«Жив кіт Василь. Лінивий був кіт!

Гострії зуби і товстий живіт.

Дуже тихо  завжди він ходив,

Гучно наполегливо їсти просив.

Та на грубці хропів -

Ось вам і все, що він робити вмів.

            Кіт якось бачить сон ось такий,

            Ніби затіяв з мишами він бій.

             Гучно кричачи, він їх всіх подряпав

            Своїми зубами, пазуристими лапами.

           Миші у страху благали його стурбовано:

          - Ох, пожалій, пощади, зроби милість!

         Тут вигукнув кіт: «Геть! Подалі від гріху!»

          І швидко мишата від нього понеслися.

А насправді в той час, коли наш Василь спав, відбувалося ось що:

Миші помірно вийшли з норки.

Швидше ніж анданте з'їли хлібні шкорки,

Потім спокійно сміючись над котом,

Вони йому хвіст зав'язали бантом.

Василь прокинувся, поволі чхнув,

До стіни повернувся ... і знову заснув.

А миші ледащу на спину забралися,

До вечора маршово над ним потішалися».