Embedded Files
1. Поняття фольклору, його специфіка
1. Поняття фольклору, його специфіка
Знання і розуміння фольклору свого народу – джерело розуміння рідної культури, літератури, побуту й етнографії, традицій та обрядів тощо, навіть частково національної свідомості й того, що ми називаємо ментальністю – своєрідного способу мислення й духу, властивого винятково певному народові.
До появи писемності усна творчість народу (будь-якого) була єдиною формою передачі інформації, знань, звичаїв, народної етики, моральних цінностей.
Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість; народне знання)[1], або усна наро́дна тво́рчість — колективна художня літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народно-поетичної фантазії.
Сюди належать різножанрові твори, що виникають в певному середовищі, передаються усно з давніх-давен, зазнаючи певних змін, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне або/і виховне значення. Термін «фольклор» вперше використав 1846 року англійський археолог Вільям Томс[en].
Основні жанри фольклору
літературний — перекази, пісні, казки, епос (загадки, прислів'я та приказки, анекдоти, казки, легенди, перекази, байки, притчі)
театральний — драми, сатиричні п'єси, театр ляльок; а також танці.
З появою писемності фольклор не зник, не занепав, а просто почав змінюватися, існує й успішно витримує конкуренцію з потоком офіційної інформації він і сьогодні.
Фольклор – це явище колективне й анонімне, варіантне й традиційне.
2. Особливості розвитку української фольклористики XIX – XX століття. Найвідоміші дослідники.
2. Особливості розвитку української фольклористики XIX – XX століття. Найвідоміші дослідники.
Протягом тривалого часу фольклор не вивчався і не збирався. Чи не першим вченим чоловіком в Україні був філософ і письменник Г. Сковорода, який використовував елементи фольклору в своїй творчості і заговорив про важливу виховну роль усної народної творчості в житті суспільства.
Особливий інтерес до фольклору виник на початку XIX століття, коли з Європі в Україну прийшли віяння романтизму. Поважні добродії, професори брати Грімм, наприклад, прославилися в той час у Німеччині тим, що стали збирати й друкувати народні казки.
В Україні творчістю народу цікавилися такі відомі письменники Микола Гоголь («О малороссийских песнях» (1834р.); Іван Нечуй-Левицький, М. Старицький, М. Лисенко, С. Васильченко, Леся Українка, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Д. Яворницький, М. Сумцов, Іван Франко...
Відомості про виконавців почали фіксувати лише з середини століття. Тоді ж, у 50–ті роки XIX ст. було зроблено спробу записувати від кобзарів не лише тексти, а й мелодії. Серед найвідоміших кобзарів та лірників XIX – початок XX ст. слід назвати таких як: Андрій Шут, Андрій Бешко, Іван Романенко, Архип Никоненко, Остап Вересай, Іван Кравченко–Крюковський, Федір Гриценко–Холодний, Михайло Кравченко, Федір Кушнерик, Єгор Мовчан, Павло Носач, Аврам Гребінь, Євген Адамцевич, Володимир Перепелюк та ін.
Google Sites
Report abuse