах».
Відтак можемо зробити обережне припущення, що у списку міських хуторів по р. Білоус, наданих М. Калиновському в 1634 р. – «Гущин, Стари Млин, Смиків, Хвац, Рижики, Хмільниця», – одне із двох невідомих поселень могло бути тим хутірцем, із якого пізніше виник Євтухів Білоус. Поселення перелічені починаючи від устя Білоусу. Чотири з них існують і сьогодні (Старий Млин, тобто Старий Білоус, Гущин, Рижики, Хмільниця). Фаїв хутір (очевидно саме його слід розуміти під назвою «Хвац») у переписі 1666 р. описаний нероздільно з Хоминим Білоусом (так тоді називався Євтухів Білоус) і знаходився зовсім поруч, дещо південніше (у 1666 р. ревізори рухалися у звротньому напрямку, від витоків Білоусу). Залишається не ідентифікованим Смиків хутір, який у подальшому не зустрічається в джерелах. Можливо, це і є майбутній Євтухів Білоус.
У будь-якому разі, на першому етапі існування поселення відмічаємо певну плутанину з назвою. Оскільки версія про тотожність Смикова і Євтухова Білоуса залишається суто гіпотетичною, найдавнішим варіантом назви села слід вважати саме Євтухів Білоус. У Переписній книзі 1666 р. поселення тричі названо як Хомин (Фомін) Білоус або ж просто Білоус. Тут же згадується мірошник, якого вважаємо сином засновника села: «Да к той же деревни Белоусе угодей млин о дву колесахъ хлебамелных да колеса ступное і валюшное, а держитъ млынъ деревни Белаусы мелник Степан Евтухов. На той же реки Белаусе другой млын, а держитъ млынъ той же деревни Белаусы Василей Лещонокъ да Степан Евтуховъ, два колеса хлеебомелных да колеса ступное і волюшное». П. Кулаковський справедливо вважав, що поселення осаджене «якимсь Євтухом, що, напевно, до шляхетського стану не належав». Очевидно, Євтух був мірошником, а навколо поставленого ним млина і виникло майбутнє село.
Вважаємо неприйнятною схему, за якою раніше першою письмовою згадкою про Новий Білоус вважали 1648 рік тільки на тій підставі, що тоді в джерелах згадувався Старий Білоус – мовляв, відповідно мав існувати і інший Білоус, при чому не Євтухів, а Ляхів. Абсурдність такого підходу підсилюється тим фактом, що ще в 1859 р. на шпальтах газети «Чернігівські губернські відомості» опубліковано документ 1641 р. – «Уступочная запись Иваном Стельмахом половины части своей в млине Старом-Белоуском пану Игнату Санченку, райце и мещанину черниговскому» (выпись из книг замку черниговского)». Суперечить такому підходу і первісна назва Старого Білоусу – Старий Млин. Вірогідно, поселення виникло за тією ж схемою, що і Євтухів Білоус, як хутірець коло млина. І в даному випадку термін «Старий» означає давність не відносно іншого села зі схожою назвою, а давність існування млина в цій місцевості. І тоді прояснюється походження назви «Ляхів Білоус»: очевидно, що обидва Білоуси виникли за поляків, однак «старий млин» мав би функціонувати ще за часів перебування Чернігово-Сіверщини у складі Московської держави, а Євтух збудував млин саме за «ляхів».
Назва Новий Білоус прижилася у ХVІІІ ст.
Що ж до Фаєвого хутора, то гадаємо, що він розташовувся дещо вище по течії Білоусу і пізніше був поглинений у процесі розширення села у південному напрямку. Згідно Переписної книги 1666 р.: «На той же реки Белоусе на Фаевомъ хуторе млын о дву колесах хлебомелных, а держитъ Іванъ Тимофеевъ да Михайло Мапшенок».
ДЕСНЯНКА
(стара назва – Сядричі)
«На проселочной дороге, положеніе имеетъ отъ г. Чернигова на полуношной стороне, на ровномъ низковатомъ месте; воду получаютъ съ колодязей для себя и для скота; при пахатномъ поле и лесахъ».
Село Сядричі (Sioło Siadrÿcze) вперше згадується в подимному реєстрі 1638 р. (10 «димів») і осаджене незадовго перед тим.
Перейменовано в 1946 р. Назва походить від річки Десни, хоча сама річка протікає далеко в стороні. Це пов’язують з плутаниною при перейменуванні сіл Сядричі і Свинь на Деснянку і Улянівка: «Коли Свинь та Сядричі міняли назви, то на рівні області бюрократи переплутали яке село як має називатися, а в районі не наважились виправити помилку вищого керівництва. Село на Десні отримало назву на честь керманича російських більшовиків, тоді як новоявлена Деснянка знаходиться від річки набагато далі, не кажучи вже про те, що стоїть неподалік річки із зовсім іншою назвою».
КОШІВКА
«Положеніе имеетъ… на ровномъ возвышенномъ песковатомъ месте, при речки Белоусе, на правой стороне оной».
За Ю. Виноградським, «назва села має зв’язок з словом «кош» (кіш), що значить: «корзина большая стоячая для хранения муки или зерна». В назву села втілились заходи по переховуванню монастирського добра (муки, зерна)».
Поселення виникло на землях, належних Чернігівському П’ятницькому жіночому монастирю. Вперше згадується в універсалі гетьмана Івана Виговського 19 листопада 1657 р., яким підтверджувалось надання колишнім чернігівським полковником Іваном Аврамовичем на «футоровъ три то ест Мохнотин, Яновку и Кашолку на монастир Святое Парасковеи Черн±говский». Хоча в царській грамоті 1660 р. посилаються також на привілей іншого чернігівського полковника Іоаникія Силича, того ж 1657 р., яким він підтверджував надання гетьмана Богдана Хмельницького монастирю трьох «деревень»: «Мохнатинъ, Яновку, Кашовку».
Як свідчили старожили Кошівки та інших монастирських сіл в 1730 р., «якъ оны упомнятъ, отъ 60 летъ не были ни за кимъ інимъ во владеніи, кроме девичого пятницкого монастиря».
Отже, Кошівка виникла в середині ХVІІ ст. Відповідно, вважаємо невдалою спробу І. Кондратьєва ототожнити Кошівку із селом Кошони (Koszony), згаданим у реєстрі 1571 р.. Як зауважує П. Клепатський, коментуючи поселенську структуру Любецької округи за Литовської доби: «Села: Бедзвин (5 человек) и Кошоны (2 человека) – не поддаются никакой, даже приблизительной, локализации». Хоча в документі Кошони згадані між Саковичами і Позняховичами, розташованими по Дніпру, вище Лоєва, і мали б знаходитися десь поруч.
Із книги Сергія Горобця “Заснування і походження назв сіл Чернігівського району” (2014 р.).
До 1782 р. село Новий Білоус центр Білоуської сотні Чернігівського полку. До 2018 р. село Новий Білоус центр Новобілоуської сільської ради Чернігівського району. Зараз Новий Білоус центр Новобілоуської сільської громади Чернігівського району.
У відділі краєзнавства Чернігівської обласної бібліотеки імені Софії та Олександра Русових зберігається розширений текст Літопису села Новий Білоус.