МАНДРІВКИ ІСИДИ
Богиня Ісида була дуже доброю.
Її любили всі: і боги, і слуги, і прості люди. І от одного разу рано-вранці до покоїв Ісиди вбіг захеканий слуга.
- О велика богине! Прокинься, моя володарко! - закричав він з порога, схлипуючи й витираючи рукавом мокре від сліз обличчя. - Твій чоловік пропав! Могутній Осирис пропав! Горе нашій землі! Горе небу!
- Я не розумію твоїх слів! - сказала Ісида і сполотніла. Вона уявила собі найгірше.
-Немає часу пояснювати! Сюди йде Сет і веде з собою величезне розлючене військо. Він хоче захопити трон і стати царем. Сет жорстоко вбив Осириса. Я думаю, що він убʼє і тебе! Тобі потрібно рятуватися якнайшвидше! Та й своє життя я повинен рятувати. О добра богине, я мушу залишити тебе! -
це були останні слова раба.
Він кинувся тікати.
- О мій бідний чоловіче! Ти залишив мене! - прошепотіла Ісида.
3 горя вона не могла навіть поворухнутися. Ноги і руки богині ослабли, і вона впала. Так Ісида пролежала кілька хвилин. Горе застеляло її очі гіркими сльозами.
І раптом почулися тупіт, лементи і сміх. Голос Сета звучав весело і самовдоволено:
- Я переміг Осириса. Тепер його життя стане моїм, його будинок стане моїм. А з його дружиною я зроблю все, що схочу. Адже я - цар Півночі і Півдня.
І ось двері до покоїв Ісиди розчинилися. Коли юрба переступила поріг і побачила богиню, то оторопіла.
- Як? Ти ще тут? - здивувався Сет. - Я впевнений, що ти вже знаєш про мою перемогу над твоїм чоловіком!
Ісида мовчки дивилася на нього. Дивилася сміливо і суворо. Такого погляду Сет не зміг стерпіти.
- Іди геть! - крикнув він. - Тепер я хазяїн цього палацу.
- Ах ти, звірина мордо! Звірине серце! Твоє лиходійство так просто не минеться! Ти будеш покараний, - промовила Ісида, з ненавистю дивлячись на Сета. - Де Осирис? Відповідай, що ти зробив з моїм чоловіком?
- Тобі не треба про це знати! - Сет дуже хвилювався.- Навіщо тобі дивитися на мертве тіло чоловіка? Невже ти хочеш поховати його і спорудити стелу на місці поховання? Тоді люди будуть приходити до цього надгробка і поклонятися йому. Я не хочу цього! Нехай люди й увесь світ забудуть про Осириса! Я ніколи не відкрию тобі таємницю, де знаходиться твій чоловік! Іди геть!
Ісида встала. Заколотники розступилися, даючи їй дорогу, і богиня вийшла з палацу.
Гірко заридала Ісида, зрозумівши, що залишилася сама. Що ж вона тепер робитиме? Де знайде тіло свого коханого чоловіка?
Вирішила Ісида на знак трауру обстригти волосся. Вона одягла жалобне вбрання і вирушила на пошуки Осириса. Ішла богиня та сильно плакала:
- Була я вірною дружиною своєму чоловікові! І тепер стану його захищати. Моє серце, мої руки підняті до неба! О боги, допоможіть мені!
Богиня ходила від одного селища до іншого, запитуючи кожного зустрічного, чи не знає він чогось про Осириса. Але Ісида так і не дочекалася відповіді. Одні люди боялися гніву злого Сета, інші просто не знали, де її чоловік.
Багато днів ішла Ісида. І от в одному із селищ вона зустріла велику юрбу дітлахів. Вони весело грали біля храму в камінчики. Ісида стала розпитувати дітей про свого чоловіка. Вони обступили її і навперебій почали розповідати:
-Ми бачили скриню!
-Так, так! Вона пливла річкою повз наше місто!
-Там усередині хтось був і кликав на допомогу!
-Ми відразу побігли до човнярів, але вони нам не повірили. А поки ми сперечалися з ними, скриня попливла далі.
-Проте багато часу минуло з того дня, - сказав найстарший хлопчик. - Тепер скриня, мабуть, плаває в морі.
Ісида зраділа цій новині. Богиня подякувала їм, наділивши всіх дітей даром віщування. З того часу єгиптяни вважають, що за криками дітей, які граються біля храмів, можна пророкувати майбутне. Для цього треба подумки про що-небудь запитати богів і відразу ж вийти у двір, де лунають дитячі голоси. Перше, що почуєш, і буде відповіддю.
Тепер Ісида звернулася до магії, адже вона була богинею чаклунства. За допомогою заклинань Їй вдалося дізнатися, де скриня. Течія винесла її в простори Великого Зеленого Моря. Потім морський прибій викинув скриню на сушу. Це сталося неподалік від фінікійського міста Гебала.
Біля скрині виросло молоде деревце. Ісида мандрувала дуже довго. Цього часу вистачило, щоб деревце перетворилося на могутнього велетня. Його гілляста крона забезпечувала землю прохолодною тінню. А скриня тепер спочивала всередині могутнього стовбура.
Богиня, не витрачаючи марно часу, вирушила до Гебала. Але коли вона прийшла туди, дерева вже не було -хтось зрубав його. Про це свідчив величезний пень, який стирчав на березі. А зробив це цар Гебала - Малакандр. Одного разу він, гуляючи узбережжям, побачив це чудове дерево і захотів, щоб воно прикрасило його палац.
-Що ж мені тепер робити? Я так спізнилася! - вигукнула в розпачі Ісида, сіла на камінь біля джерела і заплакала, - о злий Сете, що ти наробив! Як мені врятувати свого чоловіка?
І тут за спиною богині почувся голос.
- О прекрасна дівчино! Чому скорбота звучить у твоєму голосі?
Ісида обернулася. Вона побачила трьох жінок, які тримали у своїх руках розписні глечики. Вони посміхалися незнайомці.
-Хто ви такі? - запитала їх богиня.
-Ми служниці нашої пані Астарти, цариці міста Гебала, - відповіли жінки. - Ми побачили, що ти прийшла здалеку, і вирішили запитати, хто ти. Ти повинна піти з нами до Астарти. Цариця допоможе тобі у твоєму горі.
Розчулена Ісида від усього серця подякувала добрим жінкам, і всі разом вони вирушили до палацу.
- Відкіля і навіщо ти прийшла в Гебал? – запитала Астарта, з цікавістю розглядаючи чужинку.
Ісида не знала, що й відповісти. Астарта не стала квапити її з відповіддю. Якби Ісида сказала, хто вона і навіщо прийшла, Астарта відразу впала б перед нею на коліна. Тому богиня не знала, як їй вчинити. Богиня була дуже вдячна добрим жінкам і хотіла зробити для них щось корисне. Тому відразу й не зізналася, хто вона. Нагода для того, щоб віддячити, повинна була з'явитися сама.
Саме тому богиня сказала:
- Я прийшла з Та-Кемету. Мого чоловіка вбили розбійники, і я не встигла народити сина, який помстився б за його вбивство. І от я блукаю світом з надією, що де-небудь знайду притулок.
- Ти сумуєш, що в тебе немає сина. Чи означає це, що ти любиш дітей? - запитала Астарта.
- Так, я дуже люблю дітей! - вигукнула Ісида. -Будь-яке добре серце любить дітей!
I богиня голосно заплакала.
- Я ніколи не зустрічала такої доброї жінки, -сказала Астарта. – Якби тебе не спіткало горе, ти була б гарною матірʼю. Але не засмучуйся! Двері мого палацу відчинені для тебе. Ти можеш бути нянькою для мого сина.
Ісида зрозуміла, що тут вона знайде щастя. З нею поруч тепер будуть люди, яким вона небайдужа. Так богиня залишилася в палаці.
Коли Малакандр і Астарта зрештою дізналися про горе Ісиди, вони віддали їй скриню з тілом чоловіка. Віддана дружина поховала його в заростях очерету. Сет, дізнавшись про це, викрав тіло і наказав порубати його на шістнадцять частин. Частини були розкидані по всьому Єгипту.
Ісида в супроводі Анубіса і своєї сестри Нефтіди вирушила на пошуки цих частин. І вони знайшли їх усі! Частини тіла склали разом і зробили з них мумію.
3 того часу Осирис оселився в потойбічному світі і став царем світу померлих. Ісида ж народила сина - Гора. Гор довго боровся зі злим Сетом і зрештою переміг його.
Взято з книги “Міфи і легенди народів світу”