Повторення попереднього Уроку 7

Нова тема:

Окрім насущних проблем сучасності митців першої половини ХХ ст. особливо інтригувало мистецтво минулого, при чому від первісних, найдавніших часів до зовсім недалекого «вчора». У минулому часто шукали порятунку від складних історичних колізій модернової доби (війни, революції), «заліковуючи свої рани» (за І. Стравинським). 

Активна інспірація мистецтвом різних епох та стилів сприяла оновленню музичної мови, дозволяла експериментувати, поєднуючи риси чи окремі принципи музики минулого зі сучасним звуковідчуттям та техніками. Цей напрям має ретроспективний характер і свідомо відтворює, іноді в іронічній манері техніку і форми попередніх періодів та епох. 

Так на видноколі музики ХХ ст. відроджуються давні жанри і форми: павани, менуети і гавоти, фуги і ричеркари, concerto grosso і дивертисменти тощо. З особливим пієтетом сучасні композитори звертаються до творчості Й. С. Баха, навіть пишучи твори на звукову монограму його імені BACH (сі-бемоль-ля-до-сі) – Н. Нижанківський, А. Пярт. Митці використовують і окремі елементи музичної мови попередніх епох, надаючи їм нового звучання в контексті сучасної доби. Саме неокласицизм демонструє діалог з минулим, який розгортає сувій часу, доводячи, що вся велика історична вертикаль історії музичного мистецтва є актуальною. Це дозволяє повторити попердньо вивчені епохи та визначити найбільш характерні їх елементи, які композитори ХХ ст. поєднали з сучасними засобами музичного мовлення. 

Балет «Весна священна»

Неоархаїка та варварський первісний стиль – фовізм. Балет «Весна священна» Ігор Стравинський писав в Устилузі і магічна атмосфера сивої давнини цього місця, її неповторний звуковий простір відіграли вирішальну роль у кристалізації музичної ідеї твору. Недарма композитор назвав його в підзаголовку «Картини язичницької Русі», а наспіви українських веснянок стали стержневими в побудові партитури. 

Видатний французький композитор А. Онеггер прирівняв першу постановку «Весни священної» у Парижі до атомної бомби, що «перевернула в 1913 р. всю нашу техніку письма, весь наш стиль. Ця бомба була видумана і кинута наймудрішим і найсильнішим із композиторів». 

Відтворення та пірнання в глиб первісного світу чи разючих екзотичних тем отримало епітет варварського стилю, який ще називали фовізмом (з французької les Fauves– дикі). У малярстві – це різкі кольори, спрощення рисунку з імітацію дитячого або первісного стилю (умисно примітивний «Танець» Анрі Матісса); в музиці – спроба відтворити дикі первісні часи за допомогою коротких поспівок-заклинань, варварського ритмічного напору та остинатності. 

Лятошинський Борис

Образи орди, дикої навали та відповідно опору їй блискуче зобразив Борис Лятошинський у опері «Золотий обруч» за повістю «Захар Беркут» Івана Франка. 

Неоантичність. 

Особливо приваблювала композиторів першої половини ХХ ст. культура Давньої Греції, крізь призму якої митці прагнули вирішити насущні проблеми, втілюючи як окремі образи (переважно міфологічні – К. Дебюссі п’єса для флейти «Сірінкс» на основі легенди про флейту Пана; 

балет І. Стравинського «Аполлон Мусагет» – бог муз) і розлогі подієві сюжети (антична трагедія Есхіла «Цар Едип» стала основою опери-ораторії І. Стравинського). 

На античний сюжет М. Равель написав свій балет «Дафніс і Хлоя», а в «Античному менуеті» еклектично поєднав античність, ренесанс і сучасність. 

Німецький композитор Пауль Гіндеміт звертається до філософії музики давніх греків і створює оперу та однойменну симфонію «Гармонія світу» з 3-х частин – Musica mundana, Musica humana, Musica instrumentalis (за поділом музики сфер Арістотеля). 

Втілювали античні теми в українській літературі Леся Українка (драма «Оргія» про співця Антея, переспіви лірики грецької поетеси Сапфо). 

Під впливом неоантичних інспірацій Лесі Українки, її близький товариш Микола Лисенко написав оперу – драматичні сцени на 2 дії «Сапфо» на лібрето Людмили Старицької-Черняхівської про трагічну долю однієї з перших жінок-поетес. 

Кирило Стеценко створив монооперу на античний сюжет «Іфігенія в Тавриді». 

Закріплення уроку: