ПОДОРОЖ СОНЯЧНОЇ БАРКИ
Отже, могутній володар богів Ра зійшов на небо. Тепер світ став зовсім іншим.
Бог сонця не літав над землею, а квітка священного лотоса залишалася порожньою по ночах. Але сонце не зникло з неба. Воно сходило вранці, а ввечері сідало за обрій. Хто ж піднімав сонце на небо, аби воно світило людям? Це робили боги. Разом зі своїми помічниками Ра перевозив сонячний диск у прекрасній барці, яка називалася Баркою Вічності.
Вона пливла небесною рікою зі сходу на захід. Так сонце опромінювало землю. От чому небесне світило встає на сході, а зникає на заході.
Уночі ж, коли барка пливла із заходу на схід, її не було видно. Адже зворотний шлях пролягав під землею. Там був потойбічний світ. Сонце освітлювало і гріло мумії, які спочивали у своїх саркофагах. І ось на світанку барка, пройшовши через печеру, знову зʼявлялася біля східних скель. Сонце починало новий день. Так минало століття за століттям.
На шляху барки було багато небезпек, і шлях її був зовсім не простий.
Одного разу вранці веслярі як завжди опустили весла в небесну ріку. Барка Вічності випливла з печери на небо. Там вона піднімалася все вище і вище. Вода небесного Нілу піднімалася і пінилася, коли золотий ніс барки розрізав річкову гладь.
Великий бог Ра сидів у наметі, що був розбитий на човні. Золочений трон, на якому він відпочивав, був прикрашений майстерним різьбленням. Поруч із троном завжди сидів бог Тот. У його руках був сувій папірусу, у якому Тот тоненькими паличками записував усе, що потрібно. Сонце ж спочивало в самій середині барки. Воно розливало яскраве світло навколо себе.
Усі помічники владики супроводжували сонце. На носі барки, гордо піднявши голови, стояли Маат і Хатхор. Головний убір Маат прикрашало пухнасте перо - символ справедливості. Адже Маат була богинею справедливих законів і мудрого світового порядку. Цьому порядку підкорялися всі явища природи - і повені Нілу, і зміна пір року, і рух сузірʼїв на небесах.
Маат з висоти небес стежила за дотриманням законів. Їй допомагала Хатхор. Її урей охороняв барку від ворогів. Коли Хатхор бачила на шляху Барки Вічності ворогів, то перетворювала їх на попіл.
Безстрашний Гор Бехдетський охороняв свого батька - всесильного бога Ра. Він стояв зі своїм списом біля його трону. Гор був готовий у будь-який момент за наказом батька кинутися в бій і розтрощити злих демонів.
Нічого не загрожувало барці, нічого не загрожувало сонцю. Небо було чистим. Ні величезні хмари, ні маленькі хмаринки не затьмарювали сонячного сяйва.
- Сьогоднішнє плавання принесе нам тільки задоволення, - сказав Ра. - Учора ми добре побилися з демонами, тому вони поховалися в Ніл. Там вони обмивають свої глибокі рани.
Справді, напередодні богам довелося битися з демонами. Багато крові було пролито в небесну ріку. Крокодили, гіпопотами і повзучі отруйні гади, на яких перетворилися демони, підло напали на небесну дружину. Демони сиділи в засідці біля самої печери. І як тільки барка випливла на небо, лиходії накинулися на неї. Вони хотіли розгойдати і перекинути барку - так сонце назавжди могло б зануритися в небесну ріку. Це було б погано і для людей, і для богів. Але лиходії хотіли зробити ще гірше: один із демонів-крокодилів роззявив пащу і хотів проковтнути сонце. Тоді на землі панувала б вічна темрява. Але Гор Бехдетський убив чудовисько своїм списом.
Боги були сильними і мудрими, але їх було набагато менше, ніж демонів. Тому бій тривав до самого вечора. Люди дивилися на небо, а сонце все не з'являлося. Небо вкрилося хмарами, блискавки били в землю. Єгипет огорнула темрява.
А на небі демонам усе-таки вдалося розгойдати барку і прогризти зубами дно. І ось вона почала наповнюватися водою небесної ріки. Але боги так боялися втратити сонце, що зібрали свої останні сили і розбили ворогів. Демони стікали кровʼю, багато хто з них загинув. А ті, які вижили, сховалися на дні Нілу. Коли битва скінчилася, над Та-Кеметом знову засяяло сонце.
Так згадував Ра вчорашню битву, тому за роздумами не помітив, як барка піднялася на вершину неба і повернула вниз, до західних гір. Тепер, мабуть, веслярам можна і відпочити. Барка пливла небесним Нілом прямо над горами. Побачивши її наближення, священні гірські павіани заспівали хвалебний гімн:
Творець усього живого - Ра!
І птахи, і звірі тобі вдячні.
Подивися на наші танці,
Послухай наші пісні..
Це все для тебе, о великий Ра!
І от барка підпливла до камʼяних воріт печери й зупинилася.
У цій печері жив вогнедишний змій на імʼя Охоронець Пустелі. Він вийшов назустріч барці й богам. Слідом за ним вийшли бог Нехебкау (з людським тулубом і зміїною головою) та бог-вовк Упуат - вартові потойбічного світу, які охороняють вхід до підземелля. Піднявшись на барку, вони приєдналися до богів. Ці істоти завжди супроводжували сонячного бога в нічному плаванні.
Та частина Нілу, що протікала під землею, була розділена дванадцятьма воротами на дванадцять ділянок. На те, щоб пропливти одну ділянку, Барці Вічності давалася одна нічна година. Кожна нічна година дорівнювала сорока земним хвилинам. Цей час минав, коли на небі зʼявлялася чергова зірка. Кожні ворота охороняли страшні чудовиська. Вони пропускали тільки тих, хто знав магічні заклинання, а знав їх тільки бог-вовк Упуат, імʼя якого означає «той, хто вказує дорогу».
- Ворота царства померлих, відчиніться для Ра! Адже він - володар світу! - вимовив Упуат, звертаючись до Охоронця Пустелі.
І відразу величезні камʼяні брили голосно загуркотіли і повільно розійшлися в протилежні
боки. Тепер боги могли потрапити в потойбічний світ.
Барка повільно пропливла в пекло, і відразу ж камʼяні ворота зачинилися знову.
У веслярів було обмаль часу, щоб доплисти до других воріт. Тому вони почали гребти швидше, але вітрила поставити не могли - у потойбічному світі не було повітря, тому що бог вітру Шу не міг проникнути туди. Та й мертвим у гробницях не потрібне справжнє повітря, проте у кожному саркофазі серед інших амулетів зберігається маленька деревʼяна фігурка Шу.
І от нічна година минула. Барка секунда в секунду підпливла до других воріт. Вона швидко минала другі ворота пекла, за якими Ра чекав бог врожаю Непрі. Він завжди був одягнений у пшеничне колосся, воно звисало з його плечей і стегон. Навіть мешканцям царства померлих потрібна їжа, тому Непрі годує їх. І на землі для бога врожаю є робота. Він разом з іншими богами родючості допомагає людям вирощувати зернові злаки. Непрі дуже добрий, тому жителі Та-Кемету люблять його. Коли люди збирають врожай, вони влаштовують для Непрі свято родючості.
Барка підпливла до третіх воріт пекла. За ними було все зовсім інакше. Саме тут зберігалися гробниці і поховання. Зали, у яких спочивали небіжчики, були пишно прикрашені. Тут відпочивали від земного життя вельможі. Стіни були розписані гарними малюнками, гранітні саркофаги і статуетки богів охороняли сон мумій. Але й бідні поховання із зотлілим ганчірʼям на тілах мерців охоронялися. Коли живі промені сонця освітили небіжчиків, вони встали. Простягнувши руки до сонячного бога Ра, мерці вийшли назустріч барці й заспівали хором:
О великий Ра! 0 могутній Ра!
Ти зігрівав нас у земному житті,
Ти даруєш нам тепло після смерті!
Коли бачимо ми тебе,
То нашій радості немає меж!
Не кидай же нас тут навіки,
Приходь до нас щоночі!
Ра зробив знак рукою, і веслярі зупинили барку. Бог сонця звернувся до небіжчиків із проповіддю:
-О мешканці царства померлих! Я щасливий бачити вас! Ви - мої сльози, ви - мої діти. Я буду з вами поруч завжди. Ваше життя ніколи не зупиниться. Тепер ви живете в світі померлих. Люди ж, які живуть на землі, піклуються про вас і памʼятають вас. Роблячи це, вони рятують не тільки вас, але й себе. Коли вони сюди переселяться, ви повинні бути їм друзями. Люди вчать своїх дітей шанувати і поважати померлих предків, тільки тоді вони зможуть жити вічно в потойбічному світі. Я створив на землі чотири раси. Вища раса - це єгиптяни. Тільки вони справжні люди, а всі інші народи - варвари. Друга раса - це білі, тобто лівійці, третя - жовті - азіати. Нижча раса - чорношкірі нубійці. Я, великий бог, установив цей закон, за яким єгиптяни мають бути величнішими за інші народи.
Ра закінчив свою промову. Юрба, затамувавши подих, дивилася на великого бога сонця. Після того як Ра подав сигнал веслярам, барка вирушила в дорогу. Мумії повернулися до своїх саркофагів. Вони відпочивали й раділи, що завтра знову побачать бога сонця.
Барка пливла підземним Нілом, аж поки на її шляху не зʼявився величезний палац. Довкола нього стояли великі розмальовані колони. Це був Великий Чертог Двох Істин. Саме в цій залі і здійснювався загробний суд. Владика пекла, Осирис, разом із богами підземного світу судив помер-лих. Бог Анубіс (з головою шакала) одного за одним заводив небіжчиків до зали. Щоб запамʼятати всі вироки, Тот записував їх на папірусі. У цьому суді брали участь Ісида і Маат. Мій маленький читачу, ти міг би здивуватися, що Тот і Маат одночасно знаходяться й у Барці Вічності, і в Чертозі Двох Істин. Але насправді нічого тут дивного немає. Адже Маат символізує справедливість. І ти, напевно, погодишся, що справедливість повинна бути не тільки на землі та на небі, але й у вироках загробного суду. Тому Маат стежить за справедливістю всюди. Бог на імʼя Тот, як ти вже знаєш, символізує мудрість, яка теж повинна бути й у потойбічному світі.
Ра деякий час спостерігав за судом, а потім Барка Вічності попливла підземним Нілом далі.
І от прийшла остання година нічного плавання. Помічники Ра зібралися біля ніг великого бога. Тільки Маат не можна було залишати ніс барки. І, звичайно, веслярі продовжували розмірено гребти веслами. Так сонце під землею підходило до сходу. Яскраві промені сонця, розсіюючи темряву, освітлювали найвищі скелі Єгипту.
- Боги! Я бачу печеру Апопа. Приготуйтеся до бою! - сказав Ра.
Боги стиснули міцніше свою зброю. Гор Бехдетський спокійно тримав у руках свій спис: він знав, що зброя ніколи не підведе його. Упуат і Нехебкау вийняли мечі. Урей на короні Хатхор роздув шию і войовничо засичав.
Аж раптом тиха вода Нілу вкрилася білою піною і завирувала. Скажений потік поніс барку на каміння. Здавалося, що барка підпливла до водоспаду. Зачувши небезпеку, веслярі опустили у воду весла і неймовірними зусиллями зупинили човен.
Яким же було здивування богів, коли вода зникла. Барка стояла посередині сухого камʼянистого русла. Далі вона пливти не могла. А сонце спокійно сяяло.
Громове рикання пролунало з-за скелі. Воно було таким голосним, що камені відколювалися від гори і падали на землю.
Так ричав Апоп - володар злих сил, ворог сонця -строкатий змій, найбільший з усіх зміїв. Він хотів будь-що викрасти сонце, тому щоночі підстерігав барку біля підземних скель. Коли Апоп чув, що човен наближається до скелі, він одним ковтком випивав усю воду підземного Нілу.
І щоночі богові Ра і його помічникам доводилося битися з велетенським змієм, щоб уранці сонце знову зійшло на небі.
-Непереможний Ра знову готовий з тобою битися, Апопе! - закричали боги.
І ось урей Хатхор метнув розжарений промінь своїм вогненним оком. Промінь простромив тіло змія. Гор Бехдетський пробив його списом. Упуат і Нехебкау почали рубати мечами страховисько, яке звивалося кільцями.
Коли вдалося розрубати товсту шию чудовиська, з широкої рани заюшила вода, яка знову наповнила Ніл. Барка попливла по хвилях далі. Апоп, стікаючи кровʼю, заповз у печеру і залишився там до наступної ночі.
Барка пропливла біля скелі. Останні ворота загробного царства зачинилися. Човен підплив до підніжжя східних гір. Боги і Ра вмилися у священному озері й знову зайняли свої місця. Веслярі, трохи відпочивши, взялися за весла.
Барка Вічності випливла на небо. Настав ранок.
Взято з книги “Міфи і легенди народів світу”