Експерименти з різним звучанням конкретних джерел звуку (літаки, транспорт чи предмети вжитку тощо) приводять не лише до урізноманітнення, конкретизуючи певні явища в музиці, але породжують і так звану конкретну музику. Одним з яскравих експериментальних зразків є твори Карлгайнца Штокгаузена, який виступає як один з найбільш радикальних авангардистів (наприклад, його «Струнно-вертолітний квартет», в якому поєднані звучання 4-х гвинтокрилів зі складом струнного квартету).
К. Штокгаузен. «Струнно-вертолітний квартет»
У 2002 році в Амстердамі вперше виконали Струнно-вертолітний квартет. Вся дія розгорталося на військовому аеродромі, неподалік від міської межі. У небо піднялися чотири вертольоти, в яких сиділи зовсім не офіцери, а музиканти! На таке незвичайне і видовищне шоу наважилися учасники струнного квартету Arditti. Пілоти повітряного команди Grasshoppers також брали участь у виконанні, у них була схожа партія з музикантами. Як же це все виглядало? Вертольоти слідували точно за малюнком музичної композиції, вони то піднімалися в височінь, то опускалися стрімко вниз, збільшували швидкість або завмирали. З землею зв'язок велася за допомогою радіо і відео-повідомлення. Весь незвичайний концерт транслювався в актовий зал, де зібралася публіка. Композитор теж був присутній в залі, він перебував за звукорежисерською пультом, розташованому прямо по центру залу. і мікшував звучання струнних і рев вертолітних моторів. Власне, це і було тієї самої геніальною задумкою Штокхаузена. Після закінчення твору, машини сідали на льотному полі і музиканти, знявши з себе шоломи з навушниками, попрямували до зали, де на них чекали захоплені і приголомшені глядачі.
Впровадження нових електроінструментів відкрило шляхи формування електронної музики. Такими ще в першій половині ХХ ст. стали Хвилі Мартено «Мusic from the Eter»; представлення професором М. Мартено свого електричного інструменту. Поступово в музичну практику вводяться електроінструменти, які здатні відтворювати найрізноманітніші звучання, генеруючи звук – це добре нам відомі зараз синтезатори.
Хвилі Мартено (2:48)
Новим явищем стало використання магнітної стрічки, яка доєднується з відповідними записами до живого оркестрового чи ансамблевого звучання.
Електронна музика викликала необхідність співпраці композиторів з фізиками-акустиками, програмістами, звукорежисерами в спеціально створених лабораторіях. Таким став Інститут дослідження і координації акустики і музики (IRCAM), організований в Парижі композитором-дослідником П’єром Булезом, речником пуантилізму (техніка точкового-крапкового письма) та абстрактної музики.
О. Мессіан. Фінал «Турангаліла-симфонія» для ф-но, оркестру і хвиль Мартено у виконанні Національного підліткового оркестру Великобританії NYO (7:31)
О. Мессіан. «Fête des belles eaux» – «Фестиваль прекрасних вод» для шести хвиль Мартено – на вибір одну з 8-ми частин 1. Перші салюти, 2. Вода, 3. Салюти, 4. Вода, 5. Салюти, 6. Вода на максимальній висоті, 7. Накладення води і салютів, 8. Фінальний феєрверк
К. Штокгаузен. «Гімни» для кількох магнітних стрічок і симфонічного оркестру – відеопартитура з осцилограмою (3 – 5 хв)
П. Булез. «Молоток без майстра» з відеопартитурою як зразок пуантелізму (1:00)
Мне очень нравится это изощренное и, без всякого сомнения, эстетское, изысканное произведение, хотя слушать его нужно, наверное, уже будучи хорошо знакомым с сочинениями нововенской школы, откуда оно черпает жизнь, иначе можно попросту не въехать. Думается, что своем "Молотке" Булез продолжает линию Веберна, но в отличие от последнего работает с соединением куда более экзотических тембров и раздвигает время своего произведения почти до сорока минут. Большую роль при восприятии "Молотка" играет вкрапление этой музыки в тишину: видимо, поэтому ее высоко ценил Стравинский, в поздние годы также неравнодушный к идеям Веберна и наследию нововенцев. "Молоток" хорошо слушать ночью, когда темно не только за окном, но и в комнате: так он производит еще более загадочное впечатление, вводит в долгий глубокий транс.
Стиль Булеза-композитора эволюционировал в сторону большей гибкости. В 1954 году из-под его пера вышел "Молоток без мастера«— девятичастный вокально-инструментальный цикл для контральто, альтовой флейты, ксилоримбы (ксилофона с расширенным диапазоном), вибрафона, ударных, гитары и альта на слова Рене Шара. В «Молотке» нет серий в привычном смысле; вместе с тем вся совокупность параметров звучащей ткани произведения определяется идеей сериальности, отрицающей любые традиционные формы регулярности и развития и утверждающей самоценность отдельных мгновений и точек музыкального времени-пространства. Уникальная тембровая атмосфера цикла определяется сочетанием низкого женского голоса и инструментов близкого к нему (альтового) регистра.
В некоторых местах возникают экзотические эффекты, напоминающие звучание традиционного индонезийского гамелана (оркестра ударных инструментов), японского струнно-щипкового инструмента кото и т.п. Игорь Стравинский, очень высоко оценивший это сочинение, сравнил его звуковую атмосферу со звоном кристалликов льда, бьющихся о стенку стеклянного стакана. «Молоток» остался в истории как одна из самых изысканных, эстетически бескомпромиссных, образцовых партитур эпохи расцвета «большого авангарда».
Не менш відомим у сфері експериментальної електронної музики став і Едгар Варез. Його «Електронна поема» для компанії Filips була створена з використанням 400 динаміків.
Е. Варез. «Електронна поема» для компанії Filips з використанням 400 динаміків (3:00)