МАВКИ І ПОТЕРЧАТА
На значному обширі українських земель побутують уявлення про персонажів, загальновідомих під назвою мавки, чи нявки. Це насамперед традиція Карпат, а також Поділля, історико-етнографічної Волині. По суті, мавки в багатьох аспектах є майже аналогами русалок. Водночас низкою ознак вони подібні, а нерідко й майже тотожні іншим демонологічним жіночим персонажам: майкам, лісним, бісицям, богиням, мамунам та ін. Як й у випадку з русалками, трапляються відомості про русалімів, так і мавка-нявка може мати чоловічий корелят — нявкуна.
За походженням мавки близькі до потерчат: «Мавками ставали нехрещені діти, що повмирали». Власне, і самі назви мавка чи нявка дослідники виводять від давньоукраїнської назви навіє — «померлі». Згідно з іншою версією, ця назва походить від характерних звуків, які видають мавки: «[Нявки-мавки] — се нехрещені душі дїтий, шо перед зеленими сьвйитами блукают по польих та над водами, та голосьит: «Мав, мав».
На Проскурівщині (нині — Хмельницький район Хмельниччини) мавок сприймали як дітей, яких украв чорт.
На вигляд мавки — це вродливі зеленоволосі дівчата, які живуть у лісі. Вони не мають спини, так що ззаду видно нутрощі:
— «Нявки-мавки — се такі бісицї, шо з переду йик чельидина, а з заду видко їх утробу; ноги у них, йик у дитини, а голова жіноча».
— «Няўки — се чудово гарнї хлопцї й дївчата, які лиш тим ріжнять ся від чоловіка, що тулів їх від сторони плечий цїлком отвертий».
— «Мавки — то, кажуть, є такі дівчата в лісах, гарні дуже, з зеленими косами».
— «Мавки — то такі були панночки гарні. В них коси такі зелені і ззаду видно всі нутрощі. То таке старі люди розказували».
Поширеними є уявлення про танці мавок на так званих ігровищах: «Мавки — то в лісах є такі пані з зеленим волоссям, а ззаду спини нема і всі нутрощі видно, і вони танцюють так…» Ці галявини-«ігровища» можна пізнати по тому, що на них не росте трава. Згідно з матеріалами Оскара Кольберґа, навпаки, «мавки бігають горами й долинами і висаджують на них цвіти».
Танцюючи, хлопці-нявки нібито співають: «Бодай тато не прощен, не прощен, / Що я умер не хрещен, не хрещен!» Дівчата ж співають: «Бодай мама не прощена, / Що я ўмерла не хрещена!» Характерною для них є й інша пісня: «Вони сходьи си на розіграх, свйито перед Иваном, та співают тонким голосом:
Йик би ни цибульи, ни чиснок
Та ни кидрове зільи анї юдове зїльи,
То був би наш сьвіток».
Мавок іноді наділяють здатністю ссати людям груди:
— «Вони ізсисают людий».
— «Була одна жінка, вона вродила дитинку — і в потік, то така була як то трясовина, шо не мала дна, і вона причепила камінь і втопила ту дитину. Рано чи пізно мотузка здримніла, камінь лишивсь на долині, а дитинка сплила. Та люди ввиділи, шо там плаває дитина, але якось витя[г]нули гаками ту дитину і шукали ту жінку. Переважно кажуть, шо з таких дітей робляця мавкі, русалкі чи потерчата, в нас кажуть, шо то мавкі. От деколи дівчині маленькій або дитині маленькій приходять і ссуть груди, в дитинки спухають груди, то кажуть, шо її ссуть мавки. Дитина маленька хоче їсти, і вона чіпляється до кого видит. Кажуть, шо треба класти копійки до таких грудей, шо треба якімсь зіллям мастити свяченим або ту свяченину прикладати, шо на Спаса, як яблука святять, то той букет, я ше сама зберігаю, шоб на смерть подушка була».
Так мавки можуть робити як покарання за те, що чіпали троєцьке зілля, заткнене по грядках: «В Зеленици вірять також, що зле робить «кігітна» жінка, коли витягне з грядок майку, себ то галузку, яку заткнено на Зелені Свята; тодї приходять Нявки до неї в ночи, коли спить і ссуть її грудь; можуть також ссати дитину, а навіть мущину, а то за промах матери».
Згідно з матеріалами П. Чубинського, на Поділлі, у Літинському (Вінниччина) та Проскурівському повітах вірили, що мавки, або ж лоскотниці, живуть у лісах і з’являються людям як молоді вродливі дівчата. Вони привертають увагу стрічного своєю красою, заводять розмову й, кокетуючи, заманюють, а відтак залоскочують свою жертву.
МАЙКИ
Дуже схожі на мавок-нявок за народними уявленнями майки. На них також здебільшого перетворюються померлі неохрещеними діти:
— «Майки — то нехрещені діти».
— «То тоже, як діти не хрещені, родєть та прикопають де, та й з того майка зроби сі, але я де знаю, шо то таке, та майка».
— «А в нас зараз то кажуть, шо з тих дітей [нехрещених] виростають майки».
— «Колись були майки, а зара[з] вже нема. Майками ставали нехрещені діти, закопані діти».
— «А майки — се осі душі, шо нехрещені».
Про таку генезу майок свідчить також спів, який нібито подекуди можна почути під час їхніх танців. Він тотожний співу мавок і потерчат:
— «То такі файні дівочки, шо їх мама не хотіла та й лишила десь чи закопала, то вони співають: «Аби моя мама царства не дістала, бо якби була мене породила, то я б сі на світі жила».
— «Бодай мати не прощена, шо я хожу нехрещена», — то вони таке співали. І то кидали (кидали щось за крижмо — В. Г.), говорили — і воно вже було хрещене».
Подекуди відзначали зв’язок майок із водною стихією:
— «Майка, то я тобі можу це казати від мого тата, — то на Івана не можна ся купати, бо може майка затєгнути в воду, і на Зелені свєта».
— «То кажут, шо є такі майкó, шо в воді купалисі».
— «Майки, то колись говорили, шо вони в озерах».
На зріст майки дуже малі, що природно з погляду на їхнє походження з «безпірних» дітей. Дві майки могли нібито поміститися в один чобіт: «Були майки, які були дуже малі, вони танцювали на полі, це малі діти. Дві майки могли влізтися в чобіт».
Іноді майки, як і мавки, постають в описах гарними зеленоволосими (або ж просто довгокосими) лісовими дівчатами:
— «Майки — то такі дівочки, вони по лісах живуть, вони такі гарні, мають зелені коси, хороводи водять».
Майки подібно до мавок можуть мати таку ознаку, як відсутність спини: «На вигляд майки — як дівчата, крижі тільки мають відкриті, так що видно нутрощі».
Демонічна природа майок яскраво виявляється в тому, що вони, як і вся «нечиста сила», бояться блискавки. Від неї майки нібито ховаються під ліщиною, яку, як відомо, блискавка оминає:
— «Колись росказували, шо як дівчина чи жінка дитину стратит, то тоти діти якимись майкáми ходіт, і вони ховаюця під майинов, під лісков, під ліщинов».
Майки нерідко є персонажами народних казок та легенд. Зокрема, в одній із казок ідеться про те, як парубок узяв майку за дружину:
— «Колись як нищили дітей, дівка як стидалась чи що, то ту дитину видерла і десь її просто прикопала, а та дитина потом росте та й майка робиця. Та й котра людина щаслива, то в теї людини просить хреста. А як є якась людина щаслива, шо чує голос тої дитини, бере з лівого пальця кров, і бере хустинку, і хрестит: «Як дівка, най буде Марійка, а як хлопець, най буде Іван». І ту хустинку кидає, і та хустинка в повітрі летит до тої дитини, котра дитина просить хреста, і та дитина потому маєчку робить, і вона вже робиця така файна дівчина. І на Івана така є площадка, і ті дівочки там бавляться, співають, танцюют.
А єден хлопець, ну, говорили, шо є майки, а той хлопець пішов і хотів видіти, яка то майка, та й пішов туди. А пішов до ксьондза спитав, як би він, шоб ввидів ті майки? Та й ксьондз каже, шоб він сховавсь в такому капелюсі невидимка. Каже: «Візьмеш той капелюх, і вони не будуть тебе видіти, і ти зможеш вийти до тих дівок». Той взяв той капелюх, та й пішов, та й дивиться, а дівочки так танцюють та й все співають: «Шоби моя мама Царства не дістала. Якби була мене породила, я була б на світі жила, я би собі заробила та й була б на світі жила». Танцюють і так співають. А той хлопець дуже сподобав єдну дівчину, таку дуже файну. Та й пішов до ксьондза та й каже: «Мені єдна так сподобала майочка. Як би я міг її узяти?» А він каже: «Підеш на другого Івана та той знов той капелюх візьми, вони тебе не будуть видіти, але ти візьми єден чобіт та й кинеш той чобіт межи них, котра тобі сподобалась. Та той чобіт ухопить і буде натягати, а не буде знати, як то надягати, та й буде надягати на дві ноги. Та й ти її так злапаєш, бо вона не зможе тікати».
Він пішов, зробив собі єден чобіт, та й пішов, та й знов надів той капелюх, та й знов сидить дивиця. А ті танцуют, а він кинув той чобіт, а вона вхопила той чобіт та й пхає ногу, та й пхає другу ногу. Вже кинув той чобіт, вже й злапав, та й каже: «Ти тепер будеш моя жінка». А вона каже: «Буду». Вже він привів її додому, вбрав її в шмаття своє та й йде до ксьондза, бо хоче вже з нею шлюб узяти. Вона каже: «Я з тобою шлюб візьму, лише шо я буду робити, аби ти в мене не питав. Як тілько мене запитаєш, то тілько мене будеш видіти».
Ну, то він вже роки жив: шо вона робила — він нічо’ її не питався. Вона з ним не сідала їсти, він не видів, коли вона їст. Все питався: «Шо ти їш?» А вона каже: «Я тобі даю, а ти їш». А вона все в дванадцятій годині пропадала десь. Вже роки пройшли, вже дитина була, а він каже: «Ти знаєш, кілько я тебе не питався, ми вже роки жиємо, а я тебе не питався, шо ти робиш. А тепер я тебе запитаю, де ти вночі діваєшся, шо ти не їш? Я тебе не вижу, аби ти їла» (Вона все мовчить — піде на цвинтар та тих материних кісток полиже.) Та вже вона йому каже: «Я йду на цвинтар, за мамин гріх я їй кістки облизую. Я тобі скажу, шо я їм, — ото я їм». Як вона сказала, то вона й пропала.
Як вона пропала, то йому вже гірко було, він її любив, та й дитина була. Та й йде знов до ксьондза та й каже: «Отче, вона мені казала, шоб я не питався, а я поінтересувався та й поспитав». А ксьондз каже: «Знов на якесь свято іди собі, і будеш молитись. Будеш іти, буде така дорога, а там буде така гора, шо ти до неї не годен вилізти, але, може, ти й вилізеш».
Він вже так іде, іде та й молиця, та й приходить до тої гори, а там така схильна гора, шо він не годен на неї вилізти, але почав молитись і якось виліз. Та вже виліз на ту гору, а там, на горі, нема хатів, лише єдна хатчина, і там світиця. Він пішов під вікно, дивиця у вікно — а то його жінка та й дитина. А дитина ввиділа та й каже: «Мамо, тато, тато!» А мати каже: «Дитино люба, той тато не годен до нас зайти». А та дитина далі: «Тато, тато!» А жінка вийшла надвір та й каже: «Шо то за Божа душа? Як хтось є, то покажися». Та він показавсь та й каже: «Кілько до тебе добивався…» І вже як вона його ввиділа, то він вмер тоді».
— «То такі файні дівочки, шо їх мама не хотіла та й лишила десь чи закопала, то вони співають: «Аби моя мама царства не дістала, бо якби була мене породила, то я б сі на світі жила». Та й так танцювали. А був один хлопець, їх бачив, а вони не виділи його, бо він ся сховав. Так йому хтось казав, шоб він сі сховав. Та й одна дівчина йому дуже сі сподобала.
Він пішов до ксьондза та й каже: «Ви знаєте, мені так та майочка сі сподобала, як я маю її зловити?» А ксьондз йому каже: «Зроби собі, каже, чобіт один, та й на другого Йвана йди на те саме місце. А вона не знає, як його надягати, то ти кинь його між них, а як вона його вхопить, то ти її лови».
У с. Глибівка цей текст репрезентовано як етіологічну легенду про ластівку: «Розкажу ще притчу про ластівку. Були два хлопці і погнали коні в ліс пасти. Коні паслися, а вони собі полягали спати під ліску (під ліщину — В. Г.). Вони сплять, і виходить з річки дві дівки, стали і танцюють. Один хлопець пробудився і сподобав собі дівку.
Прийшов додому і пішов до ксьондза радитися, як має ту дівку знайти, бо дуже собі сподобав. Ксьондз йому сказав, щоб купив два чоботи і ліг на тому місці спати, аби були дуже файні: «Постав один чобіт, де вони танцювали, а другий сховай і лягай спати». Він так зробив.
Вона вийшла танцювати і дивиться — такий файний чобіток, та й взяла. Пхає одну ногу, пхає дві в один чобіт. І він мав лапати, як вона дві ноги запхає в один чобіт. Він так зробив. Він її злапав і сказав, що хоче мати за жінку. «Я буду за жінку, але що буду робити, аби ти ніколи не питав»…
Прийшов він додому з нею, оженився, появилася дитинка, і та дитинка вмирає. Вона наймала музику. Через рік вмирає мама, і вона так плаче, що руки ломить. Чоловік ніколи не питався, але запитався, чого вона так плакала. Вона сказала, що скаже, але більше з ним не буде: «Дитинка вмерла — то ангел. Твоя мама — велика грішниця. Якби була ще така людина, аби так плакала, як я, то ми б всі гріхи вимолили б». І [вікно] розтворилося, [вона] у вікно пирхнула, зробилася ластівкою. Він її вхопив— і хвіст обірвав».
Ю. Шнайдер на Рожнятівщині записав оповідку про те, як чоловік у зазначений вище спосіб (за допомогою червоного чобота) зловив майку, щоб дізнатися від неї про ліки для худоби. З тексту можна зрозуміти, що за майками визнають уміння доглядати тварин, як це властиво лісовим німфам.
У записах дослідників демонології майки нерідко є персонажами етіологічних легенд, пов’язаних із певною місцевістю. Зокрема, в одній із таких легенд із Рожнятівщини майки початково постають як семеро сестер, демонізація яких відбулася вже згодом, по смерті їхньої матері. Сестри загинули, утопившись у своїх сльозах, із яких постало озеро.[160] В іншому, пов’язаному з цією легендою за змістом тексті, майки дбають про чистоту озера, у якому живуть.
Джерело: книга В. Галайчука "Українська міфологія"