06.10 -18.10

Тема: Державний лад. Форми держави.

https://www.youtube.com/watch?v=TRD-ZXhTUG8

https://www.youtube.com/watch?v=WecW-WxUKqM

Мета: навчити учнів характеризувати державний лад та форми держави; розвивати уміння аналізувати різні форми державного правління, форми територіального устрою, форми політичного режиму; виховувати повагу до ролі народу у формуванні вищих органів державної влади.

Творча робота: Перегляньте демонстраційний матеріал. Все законспектувати у зошитах, вивчити.

На наступному тижні контрольна робота.

Державний лад характеризує державу з погляду її форми.

Форма держави — це порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади, які виражають її сутність.

Форма держави складається з трьох елементів:

1. Форма державного правління — це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними.

Форма державного правління має такі ознаки:

а) характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і термін повноважень;

б) визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

в) характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями.

2. Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб (порядок) розподілу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, взаємодією між ними у межах держави.

Форма державного устрою характеризує:

а) принципи розподілу держави на складові частини;

б) управлінську діяльність держави та організацію населення на її території;

в) можливості реалізації прав та інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг із самоврядування;

г) взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади.

3. Форма державного режиму — це елемент форми держави, який характеризується як сукупність певних методів (способів) здійснення державної влади.

Державний режим характеризує:

а) можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень, забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина у процесі здійснення державно-владних повноважень органами державної влади;

б) співвідношення правових та не правових засобів здійснення державної влади;

в) відносини між владою і народом;

г) стан законності і правопорядку в державі.

Всі елементи форми держави пов'язані між собою: будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави спричиняє зміни державного (політичного) режиму.

ІФорми правління: поняття, види.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими орга­нами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії;  - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відпові­дальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викла­дені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламен­том або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мек­сиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парла­мент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночас­но президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Фран­ція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним ста­новищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

За формою державно-територіального устрою, тобто способом розподілу території на частини та порядком співвідношення влади між ними і державою в цілому, вирізняють держави прості (унітарні) та складні.

Унітарна держава — це проста єдина держава, складовими якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Італія, Швеція та ін.).

Унітарна держава характеризується такими основними ознаками:

• до складу не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету, адміністративно-територіальні одиниці (область, район та ін.) не можуть мати якої-не-будь політичної самостійності;

• єдина конституція та єдина система законодавства;

• єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

• єдине громадянство та єдина державна символіка;

• єдина судова система;

• у міжнародні відносини вступає лише держава. Деякі унітарні держави мають автономні утворення (Грузія, Іспанія, Італія, Україна та ін.). Такі держави називають децентралізованими унітарними державами з елементами федералізму. У них місцеві органи обираються населенням автономії та мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. Автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності, вони володіють певною самостійністю Й у сфері законодавства (у порядку делегованих повноважень з боку центрального законодавчого органу).

Складними державами вважають федерацію, конфедерацію, імперію та співдружність.

Федерація — це складна союзна держава, складовими якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Канада та ін.).

Основні ознаки федерації:

• єдина територія складається з територій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

• наявність конституції і системи законодавства в цілому та в кожного з її суб'єктів;

• наявність федерального двопалатного парламенту й парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

• наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у деяких федераціях допускається подвійне громадянство (ФРН);

• можливість суб'єктів федерації мати власну правову та судову системи (США);

• наявність загальнофедеральної податкової та грошової системи;

• суб'єкти федерації не володіють суверенітетом і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах можуть виступати як федерація в цілому, так і кожний її суб'єкт.

Класифікуються федерації за різними ознаками:

1) за способом утворення:

— договірні;

— конституційні (Індія);

— договірно-конституційні (США, ФРН, Росія та ін.);

2) за способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:

— на основі союзу (США);

— на основі автономії (Бельгія, Індія та ін.);

3) за способом розподілення та здійснення владних повноважень:

— централізовані (Індія, Мексика);

— відносно централізовані (США, ФРН);

4) за принципом поєднання національного й територіального підходів:

— територіальний підхід (США);

— національний підхід (у чистому вигляді не існує);

— поєднання цих підходів (Росія).

Конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певної мети та які спільно здійснюють деякі напрямки державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності і незалежності (через такий етап пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981—1989 pp.).

Цей союз характеризується такими ознаками:

• відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної території і державних кордонів;

• відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

• відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

• відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу її членів;

• наявність загального конфедеративного органу, який складається з делегатів суверенних держав;

• рішення загальних конфедеративних органів приймається за принципом консенсусу: у випадку незгоди з ним членів конфедерації таке рішення не є обов'язковим і не тягне за собою яких-небудь санкцій (це право нуліфікації);

• наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію.

Імперії — це такі складні й великі держави, які об'єднують інші держави, народи внаслідок завоювань, колонізації, що складаються з головної держави (метрополії) та колоній. Історії відомі такі імперії, як Римська, Австро-Угорська, Російська, Османська тощо.

Основною ознакою імперій є те, що вони тримаються на державному примусі з боку метрополії.

Співдружність є особливою формою державного устрою, яку визначають як організовано оформлене об'єднання держав, що виступають асоційованими учасниками при збереженні ними повного суверенітету та незалежності (СНД, Британська Співдружність Націй, Європейська Співдружність у Західній Європі).

Можна визначити такі її ознаки:

• в основу її створення покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди та інші юридичні акти;

• цілі об'єднання держав можуть бути різними: економічні, культурні та ін.;

• члени співдружності володіють повним суверенітетом та незалежністю, оскільки це не держава і не державне утворення;

• вона здійснює свою діяльність через загальні координаційні органи (рада глав держав або глав урядів, міжпарламентська асамблея та ін.), рішення яких мають рекомендаційний характер;

• відносини між державами у співдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права;

• держави мають право виходу зі співдружності. Таке об'єднання держав має перехідний характер: або розвиток йде у напрямку створення конфедерації чи навіть федерації, або, навпаки, може привести до дезінтеграції.

22.09-03.10

Тема: Поняття і види соціальних норм. Поняття та ознаки права.

Практична робота:

Перегляньте демонстраційний матеріал.

https://www.youtube.com/watch?v=9Cr3lPtIOeg

https://www.youtube.com/watch?v=w0cD52FMKHE

Все законспектувати у зошитах, вивчити, дати відповіді на тестові завдання. Сфотографувати та переслати мені на почту. На це завдання даю час до 03.10 ( до 18.00).

1.Прочитайте приклади правових норм. Подумайте, до якої галузі права належить та чи інша норма.

А) Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Б) Забороняється залучати працівників, молодше ніж 18 років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

В) Неповнолітня особа має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.

Г) Хуліганство - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

2.Визначити вид соціальної норми та обґрунтувати свою відповідь.

а) Пішохід порушив правила дорожнього руху - перейшов перехрестя на червоне світло.

б) Підліток звернувся до директора школи з проханням прийняти його до 10 класу.

в) дівчина не прийшла на зустріч з подругою.

г) Прибічники ісламу під час обіду відмовилися вживати м’ясо свинини.

д) Керівник огранізації запропонував членам своєї організації сплатити членські внески.

є) Учитель порекомендував учневі, який зайшов у школу, зняти головний убір.

ж) Члени первісної общини перед виходом на полювання виконували ритуальний танок навколо зображення тварини.

Соціальні норми — це  правила загального характеру, які регулюють відносини в людському суспільстві та встановлені державою, суспільством чи об'єднанням громадян тощо.

Кожна соціальна норма має специфічні риси, однак кожній з них притаманні і загальні для всіх норм ознаки:

1) регулюють відносини, які існують між людьми в суспільстві та між суспільством і державою;

2) мають загальний характер, діють як типові регулятори поведін­ки, тобто поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на багаторазове застосування;

3) виникають у процесі історичного розвитку і функціонування су­спільства, внаслідок свідомої вольової діяльності людей;

4) гарантуються та забезпечуються певними засобами суспільного або державного впливу.

Зазначені ознаки соціальної норми характеризують її, як важли­вий регулятор суспільних відносин, що активно впливає на поведінку людей і визначає її дії в різних життєвих обставинах.

Усі соціальні норми мають спільну мету — регулювати поведін­ку людей, але розрізняються за способами створення, сферою дії.

Види соціальних норм:

За способом створення:

Норми права- це вид соціальних норм, що встановлюються і охороняються державою.

Норми моралі-це правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень про добро і зло, обов’язок, честь і гідність, які забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

Релігійні норми-це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога.

Корпоративні норми-це правила поведінки, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян.

Звичаї чи традиції-це вид соціальних норм, який склався історично та закріплений у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення.

За сферою дії:

1) економічні норми — це правило поведінки, що регулюють ві­дносини у економічній сфері, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

2) політичні норми — це правило поведінки, що регулюють від­носини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини з іншими суб'єктами політичної системи суспільства;

3) релігійні норми — це правила поведінки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і містяться в релігійних джерелах. Ця група соціальних норм зафіксована у священних книгах християн, іудеїв, мусульман, буддистів тощо (Біблії, Торі, Корані, Ведах). Норми релігії регулюють відносини ві­руючих у межах церкви або іншої релігійної організації та по­рядок відправлення ними релігійних культів.

Поняття і ознаки права

Право, як вид соціальних норм, виникає тільки з появою держави, саме вона створює ці соціальні норми з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Право - система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою та регулюють суспільні відносини між людьми.

Інколи право має два значення з одного право розуміють як можливість для людини щось робити і це суб’єктивне право - можливість особи задовольняти свої потреби законним шляхом, а з іншого боку право має ширше значення яке називається об’єктивним правом - система загальнообов’язкових, формально визначених норм, правил поведінки, що встановлюються й підтримуються державою та регулюють важливі суспільні відносини. На основі цих термінів можливо виділити наступні ознаки права.

Ознаки  права:

1) право встановлюється і санкціонується державою:

- від імені держави правові норми встановлює Верховна Рада України (ст. 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України визначаються і встановлюються правила поведінки, визначені в цій стат ті), або народ шляхом референдуму;

- правові норми санкціонуються в підзаконних нормативних актах уповноваженими державними органами (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має санкцію видавати укази, а відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів - постанови, в яких містяться санкціоновані норми);

2) право є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;

3) право є формально визначеним:

- з формальної сторони кожна правова норма е тільки письмовою;

- з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення;

4) право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів (Конституції України, законів/ підзаконних нормативно - правових актів);

5) право регулює не всі, а тільки найважливіші суспільні відносини, які потребують правової регламентації. Суспільні відносини, неврегульовані правом регулюють інші соціальні норми. Немає правових норм які б регулювали відносини дружби, кохання та інші;

6) право виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів правових відносин;

7) право має всеохоплюючий характер, воно регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, фінансові, трудові, сімейні, кримінальні та інші відносини);

8) право діє у часі, просторі та по колу осіб:

- дія права у часі означає, що правові норми набувають чинності одночасно із нормативно - правовим актом, змістом якого вони є. Так, "Закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше його опублікування" (ст. 94 Конституції України). Припинення дії правових норм відбувається одночасно з припиненням дії нормативно-правового акту або заміни його іншим актом;

- дія права у просторі означає, що воно здійснює свій вплив на території держави;

- дія права по колу осіб означає, що воно регулює відносини всіх осіб, перебуваючих на її території, а громадян України і за її межами.

9) право є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм, що базується на об'єднавчих закономірностях та їх розподіл на взаємопов'язані елементи - галузі, підгалузі права та правові інститути. Правова система має велике значення для полегшення знаходження будь-якої правової норми з метою її реалізації;

10) право характеризується відносною стабільністю, воно регулює суспільні відносини протягом тривалого часу, в той же час зміни життя суспільства вимагають вдосконалення правової системи держави, тому правотворчі органи постійно змінюють ті правові норми, які не відповідають вимогам нового часу, тобто право є динамічним;

11) право забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.

Право будь-якої держави є унікальним засобом регулювання найважливіших суспільних відносин і досягнення соціального компромісу.

3. Джерела та форми права: поняття і види

Поняття «джерела права» має багато трактувань. Суспільні відносини створюють певні вимоги, які і закріплюються у прописаних правилах поведінки.

Оскільки правові норми є правотворчістю уповноважених органів держави, то джерелом права виступає воля держави.

Однак найчастіше під джерелом права розуміють правові акти. Такі акти можуть набувати різної форми, звідси і розрізняють форми права.

Форма права - способи юридичного виразу права, що формально закріплюють та організовують правові явища.

Право завжди повинно мати певну форму, а форма має бути змістовною. Якщо нормі не надано певної форми, то вона залишається нормою поведінки, а не нормою права.

1.Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру, яке в результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу стало традицією.

Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому.

2.Правовий прецедент - рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов’язковість, і воно стає нормою, зразком під час розгляду всіх подібних справ у майбутньому.

Правовий прецедент типовий для країн, що належить до англо-американської правової сім’ї.

3.Нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою (наприклад, колективний договір).

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного суб’єкта права, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

4.Нормативно-правовий акт є основною формою права романо-германської правової сім’ї (до якої належить і Україна) і має низку переваг перед іншими джерелами права:

• нормативний акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дає змогу відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві;

• нормативні акти, як правило, систематизовані, що дає змогу легко орієнтуватися в системі законодавства;

• нормативні акти дають можливість точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики, не допускає довільного тлумачення.

4. Система права та її елементи

Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає систему права, його внутрішню будову. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права властива своя система, що відбиває особливості типу держави.

Система права - об’єктивно зумовлена внутрішня організація права, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Центральною ланкою системи права є галузь права.

Галузь права - упорядкована сукупність правових норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Розподіл на галузі права:

• Конституційне право - врегульовує відносини, які складаються в процесі організації й здійснення державної влади та місцевого самоврядування.

• Цивільне право - регулює майнові й особисті немайнові відносини, що пов’язані як з майновими, так і не пов’язані з ними.

• Кримінальне право - визначає діяння, які визнаються злочинами, й міри покарання, що належить застосовувати до осіб, які їх скоїли.

• Адміністративне право - регулює відносини, які складаються у сфері управлінської діяльності державних органів, та визначає діяння, що є адміністративними правопорушеннями.

• Фінансове право - регулює відносини, які складаються у процесі фінансової діяльності державних органів.

• Трудове право - врегульовує відносини, у які вступають особи з приводу праці.

• Сімейне право - врегульовує шлюбно-сімейні та прирівняні до них відносини.

• Екологічне; земельне; господарське; житлове право та інші галузі.

Галузі права у свою чергу складаються з правових інститутів.

Інститут права - відокремлена група взаємозв’язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Наприклад, галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут права власності, інститут зобов’язального права, інститут спадкування та ін.

Первинним ланцюжком системи права є правова норма.

У світовій практиці правові норми поділяють на норми публічного та норми приватного права.

1.Публічне право - це система норм, що врегульовують відносини між державними органами та між державою й особою (суспільством). Саме тому до публічного права можна віднести такі галузі права, як конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне та деякі інші.

2.Приватне право - це система норм, що врегульовують відносини між приватними фізичними та юридичними особами. Це такі галузі права, як цивільне, трудове, сімейне тощо.

Але такий поділ правових норм для правової системи України не є характерним, оскільки тут традиційно в основі розподілу права на галузі й інститути лежать два основних критерії - предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є та сфера суспільних відносин, яку регулює певна галузь.

Цивільний кодекс України

Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників.

Метод правового регулювання - це засоби і способи впливу права на суспільні відносини. Наприклад, для методу правового регулювання в цивільному праві характерна рівність учасників правовідносин, тобто диспозитивний метод.

Правова норма - загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Для правової норми характерні єдність, цілісність, неподільність, особлива структура.

Структура норми - це будова і внутрішня форма організації системи, яка виражає як єдність зв’язків між елементами, так і закони цих взаємозв’язків.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Традиційно вважається, що правова норма має потрійну структуру. До неї входять:

• гіпотеза (частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки);

• диспозиція (визначає саме правило поведінки, відповідно до якого дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій);

• санкція (частина норми, яка в разі її невиконання визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника).

08.09-19.09.

Тема: Причини виникнення держави. Поняття й ознаки держави.

Мета: розглянути причина та теорії виникнення держави; основні ознаки й функції держави;  удосконалювати вміння  працювати зі схемою, формувати вміння висловлювати власне ставлення до проблеми.

Творча робота: Перегляньте демонстраційний матеріал. 

Все законспектувати у зошитах, вивчити, дати відповіді на запитання. Сфотографувати та переслати на мені почту. На це завдання, до 19.09 ( до 18.00).

https://www.youtube.com/watch?v=nVCXJaIG7TU&t=20s

https://www.youtube.com/watch?v=BGH5J9rNYXc

Запитання:

1.Подумайте, чи завжди існувала держава.

2.На якому етапі розвитку суспільства виникла держава?

3.Чому виникла необхідність у створенні держави?

4.Яка з теорій, на ваш погляд, найбільш наближена до істини? Поясніть свою точку зору.

Права і свободи людини в сучасному розумінні невід'ємні від її обов'язків та відповідальності перед суспільством, державою, іншими людь­ми. Це фундамент не тільки демократії, але і справедливості, рівноправ'я у суспільстві. Сьогодні Україна веде демократичну боротьбу за повноправ­ну вільну людину і громадянина, за гідні умови існування.

Причини та теорії виникнення держави та права

Основні ознаки понять «країна», «держава», «суспільство».

Суспільство-місцевість, географічне положення, територія, населення, межі-життя людей протягом найдавніших часів істотно змінювалося. Стосунки між ними ускладнювалися, що призвело до появи держави.

 Країна-інститут управління суспільством, політична організація влади, форма правління, політичний режим, суверенітет.

Держава- суверенна, універсальна організація політичної влади, покликана забезпечувати нормальну життєдіяльність людей, яка має свою територію, апарат примусу, створює право та стягує податки, необхідні для здійснення своїх функцій.

Причини виникнення держави:

1) Необхідність єдиного керівництва суспільством (удосконалення керу­вання суспільством).

2) Необхідність підтримання суспільного порядку. Неспроможність сус­пільної влади первісного суспільства надалі регулювати відносинами між класами (як організація влади, так і методи та прийоми прийняття рішень, важелі впливу стають недієвими: правий той, у кого за спиною сила, раб працює на плантації під вартою наглядача, селянин платить податки під загрозою фізичної розправи тощо) зумовила необхідність встановлення та підтримання єдиного порядку, оформлення товарно-грошових відносин, пом’якшення та вирішення протиріч між різними вер­ствами населення шляхом узаконення.

3) Необхідність організації захисту та ведення військових дій. Перехід від кочового до осілого способу життя сприяв збільшенню чисельності та щільнос­ті населення. Виникають проблеми щодо врегулювання стосунків, вирішення суперечок між племенами, сфери життєдіяльності яких перетинаються в результаті цих змін. Постають питання захисту кордонів, збільшення території, для виконання яких лише держава могла зорганізувати все населення.

Отже, держава виникає як результат процесів, які відбувалися в суспільстві, реагуючи на розвиток його потреб.

Теорії виникнення держави та права

-Теологічна теорія (Аврелій Августин, Фома Аквінський) — пояснює походження держави божественною волею, обґрунтовуючи вічність та святість держави.

-Патріархальна теорія (Арістотель) — полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом зростання та роз­поділу сім'ї.

-Договірна теорія (Ґроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк) — стверджує, що держава виникла внаслідок укладення між людьми суспільного договору — добровільної угоди між правителем і народом для забезпечення спільної справедливості.

-Теорія насильства (Є. Дюринг, К. Каутський) — пояснює появу держави завоюванням одними племенами чи народами інших.

-Психологічна теорія (Л. Петражицький) — держава виникла в результаті психологічної потреби людей жити в умовах організованого співтовариства та колективної взаємодії.

-Історико-матеріалістична (марксистська) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) — пов'язує виникнення держави з економічними та соціальними чинниками, виникненням майнової нерівності, розшаруванням суспільства та появою класів. Є най­більш поширеною.

-Органічна теорія (Т. Спенсер) — порівнює розвиток держави з розвитком біологічних організмів, які народжуються, розвиваються, старіють та вмирають.

-Космічна теорія — пріоритет виникнення держави на землі віддає інопланетянам.

-Технократична теорія (Г. Уайльд, Н. Михайлівський) — пояснює появу держави переходом до економіки виробництва.

2. Поняття й ознаки держави

Держава — це специфічна, політико-територіальна організація, що виражає інтереси населення.

Держава — особлива організація політичної влади, що існує у суспільстві, за допомогою якої здійснюється управління загальносуспільними та місцевими справами.

Держава — суверенна, універсальна організація політичної влади, покликана забезпечувати нормальну життєдіяльність людей, яка має свою територію, апарат примусу, створює право та стягує податки, необхідні для здійснення своїх функцій.

Практично все населення планети живе у тій чи іншій державі. Кожна людина у повсякденному житті взаємодіє з державою, перебуває у постійному тісному зв’яз­ку з нею.

Держава як організація має свої ознаки, що відрізняють її від інших організацій.

Ознаками держави є:

1.Територія і населення. Держава є єдиною універсальною, специфічною організацією на території країни. Під її впливом перебуває все населення; держава встановлює адміністративно-територіальний поділ країни, інститут громадянства.

2.Публічна влада. Влада, яка не співпадає з населенням, проте виступає від його імені, забезпечує державний примус у вигляді органів державної влади (законодавчі, виконавчі, судові…)

3.Податки. Обов’язкові платежі на користь держави від громадян, підпри­ємств, організацій, установ, необхідні для функціонування держави (утри­мання державного апарату, медицина, освіта, культура тощо).

4. Грошова система.

5. Наявність органів державного примусу (армія, поліція, служби безпеки держав тощо). Лише держава (її органи) наділена повноваженнями засто­совувати примус до всіх без винятку осіб, які перебувають на її території: громадян, осіб без громадянства, іноземців.

6. Збройні сили (армія).

7. Система права. Держава встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, дово­дить їх до людей, забезпечує дотримання, вимагає виконання, а в разі пору­шення застосовує примус.

8.Формальні реквізити — державні символи (Державна символіка — за­сіб ідентифікації суверенної держави і суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних відносин, яка являє собою законодавчо закріплені символи — Державний Герб, Державний Прапор та Державний Гімн).

9. Державна мова.

10.Суверенітет (фр. souveraineté — найвища влада). Здатність держави про­водити самостійну внутрішню і зовнішню політику. Влада держави поширю­ється на всі організації, на всіх осіб, які перебувають у країні (органи влади приймають обов’язкові для всіх закони, встановлюють податки тощо). На міжнародній арені держава самостійно приймає рішення щодо напрямів зов­нішньої політики, вступу до міжнародних організацій, встановлення полі­тичних та економічних зв’язків з іншими державами.

3. Державна влада

Що таке влада? Види влади:

Влада — здатність певного суб’єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб’єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб, за допомогою різноманітних засобів (примус, право, авторитет, тощо).

Економічна влада

Соціальна влада

Релігійна

Сімейна влада

Державна

Державна влада — це вид публічної політичної влади, яка здійснюється державою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на її території.

Державна влада має такі особливості:

– вона є найвищою серед решти видів влади (верховенство державної влади);

– її владна сила поширюється на все населення й усі суспільні організації країни (універсальність державної влади);

– вона може скасувати будь-які вказівки іншої суспільної влади;

– вона має такі засоби впливу (законодавство, правосуддя тощо), яких не має жодна влада в суспільстві.

4. Функції держави

- Внутрішні — здійснюються в межах держави і характеризують її внутрішню політику.

Розрізняють: а) регулятивну (врегулювання стосунків у суспільстві, забезпечення діяльності органів держави, самоврядування);

б) економічну (регулювання економічного розвитку держави, розробка економічних проектів, організація праці населення, податки тощо);

в) соціальну (охорона та реалізація прав і свобод громадян, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, соціальний захист населення, соціальна допомога, пенсії, пільги, компенсації тощо);

г) культурно-освітню (забезпечення розвитку закладів науки, культури, освіти з метою підвищення рівня розвитку громадян).

- Зовнішні — здійснюються за межами держави, на міжнародній арені і характеризують зовнішню політику.

Розрізняють: а) оборонну (захист кордонів, території, цілісності, суверенітету держави);

б) зовнішньополітичну (співробітництво з іншими державами, підтримка миру, участь у міжнародних організаціях, миротворчих операціях, боротьба з тероризмом);

в) зовнішньоекономічну (укладення економічних договорів про торгівлю і співробітництво між державами, участь у міжнародних економічних організаціях, співпраця в галузі охорони екології тощо);

г) зовнішньо-культурну (обмін культурними надбаннями: музеї, виставки, театри, живопис, музика, кіно).

01.09-05.09

Тема: Соціальні передумови права. Право і мораль. Фундаментальні засади права: гідність, свобода, рівність,справедливість.  Людина як найвища соціальна цінність.

Мета: 

пояснити : людська гідність, рівність, рівноправність, дискримінація, цінності прав людини. Співвідносини моралі та права; як закон регулює життя громадян у демократичному суспільстві; заохочувати до виконання  прав та обов’язків  громадянина.

https://www.youtube.com/watch?v=W3cu-IwFjNU

https://www.youtube.com/watch?v=YXzFriRGWiM

https://www.youtube.com/watch?v=_s00I3iA-w0

https://www.youtube.com/watch?v=30s7hlgyHto

Творче завдання: Перегляньте обов’язково відеоролики, виписати  та вивчити  усі терміни. Нічого мені надсилати не треба.

Кожна людина певним чином сприймає, усвідомлює себе, знає свої особисті якості. Кожному цікаво, як сприймають його інші, й хочеться, щоби самосприймання збігалося з думкою інших.

Почуття гідності — самовідчуття (і пов’язана з цим поведінка) людини, яка високо оцінює власні соціальні можливості та свою суспільну цінність.

Людська гідність — це сукупність моральних, світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги і для усвідомлення своєї суспільної цінності.

Гідність — це морально-етична цінність, що позначає самоусвідомлення та самоповагу людської особистості. Гідність — невід’ємна частина особистості.

Гідність (як і честь) кожної людини охороняється та захищається, причому як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Держава гарантує і охороняє людську гідність, установлюючи відповідні механізми, за допомогою яких кожен може захистити гідність і честь.

Так, відповідно до статті 3 Конституції України, честь та гідність людини визнають вищими соціальними цінностями, а  стаття 28 Основного Закону гарантує, що кожен має право на повагу до його гідності.

Стаття 297 Цивільного кодексу України також закріплює право на повагу до гідності та честі. Право на повагу до гідності складається з таких складових частин: а) право на гідність; б) право на недоторканність гідності; в) право на захист гідності у випадку порушення.

Свобода: примушувати робити щось усупереч волі і бажанню людини принижує її людську гідність.

Недискримінація: рівність людей з погляду людської гідності означає, що ми не можемо судити про людей на підставі фізичних (або інших) ознак, що не стосуються людської гідності.

Закон - це нормативно-правовий акт, який ухвалюється законодавчим органом, має вищу юридичну силу і регулює суспільні відносини.

Право - це норма загальнообов’язкових соціальних норм, які встановлюються та охороняються державою і є обов ’язковими  для виконання кожним громадянином.

Обов’язок - це сукупність моральних зобов'язань людини перед іншими.

Констит́уція  — основний державний документ (закон), основний закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року

Стаття 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти в дусі братерства.

Стаття 2. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно бути ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить.

Мораль та право -це основні регулятори поведінки людини. Право неможливе без моралі. На основі моралі і права формуються суспільні норми, які впорядковують і регулюють наше життя. Вони допомагають отримати відповідь на питання, «що таке добре, а що таке погано».

Саме мораль і право не дають здійснити злочинну дію і сприяють організації міжособистісних відносин.

Право являє собою систему соціальних норм, обов'язкових для виконання кожним громадянином.

Мораль-це сукупність історично сформованих принципів і переконань. Вони є основою формування норм поведінки.

Зв'язок між мораллю та релігією полягає в тому, що релігія є одним із джерел моральних цінностей, норм і принципів, надаючи їм сакрального змісту, а мораль, у свою чергу, може бути шляхом до духовного зростання, визначеного релігією. Релігія надає моралі пояснення походження добра і зла, а також трансформує моральні принципи у релігійні догми та заповіді