ВТЕЧА БОГИНІ ТЕФНУТ
Під заступництвом богів єгиптяни жили щасливо. Бог Шу приганяв дощові хмари, щоб волога підживлювала врожай. Богиня Тефнут поливала ріллю, щедрий Хапі удобрював поля, а великий Ра зігрівав землю своїми золотими променями. Люди любили своїх заступників. Вони вдень і вночі прославляли й дякували богам за щедрі врожаї. Хвалебні гімни звучали у храмах. Статуї богів були прикрашені чудовими квітами. Люди думали, що життя завжди буде таким спокійним та радісним.
Але тут сталося лихо: на всій землі почалася посуха. Людям не було чого їсти, і вони помирали.
А сталося це тому, що Тефнут та Ра сильно посварилися. Горда богиня дощу Тефнут приймала від людей жертовні дарунки і слухала солодкозвучні хвалебні пісні на свою честь. Вона насолоджувалася тим, що відбувалося. Але раптом на пагорбі Бен-Бен, у храмі Сонця, зазвучала музика. Це хлібороби дякували променистому Ра за світло й тепло, яке він дарує Чорній Землі.
Богиня перестала чути пісні, які звучали для неї. Вона подумала, що єгиптяни більше люблять сонячного бога. Адже пісні, які уславлювали Ра, заглушали пісні на честь богині Тефнут.
-Яка несправедливість! - насупила брови богиня. -Сонце може висушити землю. Тільки мої води живлять землю вологою, адже зерно не проросте без моїх дощів!
Бог сонця почув слова Тефнут. Він сказав їй:
- Ти помиляєшся. Навіть без твоїх дощів у людей буде волога. Адже тут тече велика ріка. Від неї відходять зрошувальні канали, які забезпечують землю водою. Тому навіть без дощу в землі буде досить вологи. От мої промені люди не зможуть замінити нічим.
-Ах так! - закричала ображена богиня. - Якщо я нікому не потрібна, якщо мене і мої дощі можна так просто замінити, то я більше не працюватиму для людей! Я залишаю Та-Кемет!
Богиня дощу Тефнут перетворилася на левицю і кинулася тікати. Вона грізно ричала і блискала злими очима, адже була дуже ображена.
- Не йди від людей, Тефнут! Зупинися! Ти потрібна нам! - кричав їй услід бог сонця.
Але Тефнут втекла вже так далеко, що не чула криків Ра. Вона бігла, ледь торкаючись землі, і незабаром зникла.
Коли Ра вже не бачив богині, він замовчав. «Що ж робити? – подумав він, тривожним поглядом оглядаючи береги Нілу. - Адже з її втечею води на землі стане менше. Ніл коли-небудь висохне. Люди почнуть помирати від спраги та голоду. Але ж вони ні в чому не завинили перед небом і Тефнут. її потрібно повернути».
- Тефнут! - крикнув він востаннє, але у відповідь почув лише відлуння власного голосу.
Без дощів сонце пекло все сильніше. Люди ховалися під деревами. Але дерева швидко засихали від спеки, почало опадати листя. За один день сонце висушило землю. Вона потріскалася і стала твердою як камінь. Трава на лугах зів'яла. Вода у зрошувальних каналах висохла. Вітер носився, граючись із хмарами гарячого піску. Люди ховалися у своїх будинках. Вони не хотіли виходити на вулицю.
Коли ж уранці піщана буря вщухла, люди побачили занесене місто. Будинки, дерева, сади - усе вкрив гарячий пісок.
І от люди вирішили зібратися й подумати, що ж робити. На головній площі міста Іуну зійшлася юрба. Люди дивилися в небо, сподіваючись побачити хоча б маленьку хмаринку. Але небо було блакитним і байдужим до людського горя. 3 кожною хвилиною сонце пекло все сильніше й сильніше. Нарешті люди побачили, що Ніл пересихає.
- О велика Тефнут! Чим ми прогнівали тебе?! - у розпачі волали люди.
Вони рушили до храму, щоб умилостивити богиню вологи багатими дарами і хвалебними піснями.
Ра, побачивши замішання людей, вирішив вирушити до Золотого Чертога - земного палацу богів. Цей палац спорудив сам бог Птах, заступник ремесел, архітектури та живопису. І от Ра ввійшов до тронної зали. Це була найбільша кімната Чертога. Ра сів на свій золотий трон, взяв у руки жезл та батіг із трьома кінцями - символи влади, прийняв царствену позу і стукнув жезлом об підлогу, закликаючи слуг.
В одну мить усі слуги зібралися біля ніг великого бога Ра.
- Наказуй, владико! Ми готові виконати твою волю! – покірно сказали слуги.
- Приведіть до мене бога місяця Тота! - сказав Ра. - Це наймудріший бог на світі! Нехай він підкаже, що нам робити.
Слуги побігли виконувати наказ. Через кілька хвилин перед троном сонячного бога стояв Тот. Він був високий, його тіло було бронзово-смаглявим. Голова ж у Тота була не людська, а пташина - голова ібіса. Блискучі очі, вигнутий довгий дзьоб надавали богові ще більше величі. Його тіло прикривала лише повʼязка на стегнах, на голих плечах від вітру тріпотіла смугаста святкова хустка.
- Вітаю тебе, наймудріший серед богів,- промовив Ра. - Чи треба розповідати тобі, що сталося?
- Я знаю, що сталося на землі, - відповів Тот і низько вклонився.
Ра не сумнівався, що наймудріший серед богів уже знає все. Адже саме він вважається заступником знань, мудрості, медицини і чаклунства. Усі чарівні слова і чудодійні заклинання знає цей бог. Єгипетські школярі, перш ніж розпочати навчання, обовʼязково моляться Тотові.
-Тефнут втекла в Нубійську пустелю, залишивши людей і землю без дощів. Ти хочеш, щоб я знайшов і привів її назад? - запитав Тот.
-Так, - відповів Ра, - але май на увазі: ця богиня надзвичайно могутня і дуже норовлива. Вона набула подоби левиці. Сила не допоможе тобі приборкати її. Гнів богині можна заспокоїти лише розумом і хитрістю. Це можеш зробити тільки ти, Тоте.
-Я все зроблю, - вклонився бог мудрості. -Твій наказ буде виконано. Тефнут повернеться до нас.
Тот перетворився на маленького павіана і вийшов із Чертога. Він вирушив до Нубійської пустелі. Минуло багато часу, перш ніж Тоту вдалося розшукати Тефнут. У вигляді левиці богиня дощу полювала на антилоп. Підійшовши до неї, Тот вклонився і сказав:
-Здрастуй, могутня левице! Ра і всі боги дуже засмучені через твою втечу. Люди страждають без дощів. Вони ні в чому не винні. Повернися у свої рідні краї, Тефнут!
-Іди геть, маленький нікчемний павіане! -заричала розлючена Тефнут. -Слова твої нічого не важать для мене! Тому, якщо тобі дороге твоє жалюгідне життя, зникни з моїх очей, поки я не розірвала тебе на шматочки!
Але Тот був розумніший і хитріший за Тефнут. Він побачив, що цю богиню можна скорити лише лестощами.
- Не гнівайся, о могутня левице,- винувато сказав павіан і нахилив голову. -Я знаю, що ти - найпрекрасніша і наймогутніша богиня! Але поясни мені: чому ти, така сильна, боїшся мене - маленької слабкої мавпочки? Чому злякалася? Я цього не можу зрозуміти.
Та чому ти вирішив, що я тебе боюся?! - відповіла левиця. Вона була так здивована цими словами, що навіть не встигла розлютитися.
-А хіба це не так? -Тот у свою чергу удав, ніби здивований. -
Тефнут, подумай сама! Якщо людина, ідучи додому, бачить на своєму шляху отруйну змію, то вбиває її. Убиває швидко і безжалісно! А чому? Та тому, що людина, хоч вона і сильніша за змію, усе-таки боїться її. Вона боїться смерті від її укусу. Ця ж змія, у свою чергу, боїться, що їй заподіють зло, і від страху нападає на всіх, хто підійде до неї близько. Навіть маленькі діти страждають від укусів змії. А велика корова боїться маленького ґедзя й убиває його хвостом, ледь він сяде їй на спину. І тільки владика звірів -лев -справді могутній! Якщо до його лігва наблизиться шакал або мавпа, він навіть не гляне на них. Йому нема чого боятися, лев не знає страху. Убиває він тільки тоді, коли йому хочеться їсти. Інші ж убивають, бо налякані.
Тефнут, почувши такі слова, хотіла знову пригрозити павіану смертю, але вчасно стрималася. Богині стало соромно.
-Я не боюся тебе, слабка і жалюгідна мавпочко! - проревіла люто левиця. - Я не чіпатиму тебе, тому що я - наймогутніша з богинь, і тебе анітрошки не боюся! Клянуся, що не чіпатиму тебе!
Тот сховав хитру посмішку у свої зморщені мавпячі долоньки. Потім він став сумним і вимовив:
- Тоді я можу говорити далі. Ти велика і найпрекрасніша богиня! Про це знає і твій чоловік Шу. Він зовсім стужив за тобою. Навіть земля Та-Кемет тужить за тобою! Вона більше не співає пісень і не радує людей врожаями!
Тот опустив очі й помовчав.
- Твої храми спорожніли. Люди не співають і не танцюють там, богине. Вони більше не вихваляють тебе, тому що без води їхні горлянки пересохли. Люди не можуть вимовити ані слова.
Довго Тот розповідав про земні нещастя. Серце Тефнут помʼякшало. Ті обличчя стало сумним, адже вона зрозуміла, що принесла багато горя ні в чому не винним людям. 3 очей богині полилися щирі сльози. Тот зробив вигляд, що не помітив цього. Він сказав:
- Тобі потрібно забути свою образу і повернутися в Та-Кемет. Люди славитимуть тебе, Ніл знову наповниться водою, а земля радуватиме тебе своїми дарами. Ти найпрекрасніша богиня! Зроби ж і землю прекрасною! Люди та боги ніколи не забудуть, який жахливий твій гнів. Повернися в Та-Кемет: люди вже достатньо покарані. Якщо ти не повернешся, вони всі помруть,- продовжував павіан Тот.
А Тефнут із великим задоволенням слухала його улесливі слова, адже вона була жінкою! Богинею - але жінкою!
- А якщо не залишиться людей, хто ж буде тебе прославляти, тішити твій слух музикою і співом, прикрашати квітами твої статуї в храмах? Хто буде славити тебе, називаючи найвеличнішою, найпрекраснішою, наймогутнішою? Хто буде звеличувати твою незрівнянну мудрість? Між іншим, о найпрекрасніша володарко води, ти показала людям свою могутність, але ти поки нічим не довела своєї мудрості. Так доведи її - і тебе шануватимуть ще більше!
-Як я можу довести свою мудрість? - запитала левиця Тефнут і насупилася.
-Ти, о наймогутніша, і сама знаєш відповідь, - промовив павіан. - Наймудрішим вважається той, хто вміє прощати образи. Ти повинна приборкати свій гнів розумом, адже гнів може завоювати твою душу. Ти можеш стати його рабинею. Але ти - богиня! Ніхто не повинен панувати над тобою! Мудрий, на відміну від дурня, не раб своїх почуттів, а їхній володар. Ти, велика Тефнут, повинна панувати над землею, людьми і над собою! Повертайся до себе на батьківщину!
Душа примхливої Тефнут була задоволена. Богиня дощу вирішила повернутися в Та-Кемет.
Вона вже зібралася урочисто проголосити своє рішення Тоту, уже відкрила рота, як раптом завмерла.
- Але я заприсяглася ніколи не повертатися! – гнівно закричала богиня. Вона була такою розлюченою, що ледь могла стриматися, аби не розірвати маленького павіана. - Я вважала, що немає такої сили, яка змусила б мене змінити моє рішення. Я не послухалася б і самого Ра, якби він прийшов кликати мене назад у Та-Кемет! А тут якийсь маленький жалюгідний павіан мало того що ледь не зломив мою непохитну волю, але ще й розчулив мене і змусив роз-плакатися! Ніщо не вплине на моє рішення! Я - могутня, непереможна левиця! А тебе, маленька жалюгідна мавпочко, слід розірвати на шматки за підлість!
І от левиця випустила свої гострі пазурі, роззявила пащу з гострими, як шаблі, іклами і приготувалася до стрибка, Вона вже відірвала передні лапи від землі, як раптом маленький павіан закричав від страху:
- Богине! О велика богине! Згадай про свою клятву! Ти імʼям Ра заприсяглася не заподіювати мені зла!
Тефнут застигла на місці і не зважилася стрибнути.
- Добре, павіане, - проричала левиця, подумавши. - Мені б дуже хотілося роздерти тебе. Але я не зроблю цього, тому що мудра. З власної волі я приймаю рішення повернутися в долину Нілу. Ти ж жодним чином не вплинув на моє рішення.
- Звичайно! - сказав Тот. -Хіба може бути інакше? Хіба хто-небудь має владу над такою могутньою богинею, як ти? Ти вирішила повернутися на батьківщину, і я захоплююся твоєю мудрістю! Я йтиму перед тобою, о велика і мудра богине, і розважатиму тебе піснями й танцями.
І вони вирушили в Та-Кемет.
Тефнут повернулася на батьківщину й урочисто пройшлася по висушених містах. Жителі Та-Кемету радісно кричали:
- До нас повернулася велика богиня Тефнут! Вона поверне нам життя, поверне життя землі! Ми будемо уславлювати її піснями і радувати танцями! Дарувати їй багаті подарунки! Залишайся завжди з нами, о велика Тефнут!
Нарешті Тефнут зустрілася з Ра. Побачивши її, бог сонця став перед нею на коліна. На честь богині дощу був улаштований бенкет, який тривав багато днів. На знак подяки за послугу, яку Тот зробив сонячному богові та людям, він теж був запрошений на бенкет і сидів поруч із самим Ра.
Взято з книги “Міфи і легенди народів світу”