Нова тема:

Продовжуючи традиції романтизму, в лоні якого зародились та розквітали національні школи, у ХХ столітті ще більше посилюється та поглиблюється інтерес до фольклору. Вивчення закономірностей народної творчості пов’язане з наукою фольклористикою (етномузикологією). Вчені багатьох країн світу досліджують, записують на перші присторої-звуконосії, збирають в експедиціях фольклорні зразки вокальної та інструментальної музики, вибудовуючи систему музичного світовідчуття того чи іншого народу. 

Формуються потужні наукові етномузикологічні школи (провідними стають фінська, угорська, польська, українська школи). У наукових установах та університетах, наукових товариствах світу все більша увага приділяється проблематиці етнології. Провідні музиканти, спираючись у своїй творчості на народно-пісенні зразки, часто займалися фольклористичною діяльністю. Засвоєння та оперування принципами інтонаційно-мелодичного, ладогармонічного, ритмічного, тембрального мислення в поєднанні з сучасними виразовими засобами академічної музики дали незвичайно цікавий, неповторний результат, спричинилися до значного оновлення та розширення меж музичної культури. Цей напрям отримав назву фольклоризм, у другій половині ХХ ст. його називатимуть неофольклоризмом (новим). 

Численні композитори ХІХ та початку ХХ століть збирали фольклор, а в їх творчості спостерігається органічне зрощення народного і світського (академічного) начал. Найбільш яскравими постатями в цьому плані є Ф. Шопен і С. Монюшко, Е. Гріг та Я. Сібеліус, М. Лисенко та М. Леонтович, Л Ревуцький. 

Бела Барток

Найбільш потужним речником цього напряму в ХХ ст. є угорський композитор і науковець фольклорист Бела Барток. Крім докладного вивчення глибинних пластів власного угорського фольклору, він збирав і записував народну музику багатьох народів Східної Європи, особливо захоплювався багатою народною творчістю українців (навіть вивчав українську мову). Цей видатний композитор ХХ ст. працював у багатьох жанрах – оперному, балетному, симфонічному, вокальному та камерно-інструментальному. Майже у всіх його творах відчутний вплив угорського фольклору. 

Особливо виділяється цикл з 12 зошитів «Мікрокосмос» для дітей і юнацтва, написаний з дидактичною метою, де поруч з сучасними прийомами фортепіанної техніки відчутне оперування ладоінтонаційними, ритмічними принципами народної музики. 

Бартока приваблював також румунський фольклор («Румунські танці»), а у циклі 44 дуети для двох скрипок (альтів чи віолончелей) знаходимо чимало зразків, базованих на українському фольклорі. 

Особливості бартоківському стилю надають не лише яскраві фольклорні мелодичні та ритмічні звороти, лади, з яких композитор комбінує та формує оригінальне обличчя кожного твору, але імітація способів гри на народних інструментах (ударні, цимбали, наслідування народних духових чи гри капел – останнє особливо відчутне в «Румунських танцях» для оркестру) надає нових можливостей для розвитку музичної мови. Не чужі для Бартока і урбаністичні мотиви – механістична остинатність, утримувана повторюваність – репетитивність, гострі дисонансні поєднання гармоній, «бомбастика» піаністичної техніки. Так, у п’єсі «Остинато» з «Мікрокосмосу» вдало поєднується повторюваність з народної музики – багато куплетів на одну незмінну мелодію в народних піснях, імпровізаційність від народних інструменталістів та сучасні урбаністичні дисонансні поєднання гармоній. 

Композитори різних народів почали щораз більше активізувати свою увагу на власних національних, автентичних скарбах та фольклорній оригінальності, єднаючи особливості народної пісенності чи інструменталізму з сучасними виразовими засобами, а часто саме з джерел фольклору поставали глибоко новаторські явища музики ХХ століття. Серед яскравих фольклорно зорієнтованих митців: 

Енріке Гранадос

Іспанці Енріке Гранадос, який глибоко проник у народну пісенно-танцювальну культуру і представив світові оригінальну творчість каталонців, його сюїта «Гойєски» – сплав автентичних танців та сучасної музичної мови. 

Хоакін Родріго, 

гітарний «Арахуньєс-концерт» якого виявляє 158 елементи запального мистецтва фламенко (в основі – танець фанданго) та народного «глибокого співу» канте-хондо, здобув величезну світову славу. 

Арам Хачатурян

Вірменин Арам Хачатурян звертається до глибинних джерел власного народу, а його балет «Гаяне» зі знаменитим «Танцем з шаблями» яскраво представляє вірменську культуру. 

Вілла-Лобос

Бразилієць Ейтор Вілла-Лобос – великий патріот, класик бразильської музики в 16 років пішов у «музичні мандри» рідною країною, збираючи зразки автентичної традиційної музики. «Я вважав, що нерозумно просто наслідувати великого Бетховена. Вісім років я мандрував найвіддаленішими районами Бразилії, Амазонкою, і всі навіть подумали, що я помер та відправили по мені заупокійні меси. Але з цієї експедиції я привіз неймовірні багатства!», якими у своїх «Бразиліанах» (таку загальну назву отримали від слухачів і музикантів його симфонії, опери, балети, концерти, хори, камерно-інструментальні твори) дійсно здивував та захопив світ. Мало того – він поєднав особливості оригінального бразильського співу не лише з сучасними елементами, але і з музикою далекого минулого – Й. С. Баха, створивши унікальної краси дев’ять «Бразилійських бахіан» для різних складів і виконавців. 

Закріплення уроку:

? З яким терміном познайомились

? На початку 20 ст. як він став називатись

? Яких композиторів послухали

? Який твір більше відгукнувся і чому