ЖУКОТКИ

«Положеніе имеетъ на ровномъ месте, при пахатныхъ поляхъ, совместно съ слободкою Черничину, отделяясь только отъ оной болотомъ Гудою; внутре онаго села болшая лужа, називаемая кружомъ».

«Селище» Жукотки вперше згадується в королівському привілеї Сигізмунда ІІІ 1625 р. при визначенні кордонів земельних володінь міста Чернігова після надання йому магдебурзького права. Оскільки терміном «селище» позначаються колишні поселення, спустілі і залишені людьми (у данному випадку, вірогідно, внаслідок воєнних конфліктів між Московією та Річчю Посполитою в другій половині ХVІ – на початку ХVІІ ст.: під час Лівонської війни та у період російської Смути), то слід гадати, що заснування села сталося ще за часів перебування Чернігово-Сіверщини у складі Московської держави.

Походження назви не з’ясоване. І. Кондратьєв звертає увагу на посесорів Вишельської землі (насправді – В’яхельської: Ziemia Wiahelska) Маранієнко з «учасниками» своїми Жуками (Zukami) та Людченками, згаданих в люстраціях 1616 та 1622 рр. Однак у версії, що село Жукотки могло виступати родовою маєтністю шляхтичів Жуків (Жукових), занадто багато застережень. Головне з яких – не зрозуміло, чому в такому разі вони не виявляють жодної зацікавленості до родової власності, яка фігурує у документах одночасно з люстраціями.

      Сумнівним видається і твердження І. Кондратьєва про належність Жукоток у другій половини ХVІ ст. князям Ружицьким. Автор не підкріплює гіпотезу конкретними цитатами документів, що ускладнює перевірку наведених фактів. За І. Кондратьєвим, у 1606 р. княжна Олена Ружицька вийшла заміж за любецького шляхтича Угровецького, але її батько Роман Ружицький відмовив дочці у посагу. Тим не менш, Костянтин Угровецький володів Жукотками напередодні Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. Однак залишається відкритим питання, яким чином Жукотки перейшли від Ружицьких до Угровецьких, якщо Олена Ружицька не отримала посагу? Тож ця версія потребує додаткових уточнень і на сьогодні виглядай вкрай непевно.

  ГІРМАНКА

Назва походить від урочища Гірманка. Топонім вперше зустрічається в описі кордонів острову Красна Гряда 1619 р.: «Krasnaia Hreda takie hranicy swoie maiet, to iest poczawszy od Osnikow szlakom czernikowskim k Hirmoncom w reczku Koziel, wniz Kozlom u Werepetiu, wwerch Werepeti w sieliszcze Zorawinoie, od seliszcza Zorawinoho wsoch [!] w Zywedu, z Zywedy struhoiu w wal olszanickij, walom olszanickim w Kupelu, od Kupeli w Chmelniczok, od Chmelniczka w Klokow, z Klokowa w Wedylcy, z Wedylec w szlach czernichowski w Osniki».

О. Лугина, який загалом доволі якісно відпрацював топоніми в орузі селища Михайло-Коцюбинського, помилково трактував цей запис як «Шлях чернігівський гирманець – шлях від Осняків до Чернігова через Гирмановщину». Між тим в купчій Полуботків 1694 р. згадується грунт Анни Ігровецької в Жукотках, а також «поля пахатніе, займища дубровніе, синожати» вздовж пльохівської дороги, «по обоихъ сторонах леса, менуемаго Козлянского, Гирманкою урочищем прозиваемій».

На самому початку ХVІІІ ст. у документах неодноразово зустрічаються згадки про Гірманський грунт, який у свою чергу являвся частиною Антоновського грунту (с. Антоновичі). «Въ розыскномъ акте 1715 г., о спорной земле прозваніемъ Гирманке, между жителями с. Жукотокъ и обывателями Антоновскими и Шибириновскими, показаніе: «честній отець Симеонъ Молявка зъ братом своимъ, Федоръ Жлоба зъ братами своїми, Михайло Бойко и Стефанъ Кудрик, жители антоновскіе и шибириновскіе, одностайне признали, что еще за власти ляд ской надани прадеду Жлобъ на антоновскую землю права королевскіе, въ которой въ ограниченю и Гирманскій грунтъ заключается». А вже в подальшому на Гірманському грунті у ХVІІІ ст. виникають два хутори, які пізніше об’єдналися.

У Д. Пащенка зустрічаємо два хутори Гірманка: «Хуторъ Гирманка бунчукового товарища Петра Лизогуба…, при пахотномъ его поле, въ немъ – 1 дв., 1 хата. Хуторъ Дубина, онъ же и Гирманка, бунчукового товариша Ивана Посудевского…, выстроенъ для содержанія скота, въ немъ 1 дворъ».

У «Списках населенных мест» 1866 р. згадується лише хутір «Гірмонка», в якому 2 двори. Натомість на карті 1880 р. хуторів знову два, але із зовсім іншими назвами – «х. Пасудовскій» та «х. Комаровскаго» (Дубина). Вочевидь, тут вони названі за прізвищами володарів.