Повторення попереднього Уроку 

Нова тема:

Відчуття кінцесвіття, яке заполонило Європу в страшні часи Першої світової війни, яка принесла велетенські жертви і страждання, коли була використана зброя масового ураження – газові атаки, коли розламуються мільйони життів у страшній депресії, кривавих революціях, голодоморах і від болю хочеться закричати на весь світ – мистецтво відгукується вкрай емоційним, важким та понурим, на грані психологічного зриву напрямом – експресіонізмом, який виник в образотворчому мистецтві та літературі. 

Знаковими експресіоністичним полотном став «Крик» норвежця Едварда Мунка. Художні угрупування «Міст» і «Блакитний вершник» маніфестували свої мистецькі погляди. Примикав до експресіоністів і родоначальник абстракціонізму, українець за походженням – Василь Кандинський. Серія «Чорних квадратів» супрематиста Казимира Малевича – теж один з виявів експресіонізму. 

Федір Достоєвський, Фрідріх Ніцше, Август Стріндберг, Франц Кафка представляють експресіонізм у літературі, що зосереджується на зануренні у важкі психологічно-депресивні стани, гіперемоційні межові зриви, навіть божевілля. Експресіоністичні ідеї захопили і музикантів, у творчості яких героями часто стають девіантні маргінали (недорозвинений солдафон Воццек, який елементарно вбиває свою дружину-повію Марію – герой однойменної опери Альбана Берга чи людина на межі самогубства в «Місячному П’єро» Арнольда Шенберга), психічні процеси яких намагаються прослідкувати митці. 

Вплинув експресіонізм і на суттєву зміну музичної мови. Емансипація дисонансу, який став символом сучасного життя поступово приводить на шляху все більшого ускладнення і перевантаження музичних засобів до їх мутації, метаморфоз. Різке, дисонантне звучання стає закономірністю, натомість тризвучні чисті акорди сприймаються дослівно як промінь сонця в темряві, тобто, як дисонанс до тотальної нерівноваги. Грандіозні та гіперскладні тональні плани, перевантаження хроматизмами та альтераціями гармонії, врешті, поява еліпсу (складний альтерований акорд, який композитор не розв’язує) та еліптичних ланцюгівпослідовностей, які часто хаотично нагромаджуються ще у творчості Р. Вагнера, приводить до розриву всіх логічних зв’язків у тональній гармонії, мелодиці. Так постає атональна музика – без жодної тональності, опори. Її творцем став представник угрупування композиторів так званої нововіденської школи – Арнольд Шенберґ, який разом зі своїми найближчими учнями – Антоном Веберном та Альбаном Бергом, маніфестують і представляють не лише напрям експресіонізму в музиці, але й нову, відмінну від попередніх, композиторську техніку, яка отримала назву додекафонія (за трактатом середньовічного теоретика Глареана «Додекахордон» – 12-струння: додека – 12, хорда – струна). 

Замість мелодії, теми, Шенберг запропонував «серію» – послідовність з 12-ти звуків, жоден з яких не має права повторитися. Те ж саме з ритмічними, агогічними, тембральними засобами. Ця доволі стисла система базувалася на інтервальних поєднаннях, проте, як відголос на трагізм часу – в її основі лежить дисонанс. І хоч митець починав свій творчий шлях з імпресіоністичноромантичної симфонічної картини «Просвітлена ніч», у містичній симфонії-ораторії «Пісні Гурре» (данська легенда-трилер про давній замок Гурре, в якому за переказами королева Хельвіга вбила молоденьку дівчину Тове, в яку закохався її чоловік – король Вальдемар, який помирає з туги за Тове. Відтоді привиди королівських лицарів – немов в жахливих нічних кошмарах – щоночі повторюють цю історію, дико полюють на своїх жертв, зникаючи лише зі сходом сонця) одним з кращих у світовій музиці став фінальний хор «Гляньте! Сонце!». 

Композитор втілює миротворчі концепції у величних Псаломах, хорі «Мир на землі», та його оптимізм розбивається під гнітом страшних історичних подій. Так, атональна музика стала оптимальним адекватним способом вираження людських страждань, які принесла рідному єврейському народу композитора Друга світова війна – Голокост. Мікрокантата «Врятований (уцілілий) з Варшави» для читця, хору і оркестру – свідчення про трагічні події у Варшавському гетто, де за допомогою радикальних сучасних засобів – техніки мово-співу (Sprechgesang– букв. мова-голос), що поєднує вільне інтонування слів та спів) – окрики, зойки, шепіт, декламація, читання прозового тексту тощо з такими ж «сильнодіючими» оркестровими (ударні інструменти, жорсткі тембральні поєднання, глісандо, імітація пострілів) та гармонічними атональними засобами постає коротка – семихвилинна, але вражаюча експресіоністична концепція. Формально твір складається з трьох частин: 1) інструментального вступу, 2) розповіді, представленої оратором у супроводі оркестру, і 3) фінального хору з духовним гімном Шема Ісраель у супроводі тромбона, за змістом твір має 6 розділів: 1. Вступ, 2. Розпорядок дня, 3. Жорстокість, 4. Смерть, 5. Процес підрахунку людей до газової камери, 6. Молитва і воскресіння. Шенберг пише текст на трьох мовах (англійською ведеться розповідь свідка подій-оратора, мова німецьких солдат – німецькою, молитва – на івриті). Жорстокість нацистів підкреслюється агресивними духовими (фальшиві фанфари), дробом військових барабанів, жорсткими ритмами та командами німецькою мовою; співчуття до тих, хто страждає, передається струнними від ансамблю до скрипки соло. Нестабільне інструментування та абстрактні разючі зміни ритмів сприяють враженню розірваного світу, який можливо відновити лише вірою – у фіналі чоловічий хор в унісон псалмодує церковний гімн. Варто навести вислів Шенберга: «Мистецтво – це крик лиха тих, хто переживає долю людства на собі. Які не миряться зі злом, які не керують тупо двигуном «темних сил», а кидаються в його ходове колесо, щоб зрозуміти конструкцію» – і, додамо – протистояти. 

Закріплення уроку: