01.12-19.12

Тема:Демократія. Органи державної влади в Україні. Місцеве самоврядування в Україні. Правовий режим воєнного стану. Поняття Основного закону держави-Конституції. Громадянство України.

Мета: сформувати уявлення про демократію, самоврядування та форми участі громадян  у житті демократичної держави,у розв’язанні загальнодержавних питань та питань місцевого значення; поняття "надзвичайний стан", "воєнний стан" та обмеження, що діють під час надзвичайного та воєнного стану.

Дати загальну характеристику Конституції України; з'ясувати співвідношення понять «людина — особа — громадянин» і «громадянство»; ознайомитись з ос­новними нормами Закону України «Про громадянство України»; виховувати  розуміння важливості належності до громадянства та гордості за належність до українського громадянства; формувати вміння пра­цювати з нормативними актами та практичного їх ви­користання.

https://www.youtube.com/watch?v=FOfr4mOSMxE&t=539s     +

https://www.youtube.com/watch?v=fQiIXWyIxh0       +

https://www.youtube.com/watch?v=fQiIXWyIxh0

https://www.youtube.com/watch?v=99P7VEi9lO8      - громадянсво

Практична робота.

Перегляньте демонстраційний матеріал. Все законспектувати у зошитах, вивчити. 

Демократія  (від грецького demokratia: demos — народ і kratos — влада, правління) — форма організації влади, за якої рішення приймаються більшістю чи від імені і в інтересах більшості.

У демократичній державі громадяни беруть участь в її управлінні двома способами:

а)  шляхом безпосередньої участі у роботі представницьких та державних органів (парламент, державні структури) або безпосередньо висловлюючи свої думки щодо важливих державних питань під час всенародного опитування — референдуму. Це — безпосередня демократія;

б)  через своїх представників в органах державної влади, шляхом їх обрання. Це — представницька демократія.

Пряма демократія

1.  Найбільш повна участь народу в усіх сферах життя держави та суспільства.

2.  Свобода меншості може обмежуватися волею більшості

3.  Зміцнює довіру народу до інститутів влади.

4.  Недостатня компетентність під

час прийняття рішень.

5.  Зниження персональної відповідальності.

6.  Зникає або зменшується відчуження народу від влади

Представницька демократія

1.  Можливість для народу обирати та періодично змінювати своїх представників.

2.  Створюються умови для концентрації влади в одній установі

3.  Компетентність і відповідальність осіб, що здійснюють  владу.

4.  Можливість забезпечення прав меншості.

5.  Багатопартійність та розмаїття поглядів і думок.

6.  Народ реально виявляє політичну активність лише під час виборів

Демократичні процеси в демократичній державі здійснюються не тільки на загальнодержавному, а й на місцевому рівні.

Сукупність всіх жителів міста, села, селища, об’єднаних за місцем проживання називається територіальною громадою. У межах Конституції та законів України кожна територіальна громада має право вирішувати питання місцевого значення.

Для вирішення цих питань територіальні громади обирають органи місцевого самоврядування — ради (міські, сільські, селищні, районні, обласні). Їх діяльність регулюється Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування».

Ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»

До компетенції місцевих рад народних депутатів належить встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території, населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти, порядку, торгівлі на ринках…

Громадська організація — це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних інтересів. Громадська організація як об’єднання громадян утворюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, ґендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо). Громадська організація як один із видів об’єднання громадян, передбачений Законом України «Про об’єднання громадян».

1.Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод

2.Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до цього Закону, визнається політичною партією або громадською організацією

3.Відповідно до ст. 3 цього Закону:

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

 Суверенність: України означає, що наша держава може самостійно вирішувати питання свого життя, вона самостійна в міжнародних відносинах, сама встановлює закони та здійснює правосуддя.

   "Демократія» в перекладі з латини означає «влада народу». Усі люди в демократичній державі мають рівні права та обов'язки. У демократичній державі обов'язковим є формування органів влади шляхом регулярних вільних виборів. У ній забезпечується реальна участь громадян в управлінні державою, дієвий вплив їх на вирішення важливих  питань життя держави.

   Правова держава — це держава, де забезпечено верховенство права, взаємна відповідальність громадянина й держави (не лише людина відповідає перед державою, а й держава несе відповідальність за виконання своїх функцій перед кожним громадянином). У правовій державі проголошуються, закріплюються в законах, гарантуються та реально забезпечуються права людини. Важливою ознакою є також поділ державної влади.

  Соціальна держава — це держава, діяльність якої направлена на забезпечення добробуту громадян, їхнього гідного життя. У соціальній державі існує розвинута система охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо.

Конституція України. Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову .

В Україні нині створена певна система поділу державної влади. Вона безпечує систему врівноважень і противаг у діяльності органів державної влади. Така система запобігає зосередженню всієї влади в руках однієї гілки влади, вимагає від кожної з них урахування позиції іншої.

  1.Головне завдання законодавчої влади зрозуміло з її назви — вона приймає закони. Однак це не єдине завдання єдиного органу законодавчої влади — Верховної Ради України. Вона приймає бюджет — фінансовий план держави на рік. Верховна Рада України також призначає прем'єр-міністра, інших членів уряду нашої держави, деяких високопосадовців.

  2. Основне завдання органів виконавчої влади — забезпечити ефективну роботу економіки держави, її повсякденне життя в усіх сферах. Виконавча влада організовує виконання прийнятих законодавцями законів. Серед органів виконавчої влади є такі, що забезпечують діяльність па всій території України (Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади), а також місцеві органи, що діють лише на частині території України.

3.  Якщо ж виникає суперечка між певними особами, то вони можуть звернутися до суду. Саме розв'язання конфліктів, установлення винуватості особи в скоєнні правопорушення є завданням судової влади.

В Україні є декілька видів судів. Конституційний Суд України визначає відповідність Конституції України до прийнятих законів, Указів Президента, рішень Уряду України, а також тлумачить (пояснює) зміст Конституції та законів України. Інші суди (загальні та спеціалізовані — адміністративні та господарські) розглядають справи про різноманітні правопорушення та суперечки.

   Найбільше справ припадає на долю загальних судів. Адже саме вони визначають, чи винна особа в скоєнні злочину, розв'язують суперечки, які стосуються сімейних, трудових, цивільних житлових відносин. До нього можуть звертатися будь-які фізичні та юридичні особи, в яких виникли певні проблеми. Згідно з законодавством України, до суду за захистом своїх прав має право звернутися будь-яка особа, якій виповнилося 14 років.

Поняття "воєнний стан",

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайний стан є особливим правовим режимом, що обмежує певні конституційні права людей та надає додаткові повноваження органам державної влади.

Надзвичайний стан передбачає:

• встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан; обмеження руху транспорту та їх огляд;

• посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

• заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

• заборона страйків; примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб.

Органи влади в умовах воєнного стану.

В період режиму воєнного стану повноваження Президента України не можуть бути припинені. У разі, якщо термін повноважень глави держави закінчується під час воєнного стану, то він продовжує свою роботу до закінчення терміну воєнного стану. Крім цього, не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Президента з прав людини, суддів, прокурорів, а також контррозвідників і слідчих.

Військовим командуванням, якому надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об’єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з’єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань (стаття 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов’язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

На територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

Правосуддя в умовах воєнного стану

Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів (стаття 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"). Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Заходи правового режиму воєнного стану

В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема щодо заборон та обмежень.

Перевірка документів в осіб, огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян здійснюється лише після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану, на підставі наказу військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення).

Детальніше див.: Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу, житла під час дії правового режиму воєнного стану

Припинення та скасування воєнного стану

Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено.

До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через засоби масової інформації (стаття 7 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Поняття Основного закону держави.

Структура Конституції України. Конституційний лад України.

Конституційне право — це система правових норм, що врегульовують найважливіші суспільні відносини, які складаються в процесі організації та здійснення державної влади. 

Серед них виділяють відносини, які:
1.характеризують державний і суспільний лад;
2.визначають засади правового статусу особи;
3.визначають особливості організації державної влади — систему, порядок формування і компетенцію її органів;
4.визначають систему, порядок формування та компетенцію місцевого самоврядування;
5. визначають засади економічної системи суспільства — форми власності, способи виробництва та принципи їх захисту. 

Джерелами конституційного права України є:
• Конституція України — основне джерело права;
• конституційні закони — закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції;
• звичайні закони, що містять конституційно-правові принципи й норми;
• інші акти Верховної Ради України та акти всеукраїнського референдуму;
• укази й розпорядження Президента України;
• постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;
• окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування;
• нормативно-правові акти Конституційного Суду України;
• міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 Чому Конституцію називають Основним Законом держави
Слово «конституція» походить із латини й буквально означає «устрій, організація чого-небудь». В українській мові це слово й досі зберігає своє друге значення: будова тіла людини і тварини. У Давньому Римі «конституціями» називалися особливо важливі закони, що, як правило, видавалися імператором. Пізніше, зі створенням Римської католицької церкви та її Святого престолу в Римі, конституції почали видавати папи римські. Нині під конституцією розуміють Основний Закон держави, який містить загальні положення про її державний устрій та форму правління. Для сучасних конституцій обов’язковим є закріплення в них прав та свобод людини і громадянина й гарантій їх дотримання.

Конституція України була прийнята -

( 28 червня 1996 року)

Конституція України була прийнята - від імені українського народу)

Документи, якими  керувалася Верховна Рада, приймаючи Конституцію України- Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схвалений 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням.

Конституція — Основний Закон держави, який закріплює державний і суспільний лад, особливості взаємовідносин особи й держави, організації та здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їхньої організації та компетенцію й таким чином установлює принципи регулювання суспільних відносин.

Особливості конституції:

1)є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства;
2) має найвищу юридичну силу; найвища юридична сила Конституції. Це означає, що в разі протиріччя між нормами будь-яких звичайних законів, указів, актів уряду або міністерств і Конституції, норми Основного Закону завжди переважатимуть.

3) має високий рівень стабільності, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. Конституції притаманна іі підвищена стабільність, унести до неї зміни складніше, ніж до звичайного закону. І це зрозуміло — адже в Конституції визначають основні правила життя держави, вона, як кажуть юристи, має установчий характер — саме на основі її норм приймається чимало інших законів.

 Особливість Конституції — це особливий порядок її прийняття. Якщо закони приймають здебільшого парламентом (лише іноді — референдумом, в Україні ще немає жодного такого закону), то Конституції досить часто приймаються референдумом. Відомі випадки, коли конституцію «дарував» народові монарх або військовий диктатор. У деяких країнах (зокрема і в Україні) конституцію приймав парламент, але при цьому дотримувалися спеціальної, більш складної процедури, аніж при прийнятті звичайних законів.

4) визначає принципи взаємовідносин суспільства й держави, держави та окремих соціальних груп;
5) закріплює правовий статус особи;
6) діє на всій території держави.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., складалася зі 161 статті, містила преамбулу, 15 розділів, із яких розділ XV містив перехідні положення. Із внесенням 6 червня 2016 р. змін до Основного Закону загальна кількість розділів скоротилася до 14, а кількість статей збільшилася до 166.

СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Преамбула

Вступна частина, що виражає сутність Основного Закону

Розділ I. Загальні засади

Визначає основи державного та суспільного ладу України

Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Містить принципи та гарантії дотримання прав і свобод людини й громадянина в Україні, перелік основних із них, а також обов'язки, що накладаються Україною

Розділ III. Вибори. Референдум

Містить загальні принципи функціонування в Україні форм прямої демократії (виборів, референдумів)

Розділ IV. Верховна Рада України

Установлює загальні засади функціонування, повноваження Верховної Ради України, її місце в системі органів державної влади, основи правового статусу народного депутата

Розділ V. Президент України

Визначає основи правового статусу Президента України, його повноваження та місце в системі органів державної влади

Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади

Установлює загальні засади функціонування, повноваження Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, їх місце в системі органів державної влади

Розділ VIII. Правосуддя

Визначає основні принципи відправлення правосуддя в Україні, основи правового статусу суддів; завдання прокуратури та адвокатури

Розділ IX. Територіальний устрій України

Визначає засади та систему територіального устрою України

Розділ X. Автономна Республіка Крим

Визначає статус та повноваження органів влади Автономної Республіки Крим, засади їх відносин з органами державної влади України

Розділ XI. Місцеве самоврядування

Визначає засади здійснення права на місцеве самоврядування в Україні, систему органів місцевого самоврядування

Розділ XII. Конституційний Суд України

Визначає статус Конституційного Суду України

Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України

Визначає порядок внесення змін до Конституції України

Розділ XIV. Прикінцеві положення

Визначає порядок набуття чинності Конституцією України, установлює День Конституції України як державне свято

Розділ XV. Перехідні положення

Вирішує питання, пов'язані з набуттям чинності Конституцією України

Правова характеристика понять «людина», «особа», «громадянин». Громадянство України.

Громадянство (18. 01.2001 г. )

https://www.youtube.com/watch?v=99P7VEi9lO8

Значення поняття «людина», «особа», «громадянин»:

1.Людина - жива істота, яка сформувалася в процесі еволюції природи.

2. Особа — людина, яка формується у певному суспільстві і перебуває з ним у певному зв ’язку.

3. Громадянин — особа, що має політико-правовий зв'язок з державою,

володіє всіма правами та свободами, користується захистом держави і має щодо неї певні обов 'язки. Громадянин - це особа, яка перебуває у постійному правовому зв'язку, з певною державою.

4. Населення України - всі люди, що постійно проживають на її території: громадяни України та інших держав, особи без громадянства.

Правовий статус (становище)громадянина держави визначається поняттям «громадянство». Право на громадянство — це невід'ємне право людини. У кожного з вас є своє родинне вогнище, є дім, де ви живете, де живуть ваші батьки.

Підданство, так само як і громадянство, означає правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою, але державою з монархічною формою правління.

Іноземець – особа, яка  проживає на території певної держави, не є громадянином цієї держави і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Апатрид (особа без громадянства ) – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Біпатрид ( особа з подвійним громадянством) – особа, яка має два і більше громадянств.

Біженець – іноземний громадянин  чи особа без громадянства, що внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань за різними ознаками (національними, релігійними) вимушена залишити територію держави громадянином якої є, або територію країни свого постійного проживання.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

(тобто з відповідним дозволом державних органів України), користуються тими ж правами і свободами, що й громадяни України, за окремими винятками, передбаченими Конституцією та законами України, їм гарантовані права на життя і свободу, на освіту й охорону здоров'я, на власність (хоча іноді з певними обмеженнями).

Однак    лише громадяни мають право:

-         брати участь в управлінні державою,

-         зобов'язані служити в Збройних силах України,

-         можуть стати державними службовцями.

Громадянство – це стійкий політико-правовий зв'язок особи і держави, який передбачає взаємні права та обов’язки .

Згідно статті  4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Люди, які живуть на певній території, утворюють державу – організацію для вирішення спільних справ, її складають громадяни (у монархіях піддані).

Отже,  громадянство – це  стійкий політико-правовий  зв'язок особи і держави, який передбачає наявність взаємних прав та обов’язків. А громадянин  держави – це  особа, яка знаходиться у стійкому правовому зв’язку з державою.

 Цей зв'язок виражається  взаємних правах, обов’язках і відповідальності людини перед державою, а держави – перед людиною.

Громадянство України ґрунтується на принципах:

1)  єдиного громадянства;

2)  рівності перед законом громадян України, незалежно від підстав набуття ними громадянства;

3)  неприпустимості позбавлення особи громадянства України;

4)  збереження громадянства за особою, що мешкає за межами України;

5)  відхилення автоматичної зміни громадянства в разі укладання або розірвання шлюбу громадянином України, а також у разі зміни громадянства чоловіком або дружиною;

6)  захисту громадян України, що перебувають за її межами;

7)  запобігання виникненню випадків без громадянства;

8)  визнання права громадянина України на зміну громадянства.

Ст. 6. Підстави набуття громадянства України.

Громадянство України надається:

1)  за народженням;

2)  за територіальним походженням;

3)  внаслідок прийняття до громадянства;

4)  внаслідок поновлення громадянства;

5)  внаслідок встановлення опіки над особою, що визнана судом недієздатною;

6)  з інших обставин, що передбачені міжнародними угодами України.

Ст. 9. Прийняття до громадянства України.

Іноземець, або особа без громадянства можуть за їх клопотанням бути прийнятими до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1)  визнання  та  дотримання  Конституції  України  та  законів  України;

2)  пред’явлення  декларації  про  відсутність  іноземного  громадянства або зобов’язання припинити іноземне громадянство;

3)  безперервне проживання на законних підставах на території України впродовж останніх п’яти років;

4)  отримання дозволу на імміграцію;

5)  володіння державною мовою або її розуміння в достатньому для спілкування обсязі;

6)  наявність законних засобів для існування.

Підстави набуття  громадянства: Як визначається громадянство дітей.

Закон України «Про громадянство України» передбачає запобігання випадкам без громадянства дітей. При регламентації питань набуття громадянства в законодавстві України були враховані вимоги Європейської конвенції про громадянство від 6 листопада 1997 р. Законодавством України передбачено ряд випадків, коли дитина має право на отримання громадянства з народження:

1)батьки або один із батьків були громадянами України;

2)народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України;

3)народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають  на території України, і не набула за народження м громадянства іншої держави;

4)народилася на території України від іноземців які постійно на законних підставах проживають  на території України, і не набула за народження м громадянства іншої держави;

5)яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано  статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

6)яка народилася в Україні від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем.

7)Крім того новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє батьків її не відомі, є громадянином України.

 8) Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один із батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється як громадянин України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

  До 14-ти років питання набуття громадянства України дитиною вирішується виключно її батьками  чи опікунами, з 14-ти до 18-ти років за згодою дитини.

  Закон України «Про громадянство України» передбачає запобігання випадкам без громадянства дітей. Питання набуття громадянства дитиною до 14-ти років  вирішуються виключно  її батьками , а з 14-ти за згодою дитини.

Стаття 25 Конституції України

 Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

 Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

 Громадянин України не може бути вигнаний  за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Залежно від повноти прав, свобод та обов’язків усіх осіб які перебувають на території кожної конкретної держави, розрізняють такі види правових зв’язків людини і держави.

1.     Припинення громадянства України.

 За яких підстав припиняється громадянство України.

Звертаємося знову до таблиці Громадянство і визначаємо підстави припинення та втрати громадянства.

Отже, згідно статті 17 Закону України «Про громадянство України» підставами припинення громадянства є:

1.Вихід з громадянства (депатріація);

2. Втрата громадянства;

3.За підставами, передбаченим договорами України.

 Підстави втрати громадянства:

1. Якщо громадянин України  після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави;

2. Якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому законом, документи про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

3. Якщо іноземець набув громадянство У і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

4. Якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

5.Якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу і службу безпеки, правоохоронні органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

 Рішення про вихід з громадянства (як і про втрату, набуття чи поновлення) приймає Президент України, видаючи указ. З клопотанням про це слід звернутись до Комісії з питань громадянства при Президенті України.

ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА ДИТИНИ

Які  документи підтверджують громадянство України  

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1) паспорт громадянина України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

17.11-28.11

 Тематична робота з правознавства № 2 

Роботи приймаю до 28.11 ( до 17.00)

I.Виконайте тестові завдання і обведіть правильну ОДНУ  відповідь:

1.  Оберіть найбільш повну відповідь, що характеризує ознаки правопорушення.

А.Протиправність, вина, шкода, суб’єкт правопорушення;

Б.Вина, шкода, караність, мотив;

В.Шкода, стягнення, караність, обтяжуюча обставина;

Г.Суспільна небезпека, протиправність, винність, караність.

2.Чим злочин відрізняється від проступку: а) ступенем суспільної небезпеки; б) суворістю покарання; в) мірою громадського осуду; г) кількістю учасників.

3. Визначте складову правосуб’єктності особи: а) правоздатність;

б) правосвідомість;  в) правонаступність;  г) правотворчість.

4. Що є підставою юридичної відповідальності?:

а) об’єктивна сторона правопорушення, що встановлена в поведінці особи;

б) склад правопорушення ;в) факт правопорушення, вирок суду; г) прямий умисел.

5. Визначте види правопорушень: а) протиправні і правомірні;  б) проступки і злочини; в) винуваті та невинуваті; г) припустимі і неприпустимі.

6. Який із наведених видів юридичної відповідальності за характером санкцій є найбільш суворою?   а) цивільно-правова відповідальність;

б) адміністративна відповідальність;   в) кримінальна відповідальність;

г) суспільна.

7.Назвіть елементи, які  не входять до складу правопорушення:

а)об'єкт;  б)суб'єкт;  в)об'єктивна сторона;   г)суб'єктивна сторона;  д)зміст.

8.Які з перелічених понять складають ознаки правопорушення?

а) дія, бездіяльність; б) об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона;  в) загальний, родовий, безпосередній об'єкт;  г) винність, невинність особи; д) протиправність, винність, караність;

9.Юридична особа — це: а) працівник державного нотаріату ;

б) підприємство;  в) особа, яка має вищу юридичну освіту;
г) особа, яка працює в правоохоронних органах;
10. Скільки видів правопорушень розрізняють за їх змістом:

А. стільки ж, скільки й галузей права;Б. більше ,ніж галузей права;

В. менше, ніж галузей права; Г. види правопорушень з галузями права не пов’язані .

11. Чим злочин відрізняється від проступку: а) ступенем суспільної небезпеки; б) суворістю покарання; в) мірою громадського осуду;              г) кількістю учасників.

12. Вкажіть, який вид юридичної відповідальності названо неправильно: а)адміністративна; б) дисциплінарна; в) трудова; г) кримінальна.

13.Суспільно шкідливий протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність, – це: А. Недотримання традиції; Б .Некультурна поведінка; В. правопорушення; Г. необережність

14.Установіть відповідність між правопорушеннями та видами відповідальності:

 1 Іван С. за підробленим  документом   отримав  51.000 грн.  у банку.                                            

 2.Ольга Б. не сплатила кредит за придбаний  комп’ютер.                                                                                        

 3 Павло П. спізнився на роботу без поважних причин.      

 4 Валентина М., керуючи авто, перевищила швидкість .

а) цивільна  

б) адміністративна

в) кримінальна

г) дисциплінарна

 д) службова

15. Вкажіть, яке слово пропущене у тексті: «Ознакою правопорушення буде …… того, хто його вчинив у формі умислу чи необережності»: а) намір; б) караність; в) провина;  г) відповідальність.

16. До наведеного нижче переліку вкажіть поняття, яке з точки зору права відповідає цьому висловлюванню «Це зумовлена розладом психіки нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент скоєння суспільно-небезпечного діяння»: а) деліктоздатність, б) сумнівна осудність; в) неосудність; г) провинність

17. Яке з наведених тверджень є ознакою правопорушення?

а) суспільна небезпека; б) неврегульованість нормами права; 

в) незалежність від волі суб’єкта; г) дво-або багатосторонній характер.

18. Вкажіть, яке поняття позначає фізичну особу: а) іноземець; б) установа;

В) підприємство; г) організація. 

 19. Визначте, яка дія НЕ є юридичним вчинком:

А) вихід з громадянства

Б) отримання травми

В) вступ до ліцею

Г) написання наукової статті.

20.Ставлення правопорушника до скоєного (навмисно чи через необережність) це: 1) суб’єкт правопорушення; 2) об’єкт правопорушення;

3) суб’єктивна сторона;

4)  об’єктивна сторона

21.Які елементи не відносяться до складу правопорушення:

а) суб’єкт правопорушення

б) об’єкт правопорушення

в) суб’єктивна сторона правопорушення

г) причина правопорушення

22.Конкретна життєва обставина, з якою пов’язується виникнення, зміна або припинення правовідносин, називається:

1) юридичний акт;2) юридичний факт;3) юридичний вчинок;4) юридичний документ

23. До адміністративної відповідальності притягуються особи

А)  з 16 років ; Б) з 14 років; В) з 18 років; Г) з 15 років.

24.  До кримінальної (тяжкі) відповідальності притягуються особи

А)  з 16 років ; Б) з 14 років; В) з 18 років; Г) з 15 років.

25. Що відрізняє адміністративне правопорушення від злочину?

А) Ступінь злочину; Б) Ступінь суспільної небезпеки; В) Безлад; Г) Намір

26. Визначте, що є правопорушенням

а) некорисне діяння        б) аморальне діяння

в) протиправне діяння    г) ризиковане діяння

27. До якого виду юридичної відповідальності буде притягнуто особу в такій ситуації: «Заворикін М., працюючи фрезерувальником на підприємстві, унаслідок необережного поводження пошкодив робочий інструмент, який був наданий йому в користування»?

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д. Кримінальна

28. Волинко Є.,  перейшов дорогу в невстановленому місці.

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д. Кримінальна

29.Петренко Н.  у нетверезому стані тероризував сусідів:

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д. Кримінальна

30.Ольга не виконала роботу, яку їй доручив начальник  відділу:

 А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д Кримінальна

31. Єва не прийшла на урок з історії без поважної причини:

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д Кримінальна

32.Сергій Приходько спізнився на роботу без поважних причин.

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д Кримінальна

33.Працівник Семенов здійснив за місцем своєї роботи розкрадання майна власника у великих розмірах.

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д Кримінальна

34.Громадянин Решетняк  пошкодив у своєму під’їзді домофон.

А Дисциплінарної

Б Матеріальної

В Адміністративної

Г Цивільно-правової

Д Кримінальна

II  Завдання. Проаналізуйте  ситуації (назвіть вид правопорушення)  та  визначте,  в якій  має настати юридична відповідальність .

1.Батьки з сином (9 років), прямуючи до цирку, перейшли вулицю у невстановленому місті, неподалік від пішохідного переходу. Співробітникам поліції, які їх зупинили, пояснили, що зробили вони це тому, що поблизу не було машин.

Склад правопорушення:

1)об’єкт -

2)об’єктивна сторона-

3)суб’єкти –

4) суб’єктивна сторона –

2.Хлопці біля під’їзду влаштували лайку, нецензурно розмовляли, а коли їм дорослі зробили зауваження побилися із сусідом.

Склад правопорушення:

1)об’єкт -

2)об’єктивна сторона-

3)суб’єкти  –

4) суб’єктивна сторона –

3.Учень восьмого класу Н. 14 років, проїхав у трамваї без квитка і був затриманий контролером.

Склад правопорушення

1)об’єкт -

2)об’єктивна сторона-.

3)суб’єкти  –

4) суб’єктивна сторона –

03.11-14.11

Тема: Поняття, ознаки, види та склад правопорушення. Юридична відповідальность.

Мета:

- Сформувати  уявлення про правомірну і неправомірну поведінку(правопорушення), склад правопорушення та  види правопорушень,

розвивати вміння: пояснювати, що таке правопорушення, описувати його ознаки, розрізняти види правопорушень, наводити приклади правопорушень; розтлумачувати поняття «юридична відповідальність», називати види юридичної відповідальності; наводити приклади обставин, що звільняють від юридичної відповідальності; аналізувати правові ситуації щодо правопорушень, оцінювати вчинки та поведінку учасників ситуацій з точки зору її правомірності;

- дати уявлення про те, що таке  юридична відповідальність, їх ознаки і види, про обставини що звільняють від юридичної відповідальності; сформувати вміння: пояснювати, що таке розтлумачувати поняття «юридична відповідальність», називати види юридичної відповідальності; наводити приклади обставин, що звільняють від юридичної відповідальності; аналізувати правові ситуації, оцінювати вчинки та поведінку учасників ситуацій з точки зору її правомірності; виховувати повагу до правомірної поведінки.

Перегляньте демонстраційний матеріал. Все законспектувати у зошитах, вивчити. 

https://www.youtube.com/watch?v=50taXVsadYo&t=1s   правопорушення

https://www.youtube.com/watch?v=D1gZu2oEH3Y юридична відповідальність

Правомірна поведінка — це поведінка особи яка відповідає  нормам права.

Та ознаки правомірної поведінки:

а)  є суспільно корисною поведінкою

б)   відповідає нормам права;

в)  має свідомо вольовий характер,

г) Є діянням ( у вигляді дії або бездіяльності),

д) спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;

г)  гарантується, охороняється державою.

Правопорушення — це суспільно шкідливе або суспільно небезпечне, протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) вчинене деліктоздатною особою, за яке вона несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Структура складу правопорушення:

 Об'єкт правопорушення;

 Об'єктивна сторона правопорушення;

 Суб'єкт правопорушення;

 Суб'єктивнасторона правопорушення.

Суб’єкт правопорушення—деліктоздатна фізична особа яка вчинила правопорушення.

Суб’єктивна сторона—полягає саме у вині, тобто психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та їх наслідків, тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату). Форми вини: умисел або необережність.

Об’єкт—відносини, що охороняються законом і саме на які посягає дане правопорушення.

Об’єктивна сторона—протиправна дія чи бездіяльність, її шкідливі та суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між ними, час, місце, обставини та умови вчинення правопорушення.Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони так званих матеріальних складів правопорушень: наявність діяння (суспільно небезпечний або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечного або шкідливі) діяння. Факультативні ознаки: місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

Наприклад: Громадянин П., 20 років, поцупив в трамваї гаманець у громадянина М. з сумою 300 грн.

Об'єкт правопорушення: право на власність гр.М.

 Об'єктивна сторона правопорушення: злочин, крадіжка на суму 300 грн.

 Суб'єкт правопорушення: громадянин П., 20 років

 Суб'єктивна сторона правопорушення : Вина у формі умислу

Як ви вже знаєте, що саме до ознак суб’єктивної сторони належить не тільки  вина, а також  мотив та мета. Тому вина правопорушника може виступати у формі умислу (прямий та непрямий) або необережності.

Прямий умисел—особа свідомо вчинила правопорушення, розуміючи настання наслідків, а також бажаючи настання таких наслідків.

Непрямий умисел—особа розуміла протиправність свого діяння, передбачала настання негативних наслідків, але продовжувала вчиняти правопорушення.

Необережність, залежно від вольового критерію поділяють на самовпевненість та недбалість.

Самовпевненість—особа, яка вчиняє правопорушення усвідомлює протиправність і небезпечність свого діяння передбачає можливість настання негативних наслідків, але легковажно сподівається, що вони не настануть.

Недбалість—особа усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання негативних наслідків, хоча повинна була і могла передбачити.

Мотив—це внутрішні процеси, що відбуваються у свідомості особи і спонукають її до вчинення правопорушення (вбивство з корисливих мотивів).

Мета—це уява особи, що вчиняє правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне ( підпал з метою приховати інший злочин).

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конк­ретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певно­му місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

Ознаки правопорушення

Караність Караність передбачає відповідальність за такі дії чи бездіяльність у нормативно-правових актах (за скоєння злочинів передбачене покарання у ККУ, за скоєння адміністративних проступків—кодекс про адмін. правопорушення).

Винність особи Вина—якщо є вина, то і є правопорушення—психічне ставлення людини до вчиненого нею правопорушення та наслідків. Особа може вчиняти правопорушення умисно (крадіжка, вбивство) та з необережності ( перевищення водієм швидкості, що призвело до аварії).

Протиправність Протиправність (як це, що це?)—той, який суперечить встановленим правилам—поведінка людини суперечить нормам права, особа порушує заборони, не виконує певні обов’язкові дії, які зазначені в законах (невчасне виконання умов договору, посягання на життя).

Суспільна шкода, суспільна небезпека Суспільна небезпека чи суспільна шкода виражається в порушенні особою прав та обов’язків, у протидії щодо їхнього виконання ( суспільна небезпека—грабіж, нанесення тілесних ушкоджень; суспільна шкода—запізнення на роботу, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях).

Види правопорушень.

За ступенем суспільної небезпечності, характером санкції, що застосовується до суб’єктів, правопорушення поділяються на злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння) і проступки (вчинки, що є правопорушеннями, передбаченими як іншими галузями законодавства, так і кримінальною).

Правопорушення є різноманітними і визначаються різними об’єктами посягання, суб’єктами, які їх здійснюють, особливостями об’єктивної і суб’єктивної сторони, характером і ступенем суспільної небезпечності. Тому залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяються на злочини та проступки.

 Злочини несуть найбільшу суспільну небезпеку й мають серйозніші наслідки, ніж проступки. Злочинами є вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, тероризм, хуліганство, крадіжка, грабіж та ін.

Злочин - це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто протиправне, суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), яке завдає чи може завдати істотну шкоду суспільним відносинам - державному і суспільному ладу, політичній, економічній та соціальній системам, правопорядку, власності, життю, здоров’ю, правам і свободам особи.

Проступки - це менш небезпечне, ніж злочин, правопорушення (порушення трудової дисципліни, суспільного порядку, невиконання зобов’язання та ін.).

Проступки поділяються на конституційні, адміністративні, дисциплінарні, земельні, екологічні, цивільні та ін.

Основними видами проступків є:

Адміністративний проступок - це вчинене у формі протиправної дії або бездіяльності винними особами правопорушення, яке посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, суспільні відносини у сфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави (порушення визначених законом санітарних, митних правил перетину кордону, торгівлі, порушення вуличного руху, дрібна крадіжка, нецензурна лайка в громадських місцях  , розпиття спиртних напоїв у громадських місцях та ін.) і за яке закон передбачає адміністративну відповідальність.

Дисциплінарні правопорушення—ті, які завдають шкоди внутрішньому трудовому розпорядку підприємств, установ, організацій (запізнення на роботу, прогул роботи без поважної причини та ін.)

Цивільно-правові правопорушення—ті, які завдають шкоди майновим і пов’язаним з ними особистим немайновим відносинам, врегульованим нормами цивільного права (невиконання умов договору, завдання моральної шкоди шляхом приниження честі і гідності особи та ін.).

Матеріальні правопорушення—ті, які завдають матеріальної шкоди підприємству, його робітниками (пошкодження майна підприємства робітником, його знищення, втрата….).

Конституційний проступок - це протиправне суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) суб’єктів конституційного права, що містить усі необхідні елементи його складу, порушує закріплений Основним законом та іншими конституційними актами держави порядок (процедуру) організації та функціонування, конституційну компетенцію та повноваження голови держави, уряду, інших органів державної влади, конституційні права свободи і обов’язки людини.

Конституційні—завдають шкоди порядку організації та діяльності органів державної влади, конституційним правам та свободам громадян.

Юридична відповідальность.

Відповідальність - це обов’язок особи зазнати негативних наслідків за вчинки, які не відповідають встановленим суспільством соціальним нормам.

Серед видів соціальної відповідальності розрізняють моральну, політичну, юридичну тощо.

Термін «юридична відповідальність» вживається у двох розуміннях. По-перше, як внутрішня якість людини, риса її правової культури, особливо коли правова відповідальність стає нормою поведінки, керівництвом до дії. Тоді вона виявляється в глибокій повазі людини до права та правового закону в свідомому та доброчинному дотриманні всіх вимог права й закону. Юридично відповідальна особа розуміє всю важливість і необхідність дотримання права й закону для підтримання порядку й справедливості в суспільстві.

По-друге, поняття «юридична відповідальність» має чітко визначений юридичний зміст - це застосування заходів державного примусу за здійснене правопорушення. Юридична відповідальність - це відповідальність перед законом, перед судом. Вона передбачає негативні наслідки для правопорушника, а тому вона називається негативна (ретроспективна) юридична відповідальність.

Юридична відповідальність - це специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку зазнати несприятливих наслідків за скоєне правопорушення.

Юридична відповідальність визначається такими ознаками:

Підставами притягнення до юридичної відповідальності є:

• наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;

• юридичний факт - вчинення самого правопорушення;

• наявність правозастосовчого акту, що набрав чинності (наприклад, вирок суду).

2. Види юридичної відповідальності

Існування різних видів правопорушень передбачає й поділ юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави для такого поділу.

Залежно від органів, які притягують до юридичної відповідальності, її поділяють на таку, що накладається:

• органами державної влади;

• виконавчо-розпорядчими органами;

• судовими та іншими юрисдикційними органами.

Залежно від галузевої належності правової норми, що порушена:

• дисциплінарна відповідальність - це такий різновид юридичної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього дисциплінарних стягнень;

• матеріальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, завдану підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків;

• адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності фізичних (юридичних) осіб, який настає за вчинення адміністративного правопорушення і який створює для цих осіб (колективів) несприятливі наслідки майнового чи морального характеру;

• цивільно-правова відповідальність - це такий вид юридичної відповідальності, який пов’язаний з накладенням цивільно-правових стягнень (пені, штрафу і відшкодування збитків) на фізичну та юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов’язань або заподіяння позадоговірної шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація особи тощо);

• кримінальна відповідальність - це такий вид відповідальності, що полягає у застосуванні до винної у злочині фізичної особи видів кримінального покарання;

• конституційна відповідальність - це порівняно новий вид юридичної відповідальності, яка виникла на підставі норм Конституції України (імпічмент президента, відставка уряду). Особливістю конституційної відповідальності є те, що вона може застосовуватися за умов, коли норму права не порушено. У цих випадках відповідальність пов’язується з тими діями, що розцінюються як негативні в політичному плані.

Обставин, що виключають  юридичну відповідальность

• Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в певній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися по допомогу до інших осіб чи органів влади. Право на необхідну оборону має свої межі, які залежать від небезпечності посягання. Так, не можна вбивати людину, якщо вона намагається відібрати телефон. Проте є випадки, коли для захисту особа може використовувати будь-які засоби (навіть зброю) і завдавати будь-якої шкоди. До таких випадків належить: напад на особу озброєної особи; напад на особу групи осіб; протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення, що належить особі.

• Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

• Крайня необхідність — заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в такій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Наприклад, працівник не буде нести матеріальної відповідальності за пошкоджену підлогу, яку він залив водою, у випадку, якщо залиття сталося внаслідок гасіння пожежі.

• Затримання особи, що вчинила злочин. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доправлення її до відповідних органів влади.

• Фізичний або психічний примус. Фізичний примус — це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, завдання удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) із метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Психічний примус — це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди з метою спонукати її вчинити злочин (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо).

• Виконання наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

• Діяння, пов’язане з ризиком. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

• Виконання спеціального завдання для запобігання або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Наприклад, йдеться про роботу працівників поліції «під прикриттям».

Обставини, що звільняють від юридичної відповідальності:

• Дійове каяття. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину й повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

• Примирення винного з потерпілим. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

• Передача особи на поруки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням.

• Зміна обстановки. Особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

• Закінчення строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, встановлені законом.

• Малозначущість. При малозначущості вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням.

06.10 -18.10

Тема: Державний лад. Форми держави.

https://www.youtube.com/watch?v=TRD-ZXhTUG8

https://www.youtube.com/watch?v=WecW-WxUKqM

Мета: навчити учнів характеризувати державний лад та форми держави; розвивати уміння аналізувати різні форми державного правління, форми територіального устрою, форми політичного режиму; виховувати повагу до ролі народу у формуванні вищих органів державної влади.

Творча робота: Перегляньте демонстраційний матеріал. Все законспектувати у зошитах, вивчити.

На наступному тижні контрольна робота.

Державний лад характеризує державу з погляду її форми.

Форма держави — це порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади, які виражають її сутність.

Форма держави складається з трьох елементів:

1. Форма державного правління — це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними.

Форма державного правління має такі ознаки:

а) характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і термін повноважень;

б) визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

в) характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями.

2. Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб (порядок) розподілу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, взаємодією між ними у межах держави.

Форма державного устрою характеризує:

а) принципи розподілу держави на складові частини;

б) управлінську діяльність держави та організацію населення на її території;

в) можливості реалізації прав та інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг із самоврядування;

г) взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади.

3. Форма державного режиму — це елемент форми держави, який характеризується як сукупність певних методів (способів) здійснення державної влади.

Державний режим характеризує:

а) можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень, забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина у процесі здійснення державно-владних повноважень органами державної влади;

б) співвідношення правових та не правових засобів здійснення державної влади;

в) відносини між владою і народом;

г) стан законності і правопорядку в державі.

Всі елементи форми держави пов'язані між собою: будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави спричиняє зміни державного (політичного) режиму.

ІФорми правління: поняття, види.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими орга­нами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії;  - республіки.

Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відпові­дальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викла­дені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламен­том або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мек­сиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парла­мент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночас­но президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Фран­ція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним ста­новищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

За формою державно-територіального устрою, тобто способом розподілу території на частини та порядком співвідношення влади між ними і державою в цілому, вирізняють держави прості (унітарні) та складні.

Унітарна держава — це проста єдина держава, складовими якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Італія, Швеція та ін.).

Унітарна держава характеризується такими основними ознаками:

• до складу не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету, адміністративно-територіальні одиниці (область, район та ін.) не можуть мати якої-не-будь політичної самостійності;

• єдина конституція та єдина система законодавства;

• єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

• єдине громадянство та єдина державна символіка;

• єдина судова система;

• у міжнародні відносини вступає лише держава. Деякі унітарні держави мають автономні утворення (Грузія, Іспанія, Італія, Україна та ін.). Такі держави називають децентралізованими унітарними державами з елементами федералізму. У них місцеві органи обираються населенням автономії та мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. Автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності, вони володіють певною самостійністю Й у сфері законодавства (у порядку делегованих повноважень з боку центрального законодавчого органу).

Складними державами вважають федерацію, конфедерацію, імперію та співдружність.

Федерація — це складна союзна держава, складовими якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Канада та ін.).

Основні ознаки федерації:

• єдина територія складається з територій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

• наявність конституції і системи законодавства в цілому та в кожного з її суб'єктів;

• наявність федерального двопалатного парламенту й парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

• наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у деяких федераціях допускається подвійне громадянство (ФРН);

• можливість суб'єктів федерації мати власну правову та судову системи (США);

• наявність загальнофедеральної податкової та грошової системи;

• суб'єкти федерації не володіють суверенітетом і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах можуть виступати як федерація в цілому, так і кожний її суб'єкт.

Класифікуються федерації за різними ознаками:

1) за способом утворення:

— договірні;

— конституційні (Індія);

— договірно-конституційні (США, ФРН, Росія та ін.);

2) за способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:

— на основі союзу (США);

— на основі автономії (Бельгія, Індія та ін.);

3) за способом розподілення та здійснення владних повноважень:

— централізовані (Індія, Мексика);

— відносно централізовані (США, ФРН);

4) за принципом поєднання національного й територіального підходів:

— територіальний підхід (США);

— національний підхід (у чистому вигляді не існує);

— поєднання цих підходів (Росія).

Конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певної мети та які спільно здійснюють деякі напрямки державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності і незалежності (через такий етап пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981—1989 pp.).

Цей союз характеризується такими ознаками:

• відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної території і державних кордонів;

• відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

• відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

• відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу її членів;

• наявність загального конфедеративного органу, який складається з делегатів суверенних держав;

• рішення загальних конфедеративних органів приймається за принципом консенсусу: у випадку незгоди з ним членів конфедерації таке рішення не є обов'язковим і не тягне за собою яких-небудь санкцій (це право нуліфікації);

• наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію.

Імперії — це такі складні й великі держави, які об'єднують інші держави, народи внаслідок завоювань, колонізації, що складаються з головної держави (метрополії) та колоній. Історії відомі такі імперії, як Римська, Австро-Угорська, Російська, Османська тощо.

Основною ознакою імперій є те, що вони тримаються на державному примусі з боку метрополії.

Співдружність є особливою формою державного устрою, яку визначають як організовано оформлене об'єднання держав, що виступають асоційованими учасниками при збереженні ними повного суверенітету та незалежності (СНД, Британська Співдружність Націй, Європейська Співдружність у Західній Європі).

Можна визначити такі її ознаки:

• в основу її створення покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди та інші юридичні акти;

• цілі об'єднання держав можуть бути різними: економічні, культурні та ін.;

• члени співдружності володіють повним суверенітетом та незалежністю, оскільки це не держава і не державне утворення;

• вона здійснює свою діяльність через загальні координаційні органи (рада глав держав або глав урядів, міжпарламентська асамблея та ін.), рішення яких мають рекомендаційний характер;

• відносини між державами у співдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права;

• держави мають право виходу зі співдружності. Таке об'єднання держав має перехідний характер: або розвиток йде у напрямку створення конфедерації чи навіть федерації, або, навпаки, може привести до дезінтеграції.

22.09-03.10

Тема: Поняття і види соціальних норм. Поняття та ознаки права.

Практична робота:

Перегляньте демонстраційний матеріал.

https://www.youtube.com/watch?v=9Cr3lPtIOeg

https://www.youtube.com/watch?v=w0cD52FMKHE

Все законспектувати у зошитах, вивчити, дати відповіді на тестові завдання. Сфотографувати та переслати мені на почту. На це завдання даю час до 03.10 ( до 18.00).

1.Прочитайте приклади правових норм. Подумайте, до якої галузі права належить та чи інша норма.

А) Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Б) Забороняється залучати працівників, молодше ніж 18 років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

В) Неповнолітня особа має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.

Г) Хуліганство - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

2.Визначити вид соціальної норми та обґрунтувати свою відповідь.

а) Пішохід порушив правила дорожнього руху - перейшов перехрестя на червоне світло.

б) Підліток звернувся до директора школи з проханням прийняти його до 10 класу.

в) дівчина не прийшла на зустріч з подругою.

г) Прибічники ісламу під час обіду відмовилися вживати м’ясо свинини.

д) Керівник огранізації запропонував членам своєї організації сплатити членські внески.

є) Учитель порекомендував учневі, який зайшов у школу, зняти головний убір.

ж) Члени первісної общини перед виходом на полювання виконували ритуальний танок навколо зображення тварини.

Соціальні норми — це  правила загального характеру, які регулюють відносини в людському суспільстві та встановлені державою, суспільством чи об'єднанням громадян тощо.

Кожна соціальна норма має специфічні риси, однак кожній з них притаманні і загальні для всіх норм ознаки:

1) регулюють відносини, які існують між людьми в суспільстві та між суспільством і державою;

2) мають загальний характер, діють як типові регулятори поведін­ки, тобто поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на багаторазове застосування;

3) виникають у процесі історичного розвитку і функціонування су­спільства, внаслідок свідомої вольової діяльності людей;

4) гарантуються та забезпечуються певними засобами суспільного або державного впливу.

Зазначені ознаки соціальної норми характеризують її, як важли­вий регулятор суспільних відносин, що активно впливає на поведінку людей і визначає її дії в різних життєвих обставинах.

Усі соціальні норми мають спільну мету — регулювати поведін­ку людей, але розрізняються за способами створення, сферою дії.

Види соціальних норм:

За способом створення:

Норми права- це вид соціальних норм, що встановлюються і охороняються державою.

Норми моралі-це правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень про добро і зло, обов’язок, честь і гідність, які забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

Релігійні норми-це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога.

Корпоративні норми-це правила поведінки, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян.

Звичаї чи традиції-це вид соціальних норм, який склався історично та закріплений у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення.

За сферою дії:

1) економічні норми — це правило поведінки, що регулюють ві­дносини у економічній сфері, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

2) політичні норми — це правило поведінки, що регулюють від­носини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини з іншими суб'єктами політичної системи суспільства;

3) релігійні норми — це правила поведінки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і містяться в релігійних джерелах. Ця група соціальних норм зафіксована у священних книгах християн, іудеїв, мусульман, буддистів тощо (Біблії, Торі, Корані, Ведах). Норми релігії регулюють відносини ві­руючих у межах церкви або іншої релігійної організації та по­рядок відправлення ними релігійних культів.

Поняття і ознаки права

Право, як вид соціальних норм, виникає тільки з появою держави, саме вона створює ці соціальні норми з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

Право - система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою та регулюють суспільні відносини між людьми.

Інколи право має два значення з одного право розуміють як можливість для людини щось робити і це суб’єктивне право - можливість особи задовольняти свої потреби законним шляхом, а з іншого боку право має ширше значення яке називається об’єктивним правом - система загальнообов’язкових, формально визначених норм, правил поведінки, що встановлюються й підтримуються державою та регулюють важливі суспільні відносини. На основі цих термінів можливо виділити наступні ознаки права.

Ознаки  права:

1) право встановлюється і санкціонується державою:

- від імені держави правові норми встановлює Верховна Рада України (ст. 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України визначаються і встановлюються правила поведінки, визначені в цій стат ті), або народ шляхом референдуму;

- правові норми санкціонуються в підзаконних нормативних актах уповноваженими державними органами (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має санкцію видавати укази, а відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів - постанови, в яких містяться санкціоновані норми);

2) право є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;

3) право є формально визначеним:

- з формальної сторони кожна правова норма е тільки письмовою;

- з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення;

4) право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів (Конституції України, законів/ підзаконних нормативно - правових актів);

5) право регулює не всі, а тільки найважливіші суспільні відносини, які потребують правової регламентації. Суспільні відносини, неврегульовані правом регулюють інші соціальні норми. Немає правових норм які б регулювали відносини дружби, кохання та інші;

6) право виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів правових відносин;

7) право має всеохоплюючий характер, воно регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, фінансові, трудові, сімейні, кримінальні та інші відносини);

8) право діє у часі, просторі та по колу осіб:

- дія права у часі означає, що правові норми набувають чинності одночасно із нормативно - правовим актом, змістом якого вони є. Так, "Закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше його опублікування" (ст. 94 Конституції України). Припинення дії правових норм відбувається одночасно з припиненням дії нормативно-правового акту або заміни його іншим актом;

- дія права у просторі означає, що воно здійснює свій вплив на території держави;

- дія права по колу осіб означає, що воно регулює відносини всіх осіб, перебуваючих на її території, а громадян України і за її межами.

9) право є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм, що базується на об'єднавчих закономірностях та їх розподіл на взаємопов'язані елементи - галузі, підгалузі права та правові інститути. Правова система має велике значення для полегшення знаходження будь-якої правової норми з метою її реалізації;

10) право характеризується відносною стабільністю, воно регулює суспільні відносини протягом тривалого часу, в той же час зміни життя суспільства вимагають вдосконалення правової системи держави, тому правотворчі органи постійно змінюють ті правові норми, які не відповідають вимогам нового часу, тобто право є динамічним;

11) право забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.

Право будь-якої держави є унікальним засобом регулювання найважливіших суспільних відносин і досягнення соціального компромісу.

3. Джерела та форми права: поняття і види

Поняття «джерела права» має багато трактувань. Суспільні відносини створюють певні вимоги, які і закріплюються у прописаних правилах поведінки.

Оскільки правові норми є правотворчістю уповноважених органів держави, то джерелом права виступає воля держави.

Однак найчастіше під джерелом права розуміють правові акти. Такі акти можуть набувати різної форми, звідси і розрізняють форми права.

Форма права - способи юридичного виразу права, що формально закріплюють та організовують правові явища.

Право завжди повинно мати певну форму, а форма має бути змістовною. Якщо нормі не надано певної форми, то вона залишається нормою поведінки, а не нормою права.

1.Правовий звичай - це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру, яке в результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу стало традицією.

Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому.

2.Правовий прецедент - рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов’язковість, і воно стає нормою, зразком під час розгляду всіх подібних справ у майбутньому.

Правовий прецедент типовий для країн, що належить до англо-американської правової сім’ї.

3.Нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою (наприклад, колективний договір).

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного суб’єкта права, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.

4.Нормативно-правовий акт є основною формою права романо-германської правової сім’ї (до якої належить і Україна) і має низку переваг перед іншими джерелами права:

• нормативний акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дає змогу відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві;

• нормативні акти, як правило, систематизовані, що дає змогу легко орієнтуватися в системі законодавства;

• нормативні акти дають можливість точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики, не допускає довільного тлумачення.

4. Система права та її елементи

Існуючий соціальний лад суспільства і держави визначає систему права, його внутрішню будову. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права властива своя система, що відбиває особливості типу держави.

Система права - об’єктивно зумовлена внутрішня організація права, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Центральною ланкою системи права є галузь права.

Галузь права - упорядкована сукупність правових норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Розподіл на галузі права:

• Конституційне право - врегульовує відносини, які складаються в процесі організації й здійснення державної влади та місцевого самоврядування.

• Цивільне право - регулює майнові й особисті немайнові відносини, що пов’язані як з майновими, так і не пов’язані з ними.

• Кримінальне право - визначає діяння, які визнаються злочинами, й міри покарання, що належить застосовувати до осіб, які їх скоїли.

• Адміністративне право - регулює відносини, які складаються у сфері управлінської діяльності державних органів, та визначає діяння, що є адміністративними правопорушеннями.

• Фінансове право - регулює відносини, які складаються у процесі фінансової діяльності державних органів.

• Трудове право - врегульовує відносини, у які вступають особи з приводу праці.

• Сімейне право - врегульовує шлюбно-сімейні та прирівняні до них відносини.

• Екологічне; земельне; господарське; житлове право та інші галузі.

Галузі права у свою чергу складаються з правових інститутів.

Інститут права - відокремлена група взаємозв’язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Наприклад, галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут права власності, інститут зобов’язального права, інститут спадкування та ін.

Первинним ланцюжком системи права є правова норма.

У світовій практиці правові норми поділяють на норми публічного та норми приватного права.

1.Публічне право - це система норм, що врегульовують відносини між державними органами та між державою й особою (суспільством). Саме тому до публічного права можна віднести такі галузі права, як конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне та деякі інші.

2.Приватне право - це система норм, що врегульовують відносини між приватними фізичними та юридичними особами. Це такі галузі права, як цивільне, трудове, сімейне тощо.

Але такий поділ правових норм для правової системи України не є характерним, оскільки тут традиційно в основі розподілу права на галузі й інститути лежать два основних критерії - предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є та сфера суспільних відносин, яку регулює певна галузь.

Цивільний кодекс України

Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників.

Метод правового регулювання - це засоби і способи впливу права на суспільні відносини. Наприклад, для методу правового регулювання в цивільному праві характерна рівність учасників правовідносин, тобто диспозитивний метод.

Правова норма - загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Для правової норми характерні єдність, цілісність, неподільність, особлива структура.

Структура норми - це будова і внутрішня форма організації системи, яка виражає як єдність зв’язків між елементами, так і закони цих взаємозв’язків.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Традиційно вважається, що правова норма має потрійну структуру. До неї входять:

• гіпотеза (частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки);

• диспозиція (визначає саме правило поведінки, відповідно до якого дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій);

• санкція (частина норми, яка в разі її невиконання визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника).

08.09-19.09.

Тема: Причини виникнення держави. Поняття й ознаки держави.

Мета: розглянути причина та теорії виникнення держави; основні ознаки й функції держави;  удосконалювати вміння  працювати зі схемою, формувати вміння висловлювати власне ставлення до проблеми.

Творча робота: Перегляньте демонстраційний матеріал. 

Все законспектувати у зошитах, вивчити, дати відповіді на запитання. Сфотографувати та переслати на мені почту. На це завдання, до 19.09 ( до 18.00).

https://www.youtube.com/watch?v=nVCXJaIG7TU&t=20s

https://www.youtube.com/watch?v=BGH5J9rNYXc

Запитання:

1.Подумайте, чи завжди існувала держава.

2.На якому етапі розвитку суспільства виникла держава?

3.Чому виникла необхідність у створенні держави?

4.Яка з теорій, на ваш погляд, найбільш наближена до істини? Поясніть свою точку зору.

Права і свободи людини в сучасному розумінні невід'ємні від її обов'язків та відповідальності перед суспільством, державою, іншими людь­ми. Це фундамент не тільки демократії, але і справедливості, рівноправ'я у суспільстві. Сьогодні Україна веде демократичну боротьбу за повноправ­ну вільну людину і громадянина, за гідні умови існування.

Причини та теорії виникнення держави та права

Основні ознаки понять «країна», «держава», «суспільство».

Суспільство-місцевість, географічне положення, територія, населення, межі-життя людей протягом найдавніших часів істотно змінювалося. Стосунки між ними ускладнювалися, що призвело до появи держави.

 Країна-інститут управління суспільством, політична організація влади, форма правління, політичний режим, суверенітет.

Держава- суверенна, універсальна організація політичної влади, покликана забезпечувати нормальну життєдіяльність людей, яка має свою територію, апарат примусу, створює право та стягує податки, необхідні для здійснення своїх функцій.

Причини виникнення держави:

1) Необхідність єдиного керівництва суспільством (удосконалення керу­вання суспільством).

2) Необхідність підтримання суспільного порядку. Неспроможність сус­пільної влади первісного суспільства надалі регулювати відносинами між класами (як організація влади, так і методи та прийоми прийняття рішень, важелі впливу стають недієвими: правий той, у кого за спиною сила, раб працює на плантації під вартою наглядача, селянин платить податки під загрозою фізичної розправи тощо) зумовила необхідність встановлення та підтримання єдиного порядку, оформлення товарно-грошових відносин, пом’якшення та вирішення протиріч між різними вер­ствами населення шляхом узаконення.

3) Необхідність організації захисту та ведення військових дій. Перехід від кочового до осілого способу життя сприяв збільшенню чисельності та щільнос­ті населення. Виникають проблеми щодо врегулювання стосунків, вирішення суперечок між племенами, сфери життєдіяльності яких перетинаються в результаті цих змін. Постають питання захисту кордонів, збільшення території, для виконання яких лише держава могла зорганізувати все населення.

Отже, держава виникає як результат процесів, які відбувалися в суспільстві, реагуючи на розвиток його потреб.

Теорії виникнення держави та права

-Теологічна теорія (Аврелій Августин, Фома Аквінський) — пояснює походження держави божественною волею, обґрунтовуючи вічність та святість держави.

-Патріархальна теорія (Арістотель) — полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї і є результатом зростання та роз­поділу сім'ї.

-Договірна теорія (Ґроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк) — стверджує, що держава виникла внаслідок укладення між людьми суспільного договору — добровільної угоди між правителем і народом для забезпечення спільної справедливості.

-Теорія насильства (Є. Дюринг, К. Каутський) — пояснює появу держави завоюванням одними племенами чи народами інших.

-Психологічна теорія (Л. Петражицький) — держава виникла в результаті психологічної потреби людей жити в умовах організованого співтовариства та колективної взаємодії.

-Історико-матеріалістична (марксистська) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) — пов'язує виникнення держави з економічними та соціальними чинниками, виникненням майнової нерівності, розшаруванням суспільства та появою класів. Є най­більш поширеною.

-Органічна теорія (Т. Спенсер) — порівнює розвиток держави з розвитком біологічних організмів, які народжуються, розвиваються, старіють та вмирають.

-Космічна теорія — пріоритет виникнення держави на землі віддає інопланетянам.

-Технократична теорія (Г. Уайльд, Н. Михайлівський) — пояснює появу держави переходом до економіки виробництва.

2. Поняття й ознаки держави

Держава — це специфічна, політико-територіальна організація, що виражає інтереси населення.

Держава — особлива організація політичної влади, що існує у суспільстві, за допомогою якої здійснюється управління загальносуспільними та місцевими справами.

Держава — суверенна, універсальна організація політичної влади, покликана забезпечувати нормальну життєдіяльність людей, яка має свою територію, апарат примусу, створює право та стягує податки, необхідні для здійснення своїх функцій.

Практично все населення планети живе у тій чи іншій державі. Кожна людина у повсякденному житті взаємодіє з державою, перебуває у постійному тісному зв’яз­ку з нею.

Держава як організація має свої ознаки, що відрізняють її від інших організацій.

Ознаками держави є:

1.Територія і населення. Держава є єдиною універсальною, специфічною організацією на території країни. Під її впливом перебуває все населення; держава встановлює адміністративно-територіальний поділ країни, інститут громадянства.

2.Публічна влада. Влада, яка не співпадає з населенням, проте виступає від його імені, забезпечує державний примус у вигляді органів державної влади (законодавчі, виконавчі, судові…)

3.Податки. Обов’язкові платежі на користь держави від громадян, підпри­ємств, організацій, установ, необхідні для функціонування держави (утри­мання державного апарату, медицина, освіта, культура тощо).

4. Грошова система.

5. Наявність органів державного примусу (армія, поліція, служби безпеки держав тощо). Лише держава (її органи) наділена повноваженнями засто­совувати примус до всіх без винятку осіб, які перебувають на її території: громадян, осіб без громадянства, іноземців.

6. Збройні сили (армія).

7. Система права. Держава встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, дово­дить їх до людей, забезпечує дотримання, вимагає виконання, а в разі пору­шення застосовує примус.

8.Формальні реквізити — державні символи (Державна символіка — за­сіб ідентифікації суверенної держави і суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних відносин, яка являє собою законодавчо закріплені символи — Державний Герб, Державний Прапор та Державний Гімн).

9. Державна мова.

10.Суверенітет (фр. souveraineté — найвища влада). Здатність держави про­водити самостійну внутрішню і зовнішню політику. Влада держави поширю­ється на всі організації, на всіх осіб, які перебувають у країні (органи влади приймають обов’язкові для всіх закони, встановлюють податки тощо). На міжнародній арені держава самостійно приймає рішення щодо напрямів зов­нішньої політики, вступу до міжнародних організацій, встановлення полі­тичних та економічних зв’язків з іншими державами.

3. Державна влада

Що таке влада? Види влади:

Влада — здатність певного суб’єкта (індивіда, колективу, організації) підпорядковувати собі волю і поведінку іншого суб’єкта у своїх власних інтересах чи інтересах інших осіб, за допомогою різноманітних засобів (примус, право, авторитет, тощо).

Економічна влада

Соціальна влада

Релігійна

Сімейна влада

Державна

Державна влада — це вид публічної політичної влади, яка здійснюється державою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на її території.

Державна влада має такі особливості:

– вона є найвищою серед решти видів влади (верховенство державної влади);

– її владна сила поширюється на все населення й усі суспільні організації країни (універсальність державної влади);

– вона може скасувати будь-які вказівки іншої суспільної влади;

– вона має такі засоби впливу (законодавство, правосуддя тощо), яких не має жодна влада в суспільстві.

4. Функції держави

- Внутрішні — здійснюються в межах держави і характеризують її внутрішню політику.

Розрізняють: а) регулятивну (врегулювання стосунків у суспільстві, забезпечення діяльності органів держави, самоврядування);

б) економічну (регулювання економічного розвитку держави, розробка економічних проектів, організація праці населення, податки тощо);

в) соціальну (охорона та реалізація прав і свобод громадян, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, соціальний захист населення, соціальна допомога, пенсії, пільги, компенсації тощо);

г) культурно-освітню (забезпечення розвитку закладів науки, культури, освіти з метою підвищення рівня розвитку громадян).

- Зовнішні — здійснюються за межами держави, на міжнародній арені і характеризують зовнішню політику.

Розрізняють: а) оборонну (захист кордонів, території, цілісності, суверенітету держави);

б) зовнішньополітичну (співробітництво з іншими державами, підтримка миру, участь у міжнародних організаціях, миротворчих операціях, боротьба з тероризмом);

в) зовнішньоекономічну (укладення економічних договорів про торгівлю і співробітництво між державами, участь у міжнародних економічних організаціях, співпраця в галузі охорони екології тощо);

г) зовнішньо-культурну (обмін культурними надбаннями: музеї, виставки, театри, живопис, музика, кіно).

01.09-05.09

Тема: Соціальні передумови права. Право і мораль. Фундаментальні засади права: гідність, свобода, рівність,справедливість.  Людина як найвища соціальна цінність.

Мета: 

пояснити : людська гідність, рівність, рівноправність, дискримінація, цінності прав людини. Співвідносини моралі та права; як закон регулює життя громадян у демократичному суспільстві; заохочувати до виконання  прав та обов’язків  громадянина.

https://www.youtube.com/watch?v=W3cu-IwFjNU

https://www.youtube.com/watch?v=YXzFriRGWiM

https://www.youtube.com/watch?v=_s00I3iA-w0

https://www.youtube.com/watch?v=30s7hlgyHto

Творче завдання: Перегляньте обов’язково відеоролики, виписати  та вивчити  усі терміни. Нічого мені надсилати не треба.

Кожна людина певним чином сприймає, усвідомлює себе, знає свої особисті якості. Кожному цікаво, як сприймають його інші, й хочеться, щоби самосприймання збігалося з думкою інших.

Почуття гідності — самовідчуття (і пов’язана з цим поведінка) людини, яка високо оцінює власні соціальні можливості та свою суспільну цінність.

Людська гідність — це сукупність моральних, світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги і для усвідомлення своєї суспільної цінності.

Гідність — це морально-етична цінність, що позначає самоусвідомлення та самоповагу людської особистості. Гідність — невід’ємна частина особистості.

Гідність (як і честь) кожної людини охороняється та захищається, причому як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Держава гарантує і охороняє людську гідність, установлюючи відповідні механізми, за допомогою яких кожен може захистити гідність і честь.

Так, відповідно до статті 3 Конституції України, честь та гідність людини визнають вищими соціальними цінностями, а  стаття 28 Основного Закону гарантує, що кожен має право на повагу до його гідності.

Стаття 297 Цивільного кодексу України також закріплює право на повагу до гідності та честі. Право на повагу до гідності складається з таких складових частин: а) право на гідність; б) право на недоторканність гідності; в) право на захист гідності у випадку порушення.

Свобода: примушувати робити щось усупереч волі і бажанню людини принижує її людську гідність.

Недискримінація: рівність людей з погляду людської гідності означає, що ми не можемо судити про людей на підставі фізичних (або інших) ознак, що не стосуються людської гідності.

Закон - це нормативно-правовий акт, який ухвалюється законодавчим органом, має вищу юридичну силу і регулює суспільні відносини.

Право - це норма загальнообов’язкових соціальних норм, які встановлюються та охороняються державою і є обов ’язковими  для виконання кожним громадянином.

Обов’язок - це сукупність моральних зобов'язань людини перед іншими.

Констит́уція  — основний державний документ (закон), основний закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року

Стаття 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти в дусі братерства.

Стаття 2. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно бути ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить.

Мораль та право -це основні регулятори поведінки людини. Право неможливе без моралі. На основі моралі і права формуються суспільні норми, які впорядковують і регулюють наше життя. Вони допомагають отримати відповідь на питання, «що таке добре, а що таке погано».

Саме мораль і право не дають здійснити злочинну дію і сприяють організації міжособистісних відносин.

Право являє собою систему соціальних норм, обов'язкових для виконання кожним громадянином.

Мораль-це сукупність історично сформованих принципів і переконань. Вони є основою формування норм поведінки.

Зв'язок між мораллю та релігією полягає в тому, що релігія є одним із джерел моральних цінностей, норм і принципів, надаючи їм сакрального змісту, а мораль, у свою чергу, може бути шляхом до духовного зростання, визначеного релігією. Релігія надає моралі пояснення походження добра і зла, а також трансформує моральні принципи у релігійні догми та заповіді