ЯК ВИНИЩИЛИ ЛЮДЕЙ
Ра багато століть царював на землі і дарував людям радість. Уночі він відпочивав у білому лотосі, який виріс в океані Нун. Ра спав усередині запашного бутона, а вранці, коли розпускалися пелюстки, бог пробуджувався й урочисто піднімався на небеса, опромінюючи Та-Кемет золотим сяйвом свого полум'яного диска.
Весь день земля могла радіти сонячному сяйву. Ра у вигляді сокола літав над своїми володіннями з ранку й до вечора. Він стежив, щоб на землі було все гаразд, щоб люди раділи. Коли ж Ра не міг чогось роздивитися, він опускався надто низько. Тоді наставала посуха.
У Ра було дві дочки-богині, які допомагали батькові правити землею.
Південною частиною Та-Кемету – від Дельти до перших порогів Нілу біля Слонового острова – правила богиня-шуліка Нехбет. Її ім’я означало назву квітки- «рожевий лотос». Тому священними емблемами Півдня стали лотос і латаття. Люди. Які мешкали на Півдні. Шанували ці символи.
Покровителькою Півночі була богиня-кобра. Вона одержала ім’я за кольором папірусу – Уаджет, що означає «зелена». Тому символом Півночі й став папірус.
Люди жили за законами, які встановлювали боги. Багато століть ці закони шанувалися і дотримувалися мешканцями Та-Кемету.
І от одного разу проти бога Ра підняли заколот змовники - злі демони, що були недругами сонця, володарями мороку і темряви. Вони перетворилися на крокодилів, гіпопотамів і змій та й пішли на сонячного бога війною. І коли люди побачили цю величезну армію, то відразу здогадалися, хто ховається під личиною цих тварин.
Але Ра, владика Всесвіту, був дуже могутнім богом. Тому він швидко поборов своїх ворогів. Коли до Ра дійшла звістка про заколот, він покликав свого сина Гора і сказав йому:
-Сину мій, ти мусиш виступити проти змовників. Захисти світ і свого батька від злих помислів і вчинків!
Гор послухався батька і набув подоби крилатого сонячного диска.
У такому вигляді він злетів високо в небо і звідти кинувся на ворогів. Це відбулося так швидко, що демони не чинили опору. Багато хто з них поліг на полі бою, вбитий списом Гора. Інші ж, не оглядаючись, втікали з Та-Кемету. Коли Ра дізнався про перемогу свого сина, то дав йому імʼя Гор Бехдетський, тому що битва з демонами відбувалася біля міста Бехдет. Зображення великого Гора у вигляді крилатого сонячного диска було поміщене в усіх храмах Та-Кемету.
Знову люди і боги зажили щасливо. Багато століть ніхто не турбував жителів Та-Кемету.
Але час невблаганно йшов уперед. Усе старішало, і великий Ра теж постарів. Він уже не був таким сильним, як колись. Коли бог сонця піднімався надто високо, то не міг уже добре бачити того, що відбувається в долині Нілу. Йому потрібно було спускатися все нижче і нижче, тому сонце все сильніше й сильніше випалювало землю.
Якось владика світу пішов відпочити в Золотий Чертог. Він сів на трон і попросив своїх слуг принести побільше пухових подушок. Думки про те, що сила і могутність залишають його, не давали правителю спокою.
-Я вже не такий сильний, як раніше. А якщо на мій світ нападуть злі демони? У мене може не вистачити сил побороти їх, - стиха промовляв сам до себе Ра.
У цей час повз палац проходила людина, яка несла воду. Вона почула слова Ра. Спочатку людина злякалася слів сонячного бога, пройшла кілька кроків, потім вирішила присісти на землю й подумати. Спочатку її обличчя було сумним, але раптом посмішка опромінила її лице, а очі хитро примружилися. Людина швидко піднялася на ноги і побігла до міста.
Ра ж іще довго сидів на своєму троні і міркував. Він не знав, що люди вже знають про його сумні думки. Так минула ніч. Уранці Ра прокинувся вже не таким сумним. Бог сонця поснідав, з насолодою зʼївши вишукані страви, які принесла йому на срібному блюді Ранкова Зірка. Соковиті плоди, фініки, мед, горіхи зробили Ра сильним. Потім він умився водою зі священного озера і злетів на небо. Та-Кемет осяяли сліпучі сонячні промені, разом з якими прокинулися і защебетали птахи, розпустилися квіти. Колосся і лугова трава стали швидко дозрівати.
Ра спостерігав за своїми володіннями. Він спустився нижче, щоб подивитися, чому таке пожвавлення панує в місті. Люди юрмилися на головній площі і щось гаряче обговорювали.
- Що відбувається там? - здивувався бог. - Про що ці люди так палко сперечаються?
Він повернувся в Чертог і наказав слугам негайно привести до нього Тота.
Коли Тот прийшов, бог сонця попросив його піти до міста і дізнатися, що там сталося. Бог мудрості і місяця відповів Ра:
-Мені нема чого туди ходити, я вже все знаю.
-Тоді швидше кажи! - вигукнув Ра.
-Ти сам про все дізнаєшся, якщо виглянеш у вікно, незворушно відповів Тот.
Бог сонця повернувся до віконця й обімлів. Такого він аж ніяк не міг очікувати: долиною річки просувалися полчища воїнів. Гострі мечі блищали на сонці. Прапори майоріли на вітрі. Списи були такими гострими, що коли на них падало перо, то розсікалося на дві частини. Армія наближалася до Чертога. Багато воїнів уже почали цілитися з луків.
- Що це означає, Тоте?! - тільки і вимовив бог сонця. Слова застрягли у нього в горлі.
- Ці люди хочуть тебе вбити і захопити владу, - відповів бог мудрості. -Якась людина розповіла іншим, що ти сам себе вважаєш слабким і старезним. Тому вони вирішили, що їм буде просто тебе перемогти.
- Ах, он воно що! - розсердився Ра і стукнув жезлом. - Моїх сил ще вистачить, щоб перемогти цих нещасних! Тоте, ти повинен іти до інших богів. Розкажеш їм, що тут відбувається. Нехай вони подумають, що тепер робити.
Незабаром у Золотий Чертог завітали Шу, Тефнут, Геб і Нут. Останньою прийшла улюблена дочка Ра - богиня веселощів, кохання, танців і музики Хатхор. Вона була молодою і дуже красивою дівчиною. Її голівку вінчали золотий диск і коровʼячі роги. Ці коровʼячі роги символізували небо, адже єгиптяни часто зображували небеса у вигляді корови. Навколо диска оповилася кобра-урей. Піднявши голову, роздувши шию й оголивши наповнені отрутою зуби, змія грізно сичала. У руці в Хатхор був систр - музичний інструмент. Щоб звучала музика, дівчина трусила ним.
Усі боги ввійшли до тронної зали. Там на них уже чекав Ра.
- О великий Ра! Що сталося? Чому ти покликав нас? - запитали вони.
- Я покликав вас, тому що сталося те, чого не було ніколи! - вигукнув Ра. - Я створив людей зі своїх сліз. А вони відплачують мені тепер чорною невдячністю. Я думав тільки про те, щоб у людей було все гаразд, щоб їм було що їсти і що пити. Тепер на мене націлено тисячі списів. Люди хочуть убити мене. Скажіть мені, що тепер робити? Порадьте, як вийти із цього становища?
- Ми могли б давати тобі поради! Тільки часу в нас на це немає! -закричав Геб. - Адже люди вже підійшли до дверей Чертога. Ти маєш покарати зрадників.
- Так, люди завинили перед тобою, - підтримав Геба бог повітря Шу. - Великий Ра, тобі слід провчити їх! Наші поради ніяк не допоможуть тобі. Ти не повинен жаліти зрадників. Не можна просто помиритися з людьми. Їх потрібно знищити!
-Я і сам бачу, - сказав із сумом Ра, - що іншого виходу немає.
І от бог сонця відчинив вікно. Люди побачили це і кинулися вперед. Задзвеніли списи, засвистіли в повітрі стріли.
Ра, бачачи все це, вимовив заклинання. Кобра-урей, яка дрімала на його тіарі, засичала, роздула шию, очі її засяяли - і з них, наче блискавки, вилетіли сотні розпечених променів. Стріли заколотників спалахнули і згоріли в повітрі, не долетівши до вікна. Потім зайнялася трава. Вмить уся земля перед Чертогом була охоплена полум'ям.
Люди побачили, що наступати далі небезпечно, і кинулися тікати. Воїни сховалися за скелями. Звідти вони стріляли з луків, але підійти ближче боялися.
- Ось це вже нахабство і дурість! - вигукнув Ра. – Я показав людям, як швидко вони можуть загинути, борючись зі мною. А вони не здаються! Скелі захищають їх від променів урея. Як же нам тепер дістатися до людей?
-Нехай хто-небудь з нас піде в гори і знищить їх, -сміливо запропонував Шу.
-Хто ж піде?
Боги не знайшли, що відповісти. Погляд кожного, хто дивився на бога сонця, опускався. Вони знали: покаравши людей, можна догодити Ра і здобути його особливу милість. Але військо людей було величезним, і боги боялися йти поодинці.
Ра насупив брови.
- Хто піде й буде битися з людьми?
Не дочекавшись відповіді, бог сонця подивився на Геба, який під важким поглядом володаря заморгав. Ра вибрав його, але Геб не захотів битися з людьми. Він сказав:
-Нехай краще піде твоя дочка - богиня Хатхор.
Ра засмутився. Це була його улюблена донька, яку він боявся втратити. Але Геб наполягав, і батькові довелося погодитися. Він не міг показати, що донька для нього дорожча за всіх інших богів. Адже володар повинен у першу чергу піклуватися про долю світу, а потім уже про долю власних дітей. Бог сонця подивився на Хатхор і, стримавши зітхання, сказав:
-Доню моя, ти маєш убити їх заради благополуччя світу!
-Ти довіряєш цю справу мені? - перепитала Хатхор.
Так, вона дуже розгубилася! Як же могла богиня кохання і добра боротися з людьми? Адже вона звикла веселити і радувати їх. Вона завжди допомагала дівчатам-нареченим шити вбрання до весілля, а жінкам - піклуватися про сімʼю і ростити дітей. Її прекрасна музика звеселяла кожного єгиптянина. А тепер вона мусить убити людей заради благополуччя світу!
Хатхор не могла не виконати наказу владики. I не тільки владики, але й рідного батька! Але поки Хатхор була доброю богинею, вона не могла виконати цього жорстокого наказу. Це означало, що їй треба стати злою. І ось дівчина вимовила чарівне заклинання й перетворилася на Сохмет.
Сохмет же була дружиною великого Птаха, заступника мистецтв і ремесел. Вона була грізною богинею, яка не знала жалю. Коли Сохмет злилася, на землі починалися посухи, епідемії і мор. Єгиптяни дуже сильно боялися цієї богині і тому зображували її у вигляді лютої левиці або жінки з левиною головою. І от добра богиня Хатхор перетворилася на люту левицю.
Вона грізно заричала і вистрибнула у вікно. Ледве її ноги торкнулися землі, як вона побігла в гори. Люди побачили левицю і закричали від жаху - на них стрімко бігла грізна богиня, страшнішої за яку не було на світі.
Люди навіть не намагалися битися з розлюченою богинею. Вони просто кидали свою зброю і тікали.
Але левиця була набагато швидшою за людей! Сохмет одним стрибком наздогнала їх і стала безжально убивати. Поля і схили гір стали червоними від людської крові.
Усі боги стояли біля вікна і спостерігали за тим, як дочка Ра знищує людей, які завинили перед ним.
-О сонячний боже Ра! Люди зрадили тебе! Але тепер вони покарані, - заговорила небесна богиня Нут. - Пожалій їх!
Вона більше не могла дивитися на страшне побоїще, адже це була перша битва, яку довелося бачити богам.
-Я згоден з тобою,- вимовив Ра. - Сохмет, войовнице! - покликав він левицю. -Мій наказ виконаний. Тепер ти повинна повернутися.
Левиця повернулася й вищирилася.
-Це не в моїх правилах, боже сонця! - проричала вона, показавши в страшній посмішці закривавлені ікла. - Ці лиходії заслуговують на смерть! Я хочу знищити всіх до єдиного.
-Ні, Сохмет! Люди можуть умерти тільки за моїм велінням. Я створив їх, мені й вирішувати, коли вони повинні загинути. Тому я наказую тобі повернутися.
Але Сохмет заперечувала і не хотіла слухати владику світу. Вона тепер була не красивою і доброю дівчиною - богинею радості, кохання і веселощів. Вона стала злою та безжалісною. Її метою була помста. Кинулася Сохмет на людей з новою силою. Левиця не хотіла жаліти тих, хто насмілився йти війною на бога.
Бог сонця побачив, що дочка не хоче нічого слухати. Його вже почала турбувати доля людей.
-Що ж нам робити? - вигукнув він, звертаючись до богів.
Але боги нічого не змогли йому відповісти. Вони з переляку мовчали.
-Якщо моя донька вбʼє всіх людей, то рід людський припинить своє існування! - у розпачі крикнув Ра.
Раптом у вікно залетів чорний птах з білою грудкою і довгим дзьобом. Це був ібіс, священний птах бога Тота. Ібіс покружляв над головою Ра, потім вдарився об підлогу - і замість птаха зʼявився сам бог мудрості, місяця і писемності Тот.
Чи мені не знати, що робити з цим лихом, сказав спокійно Тот. - Владико, тобі потрібно створити ніч. Погаси свої яскраві промені.
Ра зробив так, як порадив Тот. Долину Нілу вкрила пітьма. Заснули птахи, квіти закрили свої бутони.
- Тепер, - продовжував спокійно Тот, - потрібно послати рабів-скороходів до верхівʼя Нілу, на Слоновий острів. Каменоломні, які знаходяться в горах, багаті на червоний мінерал діді. Твої гінці мають спуститися в рудник, набрати повні мішки цього діді й принести нам.
І тут Ра перебив Тота:
- Швидше покличте до мене скороходів. Мерщій відправте їх до рудника! Нехай вони несуться швидше за вітер!
Скороходи полетіли на Слоновий острів. Важко було богам залишатися бездіяльними й просто чекати. Але вже через кілька годин скороходи з повними мішками діді стояли біля трону Ра.
-Тепер, - сказав Тот, - віднесіть це все на млин! Нехай мірошники стовчуть червоний камінь на порох, а рабині зварять якнайбільше ячмінного пива.
І знову богам довелося чекати. Від хвилювання вони стали ходити по залі. А Тот був абсолютно спокійний: він був упевнений у своїх знаннях.
Уранці пиво було зварене. Владика Ра на власні очі побачив сім тисяч глеків пива. Він дуже зрадів і закричав:
- Не баріться, слуги мої! Насипайте в пиво товченого червоного порошку діді. Потім пиво потрібно вилити на поля! Якщо все зробити правильно, то люди будуть врятовані, - сказав бог і зітхнув із полегшенням.
Слуги Ра виконали все так, як наказав бог. Поля були залиті пивом з порошком діді. Долина Нілу набула кривавого кольору. Настав ранок, і Ра злетів у небо. Сонце яскраво засяяло над землею. Радісно заспівали птахи і розбудили левицю Сохмет. Усю ніч вона проспала в ущелині. Богиня дуже зголодніла за ніч. Коли вона вийшла на поле, то побачила калюжі червоного кольору. Левиця подумала, що це людська кров, і стала пити її. Богині дуже сподобалося пиво. Вона пила його дуже швидко й великими ковтками. Так Сохмет випила всі калюжі пива. Останню калюжу левиця допивала повільно, тому що в неї закрутилася голова. Богині захотілося спати. Ноги перестали слухатися ї. Вона так спʼяніла, що вже не тільки забула про людей, але й не бачила нічого навколо. Тільки тоді до неї підійшов бог сонця і сказав:
-О моя доню, ти так настраждалась. І все це сталося через мене. Стань знову доброю богинею Хатхор. Час тобі відпочити в Чертозі богів. Ти добре помстилася людям. Тепер вони не насміляться напасти на жодного з богів. Жителі Та-Кемету шануватимуть тебе ще більше за твою відвагу. Щороку на твою честь влаштовуватиметься веселе свято.
Ti, хто залишився живим серед єгиптян, стали знову шанувати бога Ра за його мудрість. А в день свята Хатхор люди почали приносити до храмів глечики з пивом і пальмовим вином. Вони ставили їх біля статуй улюбленої доньки сонячного бога і співали їй хвалебних пісень.
Взято з книги “Міфи і легенди народів світу”