ЯК СИН ФАРАОНА ЗМІНИВ СВОЮ ДОЛЮ
Фараон довго чекав народження сина. І який же він був щасливий, коли почув крик немовляти за дверима кімнати дружини. Слуги вибігли і доповіли владиці, що в нього народився хлопчик.
Фараону дуже хотілося швидше побачити свого сина, тому він побіг до кімнати дружини.
Але коли владика ввійшов до кімнати, то почув не радісні крики, а схлипування. Засмучені були всі: і няньки, і знахарі, і раби... Найбільше, звичайно, була засмучена мати. Вона плакала і дуже побивалася. Коли ж усі присутні побачили фараона, то злякалися.
- Чому ви всі плачете? Відповідайте швидше! - вигукнув фараон, передчуваючи недобре.
- О владико! - заговорив крізь сльози один зі слуг. - Як ти знаєш, тут щойно були Сім Хатхор. Вони спустилися з небес, оточили колиску твого божественного сина і сказали, що він помре молодим від укусу змії. Також йому загрожує смерть від зубів крокодила або собаки.
Фараон розхвилювався так, що навіть не міг нічого сказати. Слуги теж не наважувалися вимовити жодного слова.
Владика, замислившись, ходив по кімнаті, потім наблизився до вікна. Він дивився вдалину і бачив, що там, за рікою, у місті мерців, як три неприступні скелі, височіють три піраміди. Сонце заходило за їхні вершини. Від цього піраміди виглядали золотими. У них спочивали великі владики Хуфу, Хефрен і Мікерін. Померлих же придворних ховали поруч із пірамідами: слуги мають бути поруч з фараонами не тільки за життя, але й після смерті. Коли ховали фараонів, то влаштовували пишне свято. Дорогоцінні амулети і золото, які носили вельможі, клали з ними в гробниці. Але за цими амулетами полювали злодії. Тепер гробниці розкрадені й розбиті. Злодії дуже боялися помсти мумій, тому спалювали їх. Майже всі поховання вельмож розграбовані! А от у піраміди не зміг проникнути жоден злодій. Розмірковуючи так, фараон повернувся до своїх слуг.
-Щоб мій син не помер, а сумне пророцтво не здійснилося, я побудую для нього палац.
Він буде таким же неприступним, як ці піраміди, - сказав задумливо фараон. -. Через стіни цього палацу не те що не зможе перелізти собака, але навіть не зможе перелетіти птах. У цьому палаці буде проходити життя мого сина. Щоб він не нудьгував і не нудився, ви, слуги і раби, повинні беззастережно виконувати всі його бажання. Але якщо мій син захоче вийти звідти, ви не повинні випускати його.
Фараон закінчив промову і пішов до своїх покоїв. Там він оплакував долю свого сина і власну батьківську долю.
Як тільки зійшло ранкове сонце, слуги почали будувати палац. Величезні судна, навантажені гранітом, припливли до берегів Єгипту. Слуги намагалися побудувати неприступний палац якнайшвидше, тому роботи закінчилися вже через рік.
І от хлопчика переселили до палацу, у якому він провів багато років, де виконувалися всі його бажання. Тому дитина виросла здоровою і красивою.
Але таємниця, яка ховалася за брамою палацу, не давала спокою серцю хлопчика. Він увесь час просив слуг, щоб ті хоча б на мить випустили його назовні, але слуги весь час відмовляли сину фараона. Ріку і зелені гаї хлопчик міг бачити тільки з балкона. Він бачив гори і величезні піраміди, які сягали своїми верхівками самого неба.
Якось увечері син фараона стояв на балконі. Він милувався околицями, коли побачив стомленого пастуха, який ледве плентався по дорозі. Перед ним так само стомлено йшла отара овець, а поруч, весело гавкаючи, бігла якась волохата чотиринога істота.
- Мої вірні слуги! - закричав юнак весело. - Що це за істота біжить поруч із пастухом?
Слуги почали вдивлятися вдалину.
- Де? - запитали вони в юнака.
- Там, поруч з людиною, біжить істота, яку я не знаю.
Слуги перезирнулися й опустили очі додолу.
- Чому ви не відповідаєте мені? Скажіть мені, хто це!
- О володарю, це собака, - тихо відповів один із слуг.
- Собака? - перепитав син фараона. - Чому ж у нас у палаці не живе така мила істота? Чому в мене немає собаки?
Слуги не могли подарувати синові фараона собаку. Вони добре пам'ятали пророцтво Семи Хатхор. Але юнак наполягав, і слуги передали його прохання фараонові. Його величність довго нічого не міг відповісти. Потім він усе-таки сказав:
- Якщо ми не подаруємо хлопчикові щеня, то він може померти від туги. Тому нам доведеться випробувати долю і подарувати йому цуцика.
І от через кілька годин юнак тримав у своїх руках маленького пухнастого звіра. Але час минав, і маленьке щеня перетворилося на величезного собаку. Він дуже любив свого хазяїна. Пес став його найкращим другом.
Тим часом син фараона жив у своєму палаці й нудився.
Тому він зважився піти до свого батька і просити в нього милості.
- Мій милий батьку! Моєму життю загрожують три нещастя. Але якщо в мене така доля, то навіть найвищі стіни не врятують мене. Я так хочу погуляти зеленими лу. ками! Відпусти мене, батьку, на волю! У цій темниці я помру від туги.
Фараон дуже любив свого сина. Він не хотів його смерті, але відмовити синові не зміг. Адже правда - доля все одно наздожене людину! І ось юнакові дали колісницю та найкращого коня. Багато коштовностей і монет узяв із собою в дорогу царевич.
Як тільки юнак опинився за брамою свого палацу, то вирішив вирушити на північ. Він проїхав через пустелю і незабаром прибув до Нахаріни. Вірний пес біг за колісницею: він не захотів залишатися в палаці без свого друга. Так юнак зі своїм псом опинився на головній площі нахарінської столиці. Там він зустрів веселу компанію молодих людей. Усі вони були синами царських воєвод. Юнак сподобався їм, тому вони запропонували йому переночувати у своїх покоях. До пізньої ночі юнак їв і пив. І от нарешті впав без сил на ложе та заснув. Коли ж він прокинувся, нові друзі почали розпитувати про його життя.
- Я син єгипетського воєначальника, - відповів юнак. - Моя мати померла, і батько взяв собі іншу дружину. Але мачуха не злюбила мене, тому я втік з дому. А ви хто такі? - у свою чергу запитав син фараона.
- Ми сини вельмож, - відповіли молоді люди. – На головній площі ми опинилися от чому: правитель нашої країни тримає свою дочку в увʼязненні у високій вежі. Він вирішив улаштувати змагання: хто доскочить до вікна вежі й доторкнеться до руки царівни - візьме дівчину за дружину. Вона дуже вродлива, і кожен з нас хотів би стати її чоловіком. Але нікому ще не вдавалося доторкнутися до руки дівчини.
- Якщо вона і справді така красива, то і я хотів би за неї поборотися! - вигукнув юнак.
- Вона красива, тому борися за неї! Але це дуже складно.
І от, не гаючи часу, син фараона разом зі своїми новими друзями пішов до вежі. Він на своєму коні стрибнув тільки один раз, але відразу ж торкнувся руки прекрасної дівчини.
Царю Нахаріни сповістили про те, що сталося.
- 3 якого ж роду цей юнак? - запитав цар.
Коли ж почув відповідь від слуг, то дуже розгнівався.
- Жалюгідний утікач із Та-Кемету посмів боротися за руку моєї доньки? Я не можу віддати її якомусь голодранцеві! Якщо він не хоче втратити свого життя, то нехай краще забирається з нашого міста!
Але дочка царя заплакала, адже їй дуже сподобався цей вродливий і сміливий юнак:
- Якщо ти порушиш свою клятву, то я доведу себе до смерті голодом!
Цареві не хотілося засмучувати доньку, та й було б соромно порушити своє слово. Тому він призначив день весілля.
Юнак і його молода дружина дуже кохали одне одного. Вони обоє були багаті, тому не знали турбот. Життя минало в бенкетах та веселощах.
Але от проминув час, і таємниця, яку носив у своєму серці син фараона, почала проситися назовні. Юнак ставав з кожним днем усе сумнішим і сумнішим. Нарешті він вирішив поговорити зі своєю дружиною.
- Мила моя і кохана дружино! Я хотів би зробити тебе щасливою, але, схоже, незабаром принесу тобі горе, адже боги мені пророчили, що своєю смертю я не помру. Причиною моєї загибелі буде або крокодил, або змія, або собака. Тобі доведеться плакати над моїм мертвим тілом.
-Так убий же свого собаку! - закричала, жахнувшись, молода жінка.
- Що ти таке кажеш! Я не можу вбити свого вірного друга! Він живе зі мною майже від самого народження! Я не можу зрадити того, кого виростив. Нехай краще загину я сам!
- Якщо так, - сказала дружина, - відтепер оберігати тебе буду я.
А доля ні на крок не відходила від юнака. Крокодил, призначений йому долею, переслідував його із самого Та-Кемету. Він приповз у Нахаріну й оселився у ставку неподалік від царського палацу.
У тім же ставку жив Водяний Силач, який вирішив урятувати сина фараона і не давав крокодилові вийти на сушу. Щодня крокодил і Водяний Силач билися не на життя, а на смерть. Але ніхто не міг перемогти в цьому жорстокому двобої, тому що сили супротивників були рівними. Юнак не знав про це і безтурботно веселився.
Якось син фараона, вкладаючись спати після бенкету, забув зачинити двері, й у них заповзла змія. Вона знала, навіщо прийшла в цей будинок. Змія рухалася просто до сплячого сина фараона.
Але щоб дістатися до юнака, вона повинна була проповзти по полиці, на якій стояли глечики з вином. Змія поповзла просто по глечиках і один з них розбила. Вона відчула приємний запах вина і стала його пити. Проте не могла зрозуміти, що це за смачний напій, тому пробувала ще і ще.
Так вона спʼяніла і заснула. І тут до кімнати ввійшла дружина юнака. Побачивши змію, вона скрикнула і сполотніла. Бідна жінка подумала, що пророкування вже збулося. З криком відчаю кинулася вона чоловікові на груди.
Юнак підхопився.
- Що сталося? - закричав він, нічого не розуміючи спросонку.
- Ти живий?! - вигукнула жінка. - Змія не ужалила тебе? Ні? Ти неушкоджений?! - запитувала вона сонного юнака.
Вона не могла повірити, що доля обійшла її чоловіка.
- О великий Ра! Дякую тобі за те, що ти віддав цю долю моєму чоловікові!
Вона схопила меч і одним ударом розрубала змію навпіл.
Син фараона теж прочитав молитву богам. З того часу він щодня славив богів, і вони пожаліли його.
Так життя молодого єгиптянина і його дружини потекло далі.
Одного разу юнак вийшов прогулятися в саду. Його, звичайно ж, супроводжував вірний пес.
Син фараона погладив свого собаку і сказав:
- Ти - мій вірний друг. Ти не зможеш убити мене. Ти не моя доля.
- Ти помиляєшся, я - твоя доля! - сказав пес людським голосом.
Син фараона злякався. А пес раптово кинувся на свого хазяїна. Але він не встиг убити юнака. Той кинувся тікати й голосно кликав на допомогу.
Але собака не відставав від нього. Тоді син фараона кинувся у ставок. Як ти вже знаєш, мій маленький читачу, там його підстерігав крокодил.
Крокодил потягнув юнака на дно і приніс у печеру, у якій жив Водяний Силач. Крокодил випустив свою жертву.
- Я - твоя доля! - злісно сказав він. - Убити тебе мені заважав тільки Водяний Силач. Я помилую тебе, якщо ти допоможеш мені вбити його. Ти повинен будеш підійти до нього, щоб подякувати за те, що він захищав тебе. Але коли Силач підпустить тебе зовсім близько, ти вбʼєш його своїм ножем.
- Hi! - гордо відповів син фараона. - Водяний Силач ризикував своїм життям заради мене! Я ніколи не зраджу його!
-Тоді твоя доля зараз вирішиться! - заревів крокодил.
Ці слова почув з берега пес.
- Як же я міг зрадити свого хазяїна! Це злі демони зачарували мене!
І пес, завивши від розпачу, кинувся в палац. Він пояснив дружині юнака, що сталося і де її чо-ловік.
Тим часом Водяний Силач мирно відпочивав на березі ставу.
- Захисти мого чоловіка від крокодила! - почала благати молода жінка Водяного Силача. - Допоможи мені виманити крокодила на берег. Я тоді зможу зарубати його сокирою!
Водяний Силач і сам знав, що повинен врятувати єгиптянина. Він пірнув у воду. Через декілька секунд із води показалася голова крокодила. Дівчина з усієї сили вдарила по ній сокирою.
- Боги знову змилостивилися над тобою! Хвала великому Pa! - радісно закричала вона.
І знову життя потекло далі. Але через кілька років почалася війна. Нахаріну захопило іноземне військо. До того ж чужинцям вдалося взяти в полон царя. Ворожий воєвода запитав у нього:
- Де твоя дочка і її чоловік-єгиптянин? Вони потрібні мені тут!
Цар не міг не відповісти, адже його могли стратити. Він зізнався, що його дочка з чоловіком утекли в гори. Воєвода вирішив вирушити за ними. Водяний Силач підслухав розмову царя з воєводою. Він полетів до сина фараона.
- Негайно тікайте звідси! - сказав Водяний Силач юнаку і його дружині. - Незабаром сюди прийдуть вороги.
Молодий єгиптянин, його дружина і вірний пес подякували Силачеві. Вони знайшли велику печеру і сховалися там, а вхід до неї завалили гіллям - тепер його не було помітно.
Воїни дісталися гір і обшукали околиці. Проте скільки вони не шукали, все-таки не могли нікого знайти.
Син фараона, його дружина і вірний пес спостерігали за ворожим загоном через гілля.
- Хвала богам, - прошепотіла молода жінка. – Вони йдуть геть.
- Хвала великому богові Ра, -тихо сказав син фараона.
- Гав, гав! Хвала богам! - радісно загавкав пес. Він же не міг шепотіти. Дзвінкий гавкіт почули воїни і кинулися до печери.
- Тут точно ховаються втікачі!- закричали вони. Воїни знайшли їх і вирішили вбити. Один з воїнів кинув свого ножа у груди єгиптянина, але любляча дружина прикрила чоловіка. Ніж потрапив їй у серце, і вона померла.
Воїни дуже розлютилися й убили сина фараона та його пса. Тіла воїни залишили в цій же печері.
Ра й інші боги спостерігали за цим з небес.
-Доля здійснилася! - урочисто проголосили небожителі.
- Так, - промовив Ра задумливо. - Доля здійснилася. Мені шкода цього юнака. У його грудях билося шляхетне серце. Він не захотів убити свого вірного пса, який міг погубити його. І Водяного Силача цей юнак відмовився зрадити. І нас, богів, він завжди славив. Таку людину потрібно винагородити. Тому я пропоную воскресити єгиптянина та його дружину.
- 0 мудрий владико, ми згодні! - в один голос вигукнули боги.
І ось бог мудрості Тот промовив чарівне заклинання.
Спадкоємець фараона і його дружина воскресли. Перш за все вони подякували богам за їхню милість. Після цього юнак сказав дружині:
- О вірна дружино! Моя доля здійснилася! Тепер я можу сказати тобі, хто я такий. Я син фараона, владики Та-Кемету. Ти покохала мене, не знаючи про це, тепер же ти станеш дружиною могутнього володаря!
Отже, чоловік і дружина вирушили в Та-Кемет. Там їх радісно зустрів фараон. Він гадав, що його син давно мертвий. Юнак же не залишився вдома. Він з великим військом прийшов у Нахаріну - армія ворога була розбита.
Тільки тепер син фараона зміг повернутися в Та-Кемет і жити, як йому забажається. Звичайно, усе життя він славив Ра й інших богів.
Так син фараона переміг свою долю. А вороже військо і його воєначальник були жорстоко покарані богами.
Взято з книги “Міфи і легенди народів світу”